Рішення № 90517527, 20.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 року м. Київ № 640/10436/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа про Міністерства оборони України Київський міський військовий комісаріат визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №59 від 10.04.2020 в частині, якою ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві»;

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із настанням у останнього ІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби. Вказує, що у 2007 році вже отримував грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності IIІ групи. Звернувшись до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності отримав відмову, оскільки на переконання останнього минув дворічний термін, протягом якого можливо було отримати таку грошову допомогу. Тому, вважаючи дії відповідача протиправними, позивач просить суд зобов`язати Міністерство оборони України призначити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв`язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Ухвалою суду від 18.05.2020 прийнято до розгляду позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/10436/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

04.06.2020 до суду надійшов відзив представника відповідача Дідика В.А. на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги. Вказує, що позивачу інвалідність ІІІ групи встановлено під час первинного огляду у 2007, однак повторний огляд, внаслідок якого позивачу встановлену ІІ групу інвалідності, відбувся у 2019 році. Тому, ОСОБА_1 групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності, що суперечить як чинному законодавству, так і законодавству, що діяло на момент спірних правовідносин.

Третя особа письмової позиції з приводу заявлених позовних вимог суду не подала.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до довідки з акта огляду МСЕК від 21.02.2007 серії КБ-1 № 010015 під час первинного огляду ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

Так, у 2007 році позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, що визнається сторонами.

Під час повторного медичного огляду ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою Центральної МСЕК МОЗ України серії АВ № 0032259 від 24.06.2019, наявною в матеріалах справи.

Листом від 19.03.2020 № ВСЗ/1412 Київський міський військовий комісаріат звернувся з висновком до Департаменту фінансів Міністерства оборони України щодо можливості виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі, яка з 24.06.2019 визнана інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

За наслідками розгляду поданих документів комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії від 10.04.2020, та відмовлено у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, посилаючись на те, що останньому групу інвалідності змінено понад дворічний термін після встановлення первинної групи інвалідності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Частиною першою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону № 2011-XII. Так, ключовим правовим питанням при вирішенні даної справи є правильність застосування до спірних правовідносин абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII.

Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону № 2011-XII статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 №5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців").

Частиною 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визначено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

З метою реалізації норм статті 16-3 Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975), який набрав чинності з 24.01.2014.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01.01.2014.

Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-XII, яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.

Згодом, Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (який набрав чинності з 01.01.2017) частину четверту статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".

Таким чином, у разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.

Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17, від 22.08.2019 у справі № 806/2180/18, від 30.10.2019 у справі № 806/815/16, від 24.12.2019 у справі № 826/11299/18.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2018 у справі №750/5074/17, оскільки предмет спору у вказаній справі не відповідає предмету спору у даній адміністративній справі, враховуючи обставини справи, зокрема, дату первинного встановлення позивачу інвалідності.

Враховуючи, що на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, зазначені вище Закон № 2011-ХІІ та Порядок № 975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права та одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного огляду, суд вважає, що позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення інвалідності у зв`язку зі зміною причини інвалідності, що відбулася.

Правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.09.2019 у справі № 825/1380/18 та у постанові від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17.

Також, з аналізу наведених правових норм вбачається, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності, у разі встановлення групи інвалідності або зміни її причини, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

За наведених обставин, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Аналогічна правова позиція вкладена в постановах Верховного Суду, зокрема від 28.02.2018 у справі № 806/694/16, від 21.06.2018 у справі № 760/11440/17.

При вирішенні даної справи суд враховує, що Конституційним Судом України неодноразово розглядались питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист та сформульовано правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99 та від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з пунктами 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах розроблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення, оформленого проколом від 10.04.2019 № 59, не врахував наведених положень чинного законодавства, що стало наслідком протиправної відмови у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі "Ковач проти України" від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За змістом статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Суд погоджується з доводами позивача та зазначає, що останній опинився в ситуації, що позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав, а тому, вважає необхідним застосувати положення частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та вийти за межі позовних вимог.

Так, позивач просить визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні допомоги.

Зі змісту частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, позаяк підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

В контексті наведених правових норм суд зазначає, що дії відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків.

Натомість, у даному випадку, правові наслідки для позивача створює рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, затверджене 14.04.2020 Міністром оборони України, оформлене протоколом від 10.04.2020 № 59 (пункт 7).

З урахуванням наведеного та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування указаного рішення.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 72 - 74, 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022), затверджене 14.04.2020 Міністром оборони України, оформлене протоколом від 10.04.2020 № 59 (пункт 7).

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку із настанням інвалідності II групи, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.П. Катющенко