Рішення № 90515416, 22.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 липня 2020 р. Справа № 120/1984/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складім головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини А0549 (далі - військова частина А0549, відповідач ) із адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 01 березня 2018 р., враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 р.;

- зобов`язати нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 р. по 01 березня 2018 р., враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008 р.;

- визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2020 р. по дату набрання рішенням суду законної сили.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що йому за період перебування на військовій службі з 1 січня 2016 р. по 01 березня 2018 р. не нараховано та не виплачено індексацію. Окрім того, внаслідок не нарахування та не виплати індексації з ним не проведено остаточного розрахунку у день звільнення, що порушує його права та стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 18.05.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.06.2020 р. до суду надійшов відзив (вх. №14916), в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову вказуючи, що в січні 2016 року - березні 2018 року фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України на відповідні видатки не було, а отже не здійснювалось фінансування військової частини. Відтак, у зв`язку із з відсутністю фінансування не здійснювалось нарахування та виплата індексації.

Окремо щодо визначення місяцем обчислення індексації січня 2008 року зазначив, що базовим місяцем при обчисленні індексації є місяць в якому були підвищені посадові оклади. В свою чергу, військовослужбовцям посадові оклади підвищено лише з 01.03.2018 р., що є підставою для зміни місяця підвищення у цілях нарахування індексації військовослужбовцям з січня 2016 р. по березень 2018 р. Також вказав про відсутність підстав нараховувати та виплачувати середній заробіток за час період затримки.

22.07.20 р. відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи в загальному провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

12 березня 2020 року наказом командира військової частини А 0549 №49 від 12.03.2020 р. солдата ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

10.04.2020 р. ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини А 0549 щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р. та у разі не виплати повідомити про причини.

Однак, військовою частиною не здійснено нарахування і виплату позивачеві індексації за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р.

Не погоджуючись із такими діями військової частини та вважаючи, що має право на отримання індексації, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо не нарахування індексації і зобов`язання нарахувати та виплатити таку, суд виходить з наступного.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регламентуються Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-XII).

В розумінні статті 1 Закону № 1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв`язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають. Підтримка купівельної спроможності провадиться шляхом підвищення розміру зазначених виплат.

Підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв`язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 5 Закону № 1282-XII, підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів.

Індексація пенсій, інших виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших видів соціальної допомоги проводиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, за рахунок коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 р. № 1078 (далі - Порядок №1078) і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників,

Відповідно до пункту 11 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно пункту 2 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, щомісячна грошова сума, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим), щомісячна страхова виплата особам, які перебували на утриманні потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхова виплата дитині, яка народилась інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Положеннями пункту 4 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

Із аналізу вище процитованих норм видно, що індексація грошових доходів населення в тому рахунку грошового забезпечення військовослужбовців проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється з 01.01.2016 р. в розмірі 103 відсотка.

Водночас, нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078 визначено і джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.

Як видно із матеріалів справи та підверджується самим відповідачем, останній не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення, тому числі за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р.

При цьому, суд акцентує увагу, що відповідачем не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні. Крім того, відповідачем не надано й доказів того, що ним протягом 2016-2018 років надсилались до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.

Окремо, суд вказує й наступне.

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 р. № 2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції, про захист прав людини і основоположних свобод, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З урахуванням викладеного, вимог закону та практики Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань відповідача на відсутність на його рахунках коштів для виплати індексації грошового забезпечення, що не є належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, які передбачені законом. Відповідач не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення протягом 01.01.2016 р. - 01.03.2018 р., що є порушенням вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку № 1078.

Разом з тим, оцінюючи вимоги щодо визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати індексації, суд вказує на таке.

Згідно загальних засад права, бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи. В свою чергу, дії - це юридично значуща активна (тобто врегульована нормами права) поведінка суб`єкта владних повноважень, що спричиняє юридичні наслідки.

Як встановлено, відповідач не нарахував та не виплатив індексацію грошового забезпечення, тобто не вчинив дії.

Відтак, в частині визнання протиправними дій щодо не виплати індексації грошового забезпечення, позов задоволенню не підлягає, оскільки жодних дій відповідачем не вчинялось.

При цьому, суд вважає за необхідне, керуючись статтею 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини першої вказаної норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року "Про судове рішення".

Так, відповідно до пункту 3 цієї, Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, всупереч нормам чинного законодавства відповідач не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 р. по 01 березня 2018 р. Відтак, має місце бездіяльність, яка є протиправною, відповідно, наявні підстави для її нарахування та виплати за цей період.

Стосовно визначення базовим місяцем нарахування індексації січень 2008 р., то тут суд вказує наступне.

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.

Серед іншого, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, стипендій виплат із соціального страхування чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови № 1013 від 09.12.2015 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування (пункт 5 Порядку № 1078). Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).

В редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:

"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…".

Таким чином, починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.

Враховуючи вищенаведене видно, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не випливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Крім того, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якоюпозивач пов`язує встановлення базового місяця індексації.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.

Проаналізувавши постанову Кабміну України №1294 в період її дії з 01.01.2008 по 01.03.2018, суд вказує на незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Тобто, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині визначення базового місяця для проведення індексації січень 2008 підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно наказу Міністерства оборони України №90 від 01.03.2018 р. "Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України" з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, установлено тарифні розряди за основними типовими посадами та основними посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України згідно зі схемами, визначеними у додатках 1 - 22 до наказу, в результаті чого збільшилися посадові оклади військовослужбовців.

Отже, починаючи з березня 2018 року, базовим місяцем для розрахунку індексації є відповідно березень 2018 року.

Відтак, наявні підстави для визначення при нарахуванні індексакції базового місяця січень 2008 р., а отже в досліджуваній частині вимоги підлягають задоволенню.

Оцінюючи вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності, дій стосовно не проведення остаточного розрахунку в день звільнення та нарахування і виплати середнього розміру грошового забезпечення та зобов`язання нарахувати і виплатити такий, суд зазначає про наступне.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За висновком Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15) у разі несвоєчасної виплати з вини роботодавця заробітної плати при звільненні працівника настає відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП, а саме обов`язок виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Частиною другою статті 117 КЗпП передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 12.03.2020 року, однак йому не нараховано та не виплачено індексацію, що стало підставою для звернення до суду, оскільки існував спір щодо необхідності виплати коштів.

Тобто, правовою підставою для виплати індексації грошового забезпечення позивачу буде судове рішення, а відтак компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами статті 117 КЗпП України.

За таких обставин, на час звільнення позивача військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Окремо суд вказує, що стаття 117 КЗпП не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч. 2 ст. 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст. 117 КЗпП може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень ст. 116, 117 КЗпП більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Окрім того, позивачем не надано жожних доказів, які б вказвал, що йому виплачено речове забезпечення 22.04.2020 р.. При цьому, надана копія документу, яка містить лише суму і час поповнення, не містить відмітки банку, що підтверджує факт перерахування коштів саме на рахунок позивача. Більш того, в коментарі до платежу, зазначено "zarobotnaia plata", а не компенсація за речове майно.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні ч. 1 ст. 117 КЗпП є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, від 10.04.2019 у справі № 823/1919/16, від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18, яка в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

За сукупністю наведених обставин, відсутні правові підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень виплачувати середній заробіток та визнавати протиправними дії, бездіяльність. Отже у цій частині в задоволені позову в цій частині слід відмовити.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів, оцінивши докази, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, відтак такий не сплачувався, а отже не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р. та не проведенні остаточного розрахунку у день виключення зі списків особового складу.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 р. по 01.03.2018 р., враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: військова частина А 0549 (вул.Стрілецька, 105,м. Вінниця,, код ЄДРПОУ 08540799).

Повний текст рішення сформовано: 22.07.2020 р.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна