Рішення № 90504540, 17.07.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/21739/19

Провадження № 2/645/900/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2020 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Бабкової Т.В.,

при секретарі судових засідань - Малій О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

встановив:

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кучінська І.С. звернулася до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/ 4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначала, що на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира від 27.10.2011 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Вказаним рішенням встановлено, що сторони з початку 2011 року проживають окремо, шлюбно-сімейні відносини відсутні. Також вказаним рішенням встановлено, що неповнолітню дитину сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено на подальше виховання при матері. Дитина проживає разом з позивачем та повністю знаходиться на її утриманні. Представник позивача зазначає, що відповідач матеріальної допомоги на утримання неповнолітньої доньки не надає, хоча зобов`язаний утримувати дитину. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання: не створює умов для отримання дитиною освіти тощо. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 27.12.2019 року дану цивільну справу передано на розгляд Фрунзенського районного суду м. Харкова.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.02.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі.

24.03.2020 року Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради надано висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.05.2020 року закрито підготовче засідання по даній справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Кучінська І.С. у судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи міститься заява про слухання справи без їх участі, позовні вимоги підтримують у повному обсязі та просять їх задовольнити, не заперечують проти винесення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву на позов.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, як що таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.

В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання ЦПК України, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.

Крім того, недотримання строків розгляду справ порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади.

Будучи обізнаним про розгляд справи судом, відповідач відзиву та жодних доказів не подав, а тому розгляд справи здійснений судом на підставі наявних доказів, що містяться в матеріалах справи.

Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради у судове засідання не з`явився, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування, при винесенні рішення просять врахувати інтереси неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 24.03.2020 року Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради надано висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За наявності одночасного існування умов, передбачених положеннями ст.280 ЦПК України, суд вважав можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечували позивач та її представник.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідність до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України , судом не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони з 21.04.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний 27.10.2011 року на підставі рішення Богунського районного суду м. Житомира. Вказаним рішенням вирішено неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити на подальше виховання при матері.

В свідоцтві про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 , виданому 08.11.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис № 2885, батьками записані: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідач не виконує обов`язків щодо виховання та утримання дитини, життям доньки не цікавиться, не виявляє бажання спілкуватися з дитиною, та не приймає участь у вихованні дитини.

Так, судом встановлено, що неповнолітня дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судом встановлено, що відповідач не брав участі у дошкільному та шкільному навчанні доньки, що підтверджується наступними доказами.

З відповіді Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 23» Харківської міської ради від 02.12.2019 року за № 1528 вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває під наглядом фахівців лікувального закладу з серпня 2013 року по теперішній час. Вихованням дівчинки та забезпеченням їй належного догляду займається мати - ОСОБА_1 . Батько ОСОБА_3 ОСОБА_2 до фахівців поліклініки не звертався, станом здоров`я доньки не цікавився.

Згідно листа Харківської загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів № 145 Харківської міської ради Харківської області від 06.12.2019 року № 384, у даному закладі навчається у 6-А класі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Мати, ОСОБА_1 , приділяє належну увагу вихованню доньки, систематично відвідує школу, цікавиться справами дитини. Батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не приймає ніякої участі у вихованні та навчанні дитини. за весь період навчання батько жодного разу не з`явився на батьківські збори, не цікавився успіхами своєї доньки, контактів з учителями та класним керівником 6-А класу ОСОБА_5 не підтримував ні особисто, ні за допомогою телефонного зв`язку. Жодних контактів зі школою не виявляв.

Відповідно до листа Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу «Школа сучасних театрально-сценічних напрямків» Департаменту культури Харківської міської ради від 29.11.2019 року № 136, ОСОБА_3 зарахована на художнє відділення 01.09.2018 року. Зі слів класного керівника ОСОБА_6 , до школи дитину приводять та забирають мати ОСОБА_1 або вітчим ОСОБА_7 батька дитини ОСОБА_2 класний керівник не бачила.

На теперішній час позивач ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_7 , який зареєстрований 14.08.2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 910.

24.03.2020 року Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради надано висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якого вбачається, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.

Згідно ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Положеннями ст. 153 СК України закріплено право батька та дитини на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, що передбачено ст. 157 СК України.

Статтею 164 СК України встановлені виключні підстави для позбавлення батьківських прав, якщо мати, батько:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

Передбачено правові наслідки позбавлення батьківських прав, серед яких визначено втрату батька особистих немайнові прав щодо дитини та звільнення від обов`язків щодо її виховання, ст. 166 СК України.

Положеннями ст.71 СК України передбачено врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя.

Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН згідно резолюції 1386 (XIV) від 20.11.1959 року встановлено, що дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини (Принцип 2). Дитині, яка є неповно справною фізично, психічно або соціально, мають бути забезпечені спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан (Принцип 5).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991року, проголошено наступне:

1. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

2. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Оцінка обставин справи у відповідності до положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

А. Загальні принципи.

В даній ситуації Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

А в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами Суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в право відповідача на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітніх дітей не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Б. Застосування вказаних принципів в даній справі.

1). Чи здійснювалось втручання «згідно із законом».

Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідача законом» суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

Зокрема, відповідно до статті 164 СК України батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

2). Чи відповідало втручання цілям передбаченим в пункті 2 статті 8 Конвенції.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини, і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

3). Чи було втручання «необхідним в демократичному суспільстві» (пропорційним).

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідача, «необхідним в демократичному суспільстві», суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України).

Так, відповідачу, як батьку неповнолітньої дитини в провину ставиться тривале та тотальне ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

Зокрема, відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

На думку суду врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов`язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Повертаючись до обставин даної справи суд підкреслює, що матеріалами справи, поясненнями позивача, свідка та самої дитини по справі підтверджується, що відповідач свідомо вихованням дитини не займається, матеріальної допомоги не надає, його розвитком та досягненнями не цікавиться. Таке нехтування з його боку має тривалий та тотальний характер.

В той же час, відсутність добровільної матеріальної допомоги на утримання дитини з боку відповідача примусили позивачку по справі звертатися до суду вже з позовом про стягнення аліментів.

Відповідач взагалі не відвідує дитину. Батько не освідчений про стан здоров`я доньки, її фізичний та інтелектуальний розвиток, потреби в зв`язку із навчанням та позашкільними заняттями. Наведене в своїй сукупності, на думку, суду може свідчити про свідоме ухилення відповідачем від виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому, в даній конкретній ситуації судом враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов`язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз`єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Але реалізація таких обов`язків держави також вимагає від відповідача активних дій, які б свідчили про їх бажання скористатись такою допомогою держави. Проте, в даній справі відповідач жодного разу не звернувся до Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради з приводу встановлення йому порядку участі у вихованні сина та щодо усунення перешкод у спілкуванні з сином з боку позивача, так як і не надав доказів, які б підтверджували факт його звернення до уповноважених органів держави з метою захисту прав своїх дітей, сприянні йому будь-яким чином реалізувати свої батьківські обов`язки.

При цьому, суд бере до уваги те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження виконання ним своїх батьківських обов`язків по утриманню та вихованню дитини, які б спростували доводи позивачки.

Крім цього, відповідач та дитина постійно проживають окремо, що свідчить про те, що в даному випадку позбавлення батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки він не проживає з дитиною протягом тривалого часу, так само даний захід не позбавить відповідача можливості побачення із своїм сином.

Тобто, позбавлення батьківських прав відповідача фактично не змінить тривалу існуючу ситуацію між відповідачем та дітьми.

Суд, також, враховує, що в ході розгляду справи знайшло своє підтвердження те, що позивач є гарною матір`ю, про що свідчить доглянутість та забезпеченість дитини необхідними побутовими предметами, її доброзичливе та уважне ставлення до своїх дітей, довірливі відносини з ними, належне піклування про дітей та приділення з її боку уваги їх здоров`ю, розвитку і вихованню.

Окремо Суд наголошує, що застосовуваний захід не є виключно безстроковим і відповідачі мають право у випадку зміни їх поведінки на поновлення батьківських прав в порядку передбаченому СК України (стаття 169).

Отже, зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, суд розцінює як ухилення від виховання дитини відповідачем, свідомого нехтування ним своїми обов`язками і не бажанням виконувати їх, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

В даному випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для забезпечення першочергової уваги інтересам дитини.

Таким чином, в даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить приписам національного та міжнародного законодавства, а також практиці Європейського суду з прав людини, а тому викладені у прохальній частині позовної заяви вимоги є доведеними та обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Щодо стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд зазначає наступне.

Позивачка зазначає, що відповідач не бажає добровільно регулярно надавати аліменти на утримання неповнолітньої дитини, хоча має до того матеріальну можливість.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року № 2 у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно до положень ст. ст. 1-3 Конвенції ООН "Про права дитини" в усі діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Згідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч.1 ст.181 СК України).

Проте положеннями ч.3 ст.181 СК України встановлено, що у разі наявності спору між батьками за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частина 3 ст. 181 СК України передбачає, що аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька або в твердій грошовій сумі і виплачуються щомісячно.

Згідно ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України (частина друга статті 182 Сімейного кодексу України із змінами згідно Закону України № 2037-VIII від 17.05.2017 року) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зі змісту ст.183 СК України випливає, що за загальним правилом аліменти визначаються судом у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальний стан сторін, стан здоров`я дітей, наявність на утриманні у платника аліментів інших неповнолітніх дітей та інших непрацездатних членів сім`ї.

Даних про наявність на утриманні відповідача інших неповнолітніх дітей та непрацездатних членів сім`ї з його боку суду не надано.

З врахуванням наведеного, суд вважає необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини визначений позивачкою розмір аліментів, а тому стягує з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченої суми судового збору за позовну вимогу про позбавлення батьківських прав слід повністю покласти на відповідача. У зв`язку з тим, що при поданні позовної заяви про стягнення аліментів позивач був звільнений від сплати судового збору, позовні вимоги в цій частині задоволені, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 768,40 грн. за подання позовної заяви про стягнення аліментів на утриманнянеповнолітної дитини.

Крім того, у відповідність до положень ч.1 п.1) ст.367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 76-81, 256, 259, 263-265 ЦПК України, 182, 183, 191 СК України, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 24.12.2019 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі аліментів за один місяць.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова Харківському апеляційному суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Під час дії карантину, встановленого на підставі постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України

гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої

коронавірусом SARS-CoV-2» (з відповідними змінами), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків невідомий, зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 26489104, адреса місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, 55.

Повне судове рішення складено 21.07.2020 року.

Суддя Т.В. Бабкова