Вирок № 90504530, 21.07.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа №645/3779/17

Провадження № 1-кп/645/58/20

ВИРОК

Іменем України

21 липня 2020 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого- судді Бабкової Т.В.,

при секретарі судових засідань – Куркіні Д.С., Кривеженко М.М., Петленко І.І., Малій О.Л.,

за участю прокурора – Кучерової М.В., Грошевого О.А., Довгаль О.В., Таран А.В., Шалімової О.М.,

захисника обвинуваченого - адвоката Євстігнєєва В.Г.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

потерпілого – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Остів, Овруцького району, Житомирської області, громадянина України, українця, з вищою освітою, одруженого, має неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом 3-ї групи, має пільги , встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, працює оператором відеоспостереження в ТОВ «Експансія», раніш не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

- у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , працюючи на посаді провідного фахівця ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» ( ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» код ЄРДПОУ 38619024, 01001, м.Київ, пров. Рильский, будинок 10-12/3), 06.01.2016 року, приблизно о 15 год. 15 хв., прийшов до квартири АДРЕСА_2 , за місцем реєстрації клієнта банку ОСОБА_4 , яка мешкає за вказаною адресою з родиною.

Перебуваючи на 12 поверху 1 під`їзду, будинку АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 подзвонив у дверний дзвінок квартири 107, на що двері тамбуру відчинив член родини ОСОБА_4 , мешканка вказаної квартири ОСОБА_5 , та до виходу також підійшов чоловік ОСОБА_5 – потерпілий ОСОБА_2

ОСОБА_5 повернулась до квартири, а ОСОБА_1 , представившись співробітником ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», продемонструвавши службове посвідчення, не пояснивши при цьому мету свого візиту, повідомив ОСОБА_2 , що він прийшов до ОСОБА_4 та вимагав від ОСОБА_2 покликати останню, або дати можливість пройти до приміщення тамбуру та квартири.

ОСОБА_2 , перебуваючи в дверному отворі тамбурної двері, повідомив ОСОБА_1 , що не пустить його до тамбуру та своєї квартири.

Внаслідок цього, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник словесний конфлікт, при цьому ОСОБА_1 намагався потрапити до приміщення тамбуру, штовхаючи ОСОБА_2 з дверного отвору в середину приміщення, а потерпілий ОСОБА_2 перешкоджав діям ОСОБА_1 .

Під час вказаного конфлікту у ОСОБА_1 , на підґрунті особистих неприязних відносин, виник умисел, спрямований на заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень потерпілому. Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на спричинення будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , усвідомлюючи протиправність своїх дій та бажаючи діяти саме таким чином, ОСОБА_1 , знаходячись на відстані не більше 1 метру від потерпілого ОСОБА_2 , наніс останньому один удар стопою правої ноги у взутті по тильній частині правої стопи потерпілого, спричинивши тим самим ОСОБА_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 1830-С/17 від 08.06.2017 року травму правої стопи у вигляді перелому проксимального метадіафаза 1 плюснової кістки зі зміщенням і крайовий відривний перелом проксимального епіфіза основної фаланги 1 пальця. По ступеню тяжкості це пошкодження викликало тривалий розлад здоров`я понад 21 добу і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеню тяжкості.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину згідно обвинувального акту не визнав, проти заявленого потерпілим цивільного позову заперечував. Пояснив, що на момент подій, що відбулися 06.01.2016 року він був співробітником ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та цього дню прибув за адресою проживання клієнту банку ОСОБА_4 з метою проінформувати про наявну заборгованість перед банком. У відповідь на його дзвінок у квартиру з двері загального тамбуру вийшла ОСОБА_5 , але він, будучи обізнаним про особу клієнту банку по фото, подумав, що це і є ОСОБА_4 . Слід за ОСОБА_5 з тамбуру вийшов ОСОБА_2 та наказав ОСОБА_5 заходити до квартири, а сам став спілкуватися з обвинуваченим у грубій формі. ОСОБА_1 став намагатися дзвонити у вхідні дзвінки квартири клієнтки ОСОБА_4 , але ОСОБА_2 перешкодив цьому та перехопив його руку. ОСОБА_1 став дзвонити у вхідні дзвінки сусідів, щоб з`ясувати чи живе за вказаною адресою ОСОБА_4 . В цей момент ОСОБА_2 став вести себе агресивно, на майданчику біля ліфтів активно махати ногами та руками у напрямку обвинуваченого, разом з іншими двома хлопцями, що вийшли з тамбура, намагався повалити обвинуваченого. ОСОБА_1 зазначив, що навмисно або ненавмисно не наносив потерпілому ударів ногою по нозі, допускає, що під час махів ногами той міг вдаритися ногою об стіну, косяк ліфту та пошкодити її.

За наслідками судового розгляду справи суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 за обвинуваченням, є доведеною, що підтверджується наступними доказами.

Так, під час допиту в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 пояснив, що він є чоловіком ОСОБА_5 , яка в свою чергу є рідною сестрою чоловіка ОСОБА_4 , усі разом вони проживають в квартирі АДРЕСА_2 . Коли він пішов відчиняти двері, від сусіда з квартири АДРЕСА_4 по спільному тамбуру він дізнався, що прийшли саме до ОСОБА_4 . За дверима тамбуру потерпілий побачив ОСОБА_1 та запитав, що передати ОСОБА_4 , хто він та для чого прийшов до неї. Слід за ним також вийшла і його дружина, але ОСОБА_1 не відповідав та питання та наполягав бачити тільки ОСОБА_4 , намагався зайти в тамбур та вдарив ногою по двері у тамбур. Потерпілий став відштовхувати ОСОБА_1 від двері, у відповідь на що той, будучи обуреним, навмисно, добре бачивши, що саме робить, правою ногою, в той час як він був взутий в сезонне взуття, наніс удар з верху в низ по тильній частині правої стопи потерпілого, який був лише в носках та кімнатних тапцях. В цей час потерпілий крикнув дружині, щоб вона викликала поліцію та швидку допомогу, поскаржився, що обвинувачений зламав йому ногу. Після подій потерпілого на кареті швидкої допомоги забрали до лікарні, два місяці він перебував із накладеним на ногу гіпсом, пересувався за допомогою костелів.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 , який доводиться братом дружини потерпілого, пояснив суду, що в момент описаних в обвинувальному акті подій він перебував вдома, разом з ним в квартирі знаходилися інші мешканці квартири: потерпілий ОСОБА_2 , дружина ОСОБА_2 . ОСОБА_5 та діти свідка - 5 та 18 років. Почувши, що до їх квартири дзвонять двері пішов відкривати ОСОБА_2 . Після цього свідок почув звук сильного удару у двері тамбуру та пішов туди дізнатися, що там відбувається. При цьому він побачив, що за дверима тамбуру на майданчику біля ліфту потерпілого ОСОБА_2 зверху руками б`є обвинувачений ОСОБА_1 , а потерпілий закривається від цих ударів. Свідок відтягнув із заду від нього обвинуваченого і в той же час ОСОБА_2 повідомив, що в нього болить нога, тому що ОСОБА_1 наступив йому взутою ногою на ногу. В цей момент на ногах у ОСОБА_2 були лише шкарпетки та тапці. Разом із потерпілим вони зайшли до своєї квартири, а обвинувачений залишився на майданчику. Внаслідок отриманої під час цих подій травми ноги ОСОБА_2 було завдано перелам, він пересувався за допомогою костелів, через це більш місяця не міг працювати в той час, як до цих подій працював таксистом.

Допитана в суді як свідок дружина потерпілого ОСОБА_5 пояснила суду, що на момент події злочину вони не почули дзвінок у двері їхньої квартири, бо займалися приготуванням на кухні, разом з цим їх покликали сусіди по тамбуру та повідомив, що прийшли до ОСОБА_4 . ОСОБА_2 пішов відчиняти та був відсутній близько 5 хвилин. Тоді вона пішла слід за ним та він повідомив, що це прийшли до ОСОБА_4 . При цьому обвинувачений ОСОБА_1 , який саме і прийшов, неодноразово повторював, що йому потрібна саме ОСОБА_4 , на питання хто він - не відповідав. Тоді вона зайшла до квартири, щоб зателефонувати по телефону. Повернувшись до тамбуру вона не в змозі була вийти з нього на майданчик, бачила, що з іншого боку дверей її чоловік перешкоджає спробам обвинуваченого потрапити до їх тамбуру. Бачила, що чоловік при цьому відштовхував обвинуваченого, в того випала з рук його папка, та в цей момент чоловік закричав: Ой, нога !

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила суду, що є сусідкою по тамбуру потерпілого ОСОБА_2 та сім`ї ОСОБА_7 , перебуває з ними в добрих стосунках. З приводу подій обвинувачення зазначила, що від грохота, який почула, вимушена була вибігти в тамбур, зрозуміла, що в тамбурі утворилася пробка, бо обвинувачений хоче потрапити до тамбуру, але йому заважають ОСОБА_2 та його дружина, які перебували за дверима тамбуру, між ними почалася перепалка. Самої бійки вона не бачила, але побачила, що ОСОБА_2 без тапку на нозі, який повідомив їй, що його вдарив по нозі обвинувачений, на майданчику обвинувачений збирав з підлоги документи, які випали з папки, що були при ньому. Після цього вона бачила, що потерпілому ОСОБА_2 на пошкоджену ногу було накладено гіпс, він розповів їй, що травма в нього від того, що його вдарив обвинувачений.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що насправді на момент тих подій вона була клієнтом ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», мала невеличку заборгованість за кредитом. Обвинуваченого ОСОБА_1 вона ніколи не бачила та в подальшому дізнавалася у банку, що його до її адреси не посилали. Потерпілий ОСОБА_2 є її зятем по лінії чоловіка. ОСОБА_2 того дня вона побачила, коли той вже повернувся з лікарні із забинтованою ногою та розповів, що в нього перелам. Приблизно місяць після цього він пересувався на костилях. Від свого чоловіка та від самого ОСОБА_2 вона дізналася, що обвинувачений ОСОБА_1 із силою намагався потрапити до їх квартири, а травма ноги у ОСОБА_2 виникла від того, що обвинувачений наступив йому на ногу. Більш конкретних обставин заподіяння ушкоджень потерпілому вона не знає.

На підставі висновку судово-медичної експертизи № 592-с/16, проведеної в період часу з 02.03.2016 року по 02.04.2016 року, згідно наданої медичної документації потерпілого ОСОБА_2 останньому було встановлено наступний діагноз: закрите пошкодження капсульно-зв’язочного апарату правої стопи, гемартроз, закритий сростаючийся перелам підстави 1 плюсневої кістки. Висловитися в судово-медичному аспекті стосовно цих діагнозів можливо після надання оригіналів всієї медичної документації в повному обсязі, а.с.216 т.1.

Відповідно до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 04.05.2017 року було отримано медичну картку потерпілого ОСОБА_2 в Харківській міській поліклініці № 6, а.с. 220 т. 1.

Зі змісту протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_2 від 22.05.2017 року встановлено, що під час вказаної слідчої дії потерпілий пояснював, що 06.01.2016 року о 15 год. 30 хв. він знаходився за адресою: АДРЕСА_5 . Почувши дзвінок в двері, ОСОБА_2 зустрів ОСОБА_1 , між ними стався конфлікт, в ході якого останній намагався пройти до квартири ОСОБА_2 . Під час конфлікту ОСОБА_1 , знаходячись правим боком по відношенню до потерпілого, наніс йому один удар стопою правої ноги у взутті по тильній частині правої стопи, а.с.224 т.1. Вказані покази потерпілий підтримував і під час судового розгляду справи.

На підставі висновку судово-медичної експертизи № 1620-с/17, проведеної в період часу з 22.05.2017 року по 24.05.2017 року, № 1830-с/17 від 07.06.2017 року -08.07.2017 року, № 2525-с/17 від 04.08.2017 року – 15.08.2017 року, згідно наданої медичної документації у потерпілого ОСОБА_2 мала місце травма правої стопи у вигляді перелому проксимального метадіафіза 1 плюсневої кістки зі зміщенням і крайового відривного перелому проксимального епіфіза основної фаланги 1 пальця. Дана травма виникла в результаті дії тупого твердого предмета(ів) і могла бути отримана в строк, вказаний в постанові та в медичній документації. За ступенем тяжкості травма правої стопи у вигляді перелому проксимального метадіафіза 1 плюсневої кістки зі зміщенням і крайового відривного перелому проксимального епіфіза основної фаланги 1 пальця не є небезпечною для життя в момент заподіяння, а спричинила за собою тривалий розлад здоров`я понад 3 тижнів (21 дня), і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості (згідно п.п. 2.2.1 а, б, в, і 2.2.2. Наказу МОЗ України від 17.01.1995 року №6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень). Показання ОСОБА_2 , дані ним при проведенні слідчого експерименту від 22.05.2017 року, в цілому не суперечать наявним судово-медичним даним в частині механізму утворення встановленої у нього травми правої стопи, а.с.222 т.1.

Зі змісту протоколу слідчого експерименту за участю обвинуваченого ОСОБА_1 від 21.07.2017 року встановлено, що під час вказаної слідчої діїв присутності судово-медичного експерту він пояснював, що перебуваючи на майданчику біля ліфтів на поверсі, де розташована квартира потерпілого, під час конфлікту між ним та потерпілим ОСОБА_2 намагався його вдарити руками в обличчя, однак ОСОБА_1 виставив руки та завадив йому це зробити. Крім того, ОСОБА_2 намагався нанести удари правою ногою по ногам ОСОБА_1 , але той руками відбивав удари. В ході конфлікту ОСОБА_1 впав на підлогу на руки та на коліна біля пройома вантажного ліфту, закрив голову, захищаючись від ударів кистями рук, після чого відчув декілька ударів з правого та лівого боків тулубу. Піднімаючись з колін він побачив ОСОБА_2 , який замахувався правою ногою , намагаючись вдарити в голову ОСОБА_1 . ОСОБА_1 відвернув голову в правий бік, в цей момент ОСОБА_2 наніс удар ногою в область голови , але промахнувся і його удар тильною стороною правої стопи прийшовся в косяк ліфту. На цей момент на ногах ОСОБА_2 були шкарпетки білого кольору, ОСОБА_1 був взутий в зимні чоботи з товстою подошвою, а.с. 228 т.1.

На підставі висновку судово-медичної експертизи № 2525-с/17, проведеної в період часу з 04.08.2017 року по 15.08.2017 року виникнення травми правої стопи у ОСОБА_2 за механізмом, вказаним ОСОБА_1 в протоколі проведення слідчого експерименту 21.07.2017 року визнано малоймовірним, а.с.232 т.1.

Допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт Комунального закладу Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_8 пояснив суду, що покази потерпілого ОСОБА_2 , який як під час слідчого експерименту наполягав на спричиненні йому травми правої ноги шляхом нанесення удару по тильній частині стопи стопою правої ноги обвинуваченого ОСОБА_1 у взутті, так і в суді про аналогічний механізм нанесення удару, знайшли своє підтвердження у сукупності судово-медичних даних про характер такої травми. Тобто експертним шляхом надано відповідь на питання, що такий механізм утворення травми, коли потерпілому наносився удар стопою ноги у взутті по тильній частині правої стопи потерпілого знайшов своє позитивне підтвердження. При цьому експерт зауважував, що сам обвинувачений ОСОБА_1 ніколи не вказував, що міг спричинити таку травму саме таким шляхом, незалежно від того чи умисно, чи, наприклад, не навмисно, випадково, тобто без прикладення зусиль, він при цьому діяв. В даному випадку ОСОБА_1 наполягає на взагалі іншому механізмі заподіяння травми - коли під час нанесення удару правою ногою сам потерпілий випадково вдарився тильною стороною ноги об косяк ліфту. Виходячи з його показів під час слідчого експерименту бачити такий механізм він не міг. Підстав для визнання висновків судово-медичних експертів неналежними доказами суд не вбачає.

Згідно ст. 24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Останній відповідно до ч.3 вказаної норми є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Непрямий умисел наявний тоді, якщо винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на певні обставини, які могли б його відвернути (п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи»). Також непрямий умисел має місце в тому випадку, якщо у підсудного не було чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Питання про умисел винного або відсутність такого умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку підсудного та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.

З урахуванням наведених пояснень експерта, досліджень протоколів слідчих дій та висновків судово-медичних експертиз, показів потерпілого та обвинуваченого, суд зазначає, що відповідь на питання, про можливість такого механізму утворення травми ОСОБА_2 , коли останньому наносився удар стопою ноги у взутті по тильній частині правої стопи потерпілого, знайшов своє позитивне підтвердження судово-медичним шляхом, при цьому висновок про наявність умислу обвинуваченого на спричинення саме такого удару, від якого у потерпілого виникли тілесні ушкодження, середнього ступеню тяжкості, суд надає виходячи з аналізу дослідження показів потерпілого, який наполягає на тому, що обвинувачений завдавав удар таким способом будучи розлюченим під час виниклого конфлікту, у відповідь на протидію потерпілого, під час нанесення удару діяв свідомо, добре бачив, що б`є ногою, взутою у масивне взуття з підошвою, в той час як усвідомлював, що потерпілий раптово вийшов з квартири лише у шкарпетках та домашніх капцях, отже свідомо припускав настання тілесних ушкоджень у потерпілого, тобто мав непрямий умисел на спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження.

При цьому необхідно враховувати правові позиції Верховного Суду України, викладені у Постанові від 28.05.2015 року у справі №5-25кс15. Зокрема, якщо, цілеспрямовано наносячи удар, особа не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, то в цьому випадку така особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно.

Версію обвинуваченого про механізм отримання травми, коли під час нанесення удару правою ногою сам потерпілий начебто випадково вдарився тильною стороною ноги об косяк ліфту, стабільно заперечував сам потерпілий, а допитані судом свідки стверджували, що після отриманого удару, потерпілий терміново став скаржитися на біль, звинувачувати обвинуваченого в спричиненні травми, наголошувати на невідворотності покарання за спричинені ушкодження, викликати для захисту своїх прав правоохоронні органи та звертатися за невідкладною медичною допомогою. Вказані обставини підтверджуються також і змістом відеозапису, відкритого обвинуваченим ОСОБА_1 на стадії завершення досудового розслідування, з якого вбачається, що відразу після конфлікту 06.01.2016 року потерпілий ОСОБА_2 звинувачував його в неправомірній поведінці та нанесенні тілесних ушкоджень, тримався руками за пошкоджену ногу, наполягав на з`ясуванні обставин того, що відбулося органами поліції. Версія обвинуваченого про активні противоправні дії потерпілого, в тому числі нанесення ним ОСОБА_1 будь-яких тілесних ушкоджень, свого об`єктивного доказового підтвердження в процесі розгляду справи не знайшли, судово-медичними даними не підтвердженні, показами свідків спростовуються.

Доводи обвинуваченого про те, що через наявність в нього захворювання ноги виключається можливість спричинення ним травми потерпілому є безпідставними, приймаючи до уваги, що матеріалами справи встановлено, що ознаки подошвенного фасцита правої стопи у ОСОБА_1 були діагностовані задовго до події злочину, в березні 2011 року, жодним чином не спростовано, що після цього обвинувачений вільно пересувався, був працездатним, будь-яких доказів негативного впливу вказаного захворювання на спосіб його життя не встановлено.

Суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 доведена.

Дії обвинуваченого ОСОБА_1 вірно кваліфіковані органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 122 КК України, як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але спричинило тривалий розлад здоров`я.

Вивченням в процесі судового розгляду даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що він є особою, яка вперше притягається до кримінальної відповідальності, раніш не судимий, на наркологічному і психіатричному обліку не перебуває, є інвалідом 3-ї групи, має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, має стійкі соціальні зв`язки: постійне місце проживання, працює оператором відеоспостереження в ТОВ «Експансія», одружений, є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ні в чому негативному до події злочину помічений не був.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 в силу ст. 66 КК України, суд визнає вчинення ним кримінального правопорушення вперше.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 в межах санкції кримінального закону, яким передбачена відповідальність за вчинене, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, а також дані, що характеризують його особу, наявність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, досудову доповідь Центру пробації. Так, відповідно до редакції ч.2 ст.12 КК України, викладеної на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» № 2617-VIII від 22.11.2018, що набрав чинності з 01.07.2020 року, ОСОБА_1 вчинив не тяжкий злочин. Обвинувачений має позитивну характеристику у суспільстві, вперше притягається до кримінальної відповідальності, ні в чому негативному до події злочину помічений не був, працює, одружений, виховує неповнолітню дитину, має стійкі вади здоров`я та з 01.02.2019 року є інвалідом 3-ї групи, має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Крім того, з досудової доповіді філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області на підставі інформації, що характеризує особистість ОСОБА_1 , його спосіб життя, історію правопорушення, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, викладено висновок про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі. На думку органу пробації ОСОБА_1 не є небезпечним для суспільства, не потребує інтервенції для виправлення, у випадку відбуття покарання з випробуванням, достатньо лише заходів мінімального контролю.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення нових злочинів призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі без фактичної ізоляції від суспільства, звільнивши засудженого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком в порядку ст.75 КК України, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

В то же час статтею 1 п. «в» Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, які не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Оскільки ОСОБА_1 на час набрання чинності Закону України «Про амністію у 2016 році» має дитину, якій не виповнилося 18 років, а саме неповнолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 28.02.2006 року) та не позбавлений батьківських прав відносно неї, суд вважає, що клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про звільнення його від призначеного цим вироком покарання підлягає задоволенню.

Позовні вимоги потерпілого ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30 000 грн. суд задовольняє в повному обсязі, приймаючи до уваги, що факт заподіяння моральної школи, що полягає в моральних переживаннях, душевних стражданнях, пережитими душевним болем та неможливістю заробляти грошові кошти на протязі 3 місяців та упущеною вигодою внаслідок скоєння кримінального правопорушення. При цьому суд вважає доведеним факт завдання душевного болю самим фактом неправомірного спричинення обвинуваченим травми правої стопи у вигляді перелому проксимального метадіафаза 1 плюснової кістки зі зміщенням і крайовий відривний перелом проксимального епіфіза основної фаланги 1 пальця, відчуття суттєвого болю від її завдання, дисгармонії, незручностей від необхідності бути обмеженим у русі під час накладення гіпсу, моральних страждань, переживань та складнощів від факту тривалої необхідності зміни звичайних життєвих планів під час лікування травми та до часу повного одужання і повернення до первісного стану свого розкладу життя.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до положень ст.100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд,-

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст. 122 КК України, і призначити покарання у виді одного року позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю в один рік.

Згідно п.1), п.2) ч. 1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_1 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Звільнити ОСОБА_1 від призначеного цим вироком покарання з підстав, передбачених п. в) ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Наданий обвинуваченим ОСОБА_1 CD-R диск після набрання вироком законної сили залишити в матеріалах кримінальної справи.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом 30 діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку після його оголошення вручається прокурору та обвинуваченому.

Суд роз`яснює обвинуваченому, потерпілому, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Головуючий - суддя