Рішення № 90501242, 13.07.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/7031/19

Провадження №2/524/634/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого - судді - Нестеренка С.Г., при секретарі судового засідання - Бельченко Н.Л., за участі: представника позивача КП «Кременчукводоканал» - Дрозда О.В., представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці Полтавської області цивільну справу за позовом КП «Кременчукводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення помилково виплачених коштів заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року до суду звернулося КП «Кременчукводоканал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення помилкового виплачених коштів заробітної плати.

В обґрунтування позову зазначали, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 лютого 2019 року у справі за № 524/8460/17 було стягнуто з КП «Кременчукводоканал» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період часу з 29 червня 2016 року по 28 березня 2017 року та з 29 квітня 2017 року по 29 травня 2017 року на загальну суму – 102 376, 80 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі – 1600 грн.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 14 травня 2019 року рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2019 року було залишено без змін.

05 червня 2019 року КП «Кременчукводоканал» в добровільному порядку виконало рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2019 року та перерахувало на рахунок відповідача 102 376,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 05 червня 2019 року.

Проте, при виконанні вказаного рішення суду підприємством із виплаченої суми не було утримано прибутковий податок у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5 % на загальну суму – 19 963,47 грн.

20 червня 2019 року за вих. № 23/4508 на адресу відповідача було направлено лист про повернення коштів, в якому було запропоновано у добровільному порядку повернути ці кошти підприємству шляхом перерахування їх на розрахунковий рахунок. Вказаний лист було отримано відповідачем 21 червня 2019 року, що підтверджується інформацією із сайту АТ «Укрпошта». Проте, відповідач зазначені кошти не повернув КП «Кременчукводоканал».

Позивач просив стягнути з відповідача на його користь кошти, які були помилково виплачені у розмірі – 19 963,47 грн.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2019 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено сторони до участі у справі та третю особу - Автозаводський ВДВС у місті Кременчук ГТУЮ у Полтавській області, пізніше реорганізованого в Автозаводський ВДВС у місті Кременчук Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), (а.с. 48).

12 листопада 2019 року до суду від відповідача ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву (а.с. 56-57).

У своєму відзиві відповідач вказував, що не погоджується з позовом, і посилався на те, що Верховний Суд у своїй постанові від 18 липня 2018 року у справі за № 359/10023/16-ц, здійснив системний аналіз пункту 3 розділу ІІІ постанови КМУ від 05 лютого 1995 року за № 100 та дійшов до висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Такі суми податків і зборів із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого сума виплачена працівнику сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Отже, позивач, як податковий агент, сам під час добровільного виконання ним судового рішення повинен був самостійно відрахувати прибутковий податок та військовий збір, чого ним не було зроблено.

Із посиланням на ст. 1215 ЦК вказував, що заробітна плата та прирівняні до неї платежі не підлягають поверненню, якщо відсутня розрахункова помилка при нарахуванні цих платежів або відсутні дії з боку набувача. У даному випадку були відсутні розрахункові помилки при здійсненні таких виплат, адже позивач здійснив виплату у присудженому судом розмірі.

Просив відмовити у задоволенні позову.

18 листопада 2019 року до суду від позивача КП «Кременчукводоканал» надійшла відповідь на відзив відповідача на позов (а.с. 60-62).

У своїй відповіді позивач вказував, що предметом розгляду справи є стягнення з відповідача не заробітної плати, а повернення суми податків та обов`язкових платежів, які не були своєчасно утримані із суми середнього заробітку відповідача. Сума, які позивач просить стягнути із відповідача не є складовою заробітної плати, а тому не може бути віднесена до заробітної плати і платежів, що прирівнюються до неї в розумінні ст. 1215 ЦК України. Така сума має бути повернута позивачу відповідачем як безпідставно набуте майно. У рішенні Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2019 року, яким було стягнуто із підприємства кошти, відсутня вказівка на ту обставину, що сума середнього заробітку стягнута без урахування податків і зборів.

Посилалися у відповіді на відзив на те, що відповідач помилково вважає, що саме підприємство повинно нести витрати по сплаті податків і обов`язкових платежів за нього.

Просили позов задовольнити.

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду (а.с. 71).

23 січня 2020 року до суду від відповідача ОСОБА_1 надійшло заперечення на позовну заяву (а.с. 113-114).

Вказував, що у даному випадку виникла переплата йому коштів підприємством, яка не пов`язана ні з розрахунковою помилкою, ні зі зловмисними діями його, відповідача, а відтак, правовідносин у цій справі регулюються вже нормами цивільного і трудового законодавства, зокрема, ст. 1215 ЦК України, де зазначено, що заробітна плата та прирівняні до неї платежі не підлягають поверненню.

Просив відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 17 лютого 2020 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог – ГУ ДФС України в Полтавській області, пізніше реорганізованого в ГУ ДПС України в Полтавській області (а.с. 141).

У судовому засіданні представник позивача КП «Кременчукводоканал» - Дрозд О.В. позов підтримав, просив задовольнити, посилаючи на обставини та підстави, викладені у позовній заяві. Не заперечував факт, що у рішенні суду від 25 лютого 2019 року було вказано про те, що присуджені до сплати підприємством на користь відповідача кошти у розмірі 102 376,80 грн. є заробітною платою, яка була обчислена як середній заробіток за час вимушеного прогулу не з вини працівника із застереженням щодо оподаткування на загальних підставах.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 проти прозову заперечував, посилаючись на обставини та підстави викладені у відзиві на позов. Просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на постанову КЦС у складі ВС від 06 травня 2020 року у справі за № 753/22781/17.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не прибув з невідомих причин. Був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини своєї неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи – Автозаводського ВДВС у місті Кременчуці Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у судове засідання не прибув. Адміністрація зазначеною особи просила справу розглядати без участі їх представника. У вирішення справи покладалися на розсуд суду.

Представник третьої особи – ГУ ДПС у Полтавській області у судове засідання не прибув з невідомих причин. Керівництво третьої особи було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи. Про причини неявки свого представника у судове засідання суд не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2019 року у справі за № 524/8460/17 за позовом ОСОБА_1 до КП «Кременчукводоканал» про стягнення заборгованості по заробітній платі, яке постановою Полтавського апеляційного суду від 14 травня 2019 року було залишено без змін, було стягнуто з КП «Кременчукводоканал» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період часу з 29 червня 2016 року по 28 березня 2017 року та з 29 квітня 2017 року по 29 травня 2017 року на загальну суму – 102 376,80 грн. та на користь держави судовий збір у розмірі – 1600 грн. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині вимоги щодо допуску рішення суду до негайного виконання (а.с. 11-13, 14-22).

У рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду чітко вказано про те, що судами було встановлено факт невиплати підприємством ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі після поновлення останнього на роботі у зазначений проміжок часу.

Крім того, у рішенні суду від 25 лютого 2019 року наявне застереження щодо того, що заборгованість по заробітній платі за період часу з 29 червня 2016 року по 28 березня 2017 року та з 29 квітня 2017 року по 29 травня 2017 року на загальну суму – 102 376,80 грн. є такою, що підлягає оподаткуванню на загальних підставах.

У силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області Кормушина В.О. від 07 червня 2019 року було відкрито виконавче провадження (а.с. 126).

Постановою державного виконавця Автозаводського ВДВС міста Кременчук ГТУЮ у Полтавській області Кормушина В.О. від 14 червня 2019 року було закінчено виконавче провадження, внаслідок фактичного повного виконання рішення суду (а.с. 121).

Як постає із листа начальника Автозаводського ВДВС у місті Кременчук Північно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) за № 36748 від 22 січня 2020 року (а.с. 117), представником КП «Кременчукводоканал» 07 червня 2019 року було надано платіжне доручення про сплату боргу ОСОБА_1 у добровільному порядку. Заборгованість по виконавчому листу на депозитний рахунок відділу не сплачувалась.

Як було встановлено у судовому засіданні, 05 червня 2019 року КП «Кременчукводоканал» платіжним дорученням за № 3946 перерахував добровільно ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі відповідно рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 25 лютого 2019 року у розмірі – 102 376,80 грн. (а.с. 28).

Факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів у такому розмірі підтвердив у судовому засіданні його представник - ОСОБА_2 .

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача КП «Кременчукводоканал» - Дрозд О.В., підприємство здійснило перерахунок грошових коштів відповідачу у розмірі - 102 376,80 грн., зазначеному у рішенні суду від 25 лютого 2019 року. Однак, із цієї суми підприємством не було відраховано прибутковий податок у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 1,5%, що загалом становить – 19 963,47 грн.

Листом від 20 червня 2019 року за вих. № 4568 КП «Кременчукводоканал» повідомило ОСОБА_1 про повернення у добровільному порядку коштів КП «Кременчукводоканал» у розмірі – 19 963,47 грн. (а.с. 24-25). Однак, відповідач зазначені кошти так і не повернув підприємству.

Звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_3 , позивач просив стягнути з відповідача на користь КП «Кременчукводоканал» грошові кошти в сумі 19 963,47 грн., як не утримані підприємством суми податку на прибуток та військового збору із посиланням на ст. 1212 ЦК України, як набуте або збережене майно за рахунок іншої особи.

Вирішуючи даний спір, суд виходить із наступного.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо який у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено у ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію [про захист прав людини і основоположних свобод] та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтується. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа «Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Вказаний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 711/3248/18, провадження № 61-1761ск19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, провадження № 14-445цс18.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Структура заробітної плати, згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці», складається із основної, додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до пункту 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, розробленої відповідно до Законів України «Про державну статистику» та «Про оплату праці», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року за № 5, грошові кошти у вигляді невідрахованого податку на доходи та невідрахованого військового збору, із стягнутих за рішення суду коштів, що є предметом спору, не є заробітною платою та платежами, які прирівнюються до неї.

Отже, грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Позивачем не доведено належними і допустимими доказами факт недобросовісної поведінки відповідача ОСОБА_3 в отриманні спірних грошових коштів.

Доводи позивача у цій справі щодо повернення коштів ґрунтуються на приписах ст. 1212 ЦК України.

Крім того, відсутня в позові і така підстава для стягнення грошових коштів як рахункова помилка.

Суд погоджується із доводами представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про те, що в даному випадку виплата та перерахування грошових коштів відповідачу відбулося у розмірі, зазначеному у рішенні суду – 102 376, 80 грн., без здійснення позивачем будь-яких обчислень вказаної суми заборгованості по заробітній платі.

Тобто, за даних обставин виплата заробітної плати без утримання прибуткового податку та військового збору за наявності застереження у рішенні суду щодо оподаткування вказаних коштів на загальних підставах не є рахунковою помилкою, адже будь-які розрахунки зі сторони позивача при перерахуванні коштів відповідачу не відбувалося.

У даному випадку позивач забув здійснити необхідні дії по відрахуванню (утриманню) із присудженої до сплати відповідачеві заборгованості по заробітній платі прибуткового податку та військового збору перед фактичним перерахуванням грошових коштів відповідачу.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю.

Судові витрати понесені позивачем, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 1212, 1215 ЦК України, ст. ст. 94, 115, 116, 117, 221, 231, 233, 238 КЗпП України, ст. ст. 3, 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити КП «Кременчукводоканал» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення помилково виплачених коштів заробітної плати.

Позивач: КП «Кременчукводоканал», юридична адреса: Полтавська область, м. Кременчук, провулок Героїв Бресту, буд. № 35-А, код ЄДРПОУ: 03361655.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повне рішення виготовлено 21 липня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19).

Суддя: