Рішення № 90497401, 17.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року Справа № 160/6646/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лозицької І.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , IПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразилися у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та в незарахуванні у загальний стаж роботи (трудовий та страховий) її трудову діяльність з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року в кооперативі «Надія» (мовою оригіналу - «Надежда»), з 29.02.1991 року по 14.01.1992 року у виробничому кооперативі «Каштан», з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року в ТОВ Науково-Виробничій фірмі «Орніт» та в незарахуванні до стажу роботи періоду перебування ОСОБА_1 по догляду за малолітньої дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21.07.1983 року по 03.02.1984 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок загального стажу роботи ОСОБА_1 (трудового та страхового) з зарахуванням трудової діяльності ОСОБА_1 в періоди: з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року в кооперативі «Надія» (мовою оригіналу - «Надежда»), з 29.02.1991 року по 14.01.1992 року у виробничому кооперативі «Каштан», з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року в ТОВ Науково-Виробничій фірмі «Орніт» та періоду перебування ОСОБА_1 по догляду за малолітньої дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21.07.1983 року по 03.02.1984 року, після чого вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 11 вересня 2019 року чи відмові у її призначенні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.11.2019 року позивач звернулася до відповідача з необхідними документами з питання призначення пенсії за віком, у зв`язку з досягненням 59-річного віку. Проте, позивачеві було відмовлено у зарахуванні низки періодів роботи до трудового та страхового стажу, оскільки записи в трудовій книжці не відповідають п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом від 29.07.1993 року № 58.

Позивач вважає, що такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують конституційні права позивача щодо пенсійного забезпечення.

Ухвалою суду від 23.06.2020 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Заперечуючи проти позову, відповідач надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що оскаржувані періоди не зараховано до загального трудового стажу позивача, у зв`язку з невідповідністю положенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 при внесенні запису до трудової книжки. Стаж роботи позивача становить, згідно наданих документів, становить 12 років 1 місяць 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Тому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, що 26.11.2019 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась з заявою про призначення пенсії за віком та відповідними документами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Листом відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.12.2019 року № 877/03.15.17 «Про відмову в призначенні пенсії» позивача повідомлено про неможливість зарахування до страхового стажу періодів роботи з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року, 29.03.1991 року по 14.01.1992 року у зв`язку з тим, що записи про звільнення зроблені з порушенням п. 2.3 Наказу Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (відсутнє посилання на відповідну статтю, пункт закону). Також неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року, так як записи про звільнення зроблені п. 2.3 Наказу Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (відсутнє посилання на відповідну статтю, пункт закону), а також відсутні перейменування, дані персоніфікованого обліку за цей період.

Вказано, що стаж роботи становить, згідно наданих документів, 12 років 1 місяць 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулася зі зверненням до управління обслуговування громадян, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, за результатами розгляду якого позивача листом від 13.01.2020 року № 36/Ф-09 «Про розгляд звернення» повідомлено, що у позивача недостатньо стажу для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії та зарахуванні спірних періодів до загального стажу роботи для призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996р., ратифікована Законом України від 14.09.2006р. №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (далі - Закон №1058).

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами ст. 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За змістом ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 59 років - які народилися з 01 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

У відповідності до ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також, зокрема:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так згідно з п. 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Як видно з матеріалів справи, позивач досягла 59 річного віку -10 вересня 2019 року.

Із записів копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 28.09.1977 року, судом встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема, працювала у спірні періоди:

- з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року - в кооперативі «Надежда»;

- з 29.03.1991 року по 14.01.1992 року - у виробничому кооперативі «Каштан»;

- 20.05.1993 року по 15.02.2007 року - у ТОВ Науково-виробнича фірма «Орніт».

Як вже було встановлено судом у якості підстав для відмови у зарахуванні до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії за віком, відповідачем у листі від 19.12.2019 року за вих. №877/03.15.17 та у відзиві зазначено наступні підстави, а саме: неможливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року, 29.03.1991 року по 14.01.1992 року у зв`язку з тим, що записи про звільнення зроблені з порушенням п. 2.3 Наказу Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (відсутнє посилання на відповідну статтю, пункт закону). Також неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року, так як записи про звільнення зроблені п. 2.3 Наказу Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників» (відсутнє посилання на відповідну статтю, пункт закону), а також відсутні перейменування, дані персоніфікованого обліку за цей період.

Суд критично ставиться до зазначеної позиції відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.

Так, на момент внесення у трудову книжку позивача записів № 7 - 9 та № 10-11 щодо роботи у період з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року та з 29.03.1991 року по 14.01.1992 року була чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Відповідно до п. 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» № 656 від 06.09.1973 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Окрім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.

У постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, (як то відсутність пункту та статті закону у записі при звільненні) не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи позивача до стажу роботи, що враховується у призначенні пенсії.

Відповідачем у справі протилежного не доведено.

Також, суд зазначає, що трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача, а відповідальність за належне і правильне оформлення документів щодо відомостей про періоди роботи та трудової книжки покладається на керівника підприємства, організації.

Крім того суд звертає увагу, що відсутність пункту та статті закону як підстави при звільненні, не спростовує наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача протягом спірних періодів часу є підтвердженим належними та допустимими доказами.

За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, відповідач не скористався наданим йому правом.

Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року у ТОВ Науково-виробнича фірма «Орніт», суд зазначає наступне.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідачем зараховано періоди роботи з 01.05.2003 року по 31.05.2003 року та з 01.10.2003 року по 31.10.2003 року на підставі даних персоніфікованого обліку.

Інший час роботи в оскаржуваному періоді відповідачем не зараховано, оскільки відсутнє посилання на відповідну статтю, пункт закону, відсутнє перейменування і відсутні дані персоніфікованого обліку.

З даного приводу суд також зазначає.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 1 Розділу XV «Прикінцеві положення» цей Закон набирає чинності з 01 січня 2004 року.

Періоди трудової діяльності до 01.01.2004 року, які зараховуються до страхового (трудового стажу), визначено ст. 56 Закону «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За приписами ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, законодавством визначено, що закони не мають зворотної сили і страховий (трудовий) стаж, набутий до набрання чинності Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме, до 01.01.2004 року, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.

Натомість, відповідачем не зараховано до стажу періоду трудової діяльності позивача з 20.05.1993 року по 01.01.2004 року в ТОВ Науково-виробнича фірма «Орніт», який підтверджено записом в трудовій книжці, при цьому, відповідач неправомірно скористався даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку до 01.01.2004 року.

Крім іншого, суд зазначає, що позивач працювала у ТОВ Науково-виробнича фірма «Орніт» й після 01.01.2004 року до 15.02.2007 року, відповідно роботодавець мав сплачувати страхові внески за позивача, протилежного відповідачем не доведено.

За змістом ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску, зокрема, є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно зі ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

При цьому, суд повторно звертає увагу, що згідно з ч. 3 ст. 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте, відповідач не скористався наданим йому правом, за що працівник не може нести відповідальність.

Тому, суд доходить висновку про необхідність зарахування до стажу періоду роботи позивача в ТОВ Науково-виробнича фірма «Орніт» з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року для призначення пенсії за віком.

Крім вищезазначеного, судом встановлено, що відмовляючи в призначенні пенсії, відповідач вказав, що стаж позивача - 12 років 01 місяць 15 днів складається, з:

- з 28.09.1997 року по 18.10.1978 року - робота на підприємстві «Днепровское производственное обувное объединение»;

- з 01.11.1978 року по 21.07.1983 року - період роботи на підприємстві «Виробничо - техничний вузел зв`язку»;

- з 03.02.1984 року по 05.01.1989 року - період роботи на підприємстві «КБ «Південне»;

- з 14.02.1992 року по 13.05.1993 року - період роботи в Обласній клінічній лікарні ім. Мечникова;

- з 01.05.2003 року по 31.05.2003 року, з 01.10.2003 по 31.10.2003 року - дані персоніфікованого обліку.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не враховано до стажу позивача період догляду за малолітньою дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Відповідно до приписів ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також, зокрема, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з п. 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми

встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Так, суд вважає за необхідне вказати, що час догляду непрацюючого позивача за малолітньою дитиною - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , копія якого наявна в матеріалах справи.

Документом про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку позивач не працювала є трудова книжка, з якої вбачається, що у період з 21.07.1983 року по 03.02.1984 року не була працевлаштованою, відповідачем протилежного не доведено.

Відтак, оскільки у період з 23.12.1981 року по 21.07.1983 року та з 03.02.1984 року по 05.01.1989 року позивач була працевлаштованою, а дитина досягла трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , то зарахуванню до стажу позивача період догляду за малолітньою дитиною до досягнення нею 3-х річного віку належить період з 22.07.1983 року по 02.02.1984 року.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем безпідставно під час розгляду питання про призначення пенсії за віком позивачу не враховано до стажу, що надає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року в кооперативі «Надія» (мовою оригіналу - «Надежда»), з 29.02.1991 року по 14.01.1992 року у виробничому кооперативі «Каштан», з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року в ТОВ Науково-Виробничій фірмі «Орніт» та періоду перебування ОСОБА_1 по догляду за малолітньої дитиною до досягнення нею трирічного віку з 22.07.1983 року по 03.02.1984 року.

Отже, суд робить висновок про те, що не зараховувати зазначені періоди роботи позивача до страхового стажу, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У своїх позовних вимогах позивач просить зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок загального стажу роботи ОСОБА_1 з урахуванням оскаржуваних періодів, після чого вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком з 11 вересня 2019 року чи відмові у її призначенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

За приписами ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

З приводу розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача підлягають судові витрати у розмірі 420,40 грн., сплата яких підтверджується квитанцією № ПН1537719 від 12.06.2020 року, оригінал якої міститься в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , IПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які виразилися у відмові ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та в незарахуванні у загальний стаж роботи (трудовий та страховий) її трудову діяльність з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року в кооперативі «Надія» (мовою оригіналу - «Надежда»), з 29.02.1991 року по 14.01.1992 року у виробничому кооперативі «Каштан», з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року в ТОВ Науково-Виробничій фірмі «Орніт» та в незарахуванні до стажу роботи періоду перебування ОСОБА_1 по догляду за малолітньої дитиною до досягнення нею трирічного віку з 22.07.1983 року по 03.02.1984 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок загального стажу роботи ОСОБА_1 (трудового та страхового) з зарахуванням трудової діяльності ОСОБА_1 в періоди: з 05.01.1989 року по 29.03.1991 року в кооперативі «Надія» (мовою оригіналу - «Надежда»), з 29.02.1991 року по 14.01.1992 року у виробничому кооперативі «Каштан», з 20.05.1993 року по 15.02.2007 року в ТОВ Науково-Виробничій фірмі «Орніт» та періоду перебування ОСОБА_1 по догляду за малолітньої дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21.07.1983 року по 03.02.1984 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2019 року про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , IПН НОМЕР_1 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 17.07.2020 року.

Суддя І.О. Лозицька