Рішення № 90495015, 20.07.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/2953/19

Провадження №2/201/1279/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

представника позивача Дерило В.Г. ,

представників відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 12 березня 2019 року надійшла позовна заява Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог, міський голова у позовній заяві посилався на те, що 14 червня 2018 року робочою групою з питань самоврядного контролю за додержанням вимог законодавства України щодо раціонального використання та охорони земель Соборної районної у місті Дніпрі ради було проведено перевірку з питання дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . За підсумками перевірки встановлено, що на земельній ділянці за вказаною адресою розташоване домоволодіння, яке належить на праві власності ОСОБА_5 (24/32 частини) та ОСОБА_4 (8/32 частин). 14 червня 2018 року робочою групою проведено вивчення ситуації на місцевості. Вивчивши наявні документи, провівши візуальне обстеження, група прийшла до висновку про наявність права власності на зазначене нерухоме майно, але в той же час про відсутність належним чином оформлених документів на земельну ділянку, що є порушенням ст.ст. 125, 126 ЗК України, що свідчить про те, що відбулось неправомірне користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, та наявність з боку відповідачів протиправної поведінки що, в свою чергу, призвело до понесення позивачем збитків у вигляді неотримання ним доходу від орендної плати. Керуючись Постановою КМУ від 19.04.1993р. №284 було здійснено розрахунок збитків, заподіяних міській раді при використанні земельної ділянки. Згідно з актами №19 та 20 від 01 листопада 2018 року комісії з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок сума заподіяних збитків складає 163334,61 грн. Розмір збитків розрахований за період з 01 листопада 2015 року по 01 листопада 2018 року. Зазначені акти затверджено рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 18 грудня 2018 року № 1249. 01 лютого 2019 року позивачем на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було направлено вимоги щодо сплати збитків, заподіяних ДМР. Станом на 14 лютого 2019 року кошти до міського бюджету від відповідачів не надходили. За підсумком розрахунку сума недотриманої орендної плати, яку зберігли у себе землекористувачі за рахунок власника цієї земельної ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави склала у ОСОБА_4 - 40833,65 грн., у ОСОБА_5 - 122500,96. Проте, Дніпровською міською радою в межах строків позовної давності здійснено перерахунок за період з 07 березня 2016 року по 01 листопада 2018 року та загальна сума коштів становить у ОСОБА_4 - 36367,86 грн., у ОСОБА_5 - 109103,60 грн., яку позивач і просив стягнути з відповідачів разом з понесеними судовими витратами.

05 лютого 2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 на позовну заяву (а.с. 123-126), в якому останній заперечував проти задоволення вимог позивача посилаючись на те, що з моменту виникнення та реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 , остання систематично здійснює внески на земельний податок з фізичних осіб стосовно спірної земельної ділянки.

15 травня 2020 року від представників ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до суду надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечував проти задоволення вимог позивача посилаючись на те, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми права ст. 22 ЦК України, ст. 224 ГК України та ст.157 ЗК України, які регулюють порядок відшкодування збитків, на підставі приписів Постанови КМУ від 19.04.1993р. за № 284 здійснює розрахунок збитків, заподіяних міській раді при використанні земельної ділянки та водночас посилається також й на правила, що встановлені ст. 1212 ЦК України, просить суд стягнути з відповідачів збитки, що нараховані на підставі вищевказаних актів законодавства, які в подальшому з невідомих підстав безпідставно перетворюються в недотриману орендну плату, яку без достатньої правової підстави нібито зберегли у себе відповідачі. Проте, одночасне застосування норм ст. 1212 ЦК України та норм, передбачених главами 82, 83 ЦК України, норм земельного законодавства, що регулюють деліктні відносини та на які посилається позивач, неможливо, адже це є різні за своєю правовою природою і суттю види зобов`язань, які не можна застосовувати одночасно. Виникнення права власності на жилий будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. Крім того, представник відповідача зазначив, що здійснений позивачем розрахунок є незрозумілим та необґрунтованим, позивач не надав належних обґрунтувань суду, щодо значень, які він застосував у своїх розрахунках, а також пояснень, на яких нормах права вони ґрунтуються.

У судовому засіданні представник позивача Дерила В.Г. позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , та ОСОБА_4 - ОСОБА_2 заперечували проти задоволення позовних вимог та просили відмовити у задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представників сторін та свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відому у задоволенні позову за наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

При розгляді справи встановлено наступне.

14 червня 2018 року Соборною районною у місті Дніпрі радою складено акт №29 перевірки дотримання вимог земельного законодавства групи по самоврядуванню контролю за використанням та охороною земель при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (а.с. 19-23).

За змістом вказаного акту зазначено, що у результаті перевірки встановлено, що на земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 домоволодіння, яке належить на праві власності ОСОБА_5 (24/32 частини) та ОСОБА_4 (8/32 частин). Відповідно до процедури запиту до відкритих джерел не виявлено посилання на договір оренди, право власності, користування щодо вказаної земельної ділянки. Вивчивши наявні документи, провівши візуальне обстеження робоча група прийшла до висновку про наявність права власності на зазначене нерухоме майно, але в той же час, на відсутність належним чином оформлених документів на земельну ділянку, що є порушенням ст.ст. 125, 126 ЗК України, виходячи з чого, робоча група прийшла до висновку щодо необхідності складання даного акту, та направлення його на адресу департаменту по роботі з активами ДМР та комісії з визначення розміру збитків, заподіяних раді.

Згідно актів №20 та №19 від 01 листопада 2018 року, складеного комісією з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок, сума заподіяних ОСОБА_4 збитків складає 40833,65 грн., ОСОБА_5 - 122500,96 грн. (а.с. 39-42).

Рішенням виконавчого комітету ДМР №1249 від 18 грудня 2018 року було затверджено акти комісії з визначенням розміру збитків, заподіяних ДМР власниками землі та землекористувачам при використання земельних ділянок від 01 листопада 2018 року №№ 17,18,19,20,21,22,23,24 (а.с. 38).

01лютого 2019 року позивачем на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було направлено вимоги щодо сплати збитків, заподіяних ДМР (а.с. 43-48), які, як зазначає представник позивача виконані не були, та за інформацією департаменту економіки, фінансів та міського бюджету ДМР станом на 14 лютого 2019 року кошти до міського бюджету не надходили.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог ДМР про стягнення з відповідачів суми неотриманої орендної плати, суд виходить з наступного.

За змістом наданих представниками відповідачів заперечень проти позову та пояснень, не спростовується факт перебування нерухомого майна: домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_1 у власності відповідачів, а отже, згідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України дана обставина не підлягає доказуванню.

Як посилається представник позивача, про що також вказано в акті перевірки №29 від 14 червня 2018 року, речові права на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за будь-якою особою не зареєстровані.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч. 2 ст. 120 ЗК України) Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» ч.1 ст.141 ЗК України).

Згідно до статей 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Статтею 206 ЗК України та ст.2 Закону України «Про плату за землю» визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника жилого будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018р. у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019р. у справі № 320/5877/17.

Водночас за змістом визначення, наведеного у ч.1 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з вимогами ст.ст. 76, 78, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

З приписів наведеної норми права вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 ЦПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншим и засобами доказування.

В акті перевірки № 29 від 14 червня 2018 року зазначено, що орієнтовна площа земельної ділянки під будівлею 450 кв.м.

Матеріали справи не містять відомостей про внесення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , визначеної у акті обстеження від 14 червня 2018 року до Державного земельного кадастру.

З цього приходжу до висновку, що позивачем не надано жодних відомостей про наявність у земельної ділянки, за користування якою позивач бажає стягнути грошові кошти, її меж, а також відомостей про внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Відсутність таких відомостей, виключає можливість використання цієї земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав та стягнення збитків та/або будь-яких інших платежів за її використання.

Як зазначає позивач у позовній заяві, за розрахунком комісії з визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, власникам землі та землекористувачам при використанні земельних ділянок, сума неотриманої орендної плати, яку зберіг у себе землекористувач за рахунок власника цієї земельної ділянки внаслідок користування землею без достатньої правової підстави склала 163334,61 грн. ДМР в межах строків позовної давності здійснено перерахунок за період з 07 березня 2016 року по 01 листопада 2018 року та загальна сума коштів становить у ОСОБА_4 - 36367,86 грн., у ОСОБА_5 - 109103,60 грн.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі»).

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС від 10.09.2018р. по справі № 920/739/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 20, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем самостійно визначено розмір зобов`язання за період з 07 березня 2016 року по 01 листопада 2018 року на суму 145471,46 грн. Шляхом арифметичного розрахунку, при цьому, позивачем не надано доказів розроблення, погодження та затверджувалася нормативно грошової оцінки спірної земельної ділянки у визначеному законодавством порядку, що у свою чергу, є необхідним для визначення розміру неотриманого доходу за фактичне користування земельною ділянкою.

Відповідний висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2019 року у справі № 922/981/18.

Підводячи підсумок викладеному, слід дійти до висновку, що під час розгляду справи позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення неотриманої орендної плати, не знайшли своє підтвердження, а тому не підлягають задоволенню.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст.141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати по справі у вигляді судового збору за подачу позову та судового збору за подачу заяви про забезпечення позову покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суддя,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Дніпровської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев