Рішення № 90489999, 20.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 рокуСправа № 160/5335/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суду складі:

головуючого судді Голобутовського Р.З.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін у м. Дніпро (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

18.05.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.04.2020 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області;

- визнати бездіяльність Головного управління ДПС у Дніпропетровській області протиправною та зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області довести процедуру проведення до кінця відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції від 01.01.2019 року) та укласти з ОСОБА_1 трудовий договір на посаду начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з першого робочого дня наступного після звільнення з попереднього місця роботи.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з жовтня 2014 року позивач працює в Головному управлінні ДФС у Дніпропетровській області на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19.06.2019 р. №537 вирішено утворити юридичну особу публічного права Головне управління ДПС у Дніпропетровській області та реорганізувати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області. У зв`язку з реорганізацією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, 19.08.2019 року позивачу запропоновано переведення на вакантну посаду в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області відповідно до кваліфікації: начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Ця пропозиція погоджена згодою та скріплена підписом позивача. Однак, 27.04.2020 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області видано наказ про припинення державної служби та звільнення позивача з посади начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Позивач вважає, що оскаржуваний наказ від 27.04.2020 року є протиправним, а звільнення незаконним, оскільки відповідачем порушено вимоги Закону України «Про державну службу», Кодексу законів про працю України щодо його працевлаштування на відповідній посаді у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області у зв`язку із реорганізацією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», в редакції чинній з 01.01.2019 року, допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або в разі відмови від запропонованого переведення. Позивач вважає, що якщо пропозицію про переведення на вакантну посаду в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області погоджено, інших вакантних посад відповідно до кваліфікації не запропоновано, заяву про звільнення він не подавав, відповідач зобов`язаний довести процедуру переведення до кінця згідно із п. 1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Окрім того, оскаржуваний наказ виданий у період тимчасової непрацездатності позивача. Також постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» від 25.03.2020 року надано рекомендації стосовно дотримання трудових прав, зокрема, державних службовців, а також рекомендовано не звільняти працівників у період карантину, що не дотримано відповідачем. У зв`язку з чим, просить відновити порушене конституційне право на працю у спосіб, що визначений у позовній заяві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; зобов`язано відповідачів надати відзив на позовну заяву та витребувано у Головного управління ДФС у Дніпропетровській області додаткові докази у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 року вжито заходи забезпечення позову у адміністративній справі № 160/5335/20 шляхом зупинення дії наказу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.04.2020 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року позовні вимоги роз`єднано в окремі провадження, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.04.2020 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області залишено у провадженні адміністративної справи № 160/5335/20.

Отже, предметом спору у цій справі є правомірність прийняття Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області наказу від 27.04.2020 року про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 .

Відзиву на позовну заяву відповідачем - Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області суду не надано.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення.

Позивач, представник позивача у судове засідання не з`явилися. Представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника, у якому також просила задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка будь-якого учасника справи в судове засідання, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні 07.07.2020 року судом ухвалено подальший розгляд справи здійснювати у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 у період з 24.12.1996 року проходить службу в податкових органах, з 07.10.2014 року - на посаді начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинних шляхом, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

19.08.2019 року у відповідності до ч. 4 ст. 43 Закону України «Про державну службу» та до ст. 49-2 КЗпП України, ОСОБА_1 (начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ГУ ДФС у Дніпропетровській області) попереджено про наступне вивільнення із займаної посади згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією ГУ ДФС у Дніпропетровській області та скороченням штатної чисельності (а. с. 66).

Повідомленням-пропозицією Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.08.2019 року позивачу запропоновано для переведення наявна вакантна посада в ГУ ДПС у Дніпропетровській області відповідно до кваліфікації - начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

Із запропонованою посадою позивач погодився, що підтверджується його особистим підписом на пропозиції від 19.08.2019 року.

27.04.2020 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області прийнято наказ від 27.04.2020 року №56-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Наказ підписано головою комісії з реорганізації ОСОБА_4.

Із змісту наказу від 27.04.2020 року №56-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 »:

«З метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 р. №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», наказу ДФС України від 31.07.2019 р. №7-рг «Про реорганізацію головних управлінь ДФС в областях та м. Києві, у зв`язку з реорганізацією ГУ ДФС у Дніпропетровській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VII «Про державну службу» враховуючи тимчасову непрацездатність начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області ОСОБА_1 та попередження про наступне вивільнення від 19.08.2019 р. наказано припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 з посади начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у зв`язку з реорганізацією ГУ ДФС у Дніпропетровській області та скороченням штатної чисельності та вважати датою звільнення перший робочий день ОСОБА_1 , наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність».

Підстава: пункт 1 частини 1, частина 4 та частина 5 статті 87 Закону України «Про державну службу» №889-VII від 10 грудня 2015 року.

Не погодившись з наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначається Законом України «Про державну службу» №889-VІІІ від 10.12.2015 року (далі - Закон №889-VІІІ).

За змістом частини 1 статті 3 Закону №889-VІІІ цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Державна служба здійснюється з дотриманням таких принципів, зокрема, верховенства права - забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави; а також принципу стабільності - призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів (пункти 1, 10 частини 1 статті 4 Закону №889-VІІІ).

Відповідно до частин 2 і 3 статті 5 Закону №889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону №889 визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 ЗУ «Про державну службу», в редакції Закону № 117-IX від 19.09.2019, визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції Закону № 440-IX від 14.01.2020, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Відповідно до частини 5 статті 87 Закону України «Про державну службу», в редакції згідно із Законом № 117-IX від 19.09.2019, наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Як передбачено частиною 5 статті 22 Закону України «Про державну службу», у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

Рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу (пункт 6 частини 1 статті 2 Закону №889-VІІІ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Установлено, що Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» постановлено реорганізувати територіальні органи Державної фіскальної служби України шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби згідно відповідного переліку. Також установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби.

Наказом ДФС України від 31.07.2019 року №7-рг «Про реорганізацію головних управлінь ДФС в областях та м. Києві» розпочато реорганізацію ГУ ДФС у Дніпропетровській області, призначено голову комісії з реорганізації ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Головне управління ДФС у Дніпропетровській області з 02.08.2019 року перебуває в стані припинення, головою комісії з припинення або ліквідатором зазначено ОСОБА_3 .

Так, у спірному випадку йдеться про реорганізацію державного органу - Головного управління ДФС у Дніпропетровській області у Головне управління ДПС у Дніпропетровській області шляхом приєднання. На момент розгляду справи Головне управління ДФС у Дніпропетровській області перебуває у стані припинення.

Як видно з матеріалів справи, 19.08.2019 року з метою реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537, відповідно до Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, наказу ДФС України від 31.07.2019 року №7-рг «Про реорганізацію головних управлінь ДФС в областях та м. Києві, та у зв`язку з реорганізацією ГУ ДФС у Дніпропетровській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у відповідності до ч. 4 ст. 43 Закону України «Про державну службу» та до ст. 49-2 КЗпП України, позивачу було повідомлено про наступне вивільнення із займаної посади згідно з п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з реорганізацією ГУ ДФС у Дніпропетровській області та скороченням штатної чисельності (а. с. 66).

З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що у спірних відносинах, вирішуючи питання про вивільнення позивача, відповідач повинен був керуватися положеннями Закону №889-VІІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 ЗУ «Про державну службу», в редакції з 01.01.2019 року, чинній на момент повідомлення про наступне вивільнення, визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення (абзац 2 частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, в редакції з 01.01.2019 року).

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю (абзац 1 частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, в редакції з 01.01.2019 року).

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України України (далі - КЗпП України) встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною 4 статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Системний зв`язок абзацу 2 частини 3 статті 87 з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ, в редакції з 01.01.2019 року, свідчить про те, що у випадку якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення, а також коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, застосовується дія пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VІІІ.

При цьому, процедура вивільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення визначається законодавством про працю.

Суд, аналізуючи норми частин 1, 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, зауважує, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Вимоги цієї статті вважаються виконаними у повній мірі, коли працівникові запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду, та які існували на день звільнення, позаяк обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня безпосереднього звільнення (розірвання трудового договору).

Як встановлено судом, 19.08.2019 року позивача відповідно до положень статті 49-2 попереджено про наступне вивільнення згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з реорганізацією ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

Того ж дня позивачу запропоновано для переведення наявну вакантну посаду в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області відповідно до кваліфікації - посаду начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Згідно з відміткою у повідомленні-пропозиції Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 19.08.2019 року із запропонованою вакантною посадою позивач погодився.

Отже, з моменту повідомлення позивача про наступне вивільнення, отримання ним повідомлення-пропозиції, яким запропоновано вакантну посаду для переведення до новоствореного державного органу та, власне, згоди позивача на запропоноване переведення, останній отримав обґрунтовані сподівання на продовження роботи у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.

Проте, матеріали справи не містять доказів дотримання відповідачем положень п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» та ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України в частині взятого зобов`язання працевлаштувати позивача згідно із запропонованою для переведення посадою.

Не містять матеріали справи і пропозицій позивачу іншої рівноцінної посади у новоствореному державному органі - Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.

Також відсутні і докази неможливості переведення позивача на іншу посаду у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області відповідно до його кваліфікації або відмови позивача від запропонованого переведення.

Суд зазначає, що за змістом абзацу 2 частини 3 статті 87 Закону №889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, виключними та вичерпними підставами звільнення з причин скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу є або неможливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або відмова від такого переведення.

Проте, наявність означених вичерпних підстав для прийняття наказу про звільнення позивача із займаної посади за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу у спірних правовідносинах відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено.

Крім того, пропозиція вакантних посад, здійснена власником або уповноваженим ним органом, у розумінні частини 3 статті 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку з приписами частини першої цієї статті, має бути адресована саме конкретному працівнику, що виключатиме у подальшому будь-які спори щодо недотримання процедури вивільнення працівника та переліку пропонованих йому посад. Так, відсутність пропозиції позивачу усіх наявних в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області в період з моменту попередження про вивільнення і до моменту звільнення не може вважатися дотриманням з боку відповідача процедури вивільнення працівника.

Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо необхідності пропозиції саме усіх вакантних посад, наявних у державному органі чи органі місцевого самоврядування, зокрема у постановах від 19.07.2018 року у справі №822/2595/16, від 11.10.2018 року у справі №826/22101/15, від 07.02.2018 року у справі № 813/8766/13-а.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основним завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд враховує дискреційний характер повноважень суб`єкту призначення при прийнятті ним рішень, у тому числі щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду з одного державного органу до іншого.

Водночас, юридичне (правове) значення процедури вивільнення працівника, починаючи від попередження такої особи про наступне вивільнення, подальшого надання їй пропозицій про переведення на наявні вакантні посади та безпосередньо погодження (надання особою згоди на запропоноване переведення), полягає в тому, що з отриманням такої пропозиції у особи виникає обґрунтоване сподівання, що у разі надання нею згоди на таке переведення та за відсутності особистої відмови від запропонованого переведення, працевлаштування забезпечено, а тому у особи після отримання відповідної пропозиції виникає легітимний інтерес, який може бути захищений у судовому порядку.

З огляду на вказане, реалізуючи принцип «належного урядування», суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішення про звільнення особи з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу, яку попереджено про наступне вивільнення, має враховувати цю обставину та у випадку прийняття рішення про звільнення мотивувати (обґрунтувати) неможливість (необхідність, доцільність) переведення за запропонованою посадою, з урахуванням критеріїв, визначених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, про що зазначити у відповідному рішенні. У протилежному випадку, неврахування легітимного інтересу особи, якій вже надано пропозицію зайняти відповідну запропоновану посаду, може бути розцінено як порушення прав цієї особи.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачем як суб`єктом владних повноважень порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань, що тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Європейським судом у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 зазначено, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії», п. 74).

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Враховуючи недотримання відповідачем положень пункту 1 частин 1, 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» та частин 1, 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України в частині обов`язку працевлаштувати позивача згідно із запропонованою 19.08.2019 року пропозицією про переведення на вакантну посаду, відсутність заяви позивача про відмову від переведення на запропоновану йому посаду, а також встановленого судом недотримання відповідачем вимог Кодексу законів про працю України щодо процедури вивільнення працівника, оскільки позивачу не було запропоновано всі наявні рівнозначні вакантні посади, із врахуванням положень статті 49-2 КЗпП, суд вважає, що оспорюваний наказ про звільнення позивача з посади начальника управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, Головного управління ДФС у Дніпропетровській області є протиправним та таким, що винесений з порушенням вимог законодавства про державну службу, Кодексу законів про працю України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтується позовна заява.

Враховуючи викладене, наказ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №56-0 від 27.04.2020 року «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » прийнятий відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, так, не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підлягає скасуванню.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд робить висновок, що позовна заява обґрунтована та підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, понесення ним інших судових витрат документально не підтверджено, підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17А, м. Дніпро, 49600, код ЄДРПОУ 39394856) по визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.04.2020 року № 56-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ».

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський