Рішення № 90475282, 20.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 року м. Київ № 640/19236/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 , про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство «Універсал Банк» з позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Леонідівни, в якому просило зобов`язати відповідача провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації в рамках виконавчого провадження ВП № 59607890 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , без отримання згоди органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в рамках виконавчого провадження № 59607890, яке відкрито відповідачем 23.07.2019 на підставі виконавчого листа № 760/2077/17, виданого Солом`янським районним судом м. Києва 20.02.2019, приватний виконавець Лановенко Л.О. не здійснює заходи щодо примусової реалізації кватири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з огляду на те, що у вказаній квартирі зареєстрована малолітня дитина. Відповідач посилається на ч. 28 глави VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, відповідно до якої у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Оскільки такий дозвіл відсутній, на думку відповідача, відсутні і правові підстави для проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію вказаної вище квартири. Однак бездіяльність відповідача призводить до невиконання рішення суду, що є протиправним та порушує законні права позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі, визначено провадити розгляд справи одноособово з урахуванням особливостей, визначених ст. 287 КАС України, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 (далі - третя особа, боржник, ОСОБА_1 ), призначено судове засідання на 24.10.2019 року, витребувано у Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни завірені матеріали виконавчого провадження № 59607890.

Окружним адміністративним судом м. Києва у судовому засідання 24.10.2019, оголошено перерву на 07.11.2019, у зв`язку з першою неявкою відповідача та третьої особи.

29 жовтня 2019 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач вказує на те, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована малолітня дитина - ОСОБА_3 , а тому вимога зобов`язати приватного виконавця Лановенко Л.О. провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації вказаної квартири в рамках виконавчого провадження № 59607890 не підлягає задоволенню, та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Також 29 жовтня 2019 року до суду надійшли завірені матеріали виконавчого провадження № 59607890, які були витребувані ухвалою Окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 письмових пояснень до суду не надавала.

У судовому засіданні 07.11.2019 Окружний адміністративний суд м. Києва поставив на обговорення питання щодо можливості продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження. Представник позивача не заперечував. Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Окружний адміністративний суд м. Києва протокольною ухвалою вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Інших заяв, клопотань до суду не надходило.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи з урахуванням наявних у справі матеріалів та ухвалює рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 24 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 004-2008-1323, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала у ВАТ «Універсал Банк» кредит в сумі 129 333, 00 доларів США, строком користування до 10 квітня 2038 року, зі сплатою 12,75% річних, на придбання нерухомого майна - двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В якості забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 004-2008-1323 від 24.04.2008 між ВАТ «Універсал банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л.Д., та зареєстрований в реєстрі за № 1559 (далі - Договір іпотеки від 24.04.2008 № 1559), відповідно до якого ОСОБА_1 передано в іпотеку ВАТ «Універсал Банк» двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2018 у справі № 760/2077/17, яке набрало законної сили 24.05.2018, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (поручителя) на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 004-2008-1323 від 24 квітня 2008 року в сумі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 11.04.2018 року становить 1 558 800 (один мільйон п`ятсот п`ятдесят вісім тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, та 24 086 (двадцять чотири тисячі вісімдесят шість) гривень 83 копійки судового збору, позивачу видано виконавчий лист від 20.02.2019 № 760/2077/17, який скеровано до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмили Олегівни для примусового виконання.

Постановою від 23.07.2019 Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Лановенко Людмилою Олегівною відкрито виконавче провадження № 59607890 з примусового виконання виконавчого листа № 760/2077/17, виданого 20.02.2019 Солом`янським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за Кредитним договором № 004-2008-1323 від 24 квітня 2008 року в сумі 60 000,00 (шістдесят тисяч) доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 11.04.2018 року становить 1 558 800 (один мільйон п`ятсот п`ятдесят вісім тисяч вісімсот) гривень 00 копійок, та 24 086 (двадцять чотири тисячі вісімдесят шість) гривень 83 копійки судового збору.

24.07.2019 приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 1 729 955, 51 грн.

24.07.2019 приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанову про арешт коштів боржника, відповідно до якої накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 1 729 955, 51 грн.

У подальшому Укрсиббанк та ПриватБанк повідомили приватного виконавця Лановенко Л.О. про наявність у зазначених банківських установах відкритих рахунків на ім`я ОСОБА_1 з наявними коштами (а.с. 251, 270).

19.08.2019 приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якої накладено арешт на майно боржника ОСОБА_1 , а саме транспортний засіб MERSEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску.

19.08.2019 приватним виконавцем Лановенко Л.О. винесено постанову про розшук майна боржника, відповідно до якої оголошено розшук майно боржника: транспортний засіб MERSEDES-BENZ VIN/Номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 загальна характеристика: модель ML 350, категорія легковий, колір чорний, рік виробництва 2010, номер кузова НОМЕР_2 , що належить боржнику ОСОБА_1 .

В ході виконавчого провадження № 59607890 на запит приватного виконавця Лановенко Л.О. Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією надано витяг з Реєстру територіальної громадим. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , в якому зазначено, що станом на 01.08.2019 за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації 03.05.2019, та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації 03.05.2019 (а.с. 158).

18.10.2019 приватним виконавцем Лановенко Л.О. отримано від представника боржника Шумейко Л.Л. заяву про зупинення виконавчого провадження № 59607890, мотивовану тим, що ОСОБА_1 звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11.04.2018 у справі № 760/2077/17. Київським апеляційним судом від 10.10.2019 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

Приватним виконавцем Лановенко Л.О. 18.10.2019 на підставі ухвали Київського апеляційного суду від 10.10.2019 у справі № 760/2077/17 винесено постанову про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 760/2077/17 виданого 20.02.2019 Солом`янським районним судом м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Звертаючись з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва позивач зазначив про порушення приватним виконавцем Лановенко Л.О. чинного законодавства, зокрема, положень статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Розділом VII цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 48 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 48 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною сьомою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності - на об`єкти нерухомості.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.11.2019 за наслідками розгляду справи № 754/19912/14-ц, а також у постанові від 05.12.2018 за наслідками розгляду справи № 591/6959/15-ц.

Встановивши, що з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач не звертався, а у боржника ОСОБА_1 для першочергового звернення стягнення наявні грошові кошти на рахунках у банківських установах, що підтверджується наявними у матеріалах справи листами Укрсиббанку (а.с.251) та ПриватБанку (а.с. 270), рухоме майно - транспортний засіб MERSEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2010 року випуску, та інше нерухоме майно, а саме 73/100 частини житлового будинку , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.07.2019 (а.с. 47), суд дійшов висновку про те, що в рамках виконавчого провадження № 59607890 під час примусового виконання рішення суду про стягнення коштів (заборгованості за кредитним договором) за наявності грошових коштів та рухомого майна, приватний виконавець правомірно не вчиняє дії щодо першочергового звернення стягнення нерухомого майна - квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику, а не тільки за рахунок предмета іпотеки.

Доводи позивача про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» та норми Закону України «Про іпотеку» не містять права або обов`язку виконавця у випадку з`ясування реєстрації місця проживання малолітньої дитини за адресою нерухомого майна, що є предметом стягнення, отримувати згоду органу опіки та піклування на відчуження майна, спростовуються наступним.

Відповідно до частини першої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акту про проведення електронних торгів. Вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. (постанова Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/856/17).

Частиною 2 статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Положеннями статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» закріплено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно з пунктом 4.5.7. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень та Порядку реалізації арештованого майна, суд прийшов до висновку про обов`язковість попереднього отримання згоди органу опіки та піклування у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Суд знаходить посилання позивача на Закон України «Про іпотеку» необґрунтованим, оскільки в судовому порядку звернення стягнення на предмет іпотеки не здійснювалось і спосіб такого звернення не визначався.

Доводи позивача щодо порушення ОСОБА_1 норм законодавства і умов договору іпотеки щодо реєстрації у житловому приміщенні, яке є предметом іпотеки, неповнолітніх дітей суд не бере до уваги, оскільки вони не належать до предмета доказування у цій справі.

З огляду на встановлені обставини справи та враховуючи наявні матеріали, суд приходить до висновку про те, що відповідачем не були порушені норми Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, та іншого законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч.1, 2 ст. 76 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність необхідності захисту прав позивача в судовому порядку.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких судові витрати підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Оскільки позов задоволенню не підлягає, відсутні підстави для стягнення судового збору.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» (Код ЄДРПОУ 21133352) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про зобов`язання провести усі необхідні заходи щодо примусової реалізації в рамках виконавчого провадження ВП № 59607890 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , без отримання згоди органу опіки та піклування Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації.

Відсутні підстави для розподілу судових витрат.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда