Рішення № 90451987, 16.07.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року справа № 580/1713/20

12 годин 14 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/1713/20

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач — особисто]

до Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00015622) [представник відповідача Вельченко М.В. – за довіреністю]

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, прийняв рішення.

18.05.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, просить: визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо розгляду та складення відповіді на звернення ОСОБА_1 від 14.11.2019 та зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення та надати відповідь відповідно до вимог Конституції України та Закону України «Про звернення громадян».

Ухвалою від 15.06.2020 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 22.06.2020. Ухвалою від 22.06.2020 відкладено розгляд справи до 07.07.2020. Ухвалою від 07.07.2020 відкладено розгляд справи до 16.07.2020.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем відповідно до Закону України «Про звернення громадян» подано заяву від 14.11.2019 до Міністра юстиції України з проханням розглянути питання щодо відновлення нотаріальної діяльності позивача, як приватного нотаріуса Шполянського районного нотаріального округу, на яку у відповіді від 03.12.2019 зазначено, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України від 28.05.2019 №1 на підставі підпункту «е» пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про нотаріат», у зв`язку із неодноразовим порушенням нотаріусом чинного законодавства, під час вчинення нотаріальних дій, анульовано свідоцтво ОСОБА_1 від 20.12.2010 № 8327, а наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2019 № 1860/5 анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 , тому відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про нотаріат» рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути оскаржено до суду. Повідомлено, що станом на час розгляду звернення до Міністерства юстиції України не надходило рішення суду про скасування зазначених рішення та наказу. Позивач вважає дії відповідача щодо розгляду заяви протиправними, позаяк питання, що викладене у заяві по суті не розглянуто, рішення не прийнято, перевірку фактів не здійснено. Лист – відповідь від 03.12.2020 не містить особистого підпису Міністра юстиції України або виконуючого обов`язки Міністра юстиції України, а особа, яка підписала відповідь на звернення є упередженою, позаяк була головою комісії у дисциплінарному провадженні. Позивач у судовому засіданні 16.07.2020 повідомив, що його нотаріальна діяльність поновлена, проте позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов через порушення статті 15, статті 19 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідач позовні вимоги не визнав, 03.07.2020 подав до суду відзив на позовну заяву де зазначив, що у листі від 03.12.2019 № 44893/39731-33-19/19.6.4 за результати розгляду звернення позивача надано належним чином у встановлені строки і належною особою відповідь, підписано заступником міністра О.Оніщук. Відповідачем не порушено принципи, встановлені частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України як критерії оцінки правомірності дій суб`єкта владних повноважень та розглянуто звернення відповідно до вимог статті 15, статті 19 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі – Закон №393/96-ВР). Відповідачем зазначено, що правомірність відповіді від 03.12.2019 була предметом розгляду у справі № 580/512/20 за результатами розгляду якої прийнято рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , що залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.06.2020.

Позивачем 13.07.2020 подано відповідь на відзив, де зазначено про необґрунтованість тверджень відповідача у відзиві та про оскарження актів відповідача, починаючи з жовтня 2019 року у Окружному адміністративному суді м.Києва (а.с.162).

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем аргументи щодо обставин справи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову належить відмовити з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Особа має гарантоване державою право оскаржити в суді акти органу державної влади якщо вважає, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи. Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У окремій думці судді Конституційного Суду України Скоморохи В.Є. до рішення Конституційного Суду України у справі №18/1148-97 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 ЦПК України зазначено: об`єктом оскарження можуть бути не лише рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а й посадових, службових осіб приватних чи спільних підприємств тощо, свідчать статті 1 та 19 Закону №393/96-ВР , які до суб`єктів, рішення, дії чи бездіяльність котрих може бути оскаржено, віднесли: органи державної влади і місцевого самоврядування, об`єднання громадян, установи, організації, незалежно від форм власності, підприємства, засоби масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків. Цей закон врегулював питання практичної реалізації та захисту прав і свобод.

Згідно статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Судом встановлено, сторонами визнається, що відповідь на звернення позивача від 14.11.2019 підготовлена і отримана без порушення строків згідно статті 15 Закону № 393/96-ВР.

Спірні відносини обумовлені різним тлумаченням і розумінням змісту статті 15 Закону № 393/96 щодо розгляду звернення із наданням відповіді та прийнятого «рішення» як певної форми так і змісту управлінської діяльності, передбаченої законом за підписом уповноваженої особи.

Судом встановлено, що позивачем подано заяву від 14.11.2019 до Міністра юстиції України з проханням «розглянути питання щодо відновлення нотаріальної діяльності позивача, як приватного нотаріуса Шполянського районного нотаріального округу» (а.с.14-15), тобто вимоги про прийняття рішення про поновлення нотаріальної діяльності у зверненні не сформульовано, а термін «розглянути питання щодо відновлення» і «прийняти рішення про відновлення», «прийняти рішення відповідно до законодавства» дозволяє моделювати поведінку залежно від правового регулювання відносин, фактів та обставин справи.

Листом від 03.12.2019 № 44893/39731 33-19/1964 на заяву позивача від 14.11.2019 надано відповідь (а.с.16) де зазначено, що Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату та діє на підставі положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 № 228 (далі – Положення № 228). Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України від 28.05.2019 №1 на підставі підпункту «е» пункту 2 частини 1 статті 12 Закону України «Про нотаріат», у зв`язку із неодноразовим порушенням нотаріусом чинного законодавства, під час вчинення нотаріальних дій, анульовано свідоцтво ОСОБА_1 від 20.12.2010 № 8327, наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2019 № 1860/5 анульовано свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 , а також повідомлено що відповідно до частини 2 статті 12 Закону України «Про нотаріат» рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю може бути оскаржено до суду, станом на час розгляду звернення до Міністерства юстиції України не надходило рішення суду про скасування зазначених рішення та наказу. Зазначено відповідачем, що листи Міністерства юстиції України не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер (а.с.16).

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом професійних інтересів і права бути почутим.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Статтею 3 Закону № 393/96-ВР встановлено, що заява (клопотання) – звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, належать обов`язковому прийняттю та розгляду. Згідно статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, керівники та посадові особи підприємств, установ, зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки. Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади зобов`язані, зокрема: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги (стаття 18 Закону № 393/96-ВР).

Суд встановив, що у відповіді від 03.12.2019 зазначено на яке саме звернення позивача надано відповідь, зазначено про результати розгляду звернень як про наявне рішення від 28.05.2019 №1, яким анульовано свідоцтво ОСОБА_1 та наказ Міністерства юстиції України від 18.06.2019 № 1860/5 про анулювання свідоцтво, що є чинними з огляду на право оскарження до суду рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю і вказано про рекомендаційний характер листа. Судом не встановлено неправомірної відмови у прийнятті звернення з підстав, передбачених законом, не обмежено права позивача бути почутим і вчасно отримати відповідь суб`єкта владних повноважень.

З відповіді від 03.12.2019 встановлено, що відповідач за результатами розгляду звернення позивача від 14.11.2019 повідомив останнього про відсутність передбачених законом підстав для відновлення нотаріальної діяльності позивача, звернення позивача об`єктивно за наявних фактів розглянуто відповідачем. Судом встановлено, що у відповіді від 03.12.2019 № 44893/39731-33-19/19.6.4 зазначено про порядок оскарження рішення про анулювання свідоцтва про право зайняття нотаріальною діяльністю (а.с.139).

Позивач вважає, що рішенням, діями і бездіяльністю державного органу порушується і не відновлюється його право на здійснення нотаріальної діяльності, проте не враховує, що право на отримання відповіді у питанні «щодо відновлення» такої діяльності у межах повноважень відповідача із дотриманням процедури не тотожне процедурі здійснення судового контролю з виконання рішення суду у справах №2340/5084/18, №580/481/19 та реалізації прав учасників провадження у справі № 640/19337/19 в ОАС м. Києва (ухвала про відкриття від 17.10.2019 ЄДРСР 84984495) про: визнання протиправним та скасувати рішення від 28.05.2018 №1 Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України; визнання протиправним та скасування наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2019 №1860/5; визнання протиправним та скасування наказу Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 10.07.2019 №490/06. Такі факти були відомі як відповідачу, так і позивачу, проте у змісті і додатках до звернення від 14.11.2019 про спір між ОСОБА_1 та Головним територіальним управлінням юстиції у Черкаській області, Міністерством юстиції України, Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату Міністерства юстиції України позивачем не зазначено.

Суд зазначає, що відповідно до відомостей з ЄДРСР (87554846) 11.02.2020 Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято рішення у справі № 640/19337/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Міністерства юстиції України, Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішення та наказів, відповідно до якого адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України від 28.05.2018 №1; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 18.06.2019 №1860/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого ОСОБА_1 »; визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 10.07.2019 №490/06 «Про припинення приватної нотаріальної діяльності та анулювання реєстраційного посвідчення, виданого ОСОБА_1 ».

На час звернення 14.11.2019 позивач був обізнаний про оскарження наказу Міністерства юстиції України від 18.06.2019 № 1860/5 «про анулювання свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю», ухвала про відкриття провадження у справі № 640/19337/19 прийнята 17.10.2019 (ЄДРСР 84984495). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 640/19337/19 (ЄДРСР 89459179) рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2020 залишено без змін. Постанова набрала законної сили з дати її прийняття. Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2020 (ЄДРСР 90349419) відкрито касаційне провадження у справі № 640/19337/19.

Судом враховано, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 14.04.2020 у справі № 580/512/20 (ЄДРСР 88775389) відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, де позивач просив: визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо складення відповіді на звернення ОСОБА_1 від 03.12.2019 не у чіткій відповідності до поставлених в ньому питань і доводів; зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення та надати на нього відповідь у чіткій відповідності до поставлених питань і доводів. У постанові від 14.04.2020 у справі № 580/512/20 зазначено: «з аналізу заяв позивача до Міністра юстиції України від 14.11.2019 та 03.12.2019, судом вбачається, що вказані звернення мали одну мету – відновити порушене, протиправними, на думку позивача, діями органів юстиції, законне право позивача на здійснення нотаріальної діяльності. Оцінюючи правомірність дій відповідача під час розгляду звернення від 03.12.2019 у контексті вимог встановлених до суб`єкта владних повноважень Законом №393/96-ВР, суд зазначив, що відповідачем надано відповідь по суті звернення позивача листом від 03.12.2019 №44893/39731-33-19/19.6.4». Рішення від 14.04.2020 у справі № 580/512/20 набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 26.06.2020 (ЄДРСР 90078758).

Згідно статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, що включає принцип res judicata як прояву поваги до остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ у справах Ponomaryov проти України та Ryabykh проти Російської Федерації). У разі остаточного вирішення спору судами рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ у справі Brumarescu проти Румунії від 28.11.1999, № 28342/95). У рішенні у справі Nelyubin проти Російської Федерації ЄСПЛ дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає: якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не має піддаватися сумніву. Ґрунтовно виконання судових рішень як складова права на справедливий суд було оцінене ЄСПЛ у рішенні у справі Hornsby проти Греції від 19.03.1997, № 18357/91; у справі ОСОБА_2 проти України, від 15.10.2009, № 40450/04: право було би ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове рішення залишалось недіючим на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, що статті 6 ЄКПЛ, детально визначивши процесуальні гарантії прав сторін, залишила без захисту реалізацію судових рішень.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд, перевіряючи у справі № 580/1713/20 дії відповідача під час надання відповіді від 03.12.2019 № 44893/39731 33-19/1964 на заяву позивача від 14.11.2019 на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку про те, що відповідач, у спірних відносинах не допустив порушень Закону № 393/96-ВР, діяв підставно, законно та у межах наданих повноважень.

Головним обов`язком держави, згідно зі статтею 3 Конституції України, є утвердження та забезпечення прав і свобод людини. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (стаття 8 Конституції України). Публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий конфлікт, а спір, що слідує зі здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

У рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп/2011 у справі №1-29/2011 зазначено: відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, що виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Надаючи оцінку твердженню позивача, що розгляд його заяви здійснено неналежною особою (не Міністром юстиції України чи в.о. Міністра, а заступником), суд зазначає про таке.

Згідно статті 15 Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерство у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, що підписує міністр.

Згідно з постановою КМУ від 17.01.2018 № 55 «Деякі питання документування управлінської діяльності» за Типовою інструкцією з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади під час підготовки організаційно-розпорядчих документів у паперовій формі працівники установ оформляють їх з урахуванням вимог ДСТУ 4163-2003. Право на створення, підписання, погодження, затвердження документів визначається актами законодавства та інструкцією з діловодства установи. Вибір виду документа (пункт 12), призначеного для документування управлінської інформації (розпорядження, постанова, рішення, протокол тощо), зумовлюється правовим статусом установи, компетенцією посадової особи та порядком прийняття управлінського рішення (на підставі єдиноначальності або колегіальності). Як правило, у листі порушується одне питання (пункт 127).

Постановою КМУ від 02.07.2014 № 228 затверджено Положення про Міністерство юстиції України. Серед завдань Мін`юсту є: пункт 33 – організовує розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних із діяльністю Мін`юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, що ним видаються; пункт 36 – приймає рішення про утворення територіальних відділень Координаційного центру з надання правової допомоги; пункт 83-10 – приймає обов`язкові до виконання рішення; пункт 83-14 – приймає рішення щодо невідповідності діяльності; Міністр приймає рішення щодо проведення перевірки діяльності Служби, приймає рішення щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності, приймає рішення про необхідність проведення конкурсного відбору.

Згідно з пунктом 11 Положення №228 Мін`юст очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Прем`єр-міністра України і звільняється з посади Верховною Радою України. Міністр має першого заступника, заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра. Відповідно до підпункту 24 пункту 12 Положення №228 Міністр визначає обов`язки першого заступника Міністра, заступників Міністра, розподіл повноважень Міністра між першим заступником Міністра та заступниками Міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності. Згідно наказу Міністерства юстиції України від 18.11.2019 № 3349/к «Про розподіл повноважень між Міністром, першим заступником міністра, заступниками Міністра» (а.с.58) заступник міністра з питань державної реєстрації Оніщук О.М. координує напрями роботи та спрямовує діяльність Департаменту державної реєстрації та нотаріату. Відповідно до Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 № 923 у своїй діяльності Комісія керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, цим Положенням, а також наказами Мін`юсту. Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 31.10.2019 № 3856/7 «Про внесення змін до додатка до наказу Міністерства юстиції України від 18.10.2017 №3876/7» до складу Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України входить Оніщук О.М. – заступник Міністра.

Здійснивши розгляд звернення В. ОСОБА_3 .Білоуса від 14.12.2019 відповідачем та заступником Міністра О.М.Оніщук як посадовою особою Міністерства юстиції України не допущено порушень нормативно-правових актів у контексті реалізації обов`язків з оформлення відповіді від 03.12.2019 № 44893/39731-33-19/19.6 з індексацією документа суцільного зв`язного тексту державною мовою згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 59 Висновку Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЕС) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи з питання «Правосуддя та суспільство» зазначено, що юридичні поняття та норми можуть бути вичерпно пояснені цитуванням законодавства або судових рішень.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України, № 4909/04, у пункті 58 зазначив, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 ЄКПЛ зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Ruiz Torija проти Іспанії від 09.12.1994, № 303-A, пункт 29).

Суд дійшов висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах за наявних судових рішень у справах №2340/5084/18, №580/481/19, обізнаності позивача і відповідача про існуюче на час звернення і підготовки відповіді судового провадження у справі № 640/19337/19 надано повну, мотивовану і обґрунтовану відповідь від 03.12.2019 за підписом уповноваженої особи у контексті дотримання принципів за Законом № 393/96-ВР та критеріїв згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо розгляду питання про відновлення нотаріальної діяльності позивача згідно доводів заяви від 14.11.2020 без порушення або ущемлення законних прав та інтересів ОСОБА_4 . ОСОБА_3 .Білоуса, у зв`язку з чим у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Конституційним Судом України у рішенні від 25.11.1997 №6-зп сформульовано правову позицію, за якою удосконалення законодавства у контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Ця правова позиція кореспондує статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позивачем під час подання позовної заяви у справі № 580/1713/20 заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору у зв`язку зі скрутним майновим станом (а.с.6).

Відповідно до частини 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково. Згідно частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може ухвалою за клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Позивачем у обґрунтування скрутного майнового стану до позовної заяви було надано відомості з Державного реєстру платників податків про суму виплачених доходів та утриманих податків за 2019 рік та перший квартал 2020 року та податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 у сумі 50515,53 грн та додаток Ф2 до декларації у розділі 4 якого зазначено про отримані збитки у сумі 64508 грн. Збитки за 2019 рік та перший квартал 2020 року становлять 13994,47 грн, у зв`язку з чим розмір судового збору за подання даної позовної заяви (840,80 грн) перевищує 5% розміру річного доходу позивача.

Судом з метою доступу до суду у справі враховано майновий стан позивача, що підтверджено відомостями з Державного реєстру платників податків про суму виплачених доходів та утриманих податків за 2019 рік та перший квартал 2020 року, податковою декларацією про майновий стан і доходи ОСОБА_1 та додатку Ф2, взято до уваги ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2020 у справі № 580/512/20 щодо звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору (набрала законної сили 26.05.2020) під час відкриття 15.06.2020 провадження у даній справі № 580/1713/20. Враховуючи, що позивачу відмовлено у задоволені позову, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Міністерство юстиції України [вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 00015622].

Повне судове рішення складено 17.07.2020.

Суддя Л.В. Трофімова