Рішення № 90450208, 16.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року Справа № 160/5230/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.05.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зазначені в листі від 13.04.2020 року № 5412-5059/П-03/8-0400/20 при перерахунку пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок коефіцієнта оплати праці за період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року, враховуючи суми оплати праці, згідно довідок № 1280, 1281, від 05.12.2019 року та № 14, 15 від 14.01.2020 року, згідно статей 40, 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі заяви від 06.02.2020 року відділом з питань перерахунку пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було проведено розрахунок пенсійного забезпечення позивача з урахуванням архівних довідок № 1280,1281 від 05.12.2019 року та № 14,15 від 14.01.2020 року. При проведенні перерахунку відповідач безпідставно занизив вказані в довідках суми оплати праці за кожен місяць, шляхом поділу суми щомісячного заробітку на районний коефіцієнт - 2, а також безпідставно поділив на 2 суму північних надбавок посилаючись на статтю 96 Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР». Крім цього, що в архівних довідках взагалі відсутня інформація щодо надбавок за роботу в районах Крайньої Півночі, які відповідач самостійно встановив, як 2 та виключив неправомірно визначену суму з загального заробітку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення ( виклику) сторін.

Відповідачем 20 травня 2020 року отримано копію ухвали суду про відкриття спрощеного позовного провадження в даній адміністративній справі та копію позову разом із копіями доданих до нього документів.

10 червня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що при проведені перерахунку пенсії заробітна плата врахована без врахування сум районного коефіцієнту та надбавки за роботу в районах Крайньої Півночі, з тих підстав, що у разі виїзду особи у райони, де районний коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, обчислення заробітної плати із якої призначається пенсія, проводиться із виключенням цих сум. Також під час обчислення середньомісячного заробітку надбавка за роботу в районах Крайньої Півночі не нараховується. При цьому зазначає, що у разі, якщо у довідці про заробітну плату, з урахуванням якої визначено розмір пенсії, заробіток зазначено без урахування районного коефіцієнту та північної надбавки, то у разі надання довідки про заробітну плату за зазначений період з зазначенням вказаних доплат, і відповідної заяви, буде проведено перерахунок пенсії, але коефіцієнт заробітної плати за ці місяці не може перевищувати 5,6.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 досяг віку 50 років.

Відповідно до наданої трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював в районах Крайньої Півночі, також це підтверджується наданими позивачем довідками № 1280, 1281, від 05.12.2019 року та № 14, 15 від 14.01.2020 року,

06 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань перерахунку пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про проведення перерахунку пенсії.

Не погоджуючись із проведеним перерахунком позивач 24 березня 2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зі скаргою, в якій просив провести перерахунок коефіцієнта оплати праці за період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року враховуючи суми оплати згідно довідок, у повному обсязі.

Розглянувши вказану скаргу, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відповідь від 13.04.2020 року №5412-5059/П-03/8-0400/20 в якій зазначено, що при проведені перерахунку пенсії заробітна плата врахована без врахування сум районного коефіцієнту та надбавки за роботу в районах Крайньої Півночі, з тих підстав, що у разі виїзду особи у райони, де районний коефіцієнт до заробітної плати не встановлено, обчислення заробітної плати із якої призначається пенсія, проводиться із виключенням цих сум. Також під час обчислення середньомісячного заробітку надбавка за роботу в районах Крайньої Півночі не нараховується. Для обчислення пенсії застосовано середньомісячний заробіток за період з 01.02.1994 року по 28.02.1998 року, з 01.12.1999 року по 31.10.2000 року та з 01.07.2003 року по 30.09.2011 року, який складає 12661,76 грн. (4404,35 грн. х2,87256 – індивідуальний коефіцієнт заробітку). Загальний розмір пенсії на 01.02.2000 року становить 10121,41 грн. (12651,76х80%).

Вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області при перерахунку пенсії щодо зменшення розміру його заробітної плати за період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року на районний коефіцієнт - 2, а також вирахування з його заробітної плати північних надбавок, розмір яких не зазначено в архівних довідках, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Гарантії конституційного права людини на соціальний захист розвинено в положеннях Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

При цьому, метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угод.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 6 цієї Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж.

Тобто, цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та Урядом РФ про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993 року при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи РФ відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 1 січня 1991 року. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства РФ.

Згідно статті 41 Закону №1058-ІV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються: суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону; суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум. Для осіб, які у період до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, отримували заробітну плату (дохід) за результатами роботи, термін виконання якої перевищував календарний місяць, до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються суми виплат (доходу), які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися і до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні, у розрахунку на кожний місяць виконання роботи. Перелік таких осіб, а також порядок визначення для них заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії встановлюється Кабінетом Міністрів України; суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною третьою статті 24 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 66 Закону №1788-XII до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).

Районний коефіцієнт - показник відносного збільшення заробітної плати з метою компенсації додаткових витрат і підвищених витрат праці, пов`язаних з виконанням роботи і проживанням в регіонах з важкими кліматичними умовами. В даний час районні коефіцієнти, розмір яких від 1,1 до 2,0, застосовуються до заробітної плати працівників, зайнятих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до них, районах Сибіру, Далекого Сходу, Уралу, північних регіонах європейської частини РФ.

Тобто, такий коефіцієнт пов`язаний саме із проживанням та роботою особи на території, в тому числі, районів Крайньої Півночі.

При цьому, Законом № 1788-XII та Законом № 1058-IV, які були чинними в спірний період роботи позивача та на час призначення пенсії, не врегульовано питання включення до заробітної плати для обчислення пенсії північної надбавки та районного коефіцієнта.

Так, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Наведена законодавча норма встановлює порядок зарахування стажу роботи в районах Крайньої Півночі, а не розмір заробітної плати при розрахунку пенсії.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу PCP від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу PCP від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі».

Відповідно до Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій від 03 серпня 1972 року, Законом СРСР від 15 травня 1990 року № 1480-I «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» (далі - Закон СРСР № 1480-I) особам, які проживали у районах, де до заробітної плати робітників і службовців встановлено районні коефіцієнти, при призначенні пенсії враховувалася фактична заробітна плата, обчислена із застосуванням районного коефіцієнта та північної надбавки.

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

При цьому, статтею 78 діючого на той час Закону СРСР № 1480-I було передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески.

Відповідно до підпункту «д» пункту 15 Інструкції «Про порядок утримання страхових внесків і використання коштів державного соціального страхування», затвердженої Постановою Президії ВЦРПС від 29 лютого 1960 року, в загальну суму заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, включалися процентні надбавки за роботу на Крайній Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також районний та поправочний коефіцієнт.

Разом з тим, частиною третьою статті 96 Закону СРСР № 1480-I передбачено, що при вибутті таких осіб за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлений, пенсія за їх вибором обчислюється в такому ж порядку, але з виключенням з фактичного заробітку виплат за районними коефіцієнтами, або із заробітку, обчисленого відповідно до статей 76 та 78 цього Закону.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що районні коефіцієнти та надбавки за роботу на Крайній Півночі не враховуються при розрахунку розміру пенсії, при вибутті за межі районів Крайньої Півночі чи прирівняних до них районів, у райони, де коефіцієнт до заробітної плати не встановлений.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 28 вересня 2018 року у справі № 671/86/15-а та від 30 травня 2019 року у справі № 348/2974/14-а, від 06 лютого 2020 року у справі №348/2381/16-а, від 21.05.2020 року у справі №674/633/17, від 09.07.2020 року у справі № 337/2103/17, а також у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року у справі №489/5283/16-а.

Разом з цим суд зазначає, що головною рисою правових актів індивідуальної дії таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Так, у листі від 13.04.2020 року №5412-5059/П-03/8-0400/20 та відзиві на позовну заяву відповідачем не вказано виходячи з якого розміру заробітної плати за період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року йому було перераховано пенсію. Так само, не вказано, в якому розмірі позивачу не враховано районний коефіцієнт та надбавки у період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року.

Враховуючи, що в архівних довідках від № 1280, 1281, від 05.12.2019 року та № 14, 15 від 14.01.2020 року відсутня інформація про розмір надбавок та інших складових заробітної плати позивача, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оформлене листом від 13.04.2020 року №5412-5059/П-03/8-0400/20 не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, та породжує його неоднозначне трактування, тому підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести перерахунок коефіцієнта оплати праці за період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року, враховуючи суми оплати праці, згідно довідок № 1280, 1281, від 05.12.2019 року та № 14, 15 від 14.01.2020 року, згідно статей 40, 41 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає що така вимога є передчасною.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.02.2020 року про перерахунок коефіцієнта оплати праці за період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року, враховуючи висновки суду.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України , предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 3 статті 139 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, судового збору у розмірі 420,40 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області оформлене листом від 13.04.2020 року №5412-5059/П-03/8-0400/20.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.02.2020 року про перерахунок коефіцієнта оплати праці за період з 01.02.1994 року по 01.02.1998 року, враховуючи висновки суду.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 420 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 16 липня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська