Рішення № 90450188, 17.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року Справа № 160/5118/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" про стягнення 108323,80 грн., -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2020р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" та просить стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 108323,80 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019р., встановлений ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю на 2 робочих місця та не сплатив адміністративно-господарські санкції за 2 робочих місця не зайнятих особами з інвалідністю у розмірі 108323,80грн. Несплата відповідачем адміністративно - господарських санкцій до Державного бюджету України завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму адміністративно-господарських санкцій з відповідача у судовому порядку. Додатково, у письмових поясненнях від 10.06.2020р. позивач зазначає, що згідно відповіді Дніпропетровського обласного центру зайнятості №12/19-1480 від 27.04.2020р. звіт за формою №3-ПН відповідачем до центру зайнятості протягом 2019р. надавався лише в січні 2019р. на вакансію для осіб з інвалідністю – «інженер з проектно-кошторисної роботи» з кількістю робочих місць для осіб з інвалідністю – «2 особи» (а.с. 1-2, 21).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.05.2020р. було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та, зокрема, зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2019 році робочих місць для працевлаштування інвалідів; докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2019 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві (а.с. 19).

16.06.2020р., на виконання вищевказаної ухвали, відповідач надав до канцелярії суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому з мотивами та доводами вищевказаної позовної заяви категорично не погоджується, вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, просив відмовити позивачеві повністю у задоволенні його позовних вимог посилаючись на те, що відповідач виконав всі вимоги стосовно подання щомісячної інформації про зайнятість і працевлаштування інвалідів до центру зайнятості, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р. «Про реалізацію ст.ст. 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Відповідач впродовж 2019р. надавав звіти до Криворізького міського центру зайнятості щодо наявності вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, що залишались вакантними у зв`язку з не направленням для працевлаштування інвалідів уповноваженим органом. Відповідач вважає, що ним повністю виконано вимоги ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», та вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень, а тому, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним (а.с. 26-27 ).

У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 17.07.2020р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 17 Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно частини третьої статті 18 Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 вказаного Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно зі статтею 20 Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Статтею 1 Закону України “Про реабілітацію інвалідів в Україні” визначено, що робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях; спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 передбачено, що інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Міністерством праці України за погодженням з Держкомстатом.

Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування інвалідів, що не супроводжується обов`язком пошуку інвалідів для працевлаштування на створені ним робочі місця, а такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в частині першій статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, при цьому, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у його постановах від 02.05.2018р. у справі №804/8007/16, від 26.06.2018р. у справі №806/1368/17 та від 15.04.2019р. у справі №825/699/17.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, із наданих учасниками справи документів судом встановлено, що 12.02.2020р. відповідачем було подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007р. №42, в якому відповідачем самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2019 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 42 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів - 2 особи (а.с.4, 43).

Також, згідно наданої суду копії звіту Форми №3-ПН від 04.01.2019р., затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013р. та копій повідомлень Криворізькому міському центру зайнятості, відповідачем з січня по грудень 2019 року до центру зайнятості подавалася Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та інформація про актуальні вакансії, зі змісту яких вбачається, що на підприємстві відповідача для працевлаштування інвалідів були вакантними 2 робочих місця для інвалідів з детальним описом їх характеристик, на які можливе працевлаштування інвалідів, тобто були наявні робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 30, 31, 32, 33,34,35,36,37,38,39,40,41,42).

Отже, із наведеного, можна дійти висновку, що у 2019р. на підприємстві відповідача були створені 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів, які залишалися вакантними з лютого по грудень 2019р. згідно повідомлень відповідача до центру зайнятості, копії яких надані суду (а.с. 30-42).

Таким чином, наведеними вище доказами спростовуються твердження представника позивача про не створення відповідачем робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 2 осіб.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставність нарахування відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за не створення 2 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

Також, при вирішенні даної справи судом враховується і наступне.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення ( ч. 2 ст. 218 ГК України).

Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід`ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв`язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, з наведених вище документів вбачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів інвалідів, навпаки, створив на підприємстві 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів у 2019р., подав до центру зайнятості звіти та повідомлення щодо наявності вакантних місць для інвалідів протягом січня-грудня 2019 року у спосіб та у порядку, який встановлений Порядком подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 (далі - Наказ №316), проте державною службою зайнятості не здійснювалось направлення інвалідів на роботу відповідача, що б відповідали характеристикам посад для такого працевлаштування, а отже, суд приходить до висновку про відсутність вини відповідача у вчиненні ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, позивач не надав суду жодних доказів щодо наявності у діях відповідача вини у не створенні ним робочих місць для працевлаштування інвалідів або відмови відповідачем особам з інвалідністю у працевлаштуванні з урахуванням того, що наданими відповідачем доказами підтверджується створення на підприємстві у 2019р. робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 2 робочих місця, як передбачено нормативом.

Також судом враховується і те, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VІ «Про зайнятість населення» (набрав чинності з 01 січня 2013 року) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Слід зазначити, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення», який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Отже, з 01 січня 2013 року періодичність подання звітів 3-ПН не була регламентована законом.

Вказане питання врегульоване з прийняттям Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 (далі - Наказ № 316).

Згідно з Наказом № 316 форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Наказ № 316 набрав чинності 12 липня 2013 року, а тому з цієї дати встановлено обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Тобто, на час спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. У 2019 році, за який до відповідача застосовано санкції, існував обов`язок підприємств подавати форму 3-ПН не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Підтвердження актуальності вакансій роботодавцем законодавством на час спірних правовідносин не передбачено.

Разом з тим, із наданих суду документів судом встановлено подання звіту З-ПН до центру зайнятості 04.01.2019р., тобто, у триденний строк з дня відкриття вакансії на 2019р., а також відповідачем у період з лютого по грудень 2019р. надавалися Криворізькому міському центру зайнятості повідомлення про наявність вакансії «Інженер з проектно-кошторисної роботи», для категорії громадян «Інваліди» у кількості 2 шт. одиниці, за місцем проведення робіт м. Кривий Ріг, із заробітною платою 4200,00 грн. та інформація про актуальність вакансії, тобто у 2019р. були наявні робочі місця для працевлаштування інвалідів, що підтверджується змістом копій цих повідомлень та вказаною вище копією звіту З-ПН (а.с. 30, 31-42).

Наведена вище правова позиція, також узгоджується і з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.04.2019р. у справі №825/699/17, яка підлягає застосуванню у даних правовідносинах з урахуванням вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за наведеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вина у вчиненні відповідачем правопорушення щодо не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та не зайняття робочих місць інвалідами згідно наданих документів не встановлена та не доведена позивачем, а відповідно до норм Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" на відповідача покладено лише обов`язок щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пошук та направлення інвалідів на підприємство відповідача покладено на державні органи центру зайнятості відповідно до ст.18-1 вказаного Закону.

Тобто, з наведених норм чинного законодавства вбачається, що відповідальність за працевлаштування інвалідів несуть у рівній мірі як органи державної служби зайнятості, так і підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю.

Враховуючи відсутність вини відповідача щодо не зайняття інвалідами робочих місць, створених відповідачем згідно нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб`єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб`єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСБУДАЛЬП" про стягнення 108323,80 грн. - відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

На період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину згідно до п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва