Рішення № 90446569, 01.06.2020, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/614/19

№ 2/183/516/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Новомосковський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

в с т а н о в и в:

30 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Новомосковський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що 25 листопада 2014 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» був укладений кредитний договір № 500526584.

В подальшому, 25 лютого 2016 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» укладено Оферту на укладення угоди про надання особистого кредиту та Акцепт пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123, відповідно до якого банк надав їй кредит на умовах Продукту «Рефінансування беззаставних кредитів» шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 в розмірі 39 221,44 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 500526584 від 25 листопада 2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,99% річних, з кінцевим терміном повернення грошових коштів 26 лютого 2021 року.

Позивач зазначила, що вона здійснювала платежі на виконання кредитного договору, але інколи, внаслідок її тяжкого матеріального положення, платежі були нерегулярними, однак носили систематичний характер, в результаті чого за нею утворилась заборгованість.

Їй стало відомо, що ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуковського Володимира Анатолійовича, яким 08 вересня 2016 року вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 16644, згідно якого з неї, ОСОБА_1 на користь відповідача було стягнуто заборгованість, що виникла по Оферті на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123 від 25 лютого 2016 року за період з 26 березня 2016 року по 26 липня 2016 року в розмірі 45 539,26 грн., що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 39 221,44 грн., заборгованості за користування кредитом в розмірі 2 611,37 грн., заборгованості по комісії в розмірі 3 706,45 грн.

Дані обставини стали підставою для відкриття Новомосковським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виконавчого провадження відносно ОСОБА_1 .

Вона звертає увагу на те, що нею в 2016 році здійснювалися оплати на погашення заборгованості по кредиту, проте у виконавчому написі нотаріуса зазначений період стягнення заборгованості за кредитом з 26 березня 2016 року по 26 липня 2016 року та до стягнення заявлено повну суму рефінансованого тіла кредиту в розмірі 39 221,44 грн., що не може відповідати дійсності, так як вона з 2014 року здійснювала платежі на користь банку.

ОСОБА_1 посилалася на те, що нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис щодо стягнення з неї заборгованості, яка виникла по оферті на укладення угоди про надання особистого кредиту, оскільки пропозиція про укладення договору (оферти) не є кредитним договором, а тому не може прийматись нотаріусом як підтвердження укладення кредитного договору. Крім того, оферта не містить підпису уповноваженої особи банку, у зв`язку з чим не може вважатись ані кредитним договором, ані будь-якою угодою, що встановлює заборгованість та не віднесена до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Окрім цього, до компетенції нотаріусів не відносяться повноваження визнавати документи (угоди) кредитними договорами.

Однією з умов вчинення нотаріусом виконавчого напису є подання документів, які встановлюють заборгованість боржника перед кредитором, підтверджують безспірність вимоги. Ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. Проте, відповідач не звертався до неї з вимогою сплатити, вказану у виконавчому написі заборгованість та не надавав жодного розрахунку, з яким би вона погодилася. Банком також не було надано нотаріусу всіх необхідних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували безспірність заборгованості, крім того нотаріус не переконався, що між позивачем і банком був укладений саме кредитний договір на зазначену суму, яка є безспірною.

З наведених вище обставин, позивач ОСОБА_1 вважає, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, оскільки відповідачем не доведено безспірності заборгованості, а тому виконавчий напис нотаріуса вчинений з істотними порушеннями вимог ст. 88 Закону України "Про нотаріат".

У зв`язку з наведеним, позивач ОСОБА_1 просила суд:

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 08 вересня 2016 року, реєстровий номер 16644, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості, що виникла по Оферті на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123 від 25 лютого 2016 року за період з 26 березня 2016 року по 26 липня 2016 рокув розмірі 45 539,26 грн. (сорок п`ять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять грн. 26 коп.), що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 39 221,44 грн., заборгованості за користування кредитом в розмірі 2 611,37 грн., заборгованості по комісії в розмірі 3 706,45 грн;

-стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 152,60 грн. (одна тисяча сто п`ятдесят дві грн. 60 коп.).

Ухвалою суду від 06 лютого 2019 року відкрите провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 06 лютого 2019 року зупинено стягнення у виконавчому провадженні Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, відкритого на підставі виконавчого документа від 08 вересня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 16644, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем.

Ухвалою суду від 06 лютого 2019 року зобов`язано приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. надати на адресу суду належним чином завірені копії документів на підставі яких 08 вересня 2016 року останнім був вчинений виконавчий напис за реєстровим № 16644.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, звернулася до суду з заявою про розгляд справи за її відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, у разі повторної неявки відповідача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи.

Представник відповідач - Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином,причин неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи суду не подавав, з відзивом на позовну заяву до суду не звертався.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи - Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином,причин неявки суду не повідомив.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 638 ч. 1 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 638 ч. 2 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

В силу вимог ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Реалізація кредитором права на дострокову вимогу про повернення частини позики, що залишилась та сплати процентів, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, може реалізовуватись кредитором як шляхом пред`явлення позову до суду, так і шляхом направлення письмової вимоги боржнику, якщо договором не передбачено іншого порядку.

За змістом ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 25 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» укладено Оферту на укладення угоди про надання особистого кредиту та Акцепт пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит на умовах Продукту «Рефінансування беззаставних кредитів» шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок Позичальника № НОМЕР_1 в розмірі 39 221,44 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 500526584 від 25 листопада 2014 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,99% річних, з кінцевим терміном повернення грошових коштів 26 лютого 2021 року.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом за позивачем ОСОБА_1 рахується заборгованість, яка виникла станом на 26 липня 2016 року за період з 26 березня 2016 року по 26 липня 2016 року в розмірі 45 539,26 грн., що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 39 221,44 грн., заборгованості за користування кредитом в розмірі 2 611,37 грн., заборгованості по комісії в розмірі 3 706,45 грн.

18 серпня 2016 року за вих. № 66413-102 б/б від 17.08.2016 року відповідач направив ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення кредитних зобов`язань, що підтверджується списком рекомендованих відправлень від 17.08.2016 року, списком згрупованих поштових відправлень № 3665 за формою 103 та фіскальним чеком № 2156888426655.

08 вересня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуковського В.А. із заявою про вчинення виконавчого напису.

08 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуковським Володимиром Анатолійовичем був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 16644, згідно якого з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» стягнуто заборгованість, що виникла по Оферті на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123 від 25 лютого 2016 року за період з 26 березня 2016 року по 26 липня 2016 рокув розмірі 45 539,26 грн. (сорок п`ять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять грн. 26 коп.), що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 39 221,44 грн., заборгованості за користування кредитом в розмірі 2 611,37 грн., заборгованості по комісії в розмірі 3 706,45 грн.

Дані обставини стали підставою для відкриття Новомосковським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області виконавчого провадження.

Як зазначалося вище, в позовній заяві ОСОБА_1 заперечує суму заборгованості за кредитом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону "Про нотаріат"). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Згідно зі статтею 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов договору застави здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до п. 1 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 2 Переліку для одержання виконавчого напису з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Як вбачається зі змісту спірного виконавчого напису нотаріуса, під час його вчинення приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. керувався ст.34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172.

Положення статті 50 Закону "Про нотаріат" передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання стягувачем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Відповідачем не було надано суду в порушення положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, належних і допустимих доказів на обґрунтування того, що приватному нотаріусу були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором. Як і відсутні відомості, що сума заборгованості утворилась у зазначений у виконавчому написі період, при цьому судом враховано термін кредитування, та відповідний ліміт тіла кредиту, який передбачили сторони.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника.

Таким чином, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Судом встановлено, що відповідачем, як кредитором, було подано до приватного нотаріуса в обґрунтування розміру заборгованості за кредитним договором розрахунок заборгованості, здійснений безпосередньо посадовою особою відповідача.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував на тому, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не були враховані положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат».

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні», при вирішення справ пов`язаних з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею відповідно до Закону України «Про нотаріат», виконавчий напис може бути вчинено нотаріусом за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується відповідними документами.

Пунктом 8 зазначеної постанови передбачено, що суд при вирішенні питання про обґрунтованість повинен виходити з того, що нотаріальні дії повинні вчинятись у суворій відповідності з встановленими для даного органу чи особи компетенцією і порядком їх вчинення.

На думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

У п. 10 "Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні" від 07.02.2014 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Пунктом 1.37 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що розрахунково-касове обслуговування клієнта банком здійснюється на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

Тобто порядок, періодичність друкування форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) з особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видання або відсилання клієнту (п. 5.6 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ 04.07.2018 № 75, далі - Положення № 75).

Первинний документ банку - це документ, який містить відомості про операцію, складається на бланках форм, затверджених відповідно до законодавства України (на паперових носіях або в електронній формі) (пп. 14 п. 3 Положення № 75).

Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку (п.п. 61, 62 Положення № 75).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Крім того, суд також не може погодитись із вимогою про стягнення заборгованості по комісії, враховуючи правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 20.02.2019 року у справі № 666/ 4957/15-ц та від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, а також Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746/цс16.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (чинних на час укладення договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, 08 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуковським В.А. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 16644 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк», що виникла по Акцепту/Оферті № 500990123 від 25 лютого 2016 року заборгованості за кредитом, до якої включено й заборгованість по комісії у розмірі 3 706,45 грн.

Згідно з п. 3 Договору Акцепту/Оферти № 500990123 від 25 лютого 2016 року комісійна винагорода Банку в розмірі 1,89% встановлена за управління Кредитом, у зв`язку з чим суд вважає, що вимога ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення цієї суми не може вважатися вимогою щодо стягнення саме безспірної заборгованості.

Таким чином, звертаючись до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, відповідачем не були дотримані вимоги законодавства, зокрема щодо доведеності безспірності заборгованості боржника.

Як встановлено матеріалами справи, при вчиненні виконавчого напису нотаріус не отримував від відповідача та позивача первинні документи щодо видачі кредиту та/або здійснення його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед відповідачем, а також суми процентів, комісії зазначені у виконавчому написі, є безспірними.

На підтвердження безспірності заборгованості, Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» надало нотаріусу: оригінал Оферти на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123 від 25 лютого 2016 року, оригінал Акцепту пропозиції про укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123 від 25 лютого 2016 року, розрахунок заборгованості за кредитом, засвідчену виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, вимогу про усунення порушень, список відправлень вимог боржникам та документи стягувача.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» направив на адресу боржника ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень,а вже 08 вересня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуковським В.А. було вчинено виконавчий напис, за реєстрований в реєстрі за № 16644 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості, яка виникла по Оферті на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123 від 25 лютого 2016 року за період з 26 березня 2016 року по 26 липня 2016 року в розмірі 45 539,26 грн., що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 39 221,44 грн., заборгованості за користування кредитом в розмірі 2 611,37 грн., заборгованості по комісії в розмірі 3 706,45 грн., тобто виконавчий напис вчинено до спливу тридцяти днів з моменту надіслання повідомлення-вимоги про усунення порушень, що не узгоджується з гарантіями, визначеними підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку.

Між тим, суд вважає, що зазначений розрахунок не може бути документом, який би підтверджував безспірність заборгованості, оскільки з ним боржник не мав можливості ознайомитись у встановлений 30-денний строк. Відповідачем не надано нотаріусу доказів отримання позивачем письмових вимог про усунення порушень за кредитом, а лише представлено копію таких вимог та номер поштового відправлення. Таким чином, у нотаріуса не було підстав для висновку про погодження (не заперечення) боржником розміру нарахованої банком заборгованості.

Разом з тим, необхідно зазначити, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом, за наявності всі необхідних документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку та за умови, що заявником подано заяву до нотаріуса про вчинення такого правочину в межах строку позовної давності.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст. 89 ЦПК України).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017р. №6-887цс17.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем і третьою особою не спростовано наведені у позові доводи щодо відсутності безспірності заборгованості при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274, 276,280-282, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, Новомосковський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 08 вересня 2016 року, реєстровий номер 16644, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським Володимиром Анатолійовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованості, яка виникла по Оферті на укладення угоди про надання особистого кредиту № 500990123 від 25 лютого 2016року за період з 26 березня 2016 року по 26 липня 2016 рокув розмірі 45 539,26 грн. (сорок п`ять тисяч п`ятсот тридцять дев`ять грн. 26 коп.), що складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 39 221,44 грн., заборгованості за користування кредитом в розмірі 2 611,37 грн., заборгованості по комісії в розмірі 3 706,45 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 152,60 грн. (одна тисяча сто п`ятдесят дві грн. 60 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Десятинна, буд. 4/6;

- третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, провул. Музейний, буд. 4, поверх 3;

- третя особа: Новомосковський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 34893684, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 7.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Повне рішення суду складено 01 червня 2020 року.

Суддя Д. І. Городецький