Рішення № 90416847, 09.07.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

09 липня 2020 р. справа № 520/1133/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біленського О.О.,

при секретарі судового засідання - Пузіковій А.С.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Шапошник С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-8016-56 від 15.01.2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, станом на 31 грудня 2019 року, в розмірі 15897,47 грн., включаючи недоїмку у розмірі 11993,10 грн., штраф у розмірі 2558,85 та пені у розмірі 1345,52 грн.;

- зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області видалити дані з інформаційної системи органу доходів та зборів, а також інтегрованої облікової картки платника податків ОСОБА_1 щодо нарахувань боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, в розмірі 15897,47 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2020 року та 27.04.2020 року розгляд справи відкладався у зв`язку з введенням карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 01.02.2017 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець (реєстраційний номер облікової картки платників податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_1 ). Того ж дня, 01.02.2017 року, позивачем обрано спрощену систему оподаткування, за 3 групою платника єдиного податку, ставка податку 5%. Як фізична особа-підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування, за 3 групою платників податку, позивач регулярно, повністю та своєчасно сплачував за себе єдиний соціальний внесок у розмірі щомісячного мінімального страхового внеску, за період з дати реєстрації ФОП. Тобто з 01.02.2017 року і до дати припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем 22.04.2019 року. Заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за період з 01.02.2017 року по 22.04.2019 року (на дату припинення діяльності ФОП) позивач не має, що підтверджується банківськими квитанціями та поданими до ДФС звітами. Позивач зазначив, що в період з 01.02.2017 року до 22.04.2019 року, він не реєстрував інших видів підприємницької діяльності та не отримував доходів від таких, окрім вже зазначеної фізичної особи-підприємця. Підприємницька діяльність позивача в якості фізичної особи-підприємця припинена 22.04.2019 року шляхом подачі державному реєстратору відповідної заяви. Також, у зазначений період часу - з 01.02.2017 року до 22.04.2019 року, позивач не перебував у трудових відносинах з будь-яким підприємством, установою і організацією, також не здійснював і не отримував доходу від незалежної професійної діяльності. 08.05.2019 року позивач за поданою заявою форми 5-ОПП (для самозайнятих осіб) зареєстрований в якості платника податків за загальною системою оподаткування та узятий на облік в органі доходів і збору в якості платника єдиного внеску, на цей час заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не має, що підтверджується банківськими квитанціями. Головним управлінням ДПС у Харківській області від 15 січня 2020 року за №Ф-8016-56 винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) за єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка виникла станом на 31 грудня 2019 року в сумі 15897,47 гривень, включаючи недоїмку у розмірі 11993,10 грн., штраф у розмірі 2558,85 та пені у розмірі 1345,52 грн. У зв`язку з тим, що у позивача не має жодного зобов`язання зі сплати єдиного соціального внеску, по якому б вже настав строк оплати, позивач не погоджується з нарахуванням боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, станом на 31 грудня 2019 року в розмірі 15897,47 грн., включаючи недоїмку у розмірі 11993,10 грн., штраф у розмірі 2558,85 та пені у розмірі 1345,52 грн., і вважає, що вимога №Ф-8016-56 від 15.01.2020 року є протиправною та підлягає скасуванню.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, не може бути підприємцем у межах такої професійної діяльності. Професійна діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватись фізичною особою - підприємцем. Представник відповідача вказав, що позивач до 08.05.2019 року перебував на спрощеній системі оподаткування. На думку представника відповідача, адвокатська діяльність не є підприємницькою і не може здійснюватися фізичною особою - підприємцем. Станом на 31.12.2019 року в інтегрованій картці платника обліковується борг (недоїмка) по ЄСВ у сум 15897,47 грн., у зв`язку з чим контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8016-56 від 15.01.2020 року. Представник відповідача також зазначив, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", особи, які провадять незалежну професійну діяльність, не звільняються від сплати єдиного внеску за себе, якщо вони одночасно є фізичними особами-підприємцями, відповідно контролюючий орган діяв на підставі та в межах закону.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач у своєму відзиві посилається на хибне трактування положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-УІ, щодо обов`язку осіб, які є фізичними особами-підприємцями та одночасно впроваджують незалежну професійну діяльність, сплачувати єдиний внесок за кожний від діяльності окремо. Також, відповідач не зазначає (та не додає до відзиву) жодного належного та допустимого доказу здійснення позивачем незалежної професійної (адвокатської) діяльності та отримання доходу від такої діяльності, до реєстрації позивача 08.05.2019 року саме в якості особи, що здійснює незалежну професійну діяльність. Надана відповідачем копія інтегрованої картки платника свідчить лише про те, що ГУ ДФС у Харківській області безпідставно, без волевиявлення та відповідної заяви позивача про реєстрацію його як особу, що проводить незалежну професійну діяльність, здійснювала облік такої діяльності та нарахування єдиного внеску, у період з 31.12.2017 року до 08.05.2019 року. Позивач вказав, що у період з 20.01.2017 року до 22.04.2019 року здійснював підприємницьку діяльність та отримував доходи виключно як ФОП (спеціаліст в галузі права), а починаючи з 08.05.2019 року, за власною заявою, зареєстрований державним реєстратором і здійснює незалежну професійну діяльність, в якості самозайнятої особи.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити адміністративний позов з підстав та мотивів, викладених в ньому.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, підтримав правову позицію, викладену у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що з 01.02.2017 року позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність на підставі КВЕД за класом 69.10. діяльність у сфері права, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З наявних матеріалів справи вбачається, що з 01.02.2017 року позивач перебуває на обліку в якості платника єдиного внеску та на податковому обліку, позивачем обрано спрощену систему оподаткування, за 3 групою платника єдиного податку, ставка податку 5%. Вказане також підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку №1720303400525 від 14.02.2017 року.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач регулярно, повністю та своєчасно сплачував за себе єдиний соціальний внесок у розмірі щомісячного мінімального страхового внеску, за період з дати реєстрації фізичною особою - підприємцем, доказів зворотнього представником відповідача надано не було.

Також судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного реєстру адвокатів, позивачу видано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №3269 від 20.01.2017 року Радою адвокатів Дніпропетровської області, відповідно позивач має право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до положень ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року по справі №520/7452/19, яке набрало законної сили 20.03.2020 року, встановлено що в період з 01.02.2017 року до 22.04.2019 року позивач не реєстрував інших видів підприємницької діяльності та не отримував доходів від таких, окрім вже зазначеної фізичної особи-підприємця, в якості якого був зареєстрований за його заявою (реєстраційний номер облікової картки платників податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_1 ). Підприємницька діяльність в якості фізичної особи-підприємця припинена 22.04.2019 року, шляхом подачі державному реєстратору відповідної заяви. Також, у зазначений період часу, з 01.02.2017 року до 22.04.2019 року, ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з будь-яким підприємством, установою і організацією, не отримував доходу від таких відносин. 08.05.2019 року зареєстрований в якості платника податків за загальною системою оподаткування. Цього ж дня, 08.05.2019 року, взятий на облік в органі доходів і зборів в якості платника єдиного внеску.

Головним управлінням ДПС у Харківській області 15 січня 2020 року за №Ф-8016-56 у відношенні позивача винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) за єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який має сплачуватись адвокатом, як особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність (самозайнята особа), яка виникла станом на 31 грудня 2019 року в сумі 15897,47 гривень, включаючи недоїмку у розмірі 11993,10 грн., штраф у розмірі 2558,85 та пені у розмірі 1345,52 грн.

Не погоджуючись з вказаною вимогою та вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2464) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п. 4, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст.5 Закону України №2464.

Так, згідно ч. 1 ст. 5 цього Закону облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону, взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5 1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Згідно з положеннями ч.3 ст.5 Закону, платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 15 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.

Згідно з вимогами п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Положеннями ч.8 ст.9 зазначеного Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до п.п.2 та п.п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VI.

При цьому, частиною 1 статті 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Визначення поняття самозайнятої особи міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України. Це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства. Відповідно, позивач має право самостійно обрати спосіб реєстрації та перебування на обліку в контролюючому органі.

При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом перебування позивача на обліку у контролюючому органу як особи, що здійснює незалежну професійну діяльність.

Згідно з пунктами 291.3, 291.4 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, перебуваючи на третій групі, - це фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.

Перелік осіб, які не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп, наведено в пункті 291.5 статті 291 ПК України, адвокати в цьому переліку відсутні.

Пунктом 178.1 статті 178 Податкового кодексу України передбачено, що особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Відповідно до п.65.3 статті 65 Податкового кодексу України, для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.

Судом встановлено, що позивач 08.05.2019 року звернувся до контролюючого органу з заявою про взяття його на облік як самозайнятої особи, що здійснює незалежну професійну діяльність.

Тобто станом на перший квартал 2019 позивач не був зареєстрований як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність та не звертався з цією метою до контролюючого органу. Окрім цього, представником відповідача не надано до суду доказів зміни в обліку позивача.

При цьому, з відзиву на адміністративний позов та додаткових пояснень представника відповідача вбачається, що заборгованість позивача за оскаржуваною вимогою виникла внаслідок несплати нарахувань, як особі, яка займається незалежною професійною діяльністю за 2018 та 2019 роки.

Вказане твердження спростовується наявними матеріалами справи, відсутністю доказів щодо відмови позивача від спрощеної системи оподаткування до 08.05.2019 року, доказами своєчасної сплати єдиного соціального внеску до 08.05.2019 року в якості фізичної особи - підприємця та після як самозайнятої особи, відсутність доказів надання позивачу до 08.05.2019 року довідки про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу, отже представник відповідача намагається ввести суд в оману стверджуючи про факт, який не відбувся. Представник відповідача не зміг надати суду пояснення чому саме відповідач вважає, що з 2018 року позивач перебуває на обліку як фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність у сфері права та на якій законодавчо визначеній підставі.

Відповідно до вищенаведених приписів законодавства, суд вважає протиправними дії щодо нарахування позивачу за 2018 та 2019 роки єдиного соціального внеску як фізичній особі, що здійснює незалежну професійну діяльність, оскільки перебування позивача на обліку як фізичної особи, що здійснює незалежну професійну діяльність не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи. Позивач належним чином був зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця та перебував на спрощеній системі оподаткування, своєчасно та в повному обсязі сплачував єдиний соціальний внесок в якості фізичної особи - підприємця, після реєстрації самозайнятою особою продовжував своєчасно та в повному обсязі сплачувати єдиний соціальний внесок.

Відповідно до положень ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Під час розгляду зразкової справи №520/3939/19, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 року дійшла висновку, що посилання відповідача на пункт 4 розділу VI Порядку № 1162, як на обґрунтування правомірності дій контролюючого органу щодо самостійного встановлення позивачеві ознаки незалежної професійної діяльності є недоречним. Закріплене цим пунктом право контролюючого органу брати на облік як платника єдиного внеску особу, яка провадить незалежну професійну діяльність і не перебуває на такому обліку, може бути реалізоване виключно в разі подання цією особою відповідної заяви.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до Пенсійного фонду України щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом № 2464-VI як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Також, Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи ГУ ДПС у Харківській області про те, що оскаржувані дії відповідача узгоджуються з приписами пункту 16 розділу ІV Порядку № 435. Здійснивши аналіз зазначеного пункту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність колізії між положеннями нормативно-правових актів різної юридичної сили, а саме: суд констатував, що приписи пункту 16 розділу ІV Порядку №435, яким передбачено обов`язок формування та подання звіту фізичною особою - підприємцем, з ознакою незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. При цьому положення пункту 16 розділу IV «Формування звіту» Порядку № 435 відсилають до додатка 5 «Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску», розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника «фізична особа - підприємець, з ознакою незалежної професійної діяльності» формою звіту не передбачено. За наявного існуючого правового регулювання Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно зазначив, що взяття та перебування на обліку платників єдиного внеску фізичної особи - підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом № 2464-VI не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що хоча процедура щодо обліку платників єдиного внеску й була встановлена підзаконним нормативно-правовим актом, однак у частині визначення видів платників єдиного соціального внеску вона суперечить Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру, узгоджуються з принципом належного врядування, оскільки надано перевагу приписам нормативно-правового акта, нижчому за ієрархією від указаного Закону. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними у цій справі є висновки Європейського суду з прав людини справа «Серков проти України» (цитовані у пункті 65 цієї постанови), оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Згідно з вимогами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За викладених обставин, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належним чином правомірності винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8016-56 від 15.01.2020 року, винесену Головним управлінням ДПС у Харківській області.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №520/3939/19, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-8016-56 від 15.01.2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, станом на 31 грудня 2019 року, в розмірі 15897,47 грн., включаючи недоїмку у розмірі 11993,10 грн., штраф у розмірі 2558,85 та пені у розмірі 1345,52 грн. підлягають задоволенню.

Відносно позовної вимоги зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області видалити дані з інформаційної системи органу доходів та зборів, а також інтегрованої облікової картки платника податків ОСОБА_1 щодо нарахувань боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, в розмірі 15897,47 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, щодо компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, урегульовані положеннями ПК України.

У пункті 61.1 статті 61 ПК України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 ПК України).

Відповідно до статті 71 ПК України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК України для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Відповідно до статті 74 ПК України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Отже дії контролюючого органу щодо внесення до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок здійснення заходів податкового контролю, є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження даних податкового обліку платників податків, які не створюють для платника податків самостійного юридичного наслідку. Інформація, отримана податковим органом за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу. Це в однаковій мірі стосується і дій податкового органу щодо внесення такої інформації до існуючих інформаційних систем.

Відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, не може бути виключена з баз даних, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово була висловлена Верховним Судом України у постановах від 03, 10 та 17 листопада 2015 року (справи №№ 21-99а15, 2479а15 та 2944а15 відповідно), а також Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року та 25 квітня 2018 року (справи №№ 808/3720/14, 826/1902/15 та 813/8411/13-а відповідно), від 22 листопада 2018 року (справа №826/717/15).

З огляду на те, що судом встановлено протиправність та скасовано вимогу №Ф-8016-56 від 15.01.2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, станом на 31 грудня 2019 року, в розмірі 15897,47 грн., включаючи недоїмку у розмірі 11993,10 грн., штраф у розмірі 2558,85 та пені у розмірі 1345,52 грн., підстави для зобов`язання ГУ ДПС у Харківській області видалити дані з інформаційної системи органу доходів та зборів, а також інтегрованої облікової картки платника податків ОСОБА_1 щодо нарахувань боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, в розмірі 15897,47 грн. відсутні, позаяк внесення такої інформації до баз даних само по собі не зумовлює для платника податків будь-яких юридичних наслідків та не порушує права позивача.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні адміністративного позову в цій частині.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Від позивача 26.03.2020 року до Харківського окружного адміністративного суду, разом з відповіддю на відзив, надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача, в якій повідомлено, що розмір всіх понесених, документально підтверджених та таких, що підлягають розподілу судових витрат є 4000 грн.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За визначенням ч.1 ст.132 КАСУ, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

У частині 4,5 статті 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

На підтвердження понесених витрат представником позивача надані суду: договір про надання правової (правничої) допомоги №24/03 від 24.03.2020 року укладеного між адвокатом Старецьким В.В. та позивачем; додаток №1 до договору №24/03 від 24.03.2020 року; акт прийому-передачі робіт з надання правової (правничої) допомоги за договором №24/03 від 24.03.2020 року на загальну суму 4000,00 грн., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Старецького В.В. №425 від 16.04.1997 року, ордер серія ХВ №000023956 від 24.03.2020 року.

Згідно з приписами ч.3 ст139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд зазначає, що ч.7 ст.134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що представником відповідача не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи те, що адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі пропорційній частині задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2000,00 грн.

Стосовно судового збору суд зазначає, що судовий збір стягується з відповідача також пропорційною частині задоволених позовних вимог, а саме 420,40 грн..

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-8016-56 від 15.01.2020 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафів, пені, станом на 31 грудня 2019 року, в розмірі 15897,47 грн., включаючи недоїмку у розмірі 11993,10 грн., штраф у розмірі 2558,85 та пені у розмірі 1345,52 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 420,40 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул. Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі у сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 16.07.2020 року.

Суддя Біленський О.О.