Рішення № 9040268, 02.02.2010, Господарський суд Чернігівської області

02.02.10

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000 , м. Чернігів                                                                                 тел. 77-44-62

проспект Миру, 20                                                                                          

                                         Іменем України

РІШЕННЯ

”02” лютого 2010 року справа № 11/37

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю „Аргумент”

61089, м. Харків, вул. Мира, буд. 68

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю „ТАЛІЛ”

14001, м. Чернігів, пров. Стахановців, б. 9-А

Про стягнення 34924,49 грн. заборгованості

Суддя Ю.М. Бобров

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН :

Від Позивача: участі не взяв.

Від Відповідача: не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю „Аргумент” м. Харків подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „ТАЛІЛ” м. Чернігів про стягнення 34924,49 грн. заборгованості, в тому числі основного боргу в сумі 34052,74 грн., пені в розмірі 762,78 грн. та 3% річних в розмірі 108,97 грн.

          Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 20 від 25.09.2009р., несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату за поставлений товар.

          Від позивача на адресу суду надійшло клопотання, в якому він просить суд розглянути справу без участі його представника.

          Відповідач відзиву на позов або письмових пояснень щодо суті спору суду не надав, у призначене судове засідання представника не направив, причина неявки невідома. Про час і місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином.

          На день прийняття рішення, заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило.

          За таких обставин, суд вважає, що нез’явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору за наявними у справі матеріалами і без участі представника відповідача.

          Крім того, в позовній заяві позивачем заявлено клопотання про забезпечення позову, в якому він просить суд накласти арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, в межах ціни позову, на суму 34924,49 грн., що належать ТОВ „ТАЛІЛ”.

          Розглянувши клопотання, суд клопотання про забезпечення позову відхилив.

          Розглянувши подані матеріали, з’ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив наступне.

          Як вбачається із матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю „Аргумент” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ТАЛІЛ” (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 20 від 25.09.2009р. (далі –Договір).

          Договір, згідно п.8.1, вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2009р.

          Договір не розривався, недійсним в судовому порядку не визнавався.

          Відповідно до умов Договору Продавець зобов’язався продати, а Покупець зобов’язався купити за умов цього Договору продукцію: плитку керамічну (п.1.1 Договору).

          Як вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов’язання за Договором, а саме, згідно видаткових накладних № 320 від 13.10.2009р., № 333 від 20.10.2009р. передав відповідачу товар (плитку керамічну) на загальну суму 55098,34 грн.

          Згідно п. 4.1 Договору оплата провадиться протягом 30 календарних днів з моменту поставки.

          Листом № 64 від 20.11.2009р. відповідач повідомив позивача, що не має можливості розрахуватися за отриманий товар у зв’язку з ненадходженням коштів від контрагентів та просив відстрочити кінцевий розрахунок до 30.12.2009р. При цьому відповідач зобов’язався здійснювати оплату частковими перерахуваннями грошових коштів щотижнево до остаточного розрахунку.

          Так, відповідачем перераховано позивачу лише 21045,60 грн. заборгованості, а саме: 10245,60 грн. згідно платіжного доручення № 140 від 06.10.2009р.; 10000,00 грн. згідно платіжного доручення № 166 від 20.10.2009р.; 500,00 грн. згідно платіжного доручення № 291 від 03.12.2009р.; 300,00 грн. згідно платіжного доручення № 316 від 07.12.2009р.

          Тобто, відповідач, в порушення вимог Договору, оплату за поставлений товар здійснив несвоєчасно та не в повному обсязі.

          07.12.2009р. та 18.12.2009р. позивачем надіслано на адресу відповідача листи з вимогою виконання зобов’язання щодо сплати у 5-ти денний строк з моменту отримання повідомлення суми боргу за отриманий товар в розмірі 34052,74 грн., які були залишені відповідачем без відповіді.

          Таким чином, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 34052,74 грн.

          Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

          Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Суд вважає, що надані позивачем письмові докази доводять ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

          Відповідач доказів своєчасної оплати поставленого товару, як і доказів, які б спростовували викладені в позовній заяві обставини, суду не надав.

          На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 34052,745 грн. основного боргу підлягають задоволенню в повній сумі.

Крім того, позивачем нараховано відповідачу та пред’явлено до стягнення 762,78 грн. пені згідно п. 5.2 Договору.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

          Як вбачається з матеріалів справи, в тексті Договору не передбачено відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов’язань щодо оплати товару, за таких обставин, суд доходить висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені в розмірі 762,78 грн., в зв’язку з відсутністю про це домовленості сторін в письмовому вигляді.                    

Також позивачем нараховано відповідачу та пред’явлено до стягнення 3% річних за період з 19.11.2009р. по 30.12.2009р. у розмірі 108,97 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення.

          Враховуючи, що сума основного боргу не була своєчасно сплачена відповідачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в повній сумі.

          Відхиляючи клопотання позивача про забезпечення позову суд виходив з наступного.

          Обов’язок доказування, відповідно до приписів ст. 33 ГПК України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх позовних вимог та заперечень.

          Звертаючись до суду з клопотанням про вжиття заходів до забезпечення позову позивач зпирався тільки на припущення, а не на певні обставини та факти. Будь-яких доказів, які б обґрунтовували утруднення виконання рішення суду про стягнення заборгованості, позивачем не було надано суду.

          Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.          

          Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.          

          2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ТАЛІЛ” (14001, м. Чернігів, пров. Стахановців, б. 9-а, р/р 26005184615100 в ЧФ АКІБ УкрСіббанк, МФО 351005, код 35956163) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Аргумент” (61089, м. Харків, вул. Мира, б. 68, р/р 26002035921300 в ХФ УкрСіббанк, МФО 351005, код 23760601) 34161,71 грн. заборгованості, в тому числі основного боргу в сумі 34052,74 грн. та 3 % річних в розмірі 108,97 грн.; 341,61 грн. на відшкодування витрат по сплаті держмита та 226,93 грн. на відшкодування витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду у судах.          

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.          

          3. В решті позову відмовити.

Суддя Ю.М. Бобров