Рішення № 90390436, 08.07.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року справа № 580/1375/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Руденко А.В., розглянувши у письмовому провадженні в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління Служби безпеки України в Черкаській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.09.2018.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що є учасником бойових дій та проходив військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Черкаській області. Наказом №100-ОС від 17.09.2018 позивач був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу. 31.10.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести розрахунки по виплаті грошової компенсації за невикористані 56 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Відповідач листом №73/16/М-441/14 від 15.11.2019 відмовив позивачу у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з тих підстав, що вказана відпустка не має обов`язкового щорічного характеру та законодавством не передбачено надання пільг за минулий час, якщо така воля не була виражена. Позивач вважає вказану відмову протиправною та такою, що порушує його права.

Відповідач проти позову заперечив. 21.05.2020 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з 18.03.2014 на території України діє особливий період, протягом якого учасники бойових дій не набувають права на додаткову відпустку як учаснику бойових дій. Відпустка, на яку військовослужбовець не набув права, не може вважатись невикористаною, тому вона не підлягає компенсації. Також законодавцем не визначено зазначену відпустку як щорічну, невикористання якої компенсується. Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказана віднесена до категорії пільг. При цьому механізм реалізації пільг передбачає обов`язкове волевиявлення особи-пільговика. Законодавством не передбачено надання пільги за минулий час чи компенсації за її не використання. Додаткова відпустка учасникам бойових, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році відпустка учасникам бойових дій на наступний рік не переноситься, поділу на частини не підлягає, її надання не залежить від фактично відпрацьованого часу, вона надається повної тривалості в розрахунку на календарний рік. Оскільки вказана відпустка не відноситься до категорії щорічних відпусток, вона не підлягала компенсації у випадку невикористання, тому компенсація за її невикористання не виплачувалась як до введення особливого періоду, так і в період його дії. Крім цього, позивач з відповідним рапортом про надання відпустки як учаснику бойових дій, чи проведення компенсації за її невикористання у вказаний період не звертався. Оскільки грошова компенсація військовослужбовцям за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не була визначена законодавством, бюджетні призначення на ці виплати не передбачені. Відповідач, як бюджетна установа, не мав підстав для прийняття рішення про проведення відповідних виплат позивачу, тому що був позбавлений як способу виплати спірних грошових сум (через відсутність бюджетних призначень) так і не наділений відповідними повноваженнями до задоволення таких вимог (через відсутність правового урегулювання відповідних виплат). З вказаних підстав просив у задоволенні позову відмовити.

03.06.2020 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Ухвалою суду від 28.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

Дослідивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, подані письмові докази, суд встановив таке.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.10.2015 позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

З довідки Управління Служби безпеки України у Черкаській області №11/448 від 20.11.2019 вбачається, що позивач проходив військову службу в Службі безпеки України та згідно наказу №100-ОС від 17.09.2018 був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу з 24.09.2018.

Згідно довідки Управління Служби безпеки України у Черкаській області №11/448 від 20.11.2019 до відділу кадрового забезпечення Управління Служби безпеки України у Черкаській області рапорти від позивача щодо надання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протягом 2014-2018 років не надходили, вказана відпустка не надавалась.

Позивач 31.02.2020 звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідач листом №73/16/М-441/14 від 15.11.2019 відмовив позивачу у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-Х11), Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (далі- Закон №3551-Х11) та Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі- Закон №504/96-ВР).

Порядок надання відпусток військовослужбовцям врегульований ст. 101 Закону №2011-Х11.

Так, згідно ч. 1 ст. 101 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно ч. 4 ст. 101 Закону №2011-Х11 військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Згідно ч. 9 ст. 101 Закону №2011-Х11 військовослужбовцю надається відпустка за сімейними обставинами без збереження грошового забезпечення.

За змістом вказаних норм надання додаткових відпусток із збереженням грошового забезпечення, крім відпусток, передбачених ч. 4 ст. 101 Закону №2011-Х11, не передбачено.

Разом з цим, згідно ч. 8 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

П. 4 ст. 4 Закону №504/96-ВР передбачає такі види соціальних відпусток: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону).

Також п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже надання військовослужбовцям як учасникам бойових дій додаткової відпустки строком до 14 календарних днів передбачено Законом №3551-ХІІ

Згідно з ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ч.ч. 17, 18 Закону №2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Норми Закону №2011-Х11, припиняючи надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачених Законом №3551-Х11, не припиняють права учасника бойових дій на отримання у рік звільнення грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Вказані правові висновки викладені в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18.

Згідно з Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Отже спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період, протягом якого надання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік припинено на підставі ч. 19 ст. 10-1 Закону №2011-Х11.

З огляду на суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання спірних відносин, є достатні підстави вважати, що справа, яка розглядається, відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.

Враховуючи предмет спору у цій справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що справа, яка розглядається, є типовою справою по відношенню до справи №620/4218/18.

Отже, правові висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду справи №620/4218/18, підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої Закону №3551-Х11.

Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, тому розподіл судових щодо сплати судового збору відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені витрати на правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу.

Згідно частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем надано договір про надання правової допомоги від 30.10.2019, предметом якого є надання позивачу адвокатом Скіць С.М. правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу в судах, складення, підписання та подача заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів позивача, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення, з питань, що стосуються ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій і представництво позивача, зокрема, в Черкаському окружному адміністративному суді та в Шостому апеляційному адміністративному суді.

Також позивачем надані акти наданих послуг до договору про надання правової допомоги №1 від 30.10.2019 та №2 від 30.10.2019.

Згідно акту наданих послуг №1 від 30.10.2019 адвокат Скіць С.М. надав позивачу наступну правову допомогу на суму 9 459 грн.:

- проведення першої зустрічі з позивачем, правовий аналіз справи та надання юридичної консультації;

- складення заяви до Управління СБУ в Черкаській області щодо виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку;

- складення заяви до Управління СБУ в Черкаській області щодо періоду проходження служби та надання додаткової відпустки;

- правовий аналіз та вивчення матеріалів справи. Підготовка правової позиції по справі, зустріч з позивачем та узгодження з ним правової позиції;

- підготовка позовної заяви, додатків до неї та подача до суду;

- надання юридичних консультацій та роз`яснень позивачу в ході розгляду справи.

Згідно акту наданих послуг №2 від 30.10.2019 адвокат Скіць С.М. надав позивачу наступну правову допомогу на суму 6306 грн.:

- правовий аналіз відзиву відповідача, вивчення відповідної судової практики та підготовка правової позиції по справі;

- проведення зустрічі з позивачем, узгодження з ним правової позиції по справі щодо відповіді на відзив та надання юридичних консультацій;

- підготовка відповіді на відзив відповідача та направлення його до суду;

- підготовка до суду заяви про долучення до матеріалів справи доказів витрат на правову допомогу, направлення її до суду.

Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України проведення першої зустрічі з позивачем, правовий аналіз справи, складення заяв, подання до суду позовної заяви та надання юридичних консультацій, в т.ч. в ході розгляду справи, не відноситься до витрат на правничу допомогу, тому стягнення витрат в цій частині задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що правовий аналіз та вивчення матеріалів справи, підготовка правової позиції по справі, зустріч з позивачем та узгодження з ним правової позиції не є окремим видом правничої допомоги в розумінні статей 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є складовою з підготовки та оформлення позовної заяви.

Щодо стягнення витрат за складання позовної заяви суд зазначає, що позовна заява ОСОБА_1 підписана ним особисто, а не представником позивача адвокатом Скіць С.М. Отже, позивач не довів надання йому правничої допомоги щодо складання позовної заяви, тому вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в цій частині задоволенню не підлягає.

Вимоги про стягнення витрат за правовий аналіз відзиву відповідача, вивчення відповідної судової практики та підготовка правової позиції по справі; проведення зустрічі з позивачем, узгодження з ним правової позиції по справі щодо відповіді на відзив та надання юридичних консультацій; підготовка відповіді на відзив відповідача та направлення його до суду, задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Спірні правовідносини у справі, що розглядається виникли у зв`язку з відмовою відповідача у виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Верховним Судом 21.08.2019 прийнято рішення у зразковій справі №620/4218/18, предметом якої є також невиплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. При цьому позивач у позовній заяві посилається на вказане рішення.

Таким чином, правова оцінка спірним правовідносинам щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, надана Верховним Судом у рішенні від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, і підлягає врахуванню судом першої інстанції.

Отже, враховуючи наявність рішення Верховного Суду у зразковій справі від 21.08.2019 у справі №620/4218/18, потреба у підготовці правової позиції по справі відсутня.

Крім цього, в наданій відповіді позивач зазначив доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Підготовка до суду заяви про долучення до матеріалів справи доказів витрат на правову допомогу, направлення її до суду відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України також не відноситься до витрат на правничу допомогу, тому стягнення витрат в цій частині задоволенню не підлягає.

В матеріалах справи відсутні письмові докази, які підтверджують надання адвокатом Скіць С.М. правничої допомоги позивачу.

Отже, позивач не довів понесення витрат на правничу допомогу, тому вимога про їх стягнення задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 вересня 2018 року.

Зобов`язати Управління Служби безпеки України в Черкаській області (вул. Гоголя, 240, м. Черкаси, 18002, код ЄДРПОУ 20001740) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24 вересня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з епідемією коронавірусу.

Головуючий суддя А.В. Руденко