Рішення № 90390136, 14.07.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

14 липня 2020 р. № 520/1808/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (61057, м.Харків, вул.Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704) про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-722-14 зі сплати Єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 21.10.2019 у сумі 26539,26 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 року №Ф-722-14, яку прийнято Головним управлінням ДПС у Харківській області, є протиправною та підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 не значить зареєстрованим в якості суб`єкта підприємницької діяльності, отже не є платником ЄСВ.

Ухвалою суду від 17.02.2020 року відкрито провадження по справі за загальними правилами, призначено проведення підготовчого засідання.

Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що контролюючим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 13.11.2019 року №Ф-722-14 на суму 26539,26 гривень відповідно до чинного законодавства, у зв`язку з чим підстав для її скасування не має.

30 березня 2020 року представником позивача надано до канцелярії суду відповідь на відзив, у якій останній підтримав вимоги та доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про його задоволення.

Ухвалою суду від 11.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача у судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі вказавши, що підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надіслав на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні.

Згідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до положень частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що судом з`ясовано всі факти та зібрані всі докази, необхідні для вирішення справи по суті та зважаючи на клопотання представника позивача, суд вважає за можливим розглянути дану адміністративну справу в порядку письмово провадження.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету міністрів України №211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено на усій території України карантин з 12 березня 2020 року.

Пунктом 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України визначено, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірної вимоги про сплату боргу на відповідність вимогам ст.2 КАС України, суд встановив наступне:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), згідно ідентифікаційних даних платника податків, наданих суду представником відповідача, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб`єкта господарювання фізичної особи-підприємця та взятий на податковий облік у Центральному управління Головного управління ДПС у Харківській області з 18.10.2000 року (а.с.39).

Як вказує позивач в позовній заяві в грудні 2019 року на його адресу надійшла податкова вимога Головного управління ДПС у Харківській області від 13.11.2019 №Ф-722-14 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 26539,26 грн.

Представник позивача, задля з`ясування підстав нарахування ОСОБА_1 недоїмки по сплаті єдиного соціального внеску, звернувся до відповідача з адвокатським запитом.

Листом №7081/ФОП/20-40-56-08-20 від 13.12.2019 року Головне управління ДПС у Харківській області повідомило, що за даними облікової картки платника податків позивача станом на 31.10.2019 за ним обраховується заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 26539,26 грн., яка складається з нарахованої суми єдиного внеску від 09.02.2018 (сума ЄСВ за 2017) у розмірі 8448,00 грн., нарахування ЄСВ за 1 квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 у сумі 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 у розмірі 2457,18 грн., за 1 квартал 2019 у розмірі 2754,18 грн., за 2 квартал 2019 у розмірі 2754,18 грн., за 3 квартал 2019 у розмірі 2754,18 грн.

На підставі зазначених відомостей податковим органом сформовано та направлено на адресу позивача вимогу від 13.11.2019 №Ф-722-14 про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у розмірі 26539,26 грн. (а.с.9)

Вважаючи податкову вимогу протиправною, у зв`язку з тим, що не здійснює підприємницької діяльності з 2007 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначається Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон №2464).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України " Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Як підтверджується відомостями про платника податків, наданими представником відповідача, позивач був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі 18.10.2000 р. та взятий на облік в податковому органі 18.10.2000, а отже, в силу положень п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI єстав платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб, шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд робить висновок, що якщо особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 2000 року здійснював господарську діяльність.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - Єдиний державний реєстр).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, шо не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VІ, (надалі також - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень № 2390-VI, у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19 травня 2011 року №3384-VІ (надалі також - Закон N3384-VІ) викладено в наступній редакції:

"Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру".

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI, спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що сума заборгованості з єдиного внеску у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-722-14 від 13.11.2019 року нарахована позивачу за 2017 - 2019 роки.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено та доказів протилежного податковим органом до суду не надано.

Разом з тим, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на сьогоднішній час, позивач не перебуває у статусі фізичної-особи підприємця.

Таким чином, у відповідності до вищезазначених законодавчих норм, враховуючи, що Закон №2390-VI набрав чинності - березня 2011 року та додаючи до нього встановлений у Прикінцевих та перехідних положеннях річний строк для фізичних осіб-підприємців, створених та зареєстрованих до липня 2004 року, для подання державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру - 3 березня 2012 року ОСОБА_1 втратив статус Фізичної особи-підприємця, а його свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця було визнано недійсним.

Не зважаючи на те, що позивач не надав до суду доказів на підтвердження того, що він звертався до податкового органу із заявою про припинення підприємницької діяльності, то відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI, до Єдиного державного реєстру відомості стосовно ОСОБА_1 були би включені, однак з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року, вважається недійсним. Тому суд доходить висновку про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-722-14 від 13.11.2019 прийнята відповідачем із порушенням норм чинного законодавства України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятих ним рішень, суд доходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до частини 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-722-14 зі сплати Єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 21.10.2019 у сумі 26539 (двадцять шість тисяч п`ятсот тридцять дев`ять) грн. 26 коп.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривні 80 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Харківській області (вул.Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко