Рішення № 90389592, 13.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3423/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2020 року

м. Львів, вул. Чоловського, 2

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької районної державної адміністрації про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в :

07.05.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дрогобицької районної державної адміністрації, в якій позивач просить суд:

- стягнути з Дрогобицької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01.01.2020 по 02.03.2020 в розмірі 15261,12 грн, у зв`язку із затримкою виплати відшкодування витрат на відрядження при її звільненні з роботи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що наказом Дрогобицької райдержадміністрації від 26.12.2019 №177-К-І ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації у зв`язку із скороченням чисельності та штату 31.12.2019 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". При звільненні з роботи позивачеві підлягало до виплати відшкодування витрат на відрядження в розмірі 194.00 грн. Відповідно до виписки Територіально відокремленого безбалансового відділення №10013/0242 Філії Львівського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" від 05.03.2020 відшкодування витрат на відрядження в розмірі 194,00 грн. було перераховано Дрогобицькою райдержадміністрацією 02.03.2020. Отже, в період з 01.01.2020 до 02.03.2020 існувала затримка у розрахунку у зв`язку із звільненням позивача з роботи. Зазначає, що відповідачем порушено приписи ч.1 ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. У відповідності до ст.117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який у даному випадку становить період з 01.01.2020 по 02.03.2020. Вважаючи у зв`язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач позов не визнав, 03.06.2020 долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від установи, провадиться в день звільнення (тобто 31.12.2019). Виплата усіх належних позивачу сум здійснена не пізніше дати звільнення. 31.12.2019 в день звільнення позивач отримала письмову інформацію про нарахування та виплату заробітної плати за грудень 2019 року, в тому числі і нарахування вихідної допомоги та компенсації за невикористані відпустки, а також надана довідка про нарахований дохід за 2019 рік для подання декларації. 30-31 грудня 2019 року органи ДКСУ не працювали. Відповідно до Регламенту роботи органів Державної казначейської служби України у період завершення бюджетного 2019 року та початку 2020 року, затвердженого наказом Держказначейської служби України від 06.12.2019 № 343 та погодженого Міністерством фінансів України 17.12.2019, система електронних платежів Національного банку України працювала у режимі із клієнтами до 28.12.2019 13.00 години. Тому виплату позивачу розрахункових проведено 27.12.2019. В грудні 2019 року позивачці була нарахована заробітна плата за відпрацьований 21 день в сумі 9530,16 грн з якої було утримано податки і збори в сумі 1858,38 грн і перераховано на рахунок позивача - 7671,78 грн. 27.12.2019 позивачці були нараховані суми, належні їй при звільненні - всього 15372,22 грн, зокрема: вихідна допомога при звільненні в розмірі середньомісячної заробітної плати - 7812,22 грн; компенсація за невикористаних 27 календарних днів відпусток - 7560,00 грн. Із загальної суми 15372,22 грн утримано податки і збори в сумі 2997,58 грн і перераховано на рахунок позивача - 12374,64 грн. Перерахування коштів підтверджується долученою позивачем випискою по картковому рахунку позивача з ПАТ "Державний ощадний банк України", в якій зазначено про безготівкове зарахування 27.12.2019 на рахунок позивача грошових коштів в сумі - 12374,64 грн. Таким чином, до моменту звільнення позивача були нараховані та виплачені всі суми, належні їй при звільненні - всього 12374,64 грн., проведений повний розрахунок у строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України. Зауважень щодо нарахованих грошових коштів від позивача на адресу Дрогобицької райдержадміністрації не надходило. Під час звільнення позивач не заявляла про неправильність розрахунку. 02.03.2020 Дрогобицькою райдержадміністрацією було проведено безготівкове зарахування на рахунок позивача грошових коштів за відрядження в сумі 194 гривні. На думку відповідача, Дрогобицькою райдержадміністрацією не порушено строки, передбачені статтею 116 Кодексу законів про працю України, щодо виплати в день звільнення всіх сум, що належали позивачеві, оскільки відшкодування витрат на відрядження, що надійшли на рахунок позивача 02.03.2020 не можуть вважатися такими, що виплачені з порушенням строків Тому вважає, що відповідач діяв у спосіб, який визначений відомчими нормативно - правовими актами та у відповідності до діючого законодавства.

Позивач подала до суду відповідь на відзив у якій зазначено, що відповідно до ст. 47 КзПП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього кодексу.

Ухвалою від 12.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті встановив наступне.

Наказом Дрогобицької райдержадміністрації від 26.12.2019 №177-К-І ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації у зв`язку із скороченням чисельності та штату 31.12.2019 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до виписки Територіально відокремленого безбалансового відділення №10013/0242 Філії Львівського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" від 05.03.2020 відшкодування витрат на відрядження в розмірі 194,00 грн. перераховано Дрогобицькою райдержадміністрацією 02.03.2020.

Позивач зазначає, що в період з 01.01.2020 до 02.03.2020 існувала затримка у розрахунку у зв`язку із звільненням з роботи.

Позивач, посилаючись на ст.116-117 КЗпП України, вважає, що з відповідача необхідно стягнути середній заробіток за час затримки за період з 22.10.2019 по 30.10.2020, тому звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу.

Згідно із ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. Дане право безпосередньо реалізується шляхом гарантування своєчасної та повної виплати заробітної плати (грошового забезпечення).

Зокрема, відповідно до ст.94 КЗпП України, ч.1 ст.21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно із ч.3 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини 1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

В рішенні Конституційною Суду України від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 ,за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу зазначено, що «за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку».

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Суд зазначає, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/45 18/16 зазначено, що згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило у грошовому вираженні. яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 25 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік. премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за №114/8713, розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 №26І4-Х11 «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 3 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне зазначити, що в даному випадку при здійсненні обрахунку сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач має право застосувати аналогію закону шляхом здійснення обрахунку на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок) при визначенні середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку у спірних правовідносинах.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом установлено, що наказом Дрогобицької райдержадміністрації від 26.12.2019 №177-К-І ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу містобудування та архітектури райдержадміністрації у зв`язку із скороченням чисельності та штату 31.12.2019 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до виписки Територіально відокремленого безбалансового відділення №10013/0242 Філії Львівського обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" від 05.03.2020 відшкодування витрат на відрядження в розмірі 194,00 грн. перераховано Дрогобицькою райдержадміністрацією 03.03.2020.

На думку суду бездіяльність відповідача, що полягає у непроведенні повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною, а тому суд дійшов висновку про те, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 01.01.2020 по 02.03.2020 включно.

Позивачем до позовної заяви було додано довідку від 18.02.2020 № 101, яка містить відомості про заробіток, отриманий позивачем у період за жовтень листопад 2019 року, який становив 15624,44 грн (7812,22+7812,22).

Отже, середньоденна заробітна плата становить 363,36 грн (15624,44/43 дні (жовтень 22 дні, листопад 21 день)).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що сума компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплата витрат на відрядження) за період з 01.01.2020 по 02.03.2020 складає 15261,12 грн. ((363,36. (середньоденне забезпечення) * 42 (кількість днів затримки)).

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи висновки Верховного Суду, виходячи з меж перегляду справи, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача підлягають задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Дрогобицької районної державної адміністрації.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Дрогобицької районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні (з 01.01.2020 по 02.03.2020) в розмірі 15261 (п`ятнадцять тисяч двісті шістдесят одна) грн 12 коп.

Стягнути з Дрогобицької районної державної адміністрації місцезнаходження: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул 22 Січня, буд. 37, ЄДРПОУ 04056477 на користь ОСОБА_1 місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок)грн.80коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п 15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 13.07.2020.

Суддя Грень Н.М.