Рішення № 90388705, 14.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2020 року Справа № 160/4304/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боженко Н.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні в м.Дніпрі адміністративну справу №160/4304/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка полягає у залишенні ним без розгляду по суті заяви ОСОБА_1 від 20 січня 2020 р. про направлення на альтернативну (невійськову) службу у його присутності та у неприйнятті за результатами її розгляду рішення, передбаченого Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу»;

- зобов`язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації прийняти рішення про направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби.

Позовна заява обґрунтована протиправною бездіяльністю відповідача, яка полягає у залишенні заяви ОСОБА_1 без розгляду по суті та у не прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду заяви позивача. Так, позивач зазначає, що з 02.11.2013 р. він після ретельного вивчення Біблії прийняв рішення стати членом Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та прийняв водне хрещення. Після свого хрещення і до цього часу позивач щомісяця бере участь у проповідуванні доброї новини про Царство Бога разом з місцевою релігійною громадою Свідків Єгови. ОСОБА_1 підлягає призову на строкову військову службу, однак відповідно до особистих релігійних переконань позивача, його навчене по Біблії сумління не дозволяє йому користуватися зброєю та виконувати військовий обов`язок. З огляду на це, позивач бажав скористатися своїм правом на заміну строкової військової служби альтернативною. Перед осіннім призовом 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із письмовою заявою про направлення його для проходження альтернативної (невійськової) служби, яка була задоволена та 12 вересня 2016 р. позивач отримав розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації «Про направлення на альтернативну (невійськову) службу» за №Р-634/0/3-16 від 12.09.2016 р., відповідно до якого місце проходження альтернативної служби мало бути визначене протягом 30 днів з дня прийняття призовною комісією рішення щодо призову позивача на строкову військову службу. Водночас, як зауважив позивач, у вересні 2016 року у його батька ( ОСОБА_3 ) було діагностовано тяжку хворобу серця (стенозуючий коронаросклероз), у зв`язку із чим виникла нагальна потреба у проведенні йому невідкладної операції на серці (маммаро-коронарне та аорто-коронарне шунтування), вартістю більше 60 тис. гривень, тому з метою допомоги батькові покрити витрати на цю операцію, 24 жовтня 2020 р. ОСОБА_1 уклав з підприємством ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», на якому працював на той час, договір №128 безпроцентної цільової позики у розмірі 10 тис. гривень з умовою кожен місяць виплачувати 1 тис. гривень протягом 10 місяців, до серпня 2017 року, шляхом відрахування з заробітної плати позивача. У зв`язку із вищевикладеними сімейними обставинами, ОСОБА_1 подав до Марганецького МВК заяву про надання йому відстрочки від призову, яку прийняли та запевнили позивачу у тому, що вона буде розглянута. Позивач зауважив, що позивач досі не отримував повідомлень про відмову у задоволенні його заяви про надання йому відстрочки, тому добросовісно вважав, що вона була задоволена, а надалі 05 грудня 2016 р. отримав направлення для проходження альтернативної (невійськової) служби, копію якого відніс до Марганецького МВК, вважаючи, що оскільки йому було надано відстрочку та він не зобов`язаний розпочинати проходження альтернативної служби. Натомість, 06 січня 2017 р. ОСОБА_1 отримав розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації «Про дострокове припинення альтернативної (невійськової) служби» за №Р-1/0/3-17 від 06.01.2017 р., у зв`язку з неприбуттям без поважних причин на місце проходження альтернативної служби у термін, зазначений у направленні. Позивач стверджує, що з того часу й до вересня 2019 року від Марганецького МВК жодних повісток він не отримував, продовжував працювати на ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» та виплачувати позику, а восени 2019 року ОСОБА_1 прийшла повістка з вимогою з`явитися до Марганецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 25 вересня 2019 р. позивач з`явився до Марганецького міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, пройшов медичну комісію та був повідомлений, що він буде призваний на строкову військову службу, з чим він погодитись не міг у зв`язку із релігійними переконаннями. З метою реалізації власного права на альтернативну службу 03 жовтня 2019 р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача з новою заявою про направлення на альтернативну (невійськову) службу, в якій пояснив поважні причини свого нез`явлення для проходження альтернативної (невійськової) служби у 2016 році, однак у листі за вих. №К-1563 від 25 жовтня 2019 р. відповідач повідомив заявника про те, що оскільки розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації №Р-1/0/3-17 від 06 січня 2017 р. йому було достроково припинено альтернативну (невійськову) службу, то він підлягає призову на строкову військову службу на загальних підставах. При цьому, позивач наголошує, що офіційного рішення про відмову у направленні його на альтернативну (невійськову) службу відповідач йому не надав. Не погодившись із такою позицією відповідача та за відсутності можливості погодитись на проходження військової служби внаслідок своїх релігійних переконань, 20 січня 2020 р. ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою про направлення на альтернативну (невійськову) службу, однак останній у листі за вих. №К-57 від 30.01.2020 р. повідомив позивача про те, що його заяву було вже розглянуто, посилаючись на попередню відповідь (лист за вих. №К-1563 від 25 жовтня 2019 р.). При цьому, позивач зауважує, що для розгляду поданої ним заяви від 20 січня 2020 р. про направлення на альтернативну (невійськову) службу ОСОБА_1 відповідачем ніколи не викликався та рішення про відмову у направленні позивача на альтернативну (невійськову) службу ОСОБА_1 також не отримував, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідач не розглянув по суті його заяву від 20 січня 2020 р. про направлення на альтернативну (невійськову) службу та не прийняв за результатами її розгляду передбаченого законом рішення, чим вчинив протиправну бездіяльність, що обмежує основоположні права позивача, тобто відповідач діяв не у спосіб, що передбачений законом. Таким чином, у суду є підстави зобов`язати відповідача прийняти рішення про направлення позивача на альтернативну (невійськову) службу.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/4304/20 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 р. прийнято зазначену вище позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі №160/4304/20 за вищезазначеним позовом, ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження) згідно частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2020 р. по справі №160/4304/20 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін в режимі відеоконференції.

02 червня 2020 р. до суду надійшов від представника Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації відзив на позовну заяву, в якій останній заперечив проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Так, відповідач зазначив, що 11.07.2016 р. позивач звертався до Департаменту із заявою щодо направлення на альтернативну (невійськову) службу з посиланням на те, що він з 02.11.2013 р. є охрещеним членом Релігійної організації Свідків Єгови в Україні. Розпорядженням голови обласної державної адміністрації за №Р-634/0/3-16 від 12.09.2016 р. прийнято рішення щодо направлення ОСОБА_1 на проходження альтернативної (невійськової) служби. Так, відповідач зазначає, що після отримання направлення 05.12.2016 р. позивач повинен був приступити до роботи у КП «Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» ДОР» на посаду електрослюсаря, одна ОСОБА_1 у визначений в направленні термін до роботи не приступив, у зв`язку з чим розпорядженням голови обласної державної адміністрації було прийнято рішення «Про дострокове припинення альтернативної (невійськової) служби». Надалі, як зауважив відповідач, на подані ОСОБА_1 заяви про направлення на альтернативну (невійськову) службу позивачу було роз`яснено щодо відмови в проходженні альтернативної (невійськової) служби.

22 червня 2020 р. до суду надійшли від представника позивача клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та відповідь на відзив. У відповіді на відзив представник позивача повторно наголосив на допущення відповідачем протиправної бездіяльності. Так, заявник зауважив, що заява ОСОБА_1 від 20.01.2020 р. у встановленому законом порядку не розглядалась та рішення за заявою позивача суб`єктом владних повноважень не приймалось, наголосивши, що законодавством не передбачено у відповідь на заяву про проходження альтернативної (невійськової) служби надавати громадянину роз`яснення. Додатково представник позивача звернув увагу суду на те, що рішення про скасування попереднього розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації за №Р-634/0/3-16 від 12.09.2016 р. про направлення позивача на альтернативну (невійськову) службу не виносилось, у зв`язку з чим таке розпорядження є чинним, тому підстави для призову ОСОБА_1 на строкову військову службу на загальних підставах відсутні. При цьому, позивач вважає, що твердження відповідача про те, що у випадку, коли особі, яка має право на альтернативну службу, але з певних, в тому числі поважних, причин, альтернативну службу їй раніше було припинено, втрачає це право і її повторна заява на альтернативну службу не може бути розглянута і задоволена, є не передбаченим у демократичному суспільстві втручанням в його права, гарантовані статтею 9 Конвенції та свідчить про невиконання Державою своїх позитивних зобов`язань «забезпечити, щоб процедури встановлення того, чи має заявник право на відмову від військової служби з міркувань совісті, були ефективними і доступними».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 р. по справі №160/4304/20 суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

02 липня 2020 року від відповідача до суду надійшли заперечення, в яких зазначено, що заява позивача про направлення на альтернативну цивільну службу від 20.01.2020 року розглянута департаментом 30.01.2020 року в межах компенетції, про результати розгляду звернення ОСОБА_1 повідомлено. Позивачем також не надано доказів поважності причин неприбуття на місце проходження альтернативної служби, а також не надано доказів повідомлення ним про наявність таких причин. У книзі обліку громадян, які проходять альтернативну (невійськову) службу міститься відмітка про направлення позивача до КП "Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства "Дніпропетровської обласної ради", про що позивач був повідомлений під підпис, однак ОСОБА_1 не звертався до підприємства з питань працевлаштування та станом на 29.12.2016 року не прибув на місце проходження альтернативної служби. Розпорядженням голови облдержадміністрації достроково припинено альтернативну (невійськову) службу.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

За інформацією з довідки Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» №31 від 07.01.2020 р. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - з 02.11.2013 р. є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні та з 14.06.2015 р. керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» призначений на посаду священнослужителя - служителем (дияконом) збору.

12 вересня 2016 р. головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації прийнято розпорядження «Про направлення на альтернативну (невійськову) службу» №Р-634/0/3-16 від 12.09.2016 р., яким гр. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) направлено на альтернативну (невійськову) службу.

05 грудня 2016 р. на ім`я позивача відповідачем було виписане направлення №9 для проходження альтернативної (невійськової) служби, згідно з якою ОСОБА_1 у відповідності до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» й на підставі розпорядження голови обласної державної адміністрації «Про направлення на альтернативну (невійськову) службу» №Р-634/0/3-16 від 12.09.2016 р. був направлений до КП «Марганецьке виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» ДОР» на посаду електрослюсаря.

06 січня 2017 р. головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації прийнято розпорядження «Про дострокове припинення альтернативної (невійськової) служби» за №Р-І/0/3-17, у відповідності до якого альтернативну (невійськову) службу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) припинено достроково у зв`язку з неприбуттям ОСОБА_1 на місце проходження альтернативної (невійськової) служби без поважних причин у зазначений в направленні термін.

ОСОБА_1 направив відповідачу заяву про направлення на альтернативну цивільну службу від 03.10.2019 р., в якій пояснив, що він є охрещеним членом Релігійної організації Свідків Єгови в Україні, у зв`язку з чим участь у війнах та виконання військової служби є несумісним із релігією позивача, що також підтверджується й у постанові Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 р., в якій Релігійну організацію Свідків Єгови внесено до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Також позивач зауважив, що із даною заявою звернувся невчасно, оскільки отримав повістку з вимогою з`явитись у військкомат 25.09.2019 р. Також у даній заяві ОСОБА_1 виклав обставини, які стали підставою для звернення у 2016 році до віськкомату із заявою про відстрочення призову у зв`язку з сімейними обставинами, та зауважив, що не ухиляється від проходження альтернативної служби.

За результатами розгляду поданої позивачем заяви Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації складено та направлено ОСОБА_1 відповідь (лист за вих. №К-1536 від 25.10.2019 р.), в якій відповідач посилався на розпорядження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації прийнято розпорядження «Про дострокове припинення альтернативної (невійськової) служби» за №Р-І/0/3-17 від 06.01.2017 р. і положення статті 8 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу». У цьому листі відповідач повідомив позивача, що у відповідності до ст. 21 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» підлягає призову на строкову військову службу на загальних підстава, а інше чинним законодавством не передбачено.

Позивач отримав повістку за підписом військового комісара Марганецького ТЦК та СП, в якій зазначено, що позивач, згідно Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», підлягає призову на строкову військову службу. Також у вищезазначеній повістці ОСОБА_1 запропоновано 29.04.2020 р. о 09:00 год. прибути до призовної дільниці.

20 січня 2020 р. ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою про направлення на альтернативну цивільну службу, в якій позивач зазначив, що він є охрещеним членом Релігійної організації Свідків Єгови в Україні, у зв`язку з чим участь у війнах та виконання військової служби є несумісним із релігією позивача, що також підтверджується й у постанові Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 р., в якій Релігійну організацію Свідків Єгови внесено до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

За результатами розгляду повторно поданої позивачем заяви Департаментом соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації складено та направлено ОСОБА_1 відповідь (лист за вих. №К-57 від 30.01.2020 р.), в якій відповідач посилався на те, що позивачу вже були надані роз`яснення щодо відмови в проходженні альтернативної (невійськової) служби у листі відповідача за вих. №К-1536 від 25.10.2018 р., копію якого додано до цього листа.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 дійшов висновку щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності та з метою захисту конституційних прав звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи спір по суті та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 65 Конституції України - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

При цьому, ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Отже, встановлений статтею 65 Конституції України обов`язок громадянина захищати свою державу кореспондується зі встановленим у статті 35 Конституції України обов`язком держави замінювати виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою громадянину, який має несумісні з військовою службою релігійні переконання.

Чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, також установлено, що право держави зобов`язувати своїх громадян проходити військову службу не є абсолютним. Воно обмежується правом громадянина на відмову від несення військової служби з міркувань совісті і релігії. Це право закріплено у ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому право на відмову від несення військової служби на підставі релігійних переконань має абсолютний характер. Тому держава не може накладати обмеження на свободу совісті та релігії, посилаючись на обов`язковість військової служби.

Так, п. 1 ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» Конвенція є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що Свідки Єгови належать до відомої християнської конфесії, що з моменту свого виникнення активно діють у багатьох країнах світу, в тому числі в усіх європейських країнах-членах Ради Європи, є релігійною групою, що дотримується принципів пацифізму, та їхнє віровчення не дозволяє її членам проходити військову службу, носити військову форму або брати в руки зброю. З іншого боку, Свідки Єгови погоджуються здійснювати альтернативну цивільну службу за умови, що вона не пов`язана з військовими організаціями («Свідки Єгови м. Москви та інші проти Росії», від 10.06.2010, заява № 302/02, п.п. 150, 155).

У свою чергу, розглядаючи справу Свідка Єгови, засудженого у кримінальному порядку за відмову від проходження військової служби через релігійні переконання, ЄСПЛ у п. 110 рішення у справі «Баятян проти Вірменії» від 07.07.2011 року (заява № 23459/03) зауважив, що несприйняття військової служби - коли мотивом такого несприйняття є серйозний і нездоланний конфлікт між обов`язком служити в армії та переконаннями конкретної особи або її глибокими і невдаваними релігійними чи іншими поглядами - є переконанням або поглядом настільки незаперечним, серйозним, послідовним та значущим, що на нього поширюються гарантії ст. 9 Конвенції.

Отже, ЄСПЛ установлено, що право Свідків Єгови, до яких належить позивач, на відмову від проходження військової служби за релігійними переконаннями гарантовано п. 1 ст. 9 Конвенції. Незабезпечення таким особам можливості реалізувати їх право на альтернативну (невійськову) службу є втручанням у їх свободу сповідувати свою релігію.

Підстави і порядок направлення на альтернативну (невійськову) службу визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» №1975-XII від 12.12.1991 р. (далі - Закон №1975-XII) та Положенням про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 р. (далі - Положення №2066).

Статтею 2 Закону №1975-XII передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Релігійна організація «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 р. належить до переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №1975-XII, на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу та особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань і стосовно яких прийнято відповідні рішення.

На підставі статті 57 Конституції України - кожному гарантується право знати свої права та обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов`язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1975-XII і п. 4 Положення №2066 для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у ст. 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву. Початок проведення призову громадян на строкову військову службу встановлюється на підставі Указу Президента України.

Згідно з ч. 6 ст. 15 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII, строки проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу визначаються Указом Президента України. Такий указ публікується в засобах масової інформації не пізніш як за місяць до закінчення року, що передує року призову (призовів) громадян України на строкову військову службу, крім указу про призов (призови) громадян України на строкову військову службу в особливий період, який публікується не пізніш як за місяць до початку проведення призову (призовів) громадян України на строкову військову службу.

Враховуючи викладене, строки проведення чергових призовів на строкову військову службу визначаються виключно Указом Президента України.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача із заявами про направлення його на альтернативну (невійськову) службу, наголошуючи у заявах на тому, що релігійні переконання позивача унеможливлюють проходження ним строкової військової служби та зауважуючи про його бажання проходити альтернативну (невійськову) службу.

Як зауважив позивач, що також не спростовано відповідачем, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про направлення його на альтернативну цивільну службу від 20.01.2020 р. та доданих до неї документів рішення по суті даного питання у вигляді відповідно розпорядження не приймалось.

Слід зауважити, що в останній відповіді Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (зокрема, лист за вих. №К-57 від 30.01.2020 р.) міститься лише посилання на роз`яснення, які викладені у попередній відповіді Департаменту (лист за вих. №К-1536 від 25.10.2018 р.).

Водночас, статтею 11 Закону №1975-XII передбачено, що заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові збори - протягом чотирнадцяти календарних днів.

Для явки за викликом до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації громадянин звільняється від навчання, а також від роботи із збереженням середньомісячного заробітку.

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

- несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

- підсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань;

- неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори.

Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється.

Пунктом 14 Положення №2066 передбачено, що підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є:

- несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори;

- відсутність підтвердження істинності релігійних переконань;

- неявка громадянина без поважних причин до відповідного структурного підрозділу місцевої держадміністрації.

Інші причини не можуть бути підставою для відмови в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори.

При цьому, всупереч вищенаведеним положення у листі Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації за вих. №К-57 від 30.01.2020 р. не вказано жодної із вищенаведених підстав для відмови у направленні позивача на альтернативну службу.

Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі (ст. 11 Закону №1975-XII).

Крім того, відповідно до ст. 12 Закону №1975-XII, рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові.

Пунктом 15 Положення №2066 передбачено, що рішення місцевої держадміністрації про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу протягом п`яти календарних днів видається заявникові та надсилається у військовий комісаріат, в якому громадянин перебуває на військовому обліку.

Натомість, відповідне розпорядження за результатами розгляду заяви позивача про направлення його на альтернативну (невійськову) службу від 20 січня 2020 р. не приймалось.

Про наявність доказів протилежного відповідачем суд не повідомлено та таких доказів до суду не надано.

У відповідності до положень п. 2 ст. 9 Конвенції, згідно з якою свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав та свобод інших осіб.

Надаючи тлумачення цим положенням, ЄСПЛ у п.п. 137, 138 рішення у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» від 14.06.2007 (заява №77703/01) зазначив таке: «Лише переконливі і нездоланні причини можуть виправдати запровадження таких обмежень. Будь-які такі обмеження мають відповідати «нагальній суспільній потребі» та бути «пропорційними легітимній меті, яку вони переслідують»... Причини, наведені органами державної влади на виправдання вказаного втручання, [повинні бути] «належними та достатніми».

З огляду на вищевикладене, суд вважає за необхідне визнати допущену з боку відповідача бездіяльність, що виразилась у неналежному розгляді питання про направлення ОСОБА_1 на альтернативну (невійськову) службу на підставі поданої ОСОБА_1 заяви від 20 січня 2020 р. - протиправною.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

На рахунок наведених судом процесуальних приписів Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), за якою під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, таким чином оскільки рішення за результатами розгляду заяви позивача від 20.01.2020 не прийнято, то суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково та зобов`язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про направлення на альтернативну (невійськову) службу від 20 січня 2020 р. та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" № 1975-ХІІ від 12.12.1991р.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд доходить, що позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат в порядку ст. ст. 143 та 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Згідно із приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду були понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду на загальну суму 840,80 грн., що документально підтверджується наявною у матеріалах справи роздруківкою електронної квитанції №75455 від 16.04.2020 р. на суму 840, 80 грн.

Інші докази документально підтверджених судових витрат, понесених позивачем - у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи положення ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сума сплаченого позивачем судового збору за подачу адміністративного позову до суду підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 25946540) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка полягає у неналежному розгляді питання про направлення ОСОБА_1 на альтернативну (невійськову) службу на підставі поданої ОСОБА_1 заяви від 20 січня 2020 р.

Зобов`язати Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про направлення на альтернативну (невійськову) службу від 20 січня 2020 р. та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" № 1975-ХІІ від 12.12.1991р.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49094, м.Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 25946540) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840, 80 гривень (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити, що відповідно до п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження, передбачений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В. Боженко