Ухвала суду № 90369914, 09.07.2020, Франківський районний суд м. Львова

465/6261/19

2-н/465/952/20

Ухвала

про самовідвід

"09" липня 2020 р. м. Львів

Суддя Франківського районного суду м. Львова Кузь В.Я., за участю секретаря судового засідання Терлецького В.М., вивчивши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» щодо видачі судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту енергію, -

встановив:

Заявник звернувся до Франківського районного суду м. Львова із заявою щодо видачі судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту енергію з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 01 листопада 2019 року заявнику відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.8 ч.1 ст.165 ЦПК України.

Не погоджуючись із даною ухвалою, представник позивача подав 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу, яку мотивував, як на його думку, порушенням суддею першої інстанції вимог та положень, передбачених нормами матеріального та процесуального права.

За результатами розгляду апеляційної скарги, ухвала судді першої інстанції скасована, з підстав викладених в постанові апеляційного суду від 18 червня 2020 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Приймаючи дане рішення, суд апеляційної інстанції покликався на те, що подана ТзОВ "Львівенергозбут" заява свідчить про виникнення ( порушення) права грошової вимоги , за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Вважає, що суд не вправі перевіряти обгрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті, оскільки вподальшому боржник вправі звернутись до суду із заявою про скасування судового наказу.

За вказаних обставин колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу про відмову у видачі судового наказу без правових підстав на таке , у той же час якого саме закону та яких конкретно норм, апеляційний суд не вказав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції скасувавши рішення направив його до суду першої інстанції для "продовження розгляду".

Згідно п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали

Однак, в ухвалі апеляційного суду не зазначено , які саме норми закону порушив суд.

Як суддя, якому вказані матеріали заяви передані для продовження розгляду, вважаю, що заява про видачу судового наказу й надалі не відповідає вимогам процесуального законодавства, з підстав наведених в ухвалі від 01 листопада 2019 року про відмову у видачі судового наказу.

Крім того, моє ставлення до оцінки матеріалів в ході вирішення питань, передбачених ст. 161 ЦПК України уже висловлені в скасованій ухвалі, а відтак, даний факт є тією обставиною, що викликатиме сумнів у моїй неупередженості при повторному їх вирішенні та відповідно до ст. ст. 36, 37 ЦПК України, виключає участь судді в цивільному провадженні з розгляду вказаного питання..

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 ЦПК України, суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Частиною першою ст. 36 ЦПК України встановлено, що з підстав, зазначених у статтях 36, 37 і 39 цього Кодексу, суддя зобов`язаний заявити самовідвід.

З огляду на викладене, заявляю самовідвід з підстав, передбачених п. 5 ч.1 ст. 36 ЦПК України.

Приймаючи дане рішення щодо задоволення заяви про самовідвід, зважаю також на положення п. 2.5 Бангалорських принципів поведінки суддів, відповідно до яких, суддя підлягає відводу від участі в розгляді справи у тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Аналогічні висновки містяться в Рішеннях Європейського Суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі «Білуга проти України» та Рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Ветштайн проти Швейцарії» де зазначається, що важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Зважаючи на встановлені обставини, і зокрема що матеріали заяви, що подані заявником не відповідають вимогам ст. 161 ЦПК України, беручи до уваги наявність ухвали апеляційного суду та враховуючи вимоги положень національного законодавства і практику Європейського суду з прав людини, приходжу до висновку, що з метою уникнення будь яких сумнівів в учасників цивільного процесу з розгляду матеріалів заяви щодо неупередженості судді при новому розгляді питань, передбачених ст. 185-186 ЦПК України, суддя Франківського районного суду м. Львова Кузь В.Я. підлягає відводу.

У зв`язку з цим, заявляю самовідвід.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 18, 36, 37, 39, 40, 258, 260 ЦПК України, суд –

постановив:

Самовідвід судді Кузя В.Я. при розгляді матеріалів заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» щодо видачі судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту енергію - задоволити.

Матеріали судової справи №465/6261/20 (судове провадження № 2-н/465/952/20) передати до загальної канцелярії суду на повторну реєстрацію та визначення судді в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.

Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Кузь