Рішення № 9036867, 05.02.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" лютого 2010 р.Справа № 16/231-09-6273 Господарський суд Одеської області у складі:

Судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Скоробрух Т.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 за довіреністю від 09.12.2009р.;

Від відповідачів:

- товариства з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок”: Швець В.В. за довіреністю № 801 від 15.12.2009р.

- фізичної особи підприємця ОСОБА_4: ОСОБА_5 за довіреністю від 11.01.2010р.

Від третьої особи: не зявився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні з оголошенням перерви згідно зі ст. 77 ГПК України справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок”, фізичної особи підприємця ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача фізичної особи підприємця ОСОБА_7 про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа підприємець ОСОБА_6 (далі по тексту ПП ОСОБА_6.) звернувся до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок” (далі по тексту ТОВ „Промтоварний ринок”), фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (далі по тексту ПП ОСОБА_4) про визнання недійсним договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р., укладеного між відповідачами. В обґрунтування позову ПП ОСОБА_6 посилається на невідповідність оскаржуваного договору приписам законодавства України, якими врегульовані орендні правовідносини, та порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача при його укладенні.

Ухвалою про порушення провадження по даній справи від 14.12.2009р. господарським судом Одеської області до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучено фізичну особу підприємця ОСОБА_7 (далі по тексту ПП ОСОБА_7.).

Згідно з відзивом на позов, наданим представником ТОВ „Промтоварний ринок”у судовому засіданні 13.01.2010р., даний відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на відсутність порушення будь-яких прав позивача при укладенні спірної угоди, а також відповідність даного договору вимогам чинного законодавства з огляду на визначення у ньому усіх істотних умов необхідних для даного виду договорів.

Відповідно до відзиву на позов наданого суду у цьому ж судовому засіданні, ПП ОСОБА_4 проти позову заперечує повністю. При цьому, в обґрунтування своєї позиції по даній справі даний відповідач також посилається на досягнення між сторонами по справі згоди щодо усіх істотних умов договору оренди майна та неправомірність посилання позивача в обґрунтування позову на Постанову Кабінету Міністрів України за № 868 від 29 липня 2009 р., яка, на думку відповідача, не врегульовує відносини, повязання із укладенням та виконанням договорів оренди та не підлягає врахуванню при розгляді даної справи, оскільки вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності після укладення спірного договору.

Крім того, у відзиві на позов ПП ОСОБА_4 було заявлено клопотання про призначення по даній справі судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення справжності підпису, виконаного від імені ПП ОСОБА_4 на договорі суборенди торгового (складського) обєкта № 155 від 13.01.2009р., на підставі якого магазин, розташований на торгівельному місці № 155, перебував у користуванні позивача.

Розглянувши вказане клопотання, судом було відмовлено у його задоволенні з огляду на наступне. Предметом судового розгляду по даній справі є питання щодо відповідності або невідповідності вимогам чинного законодавства договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р., укладеного між відповідачами. Жодних вимог, повязаних з неправомірністю договору суборенди торгового (складського) обєкта № 155 від 13.01.2009р., учасниками судового процесу під час розгляду даної справи не висувалося. З урахуванням викладеного, дослідження питання щодо правомірності укладення договору суборенди торгового (складського) обєкта № 155 від 13.01.2009р. не відноситься до предмету доказування по даній справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

08.06.2005 р. між ТОВ „Промтоварний ринок” (Орендодавець) та ПП ОСОБА_4 (Орендар) було укладено договір оренди АДРЕСА_1 за умовами п.п. 1.1 якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду збірно-розбірний магазин, площею 22 кв.м., розташований на території складського торгівельно-розвантажувального майданчику № 5 (контейнерного комплексу). Строк дії договору був визначений сторонами строком на десять років.

Крім того, відповідно до п. 2.4.4 договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. Орендарю було надано право здавати магазин у суборенду.

Скориставшись наданим за вказаною угодою правом, між ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_6 (Суборендар) було укладено договір суборенди торгового (складського) обєкта № 155 від 13.01.2009р., відповідно до умов якого позивачем на умовах суборенди було отримано у користування магазин, розташований на торгівельному місці № 155 на СТРП № 5 Промринку за адресою: АДРЕСА_2

Як вбачається з матеріалів справи позивачем протягом тривалого часу здійснюється підприємницька діяльність на ринку з продажу товарів широкого вжитку, а саме: торгівля одягом, та сплачується ринковий збір. Відповідно до Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 р. N 868„Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків” у разі коли підприємець сплатив ринковий збір за 30 і більше днів на одному ринку, суб'єкт господарювання зобов'язаний за заявою такого підприємця укласти з ним договір оренди торговельного місця згідно з типовою формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. N 278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи".

При цьому, як вбачається з пояснень представника позивача, маючи намір укласти договір оренди вказаного магазину безпосередньо з ТОВ „Промтоварний ринок”, позивач звертався до ТОВ „Промтоварний ринок”, однак, останнім позивачу було відмовлено з огляду на існування договору оренди АДРЕСА_1 укладеного з ПП ОСОБА_4 на десять років.

В свою чергу, посилаючись на порушення законного інтересу ПП ОСОБА_6, на укладення договору оренди торгівельного місця безпосередньо з ТОВ „Промтоварний ринок”, а також невизначеність при укладенні оскаржуваної угоди всіх необхідних для договору оренди істотних умов, ПП ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Одеської області з позовними вимогами до ТОВ „Промтоварний ринок”, ПП ОСОБА_4 про визнання договору оренди збірно-розбірного магазину № 155, укладеного між відповідачами 08.06.2005р., недійсним.

Згідно ст.ст. 32, 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на наступному.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд (п. 1 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”) повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону: додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому, відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди. У разі коли після укладення угоди набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення угоди, сторони вправі керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не має зворотної сили (п. 10 Розяснення ВАСУ від 12.03.1999р. №02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними”).

При цьому, слід зауважити, що в обґрунтування заявлених вимог ПП ОСОБА_6 посилається на недосягнення при укладені спірного договору згоди щодо істотних умов договору оренди, передбачених статтею 284 Господарського кодексу України (далі по тексту ГК України).

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

В свою чергу, досліджуючи питання щодо відповідності спірної угоди актам цивільного законодавства, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ст. 238 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Аналогічні приписи містить ст. 180 ГК України, відповідно до якої зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Крім того, слід звернути увагу сторін на положення Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. N 57/188/84/105 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 22 березня 2002 р. за N 288/6576 (далі по тексту Правила торгівлі на ринках), які носять рекомендаційний характер для затвердження правил торгівлі на ринках органами місцевого самоврядування. Так, відповідно до п. 20 зазначених Правил адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій рекомендується зазначати термін дії угоди, асортимент (вид) товарів, що реалізуються, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна, перелік послуг, які надає ринок, та їх вартість.

В свою чергу, у контексті викладеного суд вважає за необхідне надати правову оцінку договору оренди збірно-розбірного магазину № 155, укладеному між відповідачами 08.06.2005р., у звязку з чим слід звернутися до його положень.

Відповідно до умов п. 2.2.8 даної угоди Орендар зобовязався своєчасно сплачувати орендну плату та ринковий збір і надані ринком послуги. При цьому, за положеннями п. 2.3.2 договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. Орендодавцю було надано право встановлювати орендну плату і тарифи на послуги, що надаються ринком, залежно від попиту та пропозицій та з урахуванням витрат на утримання, розвиток і благоустрій ринку. За положеннями п. 3.1 договору Орендар сплачує орендну плату, ринковий збір і надані послуги за встановленими Орендодавцем розцінками.

Водночас, відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. З урахуванням приведеного визначення орендної плати, як фіксованого платежу, положення договору оренди мають визначати конкретний розмір орендної плати.

Однак, з положень спірного договору неможливо встановити розмір орендних платежів щодо якого між сторонами було досягнуто домовленість, вказана угода має лише посилання на невизначені рішення Орендодавця, наділяючи останнього правом в односторонньому порядку встановлювати розмір орендних платежів, що свідчить про невизначеність в умовах оспорюваного договору згоди щодо орендної плати з урахуванням її індексації, що, в свою чергу, суперечить положенням ст. 286 ГК України. Крім того, слід зауважити, що ТОВ „Промтоварний ринок”, незважаючи на неодноразові вимоги суду, жодних доказів на підтвердження взагалі існування рішень Орендодавця, якими б встановлювалися ставки орендної плати за користування торгівельними місцями на території ринку, у тому числі за користування збірно-розбірним магазином, площею 22 кв.м., розташованим на території складського торгівельно-розвантажувального майданчику № 5 (контейнерного комплексу), який був обєктом оренди за спірною угодою, не надав. Відсутність рішень ТОВ „Промтоварний ринок” щодо встановлення орендних ставок за оренду магазину з урахуванням наведених положень договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р., а також приведений вище аналіз положень вказаної угоди, дозволяє суду дійти висновку про недосягнення між учасниками оспорюваного правочину згоди щодо такої істотної умови договорів оренди як розмір орендної плати з урахуванням її індексації.

У контексті викладеного слід звернути увагу сторін на те, що відсутність вказаних умов фактично позбавило позивача, як суборендаря, можливості вимагати зміни суборендних платежів, передбачених договором суборенди торгового (складського) обєкта № 155 від 13.01.2009р., та привести їх у відповідність до положень п. 9 Порядку розрахунку цін на послуги та оренду торгових приміщень (площ) та їх обслуговування на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, затвердженого наказом Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 30 червня 2009 р. N 638/109, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 липня 2009 р. за N 600/16616, згідно з якими у разі якщо орендовані приміщення (площі) на ринках або їх частини передаються в оренду третім особам (суборенда), то розмір орендної плати за такі приміщення (площі) сумарно не повинен перевищувати 20 відсотків розміру, зазначеного у договорі оренди, укладеному з орендодавцем. В свою чергу, наведені законодавчі приписи, на думку суду, мають за мету в умовах кризи не допустити необґрунтованого завищення суборендних платежів та погіршення положення суборендарів.

Крім того, договір оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р., укладений між відповідачами, взагалі не містить істотних умов договору оренди, якими визначаються порядок використання амортизаційних відрахувань, а також відновлення орендованого майна та умови його повернення.

При цьому, зважаючи на доводи відповідачів про те, що шляхом укладення договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. відповідачами не було порушено прав та охоронюваних законом інтересів позивача, слід додатково зауважити наступне.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених законодавчих положень договором встановлюються обовязки лише для його учасників.

Відповідно до ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Даними законодавчими положеннями встановлюється право наймача (орендаря) передавати об'єкт найму в користування інший особі (піднайм або суборенду). Така передача здійснюється на підставі договору піднайму (суборенди), за яким наймач набуває прав та обов'язків наймодавця, а піднаймач (суборендар) стає наймачем речі.

При цьому, до договору піднайму (суборенди) застосовуються положення про договір найму. Це означає, що наймач отримує відносно піднаймача всі права та обов'язки наймодавця. В свою чергу піднаймач має права та обов'язки наймача. При цьому, з урахуванням вищенаведених висновків про неможливість встановлення в умовах договору зобовязання для інших субєктів, які не були його сторонами, суд доходить висновку про неправомірність визначення наймодавцем та наймачем у договорі найму обовязків піднаймача. Перед наймодавцем відповідальним за стан речі та внесення плати за користування залишається наймач. Він повинен виконувати свої обов'язки незалежно від того, яким чином виконує свої обов'язки піднаймач.

Однак, з положень п. 2.4.4 договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. вбачається, що його учасники фактично встановили обовязки суборендаря, який не є учасником даної угоди. Так, відповідачами було передбачено, що Суборендар має права і виконує усі зобовязання Орендаря магазину.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до пояснень представника позивача вказані умови фактично і виконувалися ПП ОСОБА_6 протягом досить тривалого часу з 2005 року. Так, позивачем фактично здійснювалося внесення орендної плати на користь Орендодавця ТОВ „Промтоварний ринок” замість ПП ОСОБА_4 Наведені твердження досить переконливо підтверджуються власне фактом представлення суду доказів сплати орендних платежів та послуг на ринку за оскаржуваним договором саме представником позивача, що можливо у разі здійснення вказаних платежів ПП ОСОБА_6, а також випливає з вимог п. 24 Правил торгівлі на ринках, якими визначається, що документи про сплату ринкового збору та за утримання торговельного місця в належному стані повинні зберігатися продавцем до закінчення торгівлі. Передача торговельного місця та документів про сплату ринкового збору й послуги ринку третім особам забороняється.

Доказів спростовуючих викладене, ПП ОСОБА_4 суду представлено не було. При цьому, слід зауважити, що хоча представлені представником позивача суду квитанції і містять згадування про Орендаря - ПП ОСОБА_4, вказані помітки лише позначають (ідентифікують) договір за яким здійснювався платіж, не спростовуючи при цьому твердження позивача про те, що безпосереднім платником був Суборендар - ПП ОСОБА_6 Наведене підтверджується і поясненнями представника ТОВ „Промтоварний ринок” та ПП ОСОБА_7.

Крім того, фактично ПП ОСОБА_6 виконував і інші умови спірного договору, у тому числі здійснював протягом усього часу торгівельну діяльність у орендованому ПП ОСОБА_4 магазині. Зазначені обставини підтверджуються і поясненнями представника ТОВ „Промтоварний ринок” та ПП ОСОБА_7. Наведене також підтверджується тим, що перепустки на ринок виписувалися на імя ПП ОСОБА_6, а не ПП ОСОБА_4 Більш того, як вбачається зі свідоцтва про сплату єдиного податку, виданого ПП ОСОБА_4, на 2008 рік та дію якого було продовжено до 2009 року, в якості виду господарської діяльності, яка здійснюється ПП ОСОБА_4, було визначено оренду інших наземних транспортних засобів та устаткування. Лише у 2010 році до видів діяльності, які здійснюються ПП ОСОБА_4, було включено роздрібну торгівлю одягом, роздрібну торгівлю іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших груп. Крім того, на вимогу суду свідоцтво про сплату єдиного податку за 2005, 2006, 2007 роки, а також інші документи на підтвердження здійснення саме ПП ОСОБА_4 господарської діяльності у спірному магазині відповідачем представлено не було.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про порушення при укладенні договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. як прав та законних інтересів позивача, так і наведених положень чинного законодавства України, за змістом яких є неправомірним встановлення у договорі зобовязань для інших субєктів, які не були його сторонами, зокрема, шляхом зобовязання суборендаря виконувати зобовязання орендаря перед орендодавцем.

Також суд вважає слушними доводи позивача про наявність у нього законного інтересу на укладення безпосередньо з ТОВ „Промтоварний ринок” договору оренди торговельного місця з урахуванням приписів Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 р. N 868„Деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків”, якими передбачено, що у разі коли підприємець сплатив ринковий збір за 30 і більше днів на одному ринку, суб'єкт господарювання зобов'язаний за заявою такого підприємця укласти з ним договір оренди торговельного місця згідно з типовою формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. N 278 "Про заходи щодо стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи".

Підсумовуючи все вищенаведене, судом критично оцінюються доводи відповідачів про відсутність при укладенні договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В свою чергу, згідно із ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 207 ГК України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність визнання договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. недійсним у повному обсязі, як такого, що суперечить положенням діючого законодавства України та порушує права та законні інтереси позивача, та, як наслідок, про наявність правових підстав для задоволення позову ПП ОСОБА_6.

Таким чином, суд, керуючись ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, визнає недійсним договір оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р.., укладений між відповідачами по даній справі.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд вважає позов ПП ОСОБА_6. про визнання недійсним договору оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р. обґрунтованим та таким, що базується на законних підставах, у звязку з чим, підлягаючим задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу розподілити між відповідачами згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 180, 207, 284, 286 ГК України, ст.ст. 16, 203, 215, 626, 774 ЦК України, ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір оренди збірно-розбірного магазину № 155 від 08.06.2005р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок” та фізичною особою підприємцем ОСОБА_4.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Промтоварний ринок”/ Одеська область, Овідіопольський район, смт Авангард, вул.. Базова, 20, п/р 26007330758001 в ЮГРУ „Приватбанк”, МФО 328704, код ЄДРПОУ 20942626/ на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_6 /65016, АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_1 / 42 грн. 50 коп. / сорок дві грн.. 50 коп./ - держмита; 118 грн. 00 коп. / сто вісімнадцять грн. 00 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

4.Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 / 65016, АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_2 / на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_6 /65016, АДРЕСА_3 ідентифікаційний код НОМЕР_1 / 42 грн. 50 коп. / сорок дві грн.. 50 коп./ - держмита; 118 грн. 00 коп. / сто вісімнадцять грн. 00 коп./ - витрати на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення підписане 11.02.2010р.

Суддя