Рішення № 90364933, 03.07.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року справа № 580/645/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рідзеля О.А.,

за участю: секретаря судового засідання - Мельникової О.М.,

представника позивача - Бобра Д.О. (згідно з ордером),

представника відповідачів - Чернявського А.Л. (згідно з довіреностями),

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, Черкаського міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на посаді,

ВСТАНОВИВ:

20.02.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Черкаської міської ради (далі - відповідач 1), Черкаського міського голови Бондаренка Анатолія Васильовича (далі - відповідач 2), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Черкаського міського голови №10-р/(к) від 10.01.2020 "Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 ";

- поновити позивача на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради з 10.01.2020.

Позов мотивований тим, що підставою для звільнення у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю більше 4-х місяців може бути лише безперервна непрацездатність. Однак, тимчасова непрацездатність позивача підтверджена декількома листками непрацездатності з різними захворюваннями, а отже відповідач не довів безперервності захворювання. Також позивач зазначає, що чотиримісячний строк з першого захворювання позивача закінчується 25.12.2019, однак, 11.12.2019 позивач виходив на роботу, що підтверджується копією заяви про надання позивачу щорічної відпустки з відміткою про її отримання. Отже з 12.12.2019 вказаний строк непрацездатності мав обчислюватись заново. З огляду на викладене позивач зазначає, що підстав для його звільнення не було, оскаржуване розпорядження є протиправним, а він має бути поновлений на роботі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 30.03.2020 здійснено перехід із спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

30.03.2020 представник відповідачів подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що листками непрацездатності позивача і табелями обліку робочого часу підтверджується факт відсутності його на роботі більше чотирьох місяців підряд, що відповідно до вимог чинного законодавства України є підставою для звільнення. Єдиною підставою для переривання зазначеного строку є виключно вихід позивача на роботу, чого здійснено не було. Тимчасова непрацездатність позивача розпочалась 25.07.2019, а отже чотиримісячний термін сплив 25.11.2019, а не 25.12.2019, як це зазначає позивач. Отже, оскаржуване розпорядження міського голови м. Черкаси прийнято в межах актів трудового законодавства.

Вивчивши доводи позивача та відповідача, викладені у позовній заяві та відзиві на позовну заяву, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

З 11.04.2005 ОСОБА_1 працював на різних посадах в органі місцевого самоврядування - Черкаській міській раді.

Розпорядженням міського голови м. Черкаси С.О. Одарича від 30.09.2011 №476-р/(к) призначено позивача на посаду заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Черкаська центральна районна лікарня» Черкаської районної ради серії АДФ №722149 від 02.08.2019 позивач з 25.07.2019 до 02.08.2019 перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» серії АДФ №854657 від 14.08.2019 позивач з 05.08.2019 до 14.08.2019 перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Черкаський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Черкаської районної ради серії АДФ №720752 від 15.08.2019 позивач з 15.08.2019 до 29.08.2019 перебував на амбулаторному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» серії АДФ №794351 від 09.09.2019 позивач з 29.08.2019 до 09.09.2019 перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» серії АДФ №855584 від 01.10.2019 позивач з 10.09.2019 до 01.10.2019 перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Другий Черкаський міський центр медико-санітарної допомоги» серії АДФ №802363 від 02.10.2019 позивач з 02.10.2019 до 16.10.2019 перебував на амбулаторному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» серії АДФ №838367 від 06.11.2019 позивач з 17.10.2019 до 06.11.2019 перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» серії АДФ №795749 від 22.11.2019 позивач з 07.11.2019 до 22.11.2019 перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до листка непрацездатності Філії №5 Черкаської міської консультативно-діагностичної поліклініки серії АДФ №866541 від 22.11.2019 позивач з 23.11.2019 до 06.12.2019 перебував на амбулаторному лікуванні.

Відповідно до довідки КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» позивач з 09.12.2019 до 10.12.2019 перебував у хірургічному відділенні.

Відповідно до листка непрацездатності КНП «Другий Черкаський міський центр медико-санітарної допомоги» серії АДФ №803984 від 12.12.2019 позивач з 12.12.2019 до 21.12.2019 перебував на амбулаторному лікуванні.

Відповідно до листків непрацездатності КНП «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» серії АДФ №801562 від 23.12.2019 та від 27.12.2019 серії АДФ №867728 позивач з 23.12.2019 до 17.01.2020 перебував на амбулаторному лікуванні.

Розпорядженням Черкаського міського голови №10-р/(к) від 10.01.2020 припинено службу в органах місцевого самоврядування та звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради 10.01.2020 у зв`язку із нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Надаючи оцінку спірному розпорядження в контексті позовних вимог обставинам, суд врахував таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.1 та п.4 ч.1 ст.36 цього Кодексу підставами припинення трудового договору є угода сторін або розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39) чи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Відповідно до п.5 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Суд зазначає, що застосування пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає одночасну наявність двох складових диспозиції цієї правової норми - як установленого нею проміжку часу, протягом якого працівник не з`являвся на роботу, так і факту безперервної непрацездатності працівника упродовж зазначеного часу, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування згаданої норми як підстави звільнення з роботи.

Перевіряючи доводи відповідачів щодо безперервної тимчасової непрацездатності позивача протягом більше чотирьох місяців, що стало підставою його звільнення, суд зазначає таке.

Згідно з п.1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (далі - Положення №189), непрацездатність (утрата працездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Випадок тимчасової непрацездатності - тимчасова непрацездатність, яка триває безперервно від початку визначеного захворювання, травми тощо, підтверджується видачею листка непрацездатності з можливим продовженням лікування в одному або декількох закладах охорони здоров`я до відновлення працездатності, що підтверджується закриттям листка непрацездатності - "стати до роботи". У разі, якщо особа стала непрацездатною з приводу того самого захворювання, травми до виходу на роботу або відпрацювала неповний робочий день, випадок тимчасової непрацездатності не переривається. При виникненні іншого захворювання, травми, відпустки в зв`язку з вагітністю випадок тимчасової непрацездатності вважається новим.

Згідно з п.5.1.5. Положення №189 лікуючий лікар при чергових оглядах хворого в медичній карті амбулаторного (стаціонарного) хворого відображає динаміку захворювання, обґрунтовує корекцію лікування та призначення додаткових обстежень з урахуванням стандартів медичних технологій лікувально-діагностичного процесу та протоколів надання медичної допомоги за спеціальностями, визначає термін тимчасової непрацездатності та його продовження із зазначенням номера документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, дати, з якої до якої він продовжується, та дати наступного огляду. При відновленні працездатності вносить дані клінічного огляду пацієнта, що є підставою для закриття документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, із зазначенням його номера та дати, з якої пацієнт має стати до роботи.

У разі виписки хворого зі стаціонару при відновленні працездатності у виписці з медичної карти стаціонарного хворого обов`язково зазначає дату висновку ЛКК (за наявності), лікувальні та трудові рекомендації, дату закриття листка непрацездатності, дату, з якої необхідно стати до роботи, номери документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян. Якщо хворий продовжує хворіти, у виписці зазначає дату явки на прийом до лікаря поліклініки, обґрунтовує продовження листка непрацездатності та направлення на амбулаторне лікування після виписки хворого зі стаціонару.

Дослідивши вищевказані листки непрацездатності позивача, суд встановив, що вони оформлені та видані різними лікувальними закладами та різними за профілем лікарями, що свідчить про різні, відмінні один від одного діагнози захворювань,

При цьому, перебіг захворювань не мав безперервного характеру, оскільки у листках непрацездатності серії АДФ №720752 від 15.08.2019, серії АДФ №794351, серії АДФ № 855584 від 01.10.2019, серії АДФ №802363 від 02.10.2019, серії АДФ №838367 від 06.11.2019, серії АДФ №866541 від 22.11.2019 лікарем зазначено «Стати до роботи».

Крім того дати 03.08.2019 та 04.08.2019 не охопленні тимчасовою непрацездатністю.

Під час вирішення спору суд застосовує правову позицією Верховного Суду у постанові від 21.12.2018 у справі №804/2684/16 у подібних правовідносинах стосовно перевірки обґрунтованості звільнення особи з державного органу за п.5 ч.1 ст.40 КЗпП України: нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний суд у вищезгаданому рішенні залишив в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій про скасування наказу щодо звільнення особи на підставі п.5 ч.1 ст.40 КЗпП України та зазначив, що оскільки тимчасова непрацездатність підтверджена одинадцятьома листками непрацездатності з різними захворюваннями та з певними перервами у часі, а пункт 5 частини першої статті 40 КЗпП України передбачає, що період тимчасової непрацездатності є безперервним, тобто не поділяється на робочі та вихідні дні, відповідачами не доведено факту безперервності захворювання, і без достатніх на те підстав звільнено позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на встановлені обставини та викладені норми відповідачами не доведено правомірність прийняття оскаржуваного розпорядження про припинення служби позивача в органах місцевого самоврядування та звільнення його із займаної посади.

Посилання представника відповідачів на рішення Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №809/763/14 суд не врахував, оскільки згідно з підставами позову у вказаній справі тимчасова непрацездатність позивача переривалась, тоді як у цій справі позивачу були виписані різні листки непрацездатності за різними захворюваннями.

Також не є обґрунтованим посилання представника відповідачів на рішення Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №367/6881/15-ц, оскільки згідно з фактичними обставинами справи всі листи непрацездатності, крім першого, містять підкреслення слова «продовження» із зазначенням номера та серії попереднього листа непрацездатності. Отже, мало місце одне захворювання та документальне оформлення його продовження.

Отже, фактичні обставини у вказаних справах Верховного Суду та у цій справі не є подібними.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на це оскаржуване розпорядження від 10.01.2020 №10-р/(к) є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню посаді заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради.

Вирішуючи питання, з якої дати позивач має бути поновлений на посаді, суд зазначає, що відповідно до абз.2 п.2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58, днем звільнення вважається останній день роботи.

З огляду на вказану норму та оскільки позивач звільнений 10.01.2020, враховуючи, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 №995-р перенесено робочий день із понеділка 6 січня 2020 року на суботу 11 січня 2020 року, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на займаній посаді з 11.01.2020.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу".

На підставі ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до абз.3, 4 п.2 Порядку №100 у випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Абзацом 3 п.3 Порядку №100 встановлено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Для обрахунку розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд відповідно до п.2 Порядку №100 бере до уваги заробітну плату за останні 2 місяці роботи позивача (червень-липень 2019 року).

Згідно з довідкою про заробітну плату позивача від 02.07.2020 №42 у червні-липні 2019 року позивачу нараховано заробітну плату в сумі 52914,32грн. (без утримання податків та обов`язкових зборів). Отже, середньоденна заробітна плата складає 1290,59 грн. Період вимушеного прогулу з 11.10.2019 (наступний день від дати спірного наказу) до 03.07.2020 (дата ухвалення рішення суду в цій справі) становить 98 робочих днів. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 126477,82грн. (1290,59 грн. х 98 робочих днів).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.02.2019 у справі №826/6583/14, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів. Крім того, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Отже, стягненню підлягає сума заробітної плати за час вимушеного прогулу без утримання податків й інших платежів.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст.2, 6-14, 132-143, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Черкаського міського голови від 10.01.2020 №10-р/(к) "Про припинення служби та звільнення ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту - начальника відділу розвитку конкуренції департаменту економіки та розвитку Черкаської міської ради з 11.01.2020.

2. Стягнути з Черкаської міської ради (18002, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького,36, код ЄДРПОУ 25212542) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 126477,82грн. (сто двадцять шість тисяч чотириста сімдесят сім гривень 82 коп.).

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул у межах суми стягнення за один місяць. В іншій частині рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення, з урахуванням вимог пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 13.07.2020.

Суддя О.А. Рідзель