Ухвала суду № 90363846, 14.07.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

14 липня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/2649/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

09 липня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Міністерства юстиції України (далі – відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність держави з невиконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Луганська у справі № 2-289/04, за період часу з 31 березня 2008 року по 18 грудня 2017 року;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 збитки від інфляції у сумі 11500,00 грн, 3 % річних в сумі 1475,00 грн, моральну шкоду в сумі 10000,00 грн, спричинені затримкою у виконанні виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Луганська у справі № 2-289/04, за період часу з 31 березня 2008 року по 18 грудня 2017 року, а всього стягнути 22975,00 грн.

За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв`язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Станом на 01 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2102,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Позивачем зазначено, що судовий збір за подання до суду позову не справляється на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 13 Закону № 3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Верховний Суд в ухвалі від 13 березня 2018 року по справі № 820/5268/17 (провадження К/9901/34025/18) зазначив, що частиною п`ятою статті 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Зміст цієї норми вказує на те, що вимозі про відшкодування шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового врегулювання вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка їй передує, такий платіж сплачується. Відтак скаржник не є особою, яка звільнена від сплати судового збору в розумінні пункту 13 частини 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» (№ рішення в ЄДРСР 72718639).

Суд погоджується з доводами позивача про те, що він звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог про стягнення коштів на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (майнова вимога).

Проте, позивачу необхідно сплатити судовий збір за позовну вимогу немайнового характеру про визнання протиправною бездіяльності держави з невиконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Луганська у справі № 2-289/04, за період часу з 31 березня 2008 року по 18 грудня 2017 року у розмірі 840,80 грн.

Зазначений недолік позовної заяви може бути усунений шляхом подання оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн за позовну вимогу немайнового характеру за наступними реквізитами для сплати судового збору: отримувач коштів - УК у м. Сєвєродон./Луг.окр.адм.суд/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) – 37944909, банк отримувача – Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) – 899998, рахунок отримувача – UA218999980313141206084012080, код класифікації доходів бюджету - 22030101, призначення платежу - *;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Луганський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).

На думку суду, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Згідно з частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В позовній заяві позивач зазначає, що відлік строку звернення до адміністративного суду розпочався після фактичного перерахування коштів за виконавчим листом, а саме 18 грудня 2017 року. Лише в цей момент позивач мав змогу остаточно визначитись із сумою збитків та шкоди, спричинених порушенням його прав державою.

02 квітня 2018 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України, треті особи – Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, Сватівський районний суд Луганської області. Рішенням суду від 25 червня 2020 року у справі № 757/15765/18-ц позивачу у задоволенні позову відмовлено з причини неправильно обраного відповідача (з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц).

До 2018 року усталена судова практика виходила з того, що у цій категорії справ належним відповідачем повинна бути Державна казначейська служба України, а попереднє визнання бездіяльності держави протиправною не було необхідним. Зокрема, при визначенні належного відповідача позивач керувався постановою Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17. При визнанні підсудності за нормами Цивільного процесуального кодексу України позивач виходив з того, що суд, який розглядає справу про відшкодування шкоди державою, не позбавлений можливості самостійно оцінити склад юридичного правопорушення, що допущене уповноваженими державними органами, якщо інший порядок такого встановлення не передбачений законом.

Ані на момент підготовки позову, ані при розгляді справи по суті позивачу не було відомо про існування постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 522/3454/16-ц. Система публікації судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень не має достатньо ефективного сервісу пошуку судових рішень за правовими позиціями та/або категорією справ, що фактично унеможливило для позивача обрання правильного способу судового захисту.

Позивач вважає, що оскільки ним вжито всіх доступних йому заходів щодо своєчасного захисту своїх прав у суді, а відмова у позові спричинена фактично неналежною організацією правосуддя державою, то він має право на поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем в позовній заяві причини пропуску строку звернення до суду, є неповажними з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 березня 2018 року у цивільній справі № 522/3454/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Президента України, ГУ ПФУ в Одеській області, ДКС України про визнання бездіяльності незаконною та стягнення моральної шкоди (№ рішення в ЄДРСР 73438182) зробила такі висновки.

Під час визначення того, у якому порядку необхідно розглядати конкретний спір, необхідно встановити предмет спору, характер спірних правовідносин та суб`єктний склад учасників справи.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, як передбачено частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та частиною першою статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року), тобто встановлення змісту позовних вимог, визначення яких належить виключно позивачу; по-друге, суб`єктний склад такого спору, тобто склад учасників справи та зміст і характер спірних правовідносин.

У разі оскарження позивачем дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У разі тривалого невиконання судового рішення про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, може бути заявлена вимога про визнання бездіяльності, дій чи рішень держави, яка є гарантом виконання такого судового рішення, неправомірною.

Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина друга статті 21 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та частина п`ята статті 21 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

Якщо такі вимоги заявлено окремо, вони вирішуються судами в порядку цивільного судочинства.

Також в зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що аналіз наведених норм ЦПК України та КАС України дає підстави для висновку про те, що у порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої виключно суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

ОСОБА_3 звернувся з позовом до держави Україна, представляти яку мало Міністерство юстиції України, ГУ ПФУ в Одеській області, ДКС України. Після виправлення недоліків у частині уточнення складу сторін, які беруть участь у справі, ОСОБА_3 вказав, що замість відповідача 1 - держави Україна - позов подається до Президента України ОСОБА_4, який є главою держави, виступає від її імені та є гарантом прав і свобод людини і громадянина.

Разом з тим у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_3 вказав на дві вимоги: визнати незаконною бездіяльність держави Україна щодо виконання рішення, ухваленого Приморським районним судом м. Одеси 23 вересня 2014 року, та стягнути з держави Україна за рахунок коштів резервного фонду Державного бюджету України 24 746 грн.

Отже, при виконанні судових рішень про задоволення позовних вимог до державних органів, яким у даному випадку є Пенсійний Фонд України, а органом, який здійснює виконання - ДКС України, гарантом виступає саме держава Україна.

При визначенні державного органу, який може представляти державу у сказаному спорі Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги пункт 3 Положення про Міністерство юстиції України, затверджене Указом Президента України від 06 квітня 2011 року за № 395/2011, у якому одним з основних завдань Міністерства юстиції України є забезпечення представництва інтересів держави у судах України.

В постанові від 19 червня 2019 року по цивільній справі № 646/14523/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ДКСУ, Управління ДКСУ про відшкодування моральної шкоди, стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних, Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (№ рішення в ЄДРСР 82997465).

У позові ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 625 ЦК України, статей 1166, 1167 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду просила стягнути:

- з ДКСУ: інфляційні втрати за прострочення виконання основного зобов`язання - 41 539,51 грн; три проценти річних від простроченої суми - 2 852,55 грн; подвійну облікову ставку НБУ за весь час прострочення невиконання зобов`язання, як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, - 45 152,49 грн;

- солідарно з ДКСУ, Управління ДКСУ - 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), так і підстави відповідальності за завдану моральну шкоду (стаття 1167 ЦК України).

Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Отже, у разі тривалого невиконання судового рішення про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, вимога про визнання неправомірною бездіяльності, дій чи рішень держави, яка є гарантом виконання такого судового рішення, може бути як заявлена позивачем, так і не заявлена.

Тобто, саме позивач вирішує, чи потрібно визнавати таку бездіяльність протиправною, від чого і залежить за правилами адміністративного чи цивільного судочинства має вирішуватися такий спір.

Як встановлено судом, позивач 02 квітня 2018 року звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути на свою користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, за бюджетною програмою 3504030 суму інфляційних втрат за період з 05 травня 2014 року до 18 грудня 2017 року в розмірі 5350,00 грн за затримку виконання виконавчого листа від 08 лютого 2008 року № 2-289/04 на підставі статті 625 Цивільного кодексу України та моральну шкоду у сумі 10000,00 грн, а всього стягнути 15350,00 грн.

Тобто, позивач у межах встановлених законом строків обрав для себе спосіб судового захисту в порядку цивільного судочинства шляхом стягнення коштів як відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, та стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2020 року у справі № 757/15765/18-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи: ГУ ДКСУ у Луганській області, Сватівський районний суд Луганської області про стягнення суми відмовлено.

Саме по собі звернення позивача до суду в порядку цивільного судочинства не перериває перебіг строку звернення до суду в порядку адміністративного судочинства, а рішення суду в порядку цивільного судочинства про відмову у задоволенні позову через неналежність відповідача не свідчить про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду в порядку адміністративного судочинства.

У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (частина перша статті 123 КАС України).

Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати інші підстави для поновлення пропущеного строку.

Також позивачем до позовної заяви не додано у належним чином засвідченій копії першу-третю сторінку паспорту та сторінку з інформацією про зареєстроване місце проживання, довідку про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Керуючись статтями 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів залишити без руху.

Запропонувати ОСОБА_1 протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали, проте не пізніше ніж через 5 (п`ять) днів з дня закінчення карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності інших причин пропуску строку звернення до суду та доказами поважності причин пропуску строку звернення до суду, оригіналу документа про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн, в належним чином засвідченій копії першу-третю сторінку паспорту та сторінку з інформацією про зареєстроване місце проживання, довідку про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачу та вважатиметься неподаною.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

СуддяТ.І. Чернявська