Рішення № 90348430, 01.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2020Справа № 910/1135/19за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-Плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С»

про стягнення 456 056,47 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін

від позивача: Крушевський В.В., Жовтоног М.М.

від відповідача: Лисак Т.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант - Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю`А.В.С.» про стягнення 456 056,47 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов`язання щодо виконання умов договору підряду № 121 від 27.10.2016 в частині прийняття та оплати виконаних робіт. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем було подано позовну заяву про стягнення з останнього 425 469,30 грн. основного боргу, 2 238,09 грн. 3 % річних та 28 349,08 грн. нарахованої пені.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що позивачем належним чином та у відповідності до умов договору роботи з виготовлення та монтажу металопластикових дверей холодних переходів на секції №4 житлово-офісного центру по вул.Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі міста Києва виконано не було, що стало підставою для залучення іншого підрядника с метою усунення недоліків.

Ухвалою від 12.04.2019р. призначено судову експертизу по справі №910/1135/19, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; провадження у справі зупинено до закінчення проведення судової експертизи.

Супровідним листом від 16.05.2019р. матеріали справи скеровано до експертної установи.

05.06.2019р. до суду надійшло клопотання №24/113 від 29.05.2019р. судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про витребування документів та вихідних даних для проведення експертизи, погодження більш тривалого ніж 30 днів строку виконання дослідження та забезпечення прибуття, безперешкодного доступу та умов праці експерта для натурного обстеження об`єкта дослідження.

Ухвалою від 06.06.2019р. задоволено клопотання Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Зобов`язано сторін в строк до 24.06.2019р. надати суду висновки (експертні звіти) державної експертизи на проектну та кошторисну документацію на будівництво Житлово-офісного комплексу з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул.Анрі Барбюса, 37/14 в Печерському районі м.Києва (об`єкт дослідження); документи, що свідчать про відповідність матеріалів та вартість матеріалів, конструкцій і виробів по об`єкту дослідження; загальний журнал робіт по об`єкту дослідження; журнал технічного нагляду по об`єкту дослідження; журнал авторського нагляду по об`єкту дослідження; акти на закриття прихованих робіт по об`єкту дослідження; погодити дату та забезпечити експерту Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Ю.І. Нагорній прибуття, безперешкодний доступ до об`єкту дослідження - Житлово-офісного комплексу з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул.Анрі Барбюса, 37/14 в Печерському районі м.Києва, належні для експерта умови праці; не перешкоджати експерту при проведенні судової експертизи.

16.09.2019р. до суду надійшло повідомлення №24/113 від 04.09.2019р. про неможливість проведення судової експертизи з огляду на нездійснення її оплати та ненадання витребуваних документів. Матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою від 02.10.2019р. поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 16.10.2019р.

Ухвалою від 16.10.2019р. призначено судову експертизу по справі №910/1135/19, проведення якої доручено Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

Супровідним листом від 25.10.2019р. матеріали справи було скеровано до експертної установи.

13.02.2020р. до суду надійшов висновок №19/24/1-174-СЕ/19 від 03.02.2020р. Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Ухвалою від 13.02.2020р. судом було поновлено провадження по справі та призначено підготовче засідання на 26.02.2020р.

26.02.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 10.03.2020р.

10.03.2020р. відкладено підготовче засідання на 29.04.2020р.

29.04.2020р. підготовче засідання було відкладено на 12.05.2020р.

12.05.2020р. судом було відкладено розгляд справи на 03.06.2020р.

03.06.2020р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової експертизи. При цьому, суд виходив з наступного.

За приписами ч.1 ст.107 Господарського процесуального кодексу України якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Ухвалою від 12.04.2019р. призначено судову експертизу по справі №910/1135/19, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. На вирішення судової експертизи поставлено наступні запитання: Чи відповідають обсяги та вартість фактично виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-Плюс» робіт за договором підряду №121 від 27.10.2016р. переліку та вартості робіт, що зазначені в актах №3 без дати на суму 102 913,46 грн., №4 без дати на суму 322 555,84 грн.? Якщо ні, то визначити на яку суму та в якому обсязі роботи, виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-Плюс» за договором №121 від 27.10.2016р., відповідають роботам, вартість та обсяги яких зазначені у вказаних актах?

Тобто, твердження відповідача щодо відсутності у висновку судового експерта жодних відомостей стосовно якості виконаних робіт, ніяким чином не вказує на наявність підстав для призначення додаткової експертизи, оскільки відповідь на питання, яке було поставлено на вирішення судового експерта, наведено у висновку №19/24/1-174-СЕ/19 від 03.02.2020р. Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, призначення по справі додаткової експертизи могло призвести до безпідставного затягування строків розгляду справи та порушення прав та законних інтересів позивача.

Судом 03.06.2020р. також було відхилено як необгрунтоване та безпідставне клопотання відповідача про виклик свідка.

03.06.2020р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2020р.

В судовому засіданні 01.07.2020р. представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представником відповідача було надано усні пояснення, згідно яких проти задоволення позовних вимог надано заперечення.

В судовому засіданні 01.07.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення всіх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

27.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант - Плюс» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю`А.В.С.» (замовник) було укладено договір підряду №121, за умовами п.2.1 якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов`язання виконати з використанням матеріалів власного постачання, власними та/або залученими силами та засобами, з використанням власних механізмів, комплекс робіт з виготовлення та монтажу металопластикових дверей холодних переходів на секції №4 на об`єкті «Будівництво житлово-офісного комплексу з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул.Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м.Києва», згідно з затвердженим замовником технічним завданням, з датриманням чинних в Україні державних будівельних стандартів, норм і правил, та здати виконанні роботи замовнику у відповідності з умовами даного договору.

Згідно п.2.2 договору №121 від 27.10.2016р. замовник зобов`язується надавати підряднику належним чином затверджену проектну документацію на виконання робіт, забезпечити підряднику можливість доступу до фронту виконання робіт, прийняти та оплатити виконані належним чином роботи.

За умовами п.3.1 договору №121 від 27.10.2016р. ціну договору складає договірна ціна, яка визначається як плата підряднику за виконання робіт за даним договором.

Договірна ціна робіт, що доручаються підряднику умовами даного договору, погоджена сторонами у протоколі погодження договірної ціни (додаток №1), який є невід`ємною частиною даного договору, є твердою та складає 992 263 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 165 375,50 грн. (п.3.2 договору №121 від 27.10.2016р.).

У п.5.1 договору №121 від 27.10.2016р. вказано, що фінансування робіт за даним договором здійснюється замовником, проводиться в національній валюті України - гривні у безготівковій формі та прямими платежами на поточний рахунок підрядника у термін не пізніше 10 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі чергового етапу робіт по даному договору.

У розділі 12 договору №121 від 27.10.2016р. сторонами визначено порядок здачі і приймання робіт.

Відповідно до п.12.1 договору №121 від 27.10.2016р. замовник приймає виконані належним чином підрядником роботи шляхом підписання відповідних актів виконаних робіт, які є підставою для проведення розрахунків за фактично виконані роботи.

Згідно п.12.2 договору №121 від 27.10.2016р. уповноважений представник підрядника не пізніше 2-го числа місяця, наступного за звітним, надає на затвердження представнику технічного нагляду замовника відомості про виконанні протягом звітного періоду фактичні обсяги робіт. Уповноважений представник технічного нагляду замовника протягом 3 календарних днів з моменту отримання відомостей, підтверджує своїм підписом фактично виконані обсяги робіт за місяць.

Підрядник на підставі підтверджених та підписаних представником технічного нагляду замовника відомостей про фактично виконані обсяги робіт, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, готує примірники актів виконаних робіт із зазначенням в них обсягу та вартості виконаних робіт. Замовник зобов`язується протягом 5 робочих днів з моменту одержання від підрядника актів та довідок, розглянути зазначений документ і, у випадку належного виконання підрядником умов даного договору та відсутності зауважень до виконаних робіт та інформації, що міститься в акті, підписати акт і скріпити його своєю печаткою (п.п.12.3, 12.4 договору №121 від 27.10.2016р.).

За умовами п.12.5 договору №121 від 27.10.2016р. роботи за даним договором вважаються виконаними підрядником у повному обсязі належним чином та прийнятими замовником, що підлягають оплаті на умовах даного договору, у випадку підписання сторонами відповідних актів з урахуванням положень, що містяться в даному пункті договору.

У п.14.1 договору №121 від 27.10.2016р. визначено, що при порушенні замовником термінів платежів за даним договором, останній сплачує підряднику пеню, розраховану у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день порушення замовником термінів платежів від суми несвоєчасно сплаченого платежу за кожен день порушення термінів оплати.

Даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами, скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним договором (п.18.3 договору №121 від 27.10.2016р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №121 від 27.10.2016р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з виконання робіт.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України.

За твердженнями позивача, на виконання умов договору №121 від 27.10.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант - Плюс» було виконано роботи з виготовлення та монтажу металопластикових дверей холодних переходів на секції №4 на об`єкті «Будівництво житлово-офісного комплексу з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул.Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м.Києва».

З метою здачі робіт відповідачу позивачем було складено, в тому числі, акти №3 без дати на суму 102 913,46 грн., №4 без дати на суму 322 555,84 грн. та скеровано останні на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С.» супровідним листом №29/10 від 29.10.2018р. Вказаний лист було отримано відповідачем 21.11.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0740023648087.

Листом №97 від 05.12.2018р. відповідачем було повідомлено позивача про те, що замовником не погоджувались та/або не замовлялись роботи, вказані в актах.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю «А.В.С.» акти №3 без дати на суму 102 913,46 грн., №4 без дати на суму 322 555,84 грн. підписано так і не було, відповідно і виконанні Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант - Плюс» роботи на суму 425 469,30 грн. не оплачено, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно з ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, предметом договору №121 від 27.10.2016р. є виконання комплексу робіт з виготовлення та монтажу металопластикових дверей холодних переходів на секції №4 на об`єкті «Будівництво житлово-офісного комплексу з вбудованими, прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом по вул.Анрі Барбюса, 37/1 в Печерському районі м.Києва».

Згідно п.12.2 договору №121 від 27.10.2016р. уповноважений представник підрядника не пізніше 2-го числа місяця, наступного за звітним, надає на затвердження представнику технічного нагляду замовника відомості про виконанні протягом звітного періоду фактичні обсяги робіт. Уповноважений представник технічного нагляду замовника протягом 3 календарних днів з моменту отримання відомостей, підтверджує своїм підписом фактично виконані обсяги робіт за місяць.

Підрядник на підставі підтверджених та підписаних представником технічного нагляду замовника відомостей про фактично виконані обсяги робіт, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, готує примірники актів виконаних робіт із зазначенням і них обсягу та вартості виконаних робіт. Замовник зобов`язується протягом 5 робочих днів з моменту одержання від підрядника актів та довідок, розглянути зазначений документ і, у випадку належного виконання підрядником умов даного договору та відсутності зауважень до виконаних робіт та інформації, що міститься в акті, підписати акт і скріпити його своєю печаткою (п.п.12.3, 12.4 договору №121 від 27.10.2016р.).

За умовами п.12.5 договору №121 від 27.10.2016р. роботи за даним договором вважаються виконаними підрядником у повному обсязі належним чином та прийнятими замовником, що підлягають оплаті на умовах даного договору, у випадку підписання сторонами відповідних актів з урахуванням положень, що містяться в даному пункті договору.

Судом було встановлено, що за наслідками виконання робіт позивачем було складено акти №3 без дати на суму 102 913,46 грн., №4 без дати на суму 322 555,84 грн. та скеровано останні на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С.» супровідним листом №29/10 від 29.10.2018р. Вказаний лист було отримано відповідачем 21.11.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу №0740023648087.

Проте, всупереч умов п.12.4 договору №121 від 27.10.2016р. підрядником у строк 5 робочих днів з дати отримання актів, тобто, до 28.11.2018р. включно, роботи не прийнято, підписані зі свого боку акти не повернуто.

Листом №97 від 05.12.2018р. відповідачем було повідомлено позивача про те, що замовником не погоджувались та/або не замовлялись роботи, вказані в актах. Проте, мотивованих зауважень з приводу підписання актів відповідачем у листі не наведено, зауважень щодо якості виконаних позивачем не висловлено. При цьому, під час розгляду спору судом відповідачем обставини замовлення робіт, що вказані в спірних актах, заперечено не було.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи ухвалою від 12.04.2019р. призначено судову експертизу по справі №910/1135/19, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. На вирішення судової експертизи поставлено наступні запитання: Чи відповідають обсяги та вартість фактично виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-Плюс» робіт за договором підряду №121 від 27.10.2016р. переліку та вартості робіт, що зазначені в актах №3 без дати на суму 102 913,46 грн., №4 без дати на суму 322 555,84 грн.? Якщо ні, то визначити на яку суму та в якому обсязі роботи, виконані Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-Плюс» за договором №121 від 27.10.2016р., відповідають роботам, вартість та обсяги яких зазначені у вказаних актах?

За наслідками проведення судової експертизи по справі експертом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України було складено висновок №19/24/1-174-СЕ/19 від 03.02.2020р.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, складений експертом Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості. Належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять.

У висновку судового експерта вказано, що при дослідженні наданих актів приймання виконаних робіт №3 та №4 встановлені наступні роботи: виготовлення та встановлення металопластикових дверей холодних переходів секції 4 в кількості 50 шт. загальною площею 145,36 м2.

Одночасно, при натурному огляді об`єкта дослідження та при вивченні наданої на дослідження виконавчої документації, а саме карт комплектації (монтажних карт) №58/07 від 10.04.2017р., №29/04 від 05.04.2017р., №149/04 від 15.04.2017р., №11/04 від 30.07.2017р., акту передачі м/п дверей по холодним переходам встановлено, що виконані роботи з улаштування металопластикових дверей холодних переходів секції 4 згідно актів №3 та №4 в кількості 50 шт. загальною площею 144,26 м2.

У висновку встановлено, що за результатами натурного огляду об`єкту дослідження наданої на дослідження виконавчої документації та актів приймання виконаних робіт, виявлено невідповідність щодо виконаного обсягу та вартості робіт наданим на дослідження актам приймання виконаних робіт №3 та №4 на загальну суму 425 469,30 грн., а саме виготовлення та встановлення металопластикових дверей холодних переходів секції 4 менше площею 1,1 м2 на суму 3129,70 грн.

Судовим експертом встановлено, що вартість фактично виконаних будівельних робіт становить 422 249,60 грн.

Наразі, суд зазначає, що заперечення відповідача стосовно недоліків виконаних позивачем робіт встановлених судовим експертом обставин щодо їх обсягів та вартості не спростовують.

В контексті наведеного суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки судової експертизи, а отже і встановлені за наслідками її проведення обставини виконання позивачем робіт на суму 422 249,60 грн., надано до матеріалів справи не було. Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем у строки, визначені умовами договору, позивачу про недоліки щодо якості робіт не заявлено.

За таких обставин, за висновками суду, матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант - Плюс» за договором №121 від 27.10.2016р. робіт на суму 422 249,60 грн., проте, не 425 469,30 грн., як вказано позивачем.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

За умовами п.3.1 договору №121 від 27.10.2016р. ціну договору складає договір ціна, яка визначається як плата підряднику за виконання робіт за даним договором.

Договірна ціна робіт, що доручаються підряднику умовами даного договору, погоджена сторонами у протоколі погодження договірної ціни (додаток №1), який є невід`ємною частиною даного договору, є твердою та складає 992 263 грн., в тому числі, податок на додану вартість - 165 375,50 грн. (п.3.2 договору №121 від 27.10.2016р.).

У п.5.1 договору №121 від 27.10.2016р. вказано, що фінансування робіт за даним договором здійснюється замовником, проводиться в національній валюті України - гривні у безготівковій формі та прямими платежами на поточний рахунок підрядника у термін не пізніше 10 банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі чергового етапу робіт по даному договору.

Судом було встановлено, що за наслідками виконання робіт позивачем було складено акти №3 без дати на суму 102 913,46 грн., №4 без дати на суму 322 555,84 грн. та скеровано останні на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С.» листом №29/10 від 29.10.2018р., який було отримано замовником 21.11.2018р.

Проте, всупереч умов п.12.4 договору №121 від 27.10.2016р. підрядником у строк 5 робочих днів з дати отримання актів (21.11.2018р.), тобто, до 28.11.2018р. включно роботи не прийнято, підписані зі свого боку акти не повернуто.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати робіт, виконаних позивачем на підставі договору №121 від 27.10.2016р. на суму 422 249,60 грн., настав.

Проте, як вказувалось вище, роботи замовником оплачено не було.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності, з огляду на висновки судового експерта, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант - Плюс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С.» в частині стягнення основного боргу, а саме на суму 422 249,60 грн.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення 2 238,09 грн. 3 % річних та 28 349,08 грн. нарахованої пені. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п.14.1 договору №121 від 27.10.2016р. визначено, що при порушенні замовником термінів платежів за даним договором, останній сплачує підряднику пеню, розраховану у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день порушення замовником термінів платежів від суми несвоєчасно сплаченого платежу за кожен день порушення термінів оплати.

З огляду на порушення відповідачем строків розрахунків за договором, позивачем за період з 28.11.2018р. по 30.01.2019р. було нараховано та заявлено до стягнення 28 349,08 грн. пені та 3% річних в сумі 2238,09 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є необґрунтованим, оскільки позивачем невірно визначено період прострочення, зокрема, не враховано строк оплати робіт, який визначено п.5.1 укладеного між сторонами правочину.

До того ж, виходячи з висновків суду щодо належного доказового обґрунтування виконання робіт на загальну суму 422 249,60 грн., суд вважає безпідставним застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання виходячи з суми заборгованості в розмірі 425 469,30 грн.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені в сумі 20406,80 грн та 3% річних в розмірі 1700,57 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, і щодо розміру матеріальної шкоди)залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову.

З приводу розподілу судових витрат за наслідками розгляду спору суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем було понесено витрати на оплату судової експертизи в розмірі 7614 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11446 від 24.12.2016р.

Отже, згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір та витрати на оплату судової експертизи покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «А.В.С» (03150, м.Київ, вул.Василя Тютюнника, 37/1 літера «Б», ЄДРПОУ 32348227) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича комерційна фірма «Атлант-Плюс» (07400, Київська область, м.Бровари, вул.Металургів, 32, ЄДРПОУ 36107594) основний борг в сумі 422 249,60 грн., пеню в сумі 20406,80 грн., 3% річних в розмірі 1700,57 грн., судовий збір в сумі 6665,36 грн. та витрати на оплату судової експертизи 7418,67 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 13.07.2020р.

Суддя Спичак О.М.