Рішення № 90310807, 09.07.2020, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/6106/20

Провадження №2/523/2823/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

заочне

"09" липня 2020 р. м.Одеса Суворовський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Мурманової І.М.

за участю секретаря судових засідань – Нестеренко Л.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду № 6 в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, про зняття арешту з нерухомого майна та заборони його відчуження,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Суворовського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, про зняття арешту з нерухомого майна. В обґрунтування позовної заяви зазначила, що їй на праві власності дійсно належала квартира АДРЕСА_1 , яку вона відповідно до договору дарування від 21.11.2011 року подарувала ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 . Разом з цим, у квітні 2020 року позивачу стало відомо про існування судового наказу виданого Суворовським районним судом м. Одеси від 28.11.2014 року, справа № 523/18857/14-ц. На підставі виданого судового наказу державним виконавцем було заведено виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Позивач зазначає, що звернувшись до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, їй було повідомлено, що виконавче провадження знищено, відповідно до Правил ведення діловодства, а виконавчий лист відповідно до п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», повернуто стягувачу. На підставі викладеного, позивач звернулась до суду з даним позовом про зняття арешту, оскільки наявність даного арешту порушує її права.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 28 квітня 2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено судове засідання.

Позивач, ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, однак, подала заяву в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі просить їх задовольнити, розглянути справу за її відсутності, у разі відсутності у судовому засіданні відповідача, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області у судове засідання також не з`явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином шляхом направлення та отримання останнім судових повісток про виклик до суду. Заяви про розгляд справи за відсутності відповідача або відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09 липня 2020 року вирішено провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно договору дарування квартири від 01.11.2011 року ОСОБА_1 подарувала в рівних долях по Ѕ частці квартиру АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.11-12).

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 згідно договору дарування від 01.11.2011 року на момент виникнення боргу належала (належить) на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Також, судом встановленою, що Суворовським районним судом м. Одеси від 28.11.2014 року було видано судовий наказ (справа № 523/18857/14-ц), яким з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІНФОКС» в особі філії «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» стягнуто суму боргу у розмірі: 513 грн., 65 коп., а також судовий збір у розмірі: 121 грн., 80 коп.

Згідно листа Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) від 17.04.2020 року вих. № В-13/27015 вбачається, що на примусовому виконанні у першому Суворовського ВДВС перебувало виконавче провадження по виконанню судового наказу № 523/18857/14-ц від 29.01.2014 року, також в листі зазначено, що відповідно до п.2.ст.17 Закону України «Про виконавче провадження» 19.04.2017 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки та таким чином дане виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 суми боргу – знищено (а.с.5).

Відповідно до Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 27.07.2016 року винесеної державним виконавцем Суворовського ВДВС м. Одеси накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна належного ОСОБА_1 (а.с.10).

Судом також, досліджено квитанції від 08.04.2020 року, згідно яких ОСОБА_1 сплатила на користь «ІНФОКСВОДОКАНАЛ» суму боргу, що виник за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.6,7).

Згідно ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 25.05.2020 року (справа № 523/18857/14-ц, провадження 2-с/523/16/20), заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу від 28.11.2014 року по справі 523/18857/14-ц задоволено та скасовано судовий наказ від 28.11.2014 року (а.с.21).

Отже, дослідивши документи та викладені в них обставини щодо накладення арешту а також документи щодо відсутності заборгованості за даним виконавчим провадженням та документи на підтвердження належності квартири, за якою виник борг перед стягувачем, іншим особам, з представлених до суду доказів не вбачається обґрунтованих підстав для подальшого існування обтяження, яке було накладено в 2016 році.

Інститут права власності в Україні регулюється приписами статті 41 Конституції України. У відповідності до ч. 1 даної статті, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Частина 4 ст. 41 Конституції України встановлює принцип непорушності приватної власності.

Як слідує зі ст. 316 ЦК України, право власності являє собою право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким він розпоряджається на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст. 391 ЦК України).

У відповідності до пункту 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, накладення арешту на майно позивача обмежує його права як власника, щодо вільного користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи наявність накладеного арешту на нерухоме майно та заборони здійснення відчуження майна, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 та необхідність скасування такого арешту.

Позивачем не заявлено вимоги про відшкодування судових витрат, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для покладання цих витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 3, 95, 247, 259, 265, 280-283, 315, 319 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Першого Суворовського відділу Державної виконавчої служби м. Одеси ГТУЮ в Одеській області, про зняття арешту з нерухомого майна та заборони його відчуження - задовольнити.

Зняти арешт з всього нерухомого майна та заборону на його відчуження що належить ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ), який накладено постановою державного виконавця Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 27.07.2016 року по виконанню судового наказу 523/18857/14-ц.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня отримання рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: