Рішення № 90306646, 09.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

09 липня 2020 року Справа №160/2148/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву щодо компенсації витрат на правничу допомогу по адміністративній справі № 160/2148/20 за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» до Дніпропетровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення та картку відмови,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» до Дніпропетровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення та картку відмови.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.06.2020 р. вищевказаний позов задоволений повністю. Також, вказаним рішенням вирішено питання про стягнення на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору.

05.06.2020 р. від представника позивача надійшла заява щодо компенсації витрат на правничу допомогу, в якій останній просить вирішити питання про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

17.06.2020р. та 22.06.2020р. від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому просив у задоволенні заяви представника позивача відмовити та зазначив, що зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн. по даній справі є неспівмірним із складністю справи та не підтверджений належними і допустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч. 2 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви (частина третя статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розглядаючи заяву представника позивача суд виходить із такого, що відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду.

Так, компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч.2 ст.3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

Так, представником позивача до заяви щодо компенсації витрат на правничу допомогу додано такі документи: копію договору про надання правової допомоги від 01.03.2019 р; копію Специфікації №15 до договору про надання правової допомоги від 01.03.2019 р.; копію рахунку від 17.02.2020р. на оплату юридичних послуг згідно з договором про надання правової допомоги від 01.03.2019 р.; копію платіжного доручення про оплату послуг на правничу допомогу № 3261 від 02.03.2020р.; копію акта приймання-передачі наданих правничих послуг від 01.03.2020 р. станом на 04.06.2020р.; копію листа призначення платежу відповідно до платіжного доручення; копію звіту про надання правничої допомоги відповідно до договору про надання правової допомоги від 01.03.2019 р.

Судом встановлено, що відповідно до Специфікації від 17.02.2020р. № 15 до договору про надання правової допомоги від 01.03.2019р. визначено що витрати на правничу допомогу складають: надання правової допомоги у судовому засіданні – 1000,00грн. за 1 годину часу; за збирання доказів - 5 000,00 грн. за 5 годин часу; складання позовної заяви - 4 000,00 грн. за 4 години часу. Всього склало 10 000,00 грн. за 10 годин часу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з рахунком на оплату юридичних від 17.02.2020р. зазначено призначення платежу «оплата за надання юридичних послуг згідно Специфікації № 15 до Договору про надання правової допомоги від 01.03.2019 р.» та загальну суму яку потрібно сплатити - 10000,00 грн. Однак, відповідно до платіжного доручення від 02.03.2020р. № 3261 зазначено призначення платежу «оплата за надання юридичних послуг згідно договору від 01.06.2018 р.» та зазначено сплачену суму «20 000,00 грн.», тобто, у платіжному дорученні від 02.03.2020р. № 3261 зазначено зовсім інший договір, що не відноситься до даної справи. З платіжного доручення від 02.03.2020р. № 3261 не вбачається, що оплата здійснена саме за надання правничих послуг відповідно до Специфікації від 17.02.2020р. № 15 за даною справою. Крім того, оплата за надання юридичних послуг здійснена 02.03.2020р., тобто, раніше ніж складено Акт приймання-передачі послуг від 04.06.2020р.

Таким чином, суд вважає, що надане платіжне доручення від 02.03.2020р. № 3261 не є належним та допустимим доказом, оскільки не підтверджує здійснених витрат на правничу допомогу по даній справі.

Суд зазначає, що витрати на правову допомогу повинні бути співмірними, гонорар адвоката має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, витрати мають бути обґрунтованими, а документи, що підтверджують такі витрати, мають бути складені належним чином.

Суд звертає увагу на те, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу адвокатом, подані суду неналежні документи унеможливлюють вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача.

Аналогічна правова позиція Верховним Судом викладена в постановах від 08 травня 2018 року у справі № 810/2823/17, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, від 22 травня 2018 року у справі № 826/8107/16, від 24 січня 2019 року у справі № 716/155/17 та від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18.

Таким чином, враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено, оскільки, представником позивача не надано доказів, що понесені витрати перебувають у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, суд вважає, що представником позивача не надано належних та допустимих доказів сплати понесених витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10000,00 грн., у зв`язку з чим заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.ч.4, 5 ст.252 КАС України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 132, 134, 139, 143, 241, 243, 248, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача щодо компенсації витрат на правничу допомогу по адміністративній справі № 160/2148/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА ФІРМА ТОПСТАР» до Дніпропетровської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення та картку відмови - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в порядку та у строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв