Ухвала суду № 90303524, 08.07.2020, Березанський районний суд Миколаївської області

08.07.2020 Справа № 469/441/20

2469/482/20

У Х В А Л А

08 липня 2020 року смт.Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Тавлуя В.В., розглянувши без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, –

в с т а н о в и в:

16 червня 2020 року до Березанського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю осіб, що проживали разом однією сім`єю, без реєстрації шлюбу та його поділ, у якій позивач просить встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою у період з січня 2008 року по 07 грудня 2019 року; визнати спільною сумісною власністю сторін нежитловий будинок, котедж АДРЕСА_1 дільниця АДРЕСА_2 ), загальною площею 192,97 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 889398748209) за адресою: АДРЕСА_3 та земельну ділянку площею 0,2053 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0608 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 889442948209) за адресою: АДРЕСА_3 ; провести поділ вказаного майна, визнавши за кожним із сторін право власності на Ѕ частину спірного майна, посилаючись на те, що увесь цей час сторони проживали разом, однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, були поєднані веденням спільного господарства, спільним бюджетом, спільними витратами; спірне майно набуте ними за час спільного проживання в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

22 червня 2020 року ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області позовну заяву у зв`язку з неповною оплатою позивачем судового збору залишено без руху та надано позивачу час на усунення недоліків.

Одночасно з позовною заявою 16 червня 2020 року до Березанського районного суду Миколаївської області також надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, у якій він просив:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитловий будинок, котедж АДРЕСА_4 загальною площею 192,97 АДРЕСА_5 . м АДРЕСА_6 за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889398748209) та земельну ділянку площею 0,2053 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0608, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889442948209) та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна;

- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти дії, спрямовані на реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку та/або обтяження нерухомого майна, а саме на нежитловий будинок, котедж АДРЕСА_1 дільниця АДРЕСА_2 ), загальною площею 192,97 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889398748209) та земельну ділянку площею 0,2053 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0608, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889442948209).

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2020 року узадоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі №469/441/20 було відмовлено, зокрема, у зв`язку з тим, що доводи позивача в обґрунтування заявлених вимог не підтверджені відповідними доказами, а заходи забезпечення, які заявник просить суд вжити, на думу суду, є співмірними із заявленими позивачем вимогами.

07 липня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області із заявою про забезпечення позову, у якій заявив вимоги, аналогічні вимогам, що були викладені у заяві про забезпечення позову від 16 червня 2020 року, і просив суд:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитловий будинок, котедж АДРЕСА_4 загальною площею 192,97 кв. м АДРЕСА_6 за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889398748209) та земельну ділянку площею 0,2053 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0608, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889442948209) та заборонити іншим особам вчиняти будь-які дії щодо вказаного майна;

- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно вчиняти дії, спрямовані на реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності, реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі в іпотеку та/або обтяження нерухомого майна, а саме на нежитловий будинок, котедж АДРЕСА_1 дільниця АДРЕСА_2 ), загальною площею 192,97 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889398748209) та земельну ділянку площею 0,2053 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0608, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889442948209).

Обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 зазначив, що починаючи з січня 2008 року і до 07 грудня 2019 року позивач та відповідач проживали разом, однією сім`єю, без реєстрації шлюбу. Протягом усього цього часу, позивач та відповідач, окрім спільного проживання були поєднані веденням спільного господарства, спільним бюджетом, спільними витратами, придбали майно в інтересах сім`ї, крім того, у цей час встановили один для одного подружні взаємні права та обов`язки, які розподіляли між собою у дусі взаємної поваги та любові.

У грудні 2019 року між ними виникли непримиримі розбіжності і вони дійшли висновку про неможливість їхнього подальшого сумісного проживання та ведення спільного господарства, поряд із цим, за час їхнього спільного проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу ними було спільною працею та за спільні кошти набуте майно, а саме: нежитловий будинок, котедж АДРЕСА_4 ), загальною площею 192,97 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889398748209) та земельну ділянку площею 0,2053 га, кадастровий номер 4820982200:09:000:0608, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 889442948209).

Не дивлячись на припинення сумісного проживання позивача та відповідача однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, майно набуте спільною працею та за спільні кошти продовжує перебувати у володінні та користуванні відповідача, а його пропозиції про укладення договору стосовно майна, яке набуте під час спільного проживання, визнання його спільною сумісною власністю та поділу, відповідачем проігноровано.

У заявника є обґрунтовані підстави вважати, що майно, яке є насправді спільною сумісною власністю подружжя, а отже і позивача, у тому числі, без згоди позивача може бути відчужено на користь третіх осіб, оскільки станом на час звернення до суду право власності на вказане майно зареєстровано за відповідачем та у разі невжиття заходів забезпечення позову це може ускладнити чи навіть зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому, а позивач може бути протиправно позбавлений своєї власності і задля недопущення можливості виникнення вказаної ситуації існує потреба у накладенні арешту на зазначене у заяві майно.

На виконання п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України заявник також повідомив про наявність можливості у нього внести грошові кошти на депозитний рахунок суду з метою зустрічного забезпечення і запропонував у якості зустрічного забезпечення внести на депозитний рахунок суду грошові кошти у розмірі 3000,00 грн.

Крім того, зазначив, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, а відтак незабезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Сам факт звернення позивача з цим позовом зумовлює виникнення суттєвих ризиків пов`язаних з можливим вжиттям відповідачем заходів, спрямованих на протидію можливому задоволенню цього позову, шляхом відчуження майна.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заяву про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.

Згідно зі ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ст.150 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд керується положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».

Так, П.4 зазначеної вище Постанови ВСУ зокрема передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом П.6. зазначеної Постанови особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, предметом позовних вимог у даній цивільній справі є встановлення факту спільного проживання позивача однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

Тобто, у позовній заяві об`єднано три вимоги, і позовні вимоги про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна є похідними вимогами від позовної вимоги про встановлення факту спільного проживання позивача однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу. Задоволення вказаних вимог можливе лише внаслідок задоволення судом основної вимоги (встановлення факту спільного проживання позивача однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу).

У заяві про забезпечення позову заявник просить забезпечити позов стосовно похідних вимог від основної вимоги про встановлення факту спільного проживання позивача однією сім`єю з відповідачкою без реєстрації шлюбу.

Також, у позовній заяві ОСОБА_1 просить провести поділ спірного майна та визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаного майна.

Разом з тим, у заяві про забезпечення позову заявник просить забезпечити позов щодо всього нерухомого майна, власником якого є ОСОБА_2 , що на думку суду, не є співмірним із заявленими позивачем позовними вимогами.

Крім того, обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову заявник зазначає про те, що у нього є обґрунтовані підстави вважати, що майно, яке є насправді спільною сумісною власністю подружжя, а отже і позивача, у тому числі, без згоди позивача може бути відчужено на користь третіх осіб, оскільки станом на час звернення до суду право власності на вказане майно зареєстровано за відповідачем та у разі невжиття заходів забезпечення позову це може ускладнити чи навіть зробити неможливим виконання рішення суду у майбутньому, а позивач може бути протиправно позбавлений своєї власності і задля недопущення можливості виникнення вказаної ситуації існує потреба у накладенні арешту на зазначене у заяві майно.

Однак, жодних доказів на підтвердження своїх вимог заявник в порушення вимог П.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. № 9 не надав.

За відсутності таких доказів, у суду відсутні підстави дійти обґрунтованого висновку, що у даній справі існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, і про необхідність застосування вказаного у заяві виду забезпечення позову.

Як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_1 заявник обґрунтовує виникнення суттєвих ризиків пов`язаних з можливим вжиттям відповідачем заходів, спрямованих на протидію можливому задоволенню цього позову, шляхом відчуження майна, самим його фактом звернення до суду з позовом.

Однак, така позиція заявника, на думку суду, суперечить правовій позиції, викладеній у П.4 зазначеної вище Постанови ВСУ, щодо необхідності доведення заявником відповідними доказами існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Таким чином, бездоказове твердження заявника щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки внаслідок вжиття судом таких заходів безпідставно, а відтак, невиправдано будуть обмежені майнові права юридичного власника зазначеного майна, а саме, відповідачки ОСОБА_2 .

Посилання заявника на те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову, суд також не може взяти до уваги при вирішенні питання по суті заявленого клопотання, оскільки заявником взагалі не наведено таких обставин, а тому він не може надати їм відповідну оцінку.

Згідно з висновком, викладеним у Постанові від 25 вересня 2019 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 320/3560/18 (провадження № 61-5051св19), достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Таким чином, суд вважає, що доводи позивача в обґрунтування заявлених вимог не підтверджуються відповідними доказами, і є такими, що ґрунтуються на припущеннях, а заходи забезпечення, які він просить суд вжити (накладення арешту на все нерухоме майно позивачки, зазначені у позові) не є співмірними із заявленими позивачем вимогами (визнання права власності на Ѕ частину спірного майна та поділ спірного майна).

Відповідно до викладеного, суд вважає що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про забезпечення позову, слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-154, 258-261 ЦПК України , суд –

п о с т а н о в и в:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 469/441/20 (номер провадження 2/469/482/20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю осіб, що проживали разом, однією сім`єю, без реєстрації шлюбу та його поділ, – відмовити у повному обсязі.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Відповідно до пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя: