Рішення № 90298048, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 червня 2020 року №640/9669/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського обласного військового комісаріату

про визнання незаконною відмови, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київського обласного військового комісаріату (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати незаконною відмову Київського обласного військового комісаріату щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Київський обласний військовий комісаріат виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 17 620,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він 24 липня 2018 року уклав з Міністерством оборони України контракт та проходить службу в Києво-Святошинському районному військовому комісаріаті Київської області, який є відокремленим підрозділом Київського обласного військового комісаріату.

09 листопада 2018 року позивач звернувся з рапортом до військового комісара Києво-Святошинського районного військового комісаріату, в якому просив виплатити йому одноразову грошову допомогу, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, проте, листом від 27 грудня 2018 року №2/4/1250 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для виплати такої допомоги.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що відповідно до наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07 червня 2018 року №260, одноразова грошова допомога не виплачується у разі підписання контракту для проходження військової служби в Збройних Силах України, звільненими з військової служби за контрактом або кадрової військової служби офіцерського складу, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.

Оскільки позивач з 24 липня 2018 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, підстави для виплати одноразової грошової допомоги відсутні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 червня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Управлінням персоналу штабу військової частини А458326 грудня 2018 року (дублікат), ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до копії посвідчення офіцера НОМЕР_3 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в Збройних Силах України; на підставі наказу МВС Украйни №233 о/с від 21 червня 2002 року присвоєно військове звання «лейтенант», а наказом військового комісара Києво-Святошинського районного військового комісаріату від 20 березня 2019 року №60 присвоєно звання «старший лейтенант».

Крім того, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 24 липня 2018 року позивач уклав з Міністерством оборони України контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком на 5 років.

При цьому, зі змісту вказаного контракту вбачається, що укладаючи контракт з Міністерством оборони України 24 липня 2018 року позивач мав звання лейтенант запасу.

Більш того, матеріалами справи підтверджується, що позивач на теперішній час проходить військову службу у відокремленому підрозділі Київського обласного військового комісаріату.

09 листопада 2018 року позивач звернувся до військового комісара Києво-Святошинського районного військового комісаріату з рапортом, в якому просив клопотати перед вищим командуванням щодо виплати одноразової грошової допомоги з приводу підписання першого контракту зі Збройними Силами України.

Листом від 27 грудня 2018 року №2/4/1250 Київський обласний військовий комісаріат повідомив позивача про відсутність правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги, з посиланням на пункт 4 підпункту 6 розділу ХХІІ наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07 червня 2018 року №260.

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.

Абзацом 1 частини 1 статті 9 цього Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до підпункту 8 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 встановлено виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу після укладення ними першого контракту в таких розмірах особам офіцерського (середнього, старшого та вищого начальницького) складу - десять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

На виконання статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» Міністерством оборони України 07 червня 2018 року прийнято наказ №260, яким затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі по тексту - Порядок).

У розділі ХХІІ вказаного Порядку визначено підстави для виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям після укладення ними першого контракту, зокрема, у пункті 1 розділу ХХІІ Порядку зазначено, що одноразова грошова допомога військовослужбовцям після укладення ними першого контракту виплачується: особам, які приймаються на посади рядового складу строком на 3 роки; особам, які приймаються на посади сержантського і старшинського складу строком від 3 до 5 років; особам, які приймаються на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу строком від 1 до 5 років; особам, які підписали контракт строком на 5 років, із числа військовослужбовців, призначених на посади осіб сержантського і старшинського складу, осіб офіцерського складу після закінчення вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти (підготовка яких здійснюється за державним замовленням), за умови вступу до виконання обов`язків за цими посадами.

При цьому, пунктом 4 розділу ХХІІ Порядку передбачені випадки, коли одноразова грошова допомога не виплачується, а саме,

Одноразова грошова допомога не виплачується:

особам рядового складу, які в період проходження військової служби за контрактом уклали контракт про проходження військової служби на посадах сержантського та старшинського складу;

особам сержантського та старшинського складу, яких у період проходження військової служби за контрактом прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу;

особам офіцерського складу, які в період проходження кадрової військової служби в добровільному порядку виявили бажання проходити військову службу за контрактом;

у разі продовження військової служби за новим контрактом;

у разі повторного прийняття на військову службу за контрактом осіб, звільнених з військової служби за контрактом (кадрової військової служби офіцерського складу);

у разі підписання контракту для проходження військової служби в Збройних Силах України особами, звільненими з військової служби за контрактом або кадрової військової служби офіцерського складу, з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також зі служби в правоохоронних органах.

Так, як вже було зазначено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач при прийнятті його на військову службу у Збройні Сили України за контрактом від 24 липня 2018 року, вже перебував у званні «лейтенанта у запасі».

При цьому, матеріалами справи також підтверджується, що вказане звання йому було присвоєно на підставі наказу МВС України №233 о/с від 21 червня 2002 року.

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку про те, що під час підписання контракту з Міністерством оборони України на проходження військової служби у Збройних Силах України 24 липня 2018 року, позивач є таким, що проходив службу у правоохоронних органах та перед підписанням вказаного контракту був звільнений з неї.

Наведене в сукупності дозволяє суду дійти висновку про те, що, незважаючи на те, що сторонами у справі не заперечується факт підписання контракту на проходження військової служби у Збройних Силах України 24 липня 2018 року вперше, матеріалами справи підтверджується, що позивач до цього проходив службу в органах внутрішніх справ, що, в свою чергу, свідчить про відсутність правових підстав для визнання за позивачем права на нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - 17 620,00 грн.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своїх дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а також з урахуванням того, позивач звільнений від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Київського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 03113, м. Київ, пров. Артилерійський, 5В, код ЄДРПОУ 07910662), про визнання незаконною відмови, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко