Рішення № 90288047, 19.06.2020, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3092/20

Спра2/754/3092/20ва №754/5108/17

РІШЕННЯ

Іменем України

19 червня 2020 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді Зотько Т.А.

за участю секретаря судових засідань Ковальової В.О.,

представника позивача Храновського В. М. ,

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «ОТП Банк» звернулось до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 , про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.06.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір ML-008/468/2006, за умовами якого Банк надав відповідачу кредит в сумі 36 000,00 доларів США із встановленням фіксованої відсоткової ставки 11,00 %, а відповідач в свою чергу зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту. Позивач зазначав, що відповідач не в повній мірі виконує обов`язки, щодо повернення кредитних коштів, а тому станом на 11.01.2017 року у нього утворилась заборгованість в сумі 28 495, 48 доларів США, що станом на 11.01.2017 еквівалентно курсу НБУ (1 дол. США 27, 186833 грн. ) 774 701, 86 грн., а відтак посилаючись на викладене, позивач звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 25.05.2017 було відкрито провадження у справі.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 18.01.2018 названу справу було передано до розгляду судді Зотько Т.А.

В ході підготовчого розгляду відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ «ОТП Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. Позовні вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що дійсно між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір № ML-008/468/2006, за умовами якого Банк зобов`язується надати кредит у розмірі 36 000, 00 доларів США на придбання нерухомого майна на строк до 26.06.2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі фіксованої процентної ставки 11% річних, а позичальник зобов`язується належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідачу плату за користування кредитом. Також до Кредитного договору було укладено Договір іпотеки, предметом якого є придбана (у тому числі за кредитні кошти) квартира АДРЕСА_1 . На думку ОСОБА_3 ,, при укладанні Кредитного договору та Договору іпотеки були порушені його права, а зміст вказаних договорів суперечить вимогам законодавства та порушує його права, як споживача, а також права його дітей, про що він дізнався лише в лютому 2017 року, коли отримавши досудову вимогу від Банку, звернувся до спеціалістів у галузі права. Таким чином, позивач за зустрічним позовом вважає, що кредитний договір № ML-008/468/2006 від 26.06.2006 та похідний від нього договір іпотеки підлягають визнанню недійсним, оскільки Банк користуючись необізнаністю позивача за зустрічним позовом у сфері банківських послуг, при укладанні Кредитного договору свідомо та навмисло ввів позичальника в оману, щодо істотної умови кредитного договору - його ціни. Несправедливість з боку Банку по відношенню до позичальника полягає також в тому, що Банк крім того, що безпідставно поклав на позичальника ризики валютних коливань, при цьому ще й отримував додаткові доходи від комісії від валютних операцій.

Таким чином, ОСОБА_3 , як споживачу фінансових послуг Банку, не було надано повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних із одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості, не роз`яснено, що валютні ризики під час виконання взятих на себе кредитних зобов`язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов`язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що також не відповідає вимогам ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів». Окрім того, розрахунок платежів у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків наведений не зрозуміло для Позичальника, оскільки в графі «сума погашення по кредиту» зазначена вся сума щомісячного платежу - 412,91 долар США, а в розумінні п.5 частини №1 Кредитного договору термін «кредит» визначається як «кредитні кошти Банку чи їхня відповідна частина, які надаються Позичальнику однією сумою чи частинами («Траншами») в розмірі та на умовах, визначених кредитним договором. Надання кредиту є банківською послугою». Відтак, з Графіку повернення кредиту та сплати відсотків незрозуміло, коли мають сплачуватись проценти, якщо всі кошти спрямовуються саме на погашення по кредиту. Крім того, виходячи з наведенного, у графіку невірно розраховується заборгованість за кредитом. Таким чином, інформація, наведена у графіку повернення кредиту та сплати відсотків викликає неодноразові тлумачення, у тому числі щодо фактичної суми непогашених кредитних коштів, на яку мають нараховуватись відсотки та зарахування коштів у погашення процентів за користування кредитом. Отже, на підставі вищевикладеного ОСОБА_3 , звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, відповідно вимог якої просить визнати недійсним Кредитний договір та Договір іпотеки № ML-008/468/2006 від 26.06.2006, укладений між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 .

Відповідно до ухвали суду постановленої шляхом внесення до протоколу судового засідання від 22.05.2018, було проведено заміну сторонии Банку з ПАТ «ОТП Банк» на АТ «ОТП Банк», заміна відбулась з тих підстав, що відповідно до ст. 1 Статуту в редакції від 10.05.18 АТ «ОТП Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «ОТП Банк».

Ухвалою судді від 20.06.2018 року закрито підготовче провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача первісний позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві. В задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач та його представник - ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги за зустрічним позовом підтримали у повному обсязі, посилаючись на викладені в зустрічному позові обставини, просили відмовити у задоволенні первісного позову, одночасно просивши про задоволення зустрічних позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, тоді як в задоволенні зустрічного позову слід відмовити з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 26.06.2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір ML-008/468/2006, за умовами якого Банк надав відповідачеві кредит в сумі 36 000, 00 доларів США із встановленням фіксованої процентної ставки 11,00 % + FIDR, а відповідач в свою чергу зобов`язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку суму отриманого кредиту.

Відповідно до умов Договору в якості забезпечення виконання позичальником його боргових зобов`язань перед Банком, виступає квартира АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1.5.1. ст. 1.5. частини № 2 кредитного договору повернення відповідної частини Кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено Цим договором, з визначеним порядком зниження ліміту заборгованості за період з 26 липня 2006 року по 28 червня 2021 року, в якому установлено дату погашення щомісячного платежу, мінімальний щомісячний платіж та його складові: тіло кредиту, проценти за користування кредитом (а.с.19-20 том 1).

Відповідачем не здійснюються в строк погашення відповідних сум кредиту, не сплачені відсотки та інші обов`язкові платежі за кредитним договором.

У відповідності до п.п. 1.9.1 п. 1.9 Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового виконання Боргових зобов`язань в цілому або у визначений Банком частині у випадку невиконання Позичальником або майновим Поручителем своїх Боргових та інших зобов`язань за цим Договором (в тому числі, але не виключно, встановлених п. 2.3.7. та ст. 3 цього Договору) та/або умов Договору іпотеки, та/або умов Договору поруки. При цьому, виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 (тридцяти) к.д. з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Відповідно до п. 3.1. частини № 2 Кредитного договору № ML-008/468/2006 від 26.06.2006 року укладеного між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 , сторони прийшли до згоди, що в якості забезпечення всіх своїх зобов`язань за цим Договором позичальник керуючись положеннями чинного законодавства та умовами цього Договору, зобов`язується передати чи/та забезпечити передачу Майновим поручителем в іпотеку Банку Предмет іпотеки, що перебуває у власності позичальника чи/та Майнового поручителя.

Позичальнику було направлено вимогу про погашення заборгованості за Кредитним договором № ML-008/468/2006, вих. № 12-4-10/287 від 30.01.2017 та вих. № 12-4-10/288 від 30.01.2017, проте відповідачем дана вимога виконана не була.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16 січня 2003 р. (далі по тексту - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має права вимагати його виконання у будь який час.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Станом на 11.01.2017 року офіційний курс гривні до долара США складав 27, 186833 грн. за 1 долар США.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 , не в повному обсязі виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим у нього станом на 11.01.2017 року утворилась заборгованість в загальному розмірі 28 495, 48 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 11.01.2017 (1 дол. США - 27, 186833 грн.) 774 701, 86 грн., з яких заборгованість за кредитом в сумі 23 028, 18 доларів США., що еквівалентно курсу НБУ станом на 11.07.2017 складає 626 063, 28 грн.; заборгованість по відсоткам у сумі 5 467, 30 доларів США., що еквівалентно курсу НБУ станом на 11.07.2017 складає 148 638, 57 грн.;

Судом встановлено, що позичальник належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, забезпеченим договором поруки, не виконував, тому виникла заборгованість, яка підлягає до стягнення з боржника на користь кредитора.

Зазначений Банком розмір заборгованості судом, в ході розгляду справи, був перевірений, суд вважає його доведеним та обґрунтованим належними та допустимими доказами, відповідачем в свою чергу належними доказами не було спростовано розміру заборгованості.

При цьому суд не приймає як доказ, твердження сторони відповідача, що банком надано копії декількох меморіальних ордерів на видачу кредитних коштів, які не є належним доказом на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки зазначене спростовується наданим суду розрухунком заборгованості, та безпосередніми поясненнями сторін, з яких вбачається, що ОСОБА_3 в рахунок погашення отриманих кредитних коштів загалом сплачено на час звернення з вказаним позовом до суду кошти в загальному розмірі 41749,73 дол.США.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог первісного позову.

Щодо вимог за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України, істотними умовами виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що під час укладення спірного кредитного договору ОСОБА_3 підписав 05.06.2006 анкету-заяву на отримання кредиту, в якій підтвердив, що Банком в письмовій формі та в повному об`ємі було надано йому інформацію, передбачену п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»

Таким чином, під час укладення договору, позивача було ознайомлено із сукупною вартістю споживчого кредиту.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов`язків за угодою, є виконанням угоди.

Відповідно до ст. ст. 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд критично оцінює позицію позивача щодо незаконності умов Кредитного договору з огляду на наступне.

Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Встановленні судом фактичні обставини у справі на підставі поданих доказів, які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, свідчать про те, що процедура укладення кредитного договору між ОСОБА_3 та АТ «ОТП Банк» відповідно до положень статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" дотримана банком, що підтверджується в свою чергу п.17 Анкети-заяви на отримання кредиту від 05.06.2006 (а.с.62-63 т.2). Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов; позивач за первісним позовом на момент укладання договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконував їх, договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, мету, для реалізації якої споживчий кредит може бути витрачений, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань.

На підставі встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що кредитний договір укладений з урахуванням волевиявлення позичальника ОСОБА_3 , вказаний правочин вчинений у формі, встановленій законом, спрямований на настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідачем ОСОБА_3 не надано суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні даного договору він ознайомився та погодився з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов до висновку про відсутність в останньому несправедливих умов, а всі твердження позичальника з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Окрім того, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056-1 ЦК).

З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, він підписаний повноважними особами, містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-161цс12, відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів із метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

Так, за ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Разом з тим, суд вважає, що під час розгляду даної справи позивачем за зустрічним позовом не доведено, що вказаний спірний договір є нечесною підприємницькою практикою та був укладений під впливом введення його в оману, як і не доведено умислу відповідача щодо вчинення дій по введенню позивача в оману.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 року саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Як було зазначено, згідно ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відхиляючи доводи позивача за зустрічним позовом про те, що умови кредитного договору, які передбачають сплату кредиту в доларах США, є несправедливими через підвищення курсу долара США, суд керється тим, що кредитний договір укладено в іноземній валюті за безпосередньою згодою позичальника ОСОБА_3 , а зростання курсу долара США - валюти кредиту, за загальним правилом, саме по собі не є підставою для визнання кредиту недійсним, оскільки у позичальника (позивача за зустрічним позовом) існувала можливість передбачити в момент укладення договору зміну курсу гривні по відношенню до долара США.

Так, відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, визначено, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щодня. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, питання незмінності курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.

Таким чином, укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи зі змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93 Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», з 07 лютого 2019 року введено в дію Закон України «Про валюту і валютні операції» № 2473-VIII.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

ПАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є акціонерне товариство «ОТП Банк» має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями та укладаючи з ОСОБА_3 кредитний договір №РML-008/468/2006 від 26 червня 2006 року, діяв на підставі виданої Національним банком України банківської ліцензії N 191 від 03 грудня 2001 року, якою передбачено право на виконання банківських операцій, визначених статтею 47 Закону "Про банки і банківську діяльність", а також на підставі дозволу N 191-1 від 03 грудня 2001, яким передбачено право здійснення валютних операцій. Вказані письмові докази долучені до матеріалів справи.

Врахувавши умови договору та зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку про те, що укладаючи кредитний договір від 26 червня 2006 року в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов`язання, сторони чітко усвідомлювали, що курс національної валюти відносно долара США не є незмінним, та існує підвищений валютний ризик за таким кредитом.

Отже, визначення еквіваленту в іноземній валюті, суми, що підлягає сплаті у гривнях, не суперечить чинному законодавству України.

Щодо посилань позивача за зустрічним позовом на вчинення правочину під впливом тяжкої обставини, суд дійшов до наступного.

Статтею 233 ЦК України визначено, що правочин який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнай судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа, їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не є вільним і не відповідає її внутрішній волі.

За змістом ст. 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину; що інша сторона правочину скористалась тяжкими для особи обставинами; що правочин був вчинений саме для усунення чи зменшення цих тяжких обставин.

Позивач за зустрічним позовом не надав суду належних, допустимих, достовірних доказів на підтвердження того, що кредитний договір вчинений ним під впливом тяжкої для нього обставини, наявність причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. ОСОБА_3 при укладенні Договору добровільно погодився на визначені в ньому умови кредитування, свідомо укладав оспорювані договори, вважав їх вигідними, сплачував періодичні платежі та не оскаржував та не порушував питання про їх розірвання до моменту пред`явлення первісного позову до суду.

При цьому, суд не приймає в якості належного доказу покази допитаних в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які показали, що на момент укладення ОСОБА_3 спірного кредитного договору у його родині склалось вкрай тяжке житлове питання, його близькі родичі створили умови, за яких він з родиною не міг проживати у належній йому частині квартири і вимушений був вирішувати в інтересах сім`ї дане житлове питання під впливом тяжких обставин та на умовах банку, з тих підстав, що між позивачем за зустрічним позовом та його близькими родичами дійсно склались вкрай неприязні відносини, однак дані обставини не можуть бути взяті судом за основу недійсності правочину, оскільки приймаючи рішення про отримання кредиту ОСОБА_3 був ознайомлений банком з умовами договору та особисто добровільно зазначив про свою згоду з даними умовами та в подальшому протягом часу сплачував періодичні платежі, що свідчить про згоду позивача за зустрічним позовом з умовами договору та не може бути розцінено судом, що волевиявлення ОСОБА_7 , під час укладення спірного кредитного договору, не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Крім того, вказані свідчення спростовуються письмовою нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_6 , яка зазначила, що кредитний договір та договір іпотеки, з текстом яких вона ознайомлена, укладаються її чоловіком ОСОБА_3 в інтересах сім`ї та на умовах, які ними попередньо обговорені та вважають вигідними для них і укладення цих договорів відповідає їх спільному волевиявленню (а.с.67 т.2).

У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Згідно із вимогами статті 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11 620, 53 грн. покладаються на відповідача за первісним позовом.

Відповідно до ст. ст. 3, 11, 15, 16, 202, 203, 229, 215-235, 233, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 626-628, 638, 1048-1052, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 11, 18, 23 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) та, керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк» (вул.Жилянська,43, м. Київ, код ЄДРПОУ: 21685166) суму заборгованості за кредитним договором №ML-008/468/2006 від 26.06.2006 року в загальному розмірі 28495,48 дол. США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 11.01.2017 року 774701 грн. 86 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11620,53 грн..

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Суддя: