Рішення № 9028573, 01.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 6/8901.03.10 За позовом                    Закритого акціонерного товариства виробничо-торгова фірма «Сіверянка»

До відповідача           Міністерства оборони України

Про                               стягнення 1048765,18 грн.

                                                                                           Суддя Ковтун С.А.

Представники сторін:

Від позивача Боярченко С.Ю. (за дов.)

Від відповідача Гомон О.О. (за дов.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду міста Києва звернулось з позовом закрите акціонерне товариство виробничо-торгова фірма «Сіверянка»до Міністерства оборони України про стягнення 988560 грн. заборгованості, 24429,62 грн. пені, 7175,03 грн. інфляційної складової боргу, 3575,07 грн. трьох процентів річних, 25025,46 грн. збитків.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем зобов’язання щодо оплати поставленого позивачем товару.

          Ухвалою суду від 25.01.2010 р. порушено провадження у справі 6/89 і призначено розгляд останньої на 01.03.2009 р..

Відповідач у відзиві зазначив, що фінансування потреб національної оборони держави здійснюється виключно за рахунок державного бюджету. У зв’язку з затримкою бюджетного фінансування, відповідач не мав можливості оплатити в повному обсязі позивачеві вартість послуг, однак 17.02.2010 р. була проведена оплата на суму 405000 грн. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

05.11.2008 р. між Міністерством оборони України (далі –МОУ) (замовником) та закритим акціонерним товариством виробничо-торгова фірма «Сіверянка»(постачальником) було укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 271/3/09/25 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується поставити речове майно для потреб Міністерства оборони України (далі - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товар в асортименті, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно з положеннями цього Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 30.10.2009 р.) вартість товару, передбаченого до поставки за цим Договором, становить 988560 грн., строк поставки до 30.11.2009 р..

Відповідно до п. 4.4 Договору розрахунок за фактично поставлений товар здійснюється протягом 10 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником замовнику (до Департаменту державних закупівель та ресурсного забезпечення Міністерства оборони України) належним чином оформлених документів, передбачених цим Договором.

Постачальник здійснив поставку товару, а саме: 18.11.2009 р. 3000 комплектів на суму 494280 грн. та 26.11.2009 р. 3000 комплектів на суму 494280 грн., та надав необхідні документи на товар, що підтверджується актами приймального контролю якості та видатковими накладними, наданими в матеріали справи.

У передбачений Договором строк замовник не оплатив поставлений товар. Станом на день подання позову заборгованість відповідача становила 988560 грн. ,

17.02.2010 р. платіжним дорученням № 278/3/357 від 17.02.2010 р. відповідачем сплачено частину коштів у сумі 405000 грн.

Борг у розмірі 583560 грн. залишився непогашеним, що відповідачем фактично не заперечується.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо і одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач належним чином свої зобов’язання щодо оплати товару за Договором у встановлені строки не виконав, чим порушив умови Договору.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 583560 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем було частково погашена заборгованість після звернення позивача до суду на суму 405000 грн., суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в частині стягнення 405000 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 24429,62 грн., однак Договором не передбачено сплати пені за прострочення оплати, також позивачем не доведено, що такий обов’язок виник у відповідача в силу закону, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Судом також відмовлено у задоволенні вимог про стягнення збитків виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як вбачається з приписів ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Обов’язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов’язань –причиною.

Чинним законодавством України обов’язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв’язок між правопорушенням і збитками.

Позивачем не доведено причинного зв’язку між понесеними ним збитками та неналежним виконанням зобов’язання відповідачем.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов’язання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми.

За розрахунком позивача за період з 03.12.2009 р. по 19.01.2010 р. інфляційна складова боргу підлягає стягненню в розмірі 7175,03 грн., згідно зі здійсненим судом розрахунком - 8897,04 грн. Оскільки підстави для стягнення заборгованості в розмірі більшому, ніж просить позивач, відсутні, стягненню підлягає 7175,03 грн. (590735,03 грн. заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції).

Сума трьох відсотків річних за розрахунком суду складає 3493,81 грн.

У задоволенні вимог про стягнення 81,26 грн. трьох відсотків річних судом відмовлено.

Заперечення відповідача не беруться судом до уваги, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги чи заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У той же час, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для припинення зобов’язань, які передбачені главою 50 Цивільного кодексу України, а може мати значення тільки щодо можливості чи неможливості виконання рішення суду.

Пунктом 11 статті 2 Бюджетного кодексу України визначено поняття бюджетного процесу, як регламентованої нормами права діяльності, яка пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України; бюджетний запит - документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів,

Дії по розробленню бюджетного запиту –документу, що містить пропозиції з відповідними обґрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для діяльності на наступний бюджетний період відносяться до порядку здійснення бюджетного процесу, і вчинення, чи не вчинення цих дій, не є обставиною з якою пов’язується виконання зобов’язань.

Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст. 47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету; розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів; контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів; бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Дана обставина не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, оскільки відсутність коштів не свідчить про ненастання обов’язку виконання зобов’язання.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 590735,03 грн. заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, та 3493,81 грн. трьох відсотків річних, а разом 594228,84 грн.

У задоволенні вимог про стягнення 81,26 грн. трьох відсотків річних, 24429,62 грн. пені та 25025,46 грн. збитків судом відмовлено.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволенню позовних вимог. Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 9992,29 грн. державного мита та 224,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, оскільки 405000 грн. було сплачено після подання позову до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 68, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6, код 00034022) на користь закритого акціонерного товариства виробничо-торгова фірма «Сіверянка»(14020, м.Чернігів, вул. Малиновського, 36, код 00310143) 590735,03 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3493,81 грн. трьох відсотків річних, 9992,29 грн. державного мита та 224,85 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

В частині стягнення 405000 грн. провадження у справі припинити.

Суддя                                                                                                    С.А. Ковтун

Рішення підписано 01.04.2010 р.