Рішення № 90284325, 30.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року № П/320/83/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

при секретарі судового засідання Лубянській Д.С.,

за участю:

представника позивача - Беженцева Ф.В.,

представника відповідача - Бабченко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Київській області про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просить суд, з урахуванням зменшення позовних вимог, визнати протиправним та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці в Київській області від 03.12.2019 року № КВ 1863/1777/АВ/ТД/ФС-674 у розмірі 125 190 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначила, що відповідачем було безпідставно прийнято оскаржувану постанову про накладення штрафу на позивача у розмірі 125 190 грн. з підстав недодержання законодавства про працю, а саме допуск до роботи працівників без укладення трудового договору та допуск до роботи працівників без повідомлення територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку юридичної особи, як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, про прийняття працівників на роботу.

Позивач вказує, що на момент проведення перевірки посадова особа відповідача дійшла до помилкового висновку, що особа, яка перебувала на об`єкті перевірки - ОСОБА_2 , працювала без укладення трудового договору з ФОП ОСОБА_1 , оскільки вона виконувала роботи/надавала послуги на підставі цивільно-правового договору, що виключає порушення трудового законодавства, зазначені в акті відповідача. Також, позивач наголошувала на тому, що відповідачем було порушено процедуру проведення перевірки та порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю, оскільки позивач був відсутній під час проведення перевірки, оскаржувану постанову та акт, отримав лише 20.12.2019, відтак був позбавлений надати документи та оскаржити рішення відповідача у досудовому порядку.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що інспектор праці здійснював перевірку на підприємстві на підставі наказу №5524 від 04.11.2019 та направлення №1863 від 04.11.2019 на предмет додержання законодавства про працю, виявлення неоформлених трудових відносин. Під час проведення перевірки була опитана громадянка ОСОБА_2 , яка надала пояснення, що працює на посаді повара з режимом роботи з 10:00 до 23:00 год., заробітна плата складає 300 грн за день. При цьому, відповідач зазначив, що характер виконуваних робіт є трудовим і укладення цивільно-правових угод для належного врегулювання даних відносин є недостатнім. Таким чином, непрацевлаштування осіб та неповідомлення уповноважених органів про її прийом на роботу є порушенням законодавства про працю, а тому позовні вимоги є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 13.01.2020 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.

Через канцелярію суду надійшло клопотання позивача від 05.03.2020 про зменшення розміру позовних вимог.

У судовому засіданні від 05.03.2020 суд на місці ухвалив задовольнити вказане клопотання позивача та відкласти розгляд справи на 31.03.2020.

Протокольною ухвалою суду від 31.03.2020 продовжено процесуальний строк підготовчого провадження та призначено розгляд справи на 07.04.2020.

Протокольною ухвалою від 07.04.2020 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті на 07.05.2020.

У судовому засіданні 10.06.2020 позивач свої позовні вимоги підтримав, наголошував на тому, що відповідачем порушено порядок проведення перевірки, оскільки наказ на проведення перевірки було видано безпідставно, а акт про проведення перевірки було отримано позивачем лише 20.12.2019, що позбавило його можливості надати до акту заперечення.

Відповідач у судовому засіданні 10.06.2020 проти позовних вимог заперечував, зазначав про те, порядком не передбачено обов`язок відповідача запрошувати осіб для перевірки, суб`єкту господарювання лише надсилається повідомлення та пропонується подати свої заперечення.

Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, допитавши свідків, розглянувши подані документи і матеріали, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі наказу №5524 від 04.11.2019 та направлення №1863 від 04.11.2019 про проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю, фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_1 , інспекторами Головного управління Держпраці у Київській області було здійснено виїзд для проведення інспекційного відвідування за місцем здійснення господарської діяльності позивачем (а.с. 46-49).

Під час інспекційного відвідування кафе за адресою АДРЕСА_1, де здійснює госпоарвську діяльність ФОП ОСОБА_1 , яке здійснювалось 06.11.2019, інспектором праці виявлено та опитано наступних найманих осіб:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка займає посаду бармен-офіціант, згідно наданих пояснень працює з серпня 2019 року, режим роботи три дні працює три дні відпочиває, 15 днів за місяць, тривалість робочого дня з 10:00 до 23:00, розмір фактично отриманої заробітної плати 4500 грн. за місяць;

ОСОБА_2 , яка займає посаду повара, згідно наданих пояснень працює з 06.11.2019 року, режим роботи з 10:00 до 22:00, розмір заробітної плати 300 грн. за день.

В рамках інспекційного відвідування 06.11.2019 відповідачем надано вимогу про надання документів від 06.11.2019 № 1863. На виконання вимоги позивачем надано документи щодо працевлаштування ОСОБА_3 , а саме: трудовий договір, табелі обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжні відомості та інше; стосовно оформлення ОСОБА_2 надано цивільно правовий договір № 1 від 06.11.2019.

За наслідками опрацювання документів, відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_2 не була оформлена згідно діючого законодавства України, відтак позивачем порушено норми законодавства про працю України, а саме ч.1, ст. 21, ч.3 ст. 24 КЗпП України: працівники допускаються до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №КВ1863/1777/АВ від 19.11.2019 (а.с. 11-13) та Припис №КВ1863/1777/АВ від 19.11.2019 про усунення виявлених порушень (а.с. 15). Вказаним приписом зобов`язано ФОП ОСОБА_1 усунути виявлені порушення до 06.12.2019 та надати письмове повідомлення із долученням копій первинних документів за підписом уповноваженої особи об`єкта відвідування.

У подальшому, за результатами розгляду порушень, зазначених в Акті №КВ1863/1777/АВ від 19.11.2019, заступником начальника Головного управління Стахівським С.М. винесено Постанову про накладання штрафу уповноваженими особами №КВ1863/1777/АВ/ТД/ФС-674 від 03.12.2019 на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у розмірі 125 190,00 грн. на ФОП ОСОБА_1 (а.с. 14).

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1,7 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення), Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, з-поміж іншого з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V).

Частиною 4 статті 2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 (далі - Порядок №823) визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Так, згідно п. 2 Порядку №823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Заходи контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються інспекторами праці виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, дотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Питання проведення інспекційних відвідувань та організація невиїзних інспектувань регламентуються п. 5 Порядку №823. Так, інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп.3 п. 5 Порядку №823).

Відтак, твердження позивача про відсутність підстав для проведення інспекційного відвідування є необґрунтованими та суперечать пункту 5 Порядку №823.

Що стосується аргументів позивача про порушення процедури інспекційного відвідування та накладення штрафу, суд зазначає наступне.

Вимогами пункту 16 Порядку №823 регламентовано, що за результатами інспекційного відвідування складаються акт інспекційного відвідування (далі - акт) і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення та попередження про відповідальність за порушення законодавства про працю

Відповідно до п. 17, 18, 19 Порядку №823 акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування. Другий примірник акта залишається в інспектора праці.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів після дня підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акта у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер і дата складення акта. Про долучення таких матеріалів робиться відмітка в акті.

Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування (п. 20 Порядку №823).

Згідно п. 21 Порядку №823 припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Припис складається у двох примірниках, що підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

У той же час, механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України врегульовано Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою КМУ від 17.07.2013 №509 (далі Порядок №509).

Згідно пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Водночас, пунктом третім вказаного порядку встановлено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 4 Порядку №509 передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Як наполягав у судовому засіданні позивач, відповідач не повідомив його належним чином про розгляд справи про накладення штрафу, а саму постанову про накладення штрафу було отримано ним лише 20.12.2019, що, на думку позивача, є суттєвим порушенням порядку розгляду справ про накладення штрафу.

У той же час, із супровідних листів ГУ Держпраці в Київській області №43/3119/20367 від 26.11.2019 та №44/1/19/21019 від 06.12.2019 (а.с.29-90) та роздруківки із сайту "Укрпошти" реєстру відстеження поштових відправлень убачається, що встановлений порядком строк надсилання рішень контролюючим органом не порушено. А невчасне отримання позивачем повідомлення про розгляд справи відбулося з незалежних від дій відповідача причин.

Отже, на думку суду, відповідачем дотримано порядок направлення повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу та постанову про накладення штрафу в строки, встановлені порядком №509.

Тому, суд вважає, що твердження позивача про порушення процедури розгляду справи про накладення штрафів за порушення законодавства про працю є необґрунтованим.

Щодо порушень позивачем вимог законодавства про працю, які були виявленні інспектором під час інспекційного відвідування об`єкту господарської діяльності позивача та стали підставою для прийняття оскаржуваної постанови, суд зазначає наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII (далі - КЗпП України).

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Визначення трудового договору міститься у статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Частиною 3 статті 24 КЗпП України встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.м

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.ст. 902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Слід зазначити, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийняття його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм убачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як убачається із матеріалів справи, під час проведення інспекційного відвідування 06.11.2019 інспектором праці встановлено, що ОСОБА_2 працювала на посаді повара за місцем здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .

У ході перевірки, позивачем додатково надано цивільно-правовий договір №1 від 06.11.2019 щодо її оформлення. Зазначене зафіксовано в Акті інспекційного відвідування №КВ1863/177/АВ від 19.11.2019.

Також, у судовому засіданні від 30.06.2020 досліджено відеозапис інспекційного відвідування від 06.11.2019.

Під час дослідження відеозапису встановлено, що на запитання інспектора чи оформлені у неї трудові відносини, ОСОБА_2 відповіла, що працює на посаді повара перший день.

Крім того, у судовому засіданні від 30.06.2020, було допитано в якості свідка ОСОБА_4 , яка зазначила, що 05.11.2019 домовилась з позивачем про те, що вийде на роботу на один день для приготування певної кількості харчової продукції та в той же день підпишуть цивільний договір, точний час підписання договору не пам`ятає.

Також, у судовому засіданні від 30.06.2020 було допитано в якості свідка посадову особу відповідача ОСОБА_5 , який надав пояснення, що контролюючий орган надав всі необхідні документи для проведення перевірки, а підпис суб`єкта господарювання відсутній у акті у зв`язку із тим, що документи направлялись поштою.

Суд відзначає, що відносини, які виникають з цивільно-правового договору про надання послуг не є тотожними трудовим правовідносинам, а укладання цивільно-правових договорів про надання послуг (виконання робіт) не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та виконавцем.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та громадянкою України ОСОБА_4 було укладено цивільно-правовий договір від 06.11.2019 №1 (а.с. 19-20).

Вказаним Договором обумовлено, що виконавець самостійно організовує роботу та виконує роботу на свій ризик, і не підлягає під правила внутрішнього трудового розпорядку.

Згідно з п. 2.2 Договору оплата виконаних робіт/послуг здійснюється Замовником протягом 10 календарних днів, відлік яких починається з моменту підписання між Сторонами Акту приймання виконаних робіт/наданих послуг.

Зі змісту цивільно-правового договору судом встановлено, що в даному випадку, передбачено надання послуг (виконання робіт) виконавцями без фіксації конкретного графіку роботи, за відсутності обліку робочого часу та відсутністю необхідності дотримання виконавцем певного трудового розпорядку.

Укладений договір не містить обов`язку виконавця бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

На підтвердження виконання сторонами вищевказаного цивільно-правового договору позивачем надано до суду копію акту приймання-передачі виконаних робіт (а.с. 23), що містить інформацію про винагороду за надані послуги (роботи).

Суд також звертає увагу, що по вказаній цивільно-правовій угоді сплачені обов`язкові податки і збори (а.с. 113-118).

При цьому, оплата наданих послуг проводилася саме по факту наданих конкретних послуг за актом передачі-прийняття робіт, а не за сам процес виконання трудових обов`язків протягом робочого дня.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність складу правопорушення, передбаченого абз. 2 частини 2 ст. 265 КЗпП України, оскільки між ОСОБА_2 та позивачем були відсутні трудові відносини, в той час як питання надання ОСОБА_2 послуг у сфері приготування продуктів харчування було врегульовано за правилами Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 2 статті 2 КАС України регламентовано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі викладеного у сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ1863/1777/АВ/ТД/ФС-674 від 03.12.2019 є необгрунтованою, та прийнята без урахування всіх обставин, що мають значення для справи.

Відтак, позовні вимоги підлягють задоволенню в повному обсязі.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, варто зазначити, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17.

Як свідчать матеріали справи, правова допомога надавалася ФОП ОСОБА_1 в рамках Договору №24-12-19 про надання правової допомоги від 24.12.2019, укладеного між адвокатом Беженцевим Ф.В. та ФОП ОСОБА_1 на підставі ордера №1017637 (а.с. 31-33). Вартість однієї години надання послуг визначена у п. 4.1 Договору №24-12-19, що становить 1500 грн за кожну годину праці адвоката.

Згідно акту приймання-передачі наданих послуг від 26.12.2019 (а.с. 34), витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: консультація позивача, роз`яснення прав та обов`язків, складання проектів процесуальних документів, збирання, копіювання, підготовка матеріалів та документів для позовної заяви - 1 година вартістю 1 500 грн.; написання та подання позову до Київського окружного адміністративного суду - 8 годин вартістю 12 000 грн.; представництво інтересів позивача в 3-х судових інстанціях (або за три години участі в судових засіданням) - 4 500 грн. Всього 12 годин праці на суму 16 000 грн.

Судом враховується, що предметом адміністративної справи №320/83/20 є оскарження постанови Головного управління Держпраці в Київській області про накладення штрафу.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

З огляду на надані суду документи, складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви, суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн за підготовку позову, подання його до суду та участь у судових засіданнях.

Відтак, на користь позивача слід присудити понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління Держпраці у Київській області.

Разом із цим, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1921,00 грн., також підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 03.12.2019 №КВ1863/177/АВ/ТД/ФС-674.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Київській області (код ЄДРПОУ 39794214) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Київській області (код ЄДРПОУ 39794214) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 08 липня 2020 р.