Рішення № 9028387, 23.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/20123.03.10 За позовомвідкритого акціонерного товариства "Ковельсільмаш"

додочірнього підприємства "Автобан-Україна"

простягнення 77 603,48 грн. Суддя Кирилюк Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:юрисконсульт Сорока Г.О. (доручення від 13.01.2009 року)

від відповідача:представник Тоцька А.О. (довіреність від 10.11.2009 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Відкрите акціонерне товариство "Ковельсільмаш" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з дочірнього підприємства "Автобан-Україна" заборгованості за договором №50/01-250 від 07.11.2008 року у сумі 77603,48 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не розрахувався у повному обсязі за проживання його працівників у санаторії-профілакторії Позивача у травні та червні 2009 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2009 року порушено провадження у справі №23/201 та призначено її розгляд на 06.10.2009 року. Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їхніми правами та обов’язками у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, а також порядком оскарження протоколу судового засідання.

30 листопада 2009 року Позивачем було надано суду заяву про збільшення позовних вимог, якою він просив стягнути з Відповідача 77603,48 грн. основної заборгованості, 1996,41грн. інфляційних втрат та 1047,06 грн. трьох процентів річних.

Представник Позивача у судовому засіданні підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представником Відповідача було надано суду відзив на позовну заяву, яким він заперечив позовні вимоги з мотиву недоведеності Позивачем факту проживання працівників (Відповідача) у санаторії-профілакторії у зазначений Позивачем період часу.

10 листопада 2009 року Відповідач звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням про розгляд справи колегією суддів. Ухвалою від 11.11.2009 року у справі №23/201 виконуючого обов’язки голови Господарського суду міста Києва у задоволенні клопотання Відповідача відмовлено.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 23.03.2010 року за згодою присутніх представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем та Відповідачем 07.11.2008 року було укладено договір №50/01-250, відповідно до якого Позивач зобов’язався надати персоналу Відповідача послуги з проживання, а Відповідач зобов’язався оплатити надані йому послуги.

Пунктом 8.1 сторони встановили строк дії договору №50/01-250 від 07.11.2008 року з моменту його укладення до 31.12.2008 року.

Пунктом 3.1 договору його сторони визначили ціну наданої Позивачем послуги з проживання однієї особи Відповідача за добу перебування в санаторії у розмірі 60 гривень.

Укладеною 21.04.2008 року додатковою угодою №1 сторони змінили пункти 3.1 та 8.1 договору, відповідно встановивши ціну перебування однієї особи у розмірі 66 гривень за добу та продовживши строк дії договору до 31.12.2009 року.

Відповідно пункту 4.1 договору №50/01-250 від 07.11.2008 року облік наданих послуг здійснюється щодобово за накладними з підписом відповідальної посадової особи Відповідача, а відповідно до умов пункту 4.2 договору обсяги наданих послуг щомісяця затверджуються актами про надані послуги з проживання, підписаними сторонами.

Відповідно до позовної заяви та пояснень представника Позивача у санаторії-профілакторії (філія Позивача) з 01.05.2009 року по 10.06.2009 року проживали направлені Відповідачем відповідно до укладеного договору фізичні особи. За означений проміжок часу Позивачем надано Відповідачу послуги загальною вартістю 85988 гривень. Відповідач за надані послуги розрахувався лише частково, його заборгованість на час винесення рішення складає 77603,48 грн.

Підтвердженням надання послуг Позивачем за період з 01.05.2009 року по 10.06.2009 року на суму 85988 гривень є акти здавання-прийняття виконаних робіт від 10.05.2009 року, від 31.05.2009 року та від 10.06.2009 року. Означені документи від імені Відповідача підписано його посадовою особою –головним інженером Лябахом М.О.

Представник Відповідача у судовому засіданні факт проживання у санаторії-профілакторії персоналу заперечив, пославшись на відсутність належним чином підписаних Відповідачем актів прийому-передачі та на відсутність у головного інженера повноважень на підписання відповідних документів.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що особа, яка підписала акти приймання робіт за травень-червень місяці 2009 року є посадовою особою Відповідача (копію наказу №40-к про переведення Лябаха М.О. на посаду головного інженера від 31.03.2006 року залучено до матеріалів справи у судовому засіданні). Відповідачем не надано суду посадову інструкцію чи інший документ, який визначає коло посадових обов’язків головного інженера підприємства.

Відповідно до частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочини від імені юридичної особи підписуються уповноваженими установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства особами та скріплюються печаткою цієї юридичної особи. Враховуючи вимоги наведеної правової норми, суд визначає, що підписані головним інженером Відповідача акти приймання не можуть мати прямим правовим наслідком виникнення у Відповідача зобов’язання провести відповідні розрахунки за надані послуги. Проте, означені акти є доказом надання Позивачем відповідних послуг за відповідний період часу Відповідачу.

З матеріалів справи вбачається, що 28.05.2009 року (відповідно до реєстру №14 відправки заказної кореспонденції) Позивачем було відправлено на адресу Відповідача для підписання акт №ОУ-191А на суму 19830,00 гривень та рахунок-фактуру №СФ-195а на відповідну суму. 11.06.2009 року (відповідно до реєстру №3 відправки заказної кореспонденції) Позивачем було відправлено на адресу Відповідача для підписання акт №ОУ-194а на суму 43 200,00 гривень та рахунок-фактуру №СФ-194а на відповідну суму. 16.06.2009 року (відповідно до реєстру №8 відправки заказної кореспонденції) Позивачем було відправлено на адресу Відповідача для підписання акт №ОУ-234А на суму 22 968,00 гривень та рахунок-фактуру №СФ-234П на відповідну суму.

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.6 договору №50/01-250 від 07.11.2008 року Відповідач зобов’язався здійснювати оплату послуг шляхом попередньої оплати 70% вартості місячного проживання та остаточно розраховуватись щомісячно за виставленими Відповідачем рахунками.

Направлені на його адресу акти Відповідач не підписав та не оплатив отримані рахунки-фактури.

Відповідачем не надано суду доказів направлення Відповідачу будь-яких письмових заперечень, листів чи інших документів, які б могли засвідчити його незгоду з відображеними у актах та рахунках-фактурах сум заборгованості.

Невмотивоване непідписання Відповідачем направлених на його адресу актів приймання-передачі не звільняє його від обов’язку провести розрахунок за фактично надані послуги.

Відповідно до матеріалів справи всі претензії та заперечення у Відповідача проти вимог Позивача виникли лише після звернення останнього з позовом до господарського суду. Крім того, твердження Відповідача про те, що здійснені ним платежі у червні 2009 року є попередньою оплатою, а не платою за фактично отримані послуги спростовується призначенням платежу відповідних платіжних доручень (виписка з банківського рахунку Позивача за 03.06.2009 року).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За таких обставин, суд встановлює, що з урахуванням правового припису частини другої статті 241 Цивільного кодексу України позовна вимога про стягнення 77603,48 гривень основного боргу підлягає задоволенню.

Позивачем 17.06.2009 року було надіслано на адресу Відповідача претензію (підтверджено реєстром №9 відправки заказної кореспонденції) з вимогою оплатити заборгованість, яка була залишена останнім без відповіді.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено: якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Таким чином, у Відповідача виник обов’язок погасити заборгованість протягом семи днів з дня отримання вимоги.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши відповідні позовні вимоги суд встановив, що Позивачем під час здійснення розрахунків не враховано, що сторонами не було погоджено строку оплати наданих послуг та право на відповідні нарахування виникло у Позивача протягом семи днів з моменту пред’явлення вимоги, тобто 27.06.2009 року (з врахування строку перебігу поштової кореспонденції).

Таким чином, позовна вимога про стягнення трьох процентів річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 907,24 грн.

При нарахуванні інфляційних втрат індекс нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому індекс інфляції застосовується лише тоді, коли заборгованість була наявна протягом конкретного місяця та кількість днів, протягом яких була наявна заборгованість, перевищує Ѕ кількості днів у даному місяці (лист Верховного суду України від 03.04.1997 року N 62-1997 року «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»).

З урахуванням наведеного вище, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню у розмірі 1285,25 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з дочірнього підприємства "Автобан-Україна" (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 4-А, ідентифікаційний код 32593472) на користь відкритого акціонерного товариства "Ковельсільмаш" (45007, Волинська область, м. Ковель, вул. Варшавська, 1, ідентифікаційний код 00238138) 77603,48 грн.(сімдесят сім тисяч шістсот три гривні 48 копійок) основного боргу; 1285,25 грн. (одну тисячу двісті вісімдесят п’ять гривень 25 копійок) інфляційних втрат; 907,24 грн. (дев’ятсот сім гривень 24 копійки) трьох процентів річних; 797,96грн. (сімсот дев’яносто сім гривень 96 копійок) державного мита та 233,51 грн. (двісті тридцять три гривні 51 копійку) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ.

Рішення набуває законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

СуддяКирилюк Т.Ю.

Дата підписання рішення 28.03.2010 року.