Рішення № 90283560, 30.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року Справа № 160/3658/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

03 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року №Ф-7818-53/64 про нарахування ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) по сплаті Єдиного соціального внеску у сумі 29 293,44 (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три грн. 44 коп.);

визнати дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області по нарахуванню ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) по сплаті Єдиного соціального внеску у сумі 29 293,44 (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три грн. 44 коп.) - протиправними;

зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області припинити подальші дії по нарахуванню Єдиного соціального внеску ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 );

зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести відповідні зміни до індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 , (код РНОКПП НОМЕР_1 ), в тому числі до інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника Єдиного соціального внеску відомості про відсутність реєстрації його як ФОП;

стягнути на користь ОСОБА_1 , (код РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) моральну шкоду у сумі 10 000,00 ( десять тисяч грн.00 коп.).

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 07 березня 2020 року він отримав від Головного Управління ДПС у Дніпропетровській області Вимогу про сплату боргу (недоїмки) у сумі 29 293,44 грн.

Позивач вважає вимогу незаконною, оскільки він припинив свою підприємницьку діяльність на початку 2000-х років.

Крім того, органи державної податкової служби, в порушення приписів п.7.1. Інструкції про порядок обліку платників податків, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України №80 від 19.02.1998, не провели внесення змін і доповнень до районного рівня Єдиного банку даних про платників податків юридичних осіб та Реєстру фізичних осіб на підставі інформації органів державної реєстрації стосовно нього, що в подальшому, через 20 років призвело до помилкового формування вимоги про сплату ЄСВ.

Позивач не має статусу фізичної особи-підприємця та не належить до інших категорій платників єдиного соціального внеску, а працює за трудовим договором водієм в ТОВ «Днепрбус», код ЄДРПОУ 40111685, єдиний соціальний внесок з його заробітної плати сплачується роботодавцем у встановленому порядку.

Також позивач зазначив, що в рамках виконавчого провадження відкритого на підставі Вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області № Ф7818-53/64 від 11 лютого 2020 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів позивача, а враховуючи той факт, що позивач є єдиним годувальником у сім`ї, це призвело до значних незручностей у повсякденному житті позивача та його родини. У зв`язку з цим позивач просить стягнути моральну шкоду з відповідача.

Ухвалою суду від 08 квітня 2020 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.

27 квітня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позову у зв`язку з наступним.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати, враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають на загальній системі оподаткування та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року), суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За 2017 рік загальна суму заборгованості складає 8448 грн.:

нараховано єдиний внесок від 09.02.2018 на загальну суму 8448 грн.

За 2018 рік загальна суму заборгованості складає 9828,72 грн.:

1 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018;

2 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018;

3 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018;

4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019.

За 2019 рік загальна суму заборгованості складає 11016,72 грн.:

1 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019;

2 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019;

3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019;

4 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020.

Відповідно до вищевказаного розрахунку контролюючим органом було винесено вимогу на загальну суму - 29 293,44 грн.

Згідно інформації з інформаційних баз податкового органу позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 05.06.2003 року та відсутня інформація про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що позивачем не надано будь-яких документів, які б підтверджували шкоду немайнового характеру, яку нібито поніс позивач ( довідки, виписки з лікарні та ін.).

Також відсутній причинно-наслідковий зв`язок між винесеною вимогою контролюючим органом та негативними наслідками, на які посилається позивач в позовній заяві, а також відсутність будь-якого документального підтвердження втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 з 05.06.2003 року по 07.11.2019 року перебував на обліку в Лівобережному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець, державна реєстрація за №0020338, як платник загальної системи оподаткування.

11 лютого 2020 року відповідач прийняв вимогу №Ф78818-53/64, згідно якої позивачу визначено недоїмку з ЄСВ у розмірі 29 293,44 грн.

Зазначену вимогу позивач отримав 07 березня 2020 року.

17 березня 2020 року Індустріальним відділом державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі вказаної вимоги було відкрито виконавче провадження № 61565998.

17 березня 2020 року позивач звертався до відповідача із запереченнями щодо вказаної вимоги та посилався на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №160/12180/19, яким було скасовано попередню вимогу про сплату ЄСВ за 2018 рік. Однак, на звернення позивача відповідач не відреагував.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (надалі Закон).

Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 частини першої ст. 4 цього Закону).

Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).

Єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 частини першої ст. 7 Закону).

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 року. (далі – Закон №755), який набрав чинності 1 липня 2004 року.

Із введенням в дію Закону №755-IV було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Статтею 1 Закону №755 встановлено, що ЄДР - це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону №755 відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Верховною Радою України 1 липня 2010 року за № 2390 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» (далі - Закон № 2390).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390 цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто з березня 2011 року.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР.

Згідно із Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2390 після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, уповноважені органи у місячний строк проводять звірення відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до встановленого строку не включені до ЄДР.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року і не включених до ЄДР вносяться з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року вважаються недійсними.

Як встановлено судом, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості, що позивач є або був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Зважаючи на те, що згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань діяльність позивача як фізичної особи- підприємця є не зареєстрованою та єдиним доказом зворотного є відомості з інформаційної довідки контролюючого органу, суд доходить висновку, що статусу платника єдиного внеску позивач не набував, а тому останній не є і не був платником єдиного внеску згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та не повинен сплачувати єдиний внесок.

Таким чином, вимога відповідача №Ф-7818/53/64 є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 10 000 00 грн., суд має зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Однак, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

При цьому позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 10000,00 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведено факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача, в якій останній просить зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області припинити подальші дії по нарахуванню йому Єдиного соціального внеску, то зазначена вимога також не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

З наведених процесуальних норм Закону випливає, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.

Конституційний Суд України здійснив офіційне тлумачення частини другої статті 55 Конституції України у рішеннях від 25.11.1997 № 6-зп, від 25.12.1997 № 9-зп, від 14.12.2011 № 19-рп/2011.

У рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Отже, суд не може зобов`язати відповідача на майбутнє припинити подальші дії з нарахування єдиного соціального внеску позивачу з підстав викладених вище.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

На підставі ст. 139 КАС України суд також вважає за необхідне присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 11.02.2020 року №Ф-7818-53/64 про нарахування ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) по сплаті єдиного соціального внеску у сумі 29 293,44 грн.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, по нарахуванню ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) по сплаті єдиного соціального внеску у сумі 29 293,44 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області внести відповідні зміни до індивідуальної картки платника податків ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ), до інформаційної системи органу доходів і зборів стосовно ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1 ), в тому числі до інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску відомості про відсутність реєстрації його як фізичної особи-підприємця.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник