Рішення № 90258724, 07.07.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 р. № 400/6/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М. розглянув за правилами спрощеного провадження в письмовому порядку адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5, м.Київ,01043

треті особи:Господарський суд Миколаївської області, вул. Адміральська, 22,Миколаїв,54001

про:стягнення коштів у сумі 2124610,80 грн у рахунок майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Держави України в особі Державної судової адміністрації України (надалі- відповідач або ДСА України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Господарський суд Миколаївської області(надалі-третя особа або Господарський суд) з вимогою стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання Державною судовою адміністрацією України через Державне казначейство України коштів, виділених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень у сумі 2124610,80 грн. у рахунок майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України положень закону, визнаних неконституційними.

В обґрунтування свого позову позивач звертає увагу на висновки, зроблені Конституційним Судом України у рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, а також на те, що положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII (далі - «Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII»), що застосовуються відповідачем до правовідносин з визначення розміру суддівської винагороди, є дискримінаційними та не відповідають принципам правової визначеності, якості закону та пропорційності.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. У відзиві вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Згідно цього рішення вказане положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Третя особа надала до суду пояснення по справі, в яких зазначила, що при нарахуванні та виплаті позивачеві суддівської винагороди у період з 01.01.2014 року по 06.01.2019 року Господарський суд діяв на підставі, в межах і в спосіб, передбачені законодавством України, і ні в якому разі не порушував прав позивача.

Позивач надав заперечення на відзив, в яких не погодився з доводами відповідача та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Ухвалою від 08.01.2020 року провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 05.02.2020 року на 15:30 год.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України суд, перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч.5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що мітяться в справі у їх сукупності, суд установив таке.

Позивач має стаж роботи суддею майже 40 років, з них з 2004 року по 06.01.2019 року працював на посаді судді Господарського суду Миколаївської області.

Як вбачається з матеріалів справи з 2014 року по 2016 рік включно розмір посадового окладу судді місцевого суду розраховувався відповідно до ст.133 Закону України Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VІ та становив 10 мінімальних заробітних плат. Так з 01.01.2014 по 31.08.2015 посадовий оклад Позивача складав 12180,00 грн., з 01.09.2015 по 30.04.2016 - 13780,00 грн., з 01.05.2016 по 30.11.2016 - 14500,00 грн., з 01.12.2016 по 31.12.2016 - 16000,00 грн. З 1 січня 2017 року по 03 грудня 2018 року розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання визначався відповідно п.23 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-УІІІ і п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та становив 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Тобто з 01.01.2017 по 31.12.2017 посадовий оклад Позивача становив 16000,00 грн., з 01.01.2018 по 03.12.2018 - 17620,00 грн.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду № 11-р/2018 від 04.12.2018 розмір посадового окладу судді місцевого суду до проходження кваліфікаційного оцінювання було встановлено в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 04.12.2018 по 31.12.2018 посадовий оклад Позивача становив 26430,00 грн., а з 01.01.2019 по 06.01.2019 -28815,00 грн.

Не погоджуючись із таким розрахунком посадового окладу, а відтак і з розміром надбавки за вислугу років, що розраховується у відсотковому відношенні від розміру посадового окладу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат, а Конституційний Суд України не приймав рішень про визнання вказаного Закону таким, що не відповідає Конституції України в частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення посадових окладів. Також ТУ ДСА в Миколаївській області звертає увагу на те, що оскільки положення Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII є чинними, то ані в Законах України про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки, ані у відповідних кошторисах не передбачено призначень для обрахування суддівської винагороди, обчисленої на підставі розміру мінімальної заробітної плати. До того ж здійснення розрахунку посадового окладу судді виходячи з розміру мінімальної заробітної плати означало б нецільове використання відповідачем бюджетних коштів.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Конституції України).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частинами першою, другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частина третя цієї ж статті встановлює базові розміри посадового окладу суддів судів різних інстанцій, розрахунковою величиною яких є прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 22 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом (тобто Законом від 2 червня 2016 року), мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№41-45, сторінка 529; 2015 рік, №№18-20, сторінка 132 із наступними змінами).

Пункт 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року (положення якого діяли на час існування спірних правовідносин до моменту виключення цього пункту Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-IX) передбачав, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 рік, №№41-45, сторінка 529; 2015 рік, №№18-20, сторінка 132 із наступними змінами).

Згідно з частиною першою статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (в редакції Закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Однак, 4 грудня 2018 року Конституційний Суд України прийняв рішення №11-р/2018, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення належить застосовувати у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Разом з тим, 6 грудня 2016 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII, що набрав чинності 1 січня 2017 року.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Згідно пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Вказаним рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII). Частина третя статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року.

Визнаючи неконституційним положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, в результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.

Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а не розрахункова величина.

Рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалось питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому рішенні, не впливають на конституційність норм Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, зокрема пункту 3 його Прикінцевих та перехідних положень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.

Розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін. До того ж внаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 розмір суддівської винагороди для суддів, що не пройшли кваліфікаційного оцінювання, зріс із дня набрання цим рішення законної сили, оскільки абсолютна величина посадового окладу змінилася з 10 на 15.

Отже, враховуючи викладене, Суд відхиляє доводи позивача про те, що з набранням законної сили рішенням Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018 винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з доводами відповідача про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини і надану правову оцінку, суд дійшов висновку про необґрунтованість позову та, як наслідок, відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 Код НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м.Київ,01043 ЄДРЮОФОП 26255795) про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання Державною судовою адміністрацією України через Державне казначейство України коштів, виділених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень у сумі 2124610,80 грн. у рахунок майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України положень закону, визнаних неконституційними-відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (SARS COV 2, COVID 19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Суддя О.М. Мельник