Рішення № 90258236, 06.07.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року (об 11 год. 00 хв.)Справа № 280/2653/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС в Запорізькій області (далі - ГУ ДПС у Запорізькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-12376-49, якою визначено позивачу зобов`язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 21 030,90 грн.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що з 2015 року позивач не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки виїхала на постійне місце проживання до Польщі, де працює за трудовим договором як найманий працівник за трудовою візою, в подальшому відвідувала Україну лише в поодиноких випадках під час відпусток на роботі. Просить суд звернути увагу, що діяльність позивача як суб`єкта підприємницької діяльності припинено 15.04.2020, в цей же день позивачку знято з обліку ГУ ДПС у Запорізькій області. Про відсутність одержаного від підприємницької діяльності доходу свідчить і подані до відповідача засобами електронного зв`язку декларації про доходи та майновий стан. Вказує, що позивач офіційно працевлаштована в Польщі, а її роботодавець здійснює відрахування зборів на державне соціальне страхування до державної страхової компанії (аналог українського ЄСВ). Крім того, на думку позивача, оскаржувана вимога не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки вимога адресована ОСОБА_1. , хоча у 2018 році у зв`язку із розірванням шлюбу позивач змінила прізвище на « ОСОБА_1 », таким чином, оскаржена вимога адресована іншій особі. Крім того, в описовій частині оскарженої вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області не міститься посилання на дату та номер акта документальної перевірки, що є порушенням ч. 3 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Також стверджує, що позивач не одержувала вимогу, а тому була позбавлена можливості її оспорити протягом 2019 року, за обставин, коли спірна вимога не була нею одержана, вона є неузгодженою, а тому не може вважатись такою, що набрала чинності.

Ухвалою судді від 23.04.2020 вирішено вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення стягнення з позивача недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 21 030,90 грн. на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) відповідача від 11.05.2019 №Ф-12376-49, у межах виконавчого провадження № 61588336, відкритого 19.03.2020 Шевченківським відділом Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Ухвалою судді від 27.04.2020 відкрито провадження у справи та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Перше судове засідання призначене на 26 травня 2020 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 18 травня 2020 року надав суду відзив (вх. №22873), відповідно до якого пояснює, що з 12.10.2015 по 15.04.2020 ОСОБА_1 перебувала на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області, Олександрівського управління у м. Запоріжжі, Олександрівська ДПІ (Шевченківський район), як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Зауважує, що сума боргу, зазначена у вимозі №Ф-12376-49 від 11.05.2019 дорівнює 21 030,90 грн., а саме: нарахування за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн., нарахування за 2018 рік у сумі 9 828,72 грн. та нарахування за 1 квартал 2019 року у сумі 2 754,18 грн. Стверджує, що нормами вказаного Закону встановлений безальтернативний обов`язок фізично особи-підприємця сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, при цьому, з 01.01.2017 в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов`язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу. На думку відповідача, обставина, що позивач фактично проживає на території Республіка Польща жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки обов`язок сплачувати єдиний внесок пов`язаний саме із наявністю у особи статусу фізичної особи-підприємця та взяття її на облік як платника єдиного внеску, а тому вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 26.05.2020 розгляд справи відкладено на 23 червня 2020 року.

Представником позивача направлено через систему «Електронний суд» відповідь на відзив (вх. №24970 від 29.05.2020), у якій додатково зазначає, що позивач отримала лист від Державної прикордонної служби України від 25.05.2020 №184/П-5477, який просить долучити до матеріалів справи. Так, вперше позивач перетнула державний кордон 16.09.2015 у пункті пропуску «Рава-Руська» та періодично виїжджала з Республіки Польща, знаходячись незначний час на території України. Звертає увагу суду, що у рішенні Західнопоморського воєводи SO-4/6151/4300/2016 Kfr від 02.01.2017, ОСОБА_1 надано дозвіл на тимчасове проживання та роботу на території Республіки Польща до 30 серпня 2019 року у зв`язку з виконанням робіт для пана ОСОБА_2 , що веде підприємницьку діяльність, у якості офісного помічника, що підтверджує, що протягом періоду, за який позивачці був нарахований ЄСВ, вона постійно проживала на території Республіка Польща та була офіційно працевлаштована, сплачуючи при цьому страхові внески. Таким чином, протягом періоду, за який позивачу був нарахований ЄСВ, вона не здійснювала і не могла здійснювати підприємницьку діяльність у вигляді роздрібної торгівлі. Отже, вважає, що у ОСОБА_1 наявний статус найманого працівника в Республіці Польща (в межах якого її роботодавець сплачує страхові внески), що в силу міжнародних двосторонніх угод прирівнюється до сплати страхових внесків в Україні, та статус ФОП, в межах якого позивач підприємницьку діяльність не здійснює та доходи не отримує. На задоволенні позовних вимог наполягає.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрована фізичною особою-підприємцем 11.10.2012 за № 2 103 000 0000 072029, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За даними Єдиного державного реєстру видами економічної діяльності позивача є 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах, 47.82 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям, 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами.

Також позивач перебував на обліку у відповідача як платник єдиного внеску.

З матеріалів справи вбачається, що за даними облікової картки платника податків станом на 30.04.2019 за позивачем обліковується недоїмка із сплати єдиного податку на суму 21 030,90 грн., у зв`язку із чим ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу реєстрації позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-12376-49 від 11.05.2019 на вказану суму. Однак, як вбачається з копії поштового конверту, наданого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв`язку.

Із наданих позивачем доказів також встановлено, що 19 березня 2020 року щодо позивача відкрите виконавче провадження №61588336, що здійснюється Шевченківським відділом Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі вказаної вимог.

За вказаним виконавчим провадженням державним виконавцем вживаються заходи примусового виконання рішення, а саме 19 березня 2020 року накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 в банківських установах АТ КБ «Приватбанк», АТ «Універсал Банк».

Позивач зазначає, що з 2015 року не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки виїхала на постійне місце проживання до Польщі, де працює за трудовим договором як найманий працівник за трудовою візою, в подальшому відвідувала Україну лише в поодиноких випадках під час відпусток на роботі, що підтверджується паспортами громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 від 20.05.2016 і НОМЕР_3 від 28.02.2019, рішенням Західнопоморського воєводи SO-4/6151/4300/2016 Kfr від 02.01.2017, листом від Державної прикордонної служби України від 25.05.2020 №184/П-5477.

15.04.2020 Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. за її рішення № 21030060002072029.

Крім того, 16 квітня 2020 року до контролюючого органу позивачем були подані Податкові декларації про майновий стан і доходи за 2017 рік (усього на 0 грн. єдиного внеску), 2018 рік (усього на 0 грн. єдиного внеску) та 2019 рік (усього на 0 грн. єдиного внеску).

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу протиправною позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина перша статті 5 Закону № 2464-VI).

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. (абзаци 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).

Посилання позивача на те, що вона не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів припинення підприємницької діяльності у цей період суду позивач не надав.

Згідно частини 4 статті 5 Закону № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Разом з цим, суд зазначає, що обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до частини 4 статті 18 Закон № 755-IV для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Як встановлено судом із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про рішення позивача щодо припинення підприємницької діяльності до Реєстру внесений лише 15 квітня 2020 року за датою звернення позивача до державного реєстратора для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням».

Таким чином, позивач вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив.

В матеріалах справи відсутні також будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.

Отже, позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 року № 469), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Крім того, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що вимога про сплату єдиного соціального внеску приймається лише на підставі документальної перевірки, за результатами якої складається акт та приймається рішення, оскільки чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.

Як підтверджується матеріалами адміністративної справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-12376-49 сформована на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону № 2464-VI).

Стосовно розрахунку суми недоїмки судом встановлено наступне.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3 200,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8 448,00 грн. (3 200,00*12*22%).

Крім того, з прийняттям Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2018, зокрема, щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI).

Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3 723,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2 457,18 грн. (3 723,00*3*22%), поквартально:

До 19.04.2018 - за 1 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.

До 19.07.2018 - за 2 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.

До 19.10.2018 - за 3 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.

До 21.01.2019 - за 4 квартал 2018 року - 2 457,18 грн.

Крім того, Законом України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року - 4 173,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2 754,18 грн. (4 173,00*3*22%), поквартально:

До 19.04.2019 - за 1 квартал 2019 року - 2 754,18 грн.

Як свідчать матеріали справи спірна вимога винесена позивачу за 2017 рік, 2018 рік та І квартал 2019 року, а саме 8 448, грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн.*22%*12 місяців), 9 828,72 грн. нарахування за 2018 рік (3 723 грн.*22%*12 місяців) та 2 754,18 грн. нарахування за І квартал 2018 року (4 173 грн.*22%*3 місяці)., а тому сума недоїмки склала 8 448+9 828,72+2754,18=21 030,90 грн.

Суд не приймає посилання позивача на невірний розрахунок відповідачем суду недоїмки, зазначений у оскаржуваній вимозі, оскільки жодних контррозрахунків позивачем суду не надано та не наведено. Жодних доказів сплати недоїмки позивачем суду також не надано.

При цьому, наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, карткою особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця та відповідним розрахунком єдиного соціального внеску.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскільки позивач не виконав обов`язок зі сплати єдиного податку, відтак, ГУ ДФС у Запорізькій області правомірно сформувало та надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-12376-49.

Доводи позивача про те, що відповідачем не дотримано строків направлення вимоги не є підставою для її скасування, оскільки у зв`язку зі змінами в законодавстві у позивача з січня 2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі незалежно від подання звітності та провадження підприємницької діяльності. Вимога про сплату єдиного внеску констатує наявність заборгованості та необхідність її сплати. А формування чи направлення вимоги з порушенням визначеного строку ніяким чином не зменшує та не скасовує недоїмку зі сплати єдиного внеску, яка була нарахована правомірно.

Щодо покликань представника позивача на те, що у період 2017-2019 років ОСОБА_1 постійно проживала і працювала в Польщі, а її роботодавець у період, за який податковим органом сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки), здійснюва відрахування зборів на державне соціальне страхування до державної страхової компанії (аналог українського ЄСВ), суд зазначає, що за відсутності належних доказів припинення підприємницької діяльності у встановленому законом порядку, за позивачем зберігається статус підприємця-платника податків, який у розумінні частини першої статті 4 Закону №2464-VI є самостійними суб`єктом сплати єдиного внеску, адже, у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Таким чином, суд не погоджується з твердженням представника, що у даному випадку досягнута мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за рахунок його сплати роботодавцем в Польщі, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивач є громадянином Україна та у рішенням воєводи їй надано дозвіл на лише тимчасове проживання та роботу на території Республіки Польща, що не виключає можливості здійснення останньою підприємницької діяльності в Україні. Проте, доказів сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу в Україні суду не надано.

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо посилання представника позивача на норми Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення, яку ратифіковано Законом № 458-VII від 05.09.2013, суд наголошує, що згадана Угода застосовується стосовно України - до законодавства щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, що стосується: 1) хвороби (тимчасової непрацездатності), вагітності та пологів (материнства); 2) нещасних випадків на виробництві, професійних захворювань та/або смерті з цих причин; 3) безробіття; 4) пенсії за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника, за вислугу років відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; 5) допомоги на поховання. Тобто Угода не визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: Polska АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення з дня складення повного тексту рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя І.В. Батрак