Ухвала суду № 90245853, 25.06.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 182/6201\17

Номер провадження 1-кп/201/1310/2020

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. Дніпро

вул. Паторжинського, 18а

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі колегії суддів:

головуючого судді - Ополинської І.Г.,

суддів – Батманової В.В., Ткаченко Н.В.,

при секретарі судового засідання – Кінаші Я.А.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Кахути І.Ю.,

захисника обвинуваченого – адвоката Чудновського С.О.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 вересня 2017 року за № 12017040340003776 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Придніпровське Нікопольського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2020 року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з Дніпровського апеляційного суду надійшов обвинувальний акт з матеріалами кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 вересня 2017 року за № 12017040340003776 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України, у зв`язку із визначенням підсудності за цим судом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2020 року призначене підготовче судове засідання за вказаним обвинувальним актом на 25 червня 2020 року.

Під час підготовчого судового засідання прокурором Кахутою І.Ю. подане клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Вирішуючи клопотання прокурора Кахути І.Ю. про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого під час досудового розслідування даного кримінального провадження, колегія суддів виходить з наступного.

В обґрунтування клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор ОСОБА_2 зазначив, що ризики можливих спроб обвинуваченого переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого і свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення продовжують існувати. При цьому, посилався на те, що ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від до 15 років, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, а тому, на його думку, є підстави вважати, що ОСОБА_1 може переховуватися від суду. Також зазначив, що перебуваючи на волі, ОСОБА_1 може незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні, які ще не допитані в суді. Додав, що у ОСОБА_1 відсутні міцні соціальні зв`язки в місці його проживання, відсутнє постійне місце роботи та джерело доходу, що може свідчити про те, що обвинувачений може вчинити нові умисні кримінальні правопорушення. На підтвердження існування цього ризику також свідчить і той факт, що ОСОБА_1 був раніше неодноразово судимий, у тому числі, за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 186 КК України, судимість за які у встановленому законом порядку не знята і не погашена. Таким чином, на переконання прокурора, застосування інших більш м`яких запобіжних заходів стосовно ОСОБА_1 є недоцільним, оскільки не зможе запобігти наведеним ризикам, забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та виконання покладених на нього процесуальних обов`язків, а тому просив продовжити строк дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_1 на 60 днів.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Чудновський С.О. заперечували проти задоволення клопотання прокурора та продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість заявлених прокурором ризиків, та просили змінити на домашній арешт.

Вислухавши думки учасників судового провадження, дослідивши доводи клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

У рішенні Конституційного Суду України від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 вказано, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов`язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження. Конституційний Суд України виходить з того, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження у суді першої інстанції, зокрема під час підготовчого судового засідання, за наявності клопотання прокурора (частина четверта статті 176 Кодексу).

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 199 КПК України розгляд клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали здійснюється за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Окрім того, статтею 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зав`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно до вимог ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя, суд зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Так, відповідно до ухвали Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 вересня 2017 року до ОСОБА_1 під час досудового розслідування застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого неодноразово продовжувався.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2019 року відносно ОСОБА_1 скасований та призначений новий розгляд у суді першої інстанції, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжений до 29 червня 2020 року.

Оцінюючи обґрунтування прокурора на підтвердження продовження існування наведених у клопотанні ризиків, колегія суддів вважає, що прокурором доведена наявність достатніх підстав вважати, що такі ризики, як можливі спроби обвинуваченого переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілого і свідків не зменшилися на час розгляду клопотання і продовжують існувати, оскільки ОСОБА_1 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років.

При цьому, колегією суддів враховуються дані про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв`язків, постійного місця роботи і джерела доходу.

А отже, наведені дані про особу обвинуваченого в сукупності з суворістю можливого покарання вказують на існування ризиків можливих спроб ОСОБА_1 переховуватись від суду та незаконно впливати на потерпілого і свідків, які ще не допитані у суді ступень яких є досить високою.

Поряд із цим, оцінивши обґрунтування прокурора на підтвердження наявності ризику можливих спроб обвинуваченого ОСОБА_1 вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів приходить до переконання, що прокурором доведена наявність достатніх підстав вважати, що такий ризик продовжує існувати, про що свідчить той факт, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних тяжких злочинів, у томі числі, і за ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 186 КК України, судимість за які у встановленому законом порядку не знята і не погашена.

Тож, на переконання колегії суддів, наведені обставини можуть характеризувати обвинуваченого ОСОБА_1 , як особу, схильну до вчинення злочинів, а тому дають достатні підстави вважати, що останній, перебуваючи на волі, може вчинити інші кримінальні правопорушення.

Таким чином, колегія суддів погоджується із заявленими прокурором ризиками, передбаченими п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і визнає наявність продовження існування цих ризиків доведеними у повній мірі.

Отже, з урахуванням сукупності встановлених обставин, зокрема, наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 187 КК України, вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим злочину, тяжкості покарання, що загрожує останньому, у разі визнання його винуватим, колегія суддів приходить до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім і не зможе запобігти існуючим ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, що виправдовує продовження найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Таким чином, ураховуючи встановлені обставини, колегія суддів не знаходить підстав для скасування або зміни щодо обвинуваченого ОСОБА_1 раніше застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому приходить до висновку, що клопотання прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, і зважаючи на те, що строк дії попередньої ухвали про тримання обвинуваченого під вартою закінчується 29 червня 2020 року, вважає за доцільне продовжити тримання ОСОБА_1 під вартою строком на 60 днів до 22 серпня 2020 року.

Вирішуючи питання можливості призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Під час підготовчого судового засідання прокурор Кахута І.Ю. висловив думку про можливість призначення судового розгляду за наданим суду обвинувальним актом, вважаючи його відповідним вимогам ст. 291 КПК України та зазначив, що підстав для повернення вказаного обвинувального акту прокурору, він не вбачає.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Чудновський С.О. погодилися із позицією прокурора та вважали за можливе призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом.

Вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши обвинувальний акт та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування, зіставивши їх з вимогами кримінального процесуального закону, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 підлягає поверненню прокурору, з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статі 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Виходячи з тлумачення кримінального процесуального закону, положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюються не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Така позиція, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, узгоджується і з висновком у постанові Верховного Суду України № 5-11кс15 від 25 травня 2015 року.

Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити наступні відомості, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно ч. 2 ст. 1 КПК України, є частиною національного кримінального процесуального законодавства України, визначено, що обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення повинен бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.52).

Отже, виходячи із змісту наданого суду обвинувального акту, вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прокурором не були виконані належним чином, виходячи з наступного.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення повного розслідування з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини (ст. 2 КПК України).

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно і повно дослідити обставини кримінального провадження надав їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ст. 9 КПК України).

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема є подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення (ст. 91 КПК України).

При цьому обов`язок доказування наведених обставин покладається на слідчого, прокурора із обов`язковим викладом фактичних обставин кримінального правопорушення у обвинувальному акті, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення (ст. 92 КПК України).

Отже виходячи із наведених вимог кримінального процесуального законодавства на слідчого та прокурора покладається безумовний обов`язок забезпечити повноту та всебічність досудового розслідування із встановленням усіх обставин кримінального правопорушення, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні з подальшим їх викладом в обвинувальному акті.

Як вбачається з обвинувального акту, органом досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_1 інкримінується вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 187 КК України, як одного епізоду злочинної діяльності відносно потерпілої ОСОБА_3 , спрямованої на заволодіння її майном та проти її життя та здоров`я і зазначена кваліфікація складає ідеальну сукупність злочинів.

Так, згідно фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, ОСОБА_1 звинувачують у заволодінні мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_3 , а також у подальшому спричиненні їй тяжких тілесних ушкоджень, в наслідок яких настала смерть останньої.

При цьому, органом досудового розслідування, метою протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_1 з нанесення тілесних ушкоджень зазначено саме припинення активних дій потерпілої, а виникнення умислу на нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілій інкримінується вже після заволодіння майном ОСОБА_3 .

Таким чином, формулювання обвинувачення суперечить правовій кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_1 за сукупністю злочинів ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 187 КК України, адже виходячи з саме такого формулювання, мета заволодіння майном та мета заподіяння тілесних ушкоджень не пов`язані одна з одною.

Також, виходячи з фактичних обставин кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 4 ст. 187 КК України, інкримінованих органом досудового розслідування обвинуваченому ОСОБА_1 , прокурором взагалі не зазначено мотиву вчинення цих кримінальних правопорушень.

Крім того, вбачаються суттєві суперечності й щодо встановлених прокурором фактичних обставин спричинення потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, а саме їх кількості, об`єму, ступеню тяжкості та наслідків.

Зокрема, як вбачається з обвинувального акту обвинувачений ОСОБА_1 кулаком правої руки наніс два удари в область обличчя потерпілій ОСОБА_3 від яких вона впала на землю, а потім спричинив їй один удар ногою в область грудної клітини зліва та 3-4 удари ногами в область голови після чого кинув палаючий сірник в область її голови, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді термічних опіків 1-2 ступеню голови; синець правої вушної раковини; садно правого ліктьового суглобу; синець правого передпліччя; синець правої кисті; синець лівої сідниці; синець правої гомілки; крововилив у м`які тканини голови правої скронево-тьмяної області; субдуральний крововилив правої півкулі головного мозку; субдуральні крововиливи мозочку; забій печінки; перелом стінки гайморової пазухи; садна та крововиливів статевих органів, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. 11.09.2017 настала смерті потерпілої ОСОБА_3 від сумісної травми голови та черевної порожнини, у вигляді термічних опіків голови, субдурального, перелому стінки гайморової пазухи, забою печінки, яка ускладнилась розвитком тромбоемболії легеневих артерій.

Таким чином, виходячи саме з такого викладу встановлених прокурором фактичних обставин вчинення злочину щодо обсягу та механізму спричинених ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, залишається не визначеним, яким чином утворились у потерпілої такі тілесні ушкодження, як садно правого ліктьового суглобу, синець правого передпліччя, синець правої кисті, синець лівої сідниці, синець правої гомілки, забій печінки, садна та крововиливів статевих органів, при тому, що органом досудового розслідування встановлено нанесення обвинуваченим одного удару потерпілій в область грудної клітини зліва, а усі інші удари в область її голови, тобто в обвинувальному акті фактично не визначено механізм спричинення встановлених у потерпілої тілесних ушкоджень.

Також, є незрозумілим, яким чином органом досудового розслідування ОСОБА_1 інкримінується спричинення потерпілій забою печінки, без зазначення виявлених відповідних тілесних ушкоджень на тілі останньої.

Суперечливим є і те, що прокурором у викладі встановлених фактичних обставин зазначено, що всі виявлені у потерпілої тілесні ушкодження відносяться до тяжких, в той час коли, вочевидь, вони мають різну ступень тяжкості і за встановленою методикою проведення судово-медичних експертиз повинні були бути розмежовані експертом за вказаним критерієм.

Крім того, кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 121 КК України передбачає завдання тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, проте, в обвинувальному акті органом досудового розслідування лише перелічено тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми голови та черевної порожнини, у вигляді термічних опіків голови, субдурального крововиливу, перелому стінки гайморової пазухи, забою печінки, яка ускладнилась розвитком тромбоемболії легеневих артерій, від яких настала смерть потерпілої без визначення їх ступеню тяжкості.

Таким чином, виходячи з викладених в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення саме у такому вигляді, вочевидь, висунуте обвинувачення є неконкретизованим, суперечливим та таким, що не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, а отже, створює передумови до порушення права обвинуваченого на захист.

З урахуванням наведеного, колегія суддів позбавлена можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, а суттєво порушене право обвинуваченого на захист під час досудового розслідування не може бути поновлене судом.

Окремо, колегія суддів зауважує, що наведені суттєві протиріччя та недоліки, що наявні у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 , залишились поза увагою прокурора та без його належного реагування під час попереднього розгляду справи судом першої інстанції, який орієнтував суд до ухвалення вироку на підставі фактичних обставин, які викладенні в обвинувальному акті саме таким чином, та більш того, отримавши ухвалу апеляційної інстанції про скасування вирку з вищенаведених підстав, наполягав на призначенні нового судового розгляду на підставі такого обвинувального акту, що, вочевидь, свідчить про небажання або нерозуміння прокурором необхідності усувати вказанні апеляційним судом недоліки, та намагання останнього перекласти покладені на нього кримінальним процесуальним законом обов`язки на суд, шляхом перетворення судового розгляду на фактичне проведення досудового розслідування.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 вересня 2017 року за № 12017040340003776 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України повернути прокурору Нікопольської місцевої прокуратури Кахуті І.Ю., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 91-92, 176-178, 183, 194, 199, 291, 314-315, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Кахути І.Ю. про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Застосований під час досудового розслідування запобіжний захід відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою продовжити на строк 60 днів до 22 серпня 2020 року.

Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою, є 22 серпня 2020 року.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 вересня 2017 року за № 12017040340003776 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України повернути прокурору Нікопольської місцевої прокуратури Кахуті І.Ю., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після спливу семиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для її оскарження. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 16 годині 30 хвилин 26 червня 2020 року.

Головуючий суддя: І.Г. Ополинська

Суддя: В.В. Батманова

Суддя: Н.В. Ткаченко