Рішення № 90234076, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 червня 2020 року №640/9186/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України

третя особа Київський міський військовий комісаріат

про визнання протиправним рішення в частині, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі по тексту - відповідач), третя особа - Київський міський військовий комісаріат (далі по тексту - третя особа), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати пункт 91 рішення Міністерства оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що оформлене протоколом №40 від 29 березня 2019 року, яким сержанту ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності;

- зобов`язати Міністерство оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат повторно розглянути питання щодо призначення та виплати сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 29 серпня 2014 року він був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Крім того, позивач зазначає, що під час проходження військової служби він брав безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

03 червня 2015 року під час виконання обов`язків військової служби в зоні АТО позивач отримав акубаротравму внаслідок систематичних обстрілів позицій незаконними збройними формуваннями та 05 вересня 2015 року його звільнено (демобілізовано) з військової служби у запас.

15 жовтня 2015 року, як вказує позивач, Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України встановлено причину одержаної травми «травма, так, пов`язана із захистом Батьківщини».

26 квітня 2016 року під час огляду позивача органами МСЕК встановлено втрату професійної працездатності через травму, пов`язану із захистом Батьківщини та виплачено одноразову грошову допомогу за 25% втрати працездатності у сумі 24 115,00 грн.

Під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з ІІІ групою інвалідності з 21 січня 2019 року внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

07 лютого 2019 року позивач пройшов огляд у Центральній військово-лікарській комісії Міністерства оборони України, а 11 лютого 2019 року отримав посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

У зв`язку з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату з заявою на одержання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до висновку Київського міського військового комісаріату №ВСЗ/656 від 20 лютого 2019 року позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги за наслідками встановлення інвалідності.

На підставі вказаного висновку, Міністерство оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняло рішення у формі протоколу №40 від 29 березня 2019 року пунктом 91 якого, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що з дня первинного встановлення втрати працездатності та датою встановлення інвалідності пройшло більше двох років.

З вказаним рішенням відповідача позивач не погоджується, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача послався на те, що чинним законодавством передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги, за твердженнями представника відповідача, обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

В даному випадку, вказана умова дотримана не була, у зв`язку з чим, за твердженнями представника відповідача, відсутні правові підстави для виплати одноразової грошової допомоги.

Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву послався на те, що Київським міським військовим комісаріатом дотримано всі вимоги чинного законодавства та направлено документи позивача до розпорядника бюджетних коштів для вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до наданої суду копії витягу з наказу військового комісара Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату (по стройовій частині) від 29 серпня 2014 року №91 солдата ОСОБА_1 відповідно до розпорядження військового комісара Київського міського військового комісаріату №М3176 дск від 28 серпня 2014 року направлено до 184 навчального центру, Львівська область, село Старичі.

Як вбачається з копії довідки від 05 вересня 2015 року №7321, виданої військовою частиною польова пошта В0095, позивач з 13 листопада 2014 року по 05 вересня 2015 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України поблизу міста Донецька Донецької області.

Наказом командира військової частини В0095 від 05 вересня 2015 року №190 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу військової частини, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з наказу та копією обліково-послужної картки до військового квитка серії НОМЕР_1 .

У відповідності до довідки про обставини поранення (поранення, контузії, каліцтва) сержанта за призовом ОСОБА_1 №6129 від 08 серпня 2015 року, виданої військовою частиною п/п В0095, останній отримав 03 червня 2015 року акубаротравму, внаслідок систематичних обстрілів позицій незаконними збройними формуваннями під час виконання обов`язків військової служби в зоні АТО поблизу населеного пункту Горняк, Марийського району, Донецької області.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №3828 від 15 жовтня 2015 року, травма - акубаротравма (03 червня 2015 року), гостра двобічна нейросенсорна туговухість сержанта ОСОБА_1 , 1986 року народження,, що підтверджена довідкою про обставини травми №6129 від 08 серпня 2015 року командира військової частини п.п. В0095; «Астено-невротичний синдром після перенесеної гострої реакції на стрес. Хронічний гастродуоденит. ГЕРХ, ерозивний рефлюкс-езофагит, вірусний гепатит «С»/НСХ позитивний/ з незначним порушенням функції печінки. Гіпертонічна хвороба І ступеню. Ідеопатичний пролапс передньої стулки мітрального клапану з регургітацією І ступеню СН0. Хронічна вертеброгенна люмбалгія без порушення функції, вазомоторна цефалгія», згідно виписного епікризу ГВМКЦ «ГВКГ» від 11 серпня 2015 року; - ТРАВМА, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.

У відповідності до копії довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії АГ №0002459 ОСОБА_1 встановлено 25% втрати професійної працездатності відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року. Причиною втрати працездатності зазначено: травма, так, пов`язана із захистом Батьківщини. Дата встановлення страхового випадку 15 жовтня 2015 року, дата огляду 26 квітня 2016 року.

Крім того, суд зауважує, що позивач у позовній заяві зазначив про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 25% втрати професійної працездатності у розмірі 24 115,00 грн.

При цьому, матеріалами справи також підтверджується, що позивачу під час огляду з 21 січня 2019 року встановлено IIІ групу інвалідності до 01 лютого 2020 року, причина інвалідності травма, захворювання, так, пов`язане із захистом Батьківщини, що підтверджується копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0996004.

Суд зазначає, що у вказаній довідці зазначено, що огляд інваліда проводився первинний.

Згідно з наданою суду копією витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №291 від 07 лютого 2019 року, травми, захворювання, наявні у ОСОБА_1 , так, пов`язані із захистом Батьківщини.

У зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності позивач звернувся до Київського міського військового комісаріату з заявою та відповідним пакетом документом з метою вирішення питання щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Листом від 20 лютого 2019 року №ВСЗ/656 Київський міський військовий комісаріат направив до Міністерства оборони України висновок щодо відсутності у ОСОБА_1 права на отримання грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2019 року.

Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразовою грошової допомоги та компенсаційних сум №40 від 29 березня 2019 року позивачу відмовлено в призначенні доплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності, оскільки ІІІ група інвалідності встановлена позивачу понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.

Вважаючи рішення відповідача з приводу відмови у призначенні доплати до одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності після встановлення ступеня працездатності, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини 2 статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно пункту 1 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ступеня професійної працездатності) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ступеня професійної працездатності), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Як вже було зазначено судом та не оспорюється сторонами у справі, позивачу призначено та виплачено одноразову грошову допомогу внаслідок втрати професійної працездатності у розмірі 24 115,00 грн.

Більш того, згідно підпунктом 4 пункту 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Розмір одноразової грошової допомоги визначено у статті 16-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент встановлення ІІІ групи інвалідності), зокрема, відповідно до пункту «б» частини 1 цієї статті 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

При цьому, суд зауважує, в даному випадку спір виник саме щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності з 21 січня 2019 року вперше.

Так, згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, який набрав чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, положення пункту 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) пункт 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Призначення і виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі по тексту - Порядок №975).

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2017 року №335 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», пункт 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року доповнено абзацом такого змісту: «У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється».

Наведене в сукупності дозволяє дійти висновку, що право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності може бути реалізоване за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. В разі, якщо вищу групу інвалідності або втрату працездатності особі було встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.

Суд наголошує на тому, що з викладених вище правових норм вбачається, що Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ розмежовано виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ступеня втрати працездатності та одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності.

При цьому, регламентований частиною 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ дворічний строк застосовується лише в разі підвищення або ступеня втрати працездатності, якщо особі раніше вже був встановлений нижчий ступень, або в разі встановлення вищої групи інвалідності, якщо раніше особі було встановлено іншу групу.

В усіх інших випадках, у разі встановлення особі інвалідності, яка надає право на отримання вказаної допомоги, така особа набуває право на її призначення протягом трьох років від дати, вказаної в довідці МСЕК.

Між тим, як вже зазначалось, позивачу первинно було встановлено 25% втрати працездатності 26 квітня 2016 року, а ІІІ групу інвалідності позивачу було встановлено вперше 21 січня 2019 року.

Тобто, фактично за документами, поданими позивачем саме для призначення йому допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності, відповідачем вирішувалося питання щодо призначення йому доплати за частиною 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ у зв`язку зі збільшенням відсотку втрати працездатності та/або підвищення групи інвалідності і відмовлено саме через відсутність підстав для виплати відповідної доплати.

Наведене в сукупності свідчить про те, що питання саме щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності залишилося невирішеним.

При цьому, у відповідності до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У зв`язку з чим, на переконання суду, доводи відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність встановлено зі спливом дворічного терміну після встановлення втрати працездатності, у зв`язку з якою йому вже було виплачено відповідну допомогу, є необґрунтованими.

Крім того, суд вважає за необхідне врахувати й висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 21 січня 1999 року у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку, що відповідачем не розглянуто питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги саме у зв`язку з встановленням інвалідності, натомість, судом встановлено, що відповідач помилково застосував до вказаних правовідносин пункт 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, оскільки матеріалами справи не підтверджено саме зміну відсотку втрати працездатності та/або встановлення вищої групи інвалідності позивачу, що, в свою чергу, свідчить про протиправність пункту 91 рішення Міністерства оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що оформлене протоколом №40 від 29 березня 2019 року, яким сержанту ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності на підставі пункту 4 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ, відповідно, про наявність правових підстав для його скасування.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат повторно розглянути питання щодо призначення та виплати сержанту ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення в частині, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київський міський військовий комісаріат про визнання протиправним рішення в частині, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що оформлене протоколом №40 від 29 березня 2019 року (пункт 91), в частині відмови сержанту ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України в особі комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути питання щодо призначення та виплати сержанту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІІ групи інвалідності та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко