Рішення № 90232457, 07.07.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

07 липня 2020 рокум. Ужгород№ 260/2218/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Рейті С.І.,

при секретарі судового засідання - Олійник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3002 Національної гвардії України про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 3002 Національної гвардії України (далі - відповідач, ВЧ 3002) про стягнення з відповідача на користь позивача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом у Внутрішніх військах МВС України та після реорганізації установи в Національній гвардії України Західного оперативно-територіального об`єднання військової частини 3002, згідно контракту Міністерства внутрішніх справ України про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України. При цьому, відповідач не провів із позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки, передбаченої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та передбаченої п.12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у день звільнення (виключення позивача із списків особового складу частини).

Позивач, для захисту порушених прав звернувся до суду із позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової оплачуваної відпустки, та рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року у справі № 260/673/20, позовні вимоги позивача - задоволено.

Військовою частиною 3002 на виконання вказаного рішення суду, 18.05.2020 року було перераховано позивачу на його особистий картковий рахунок грошові кошти в сумі 18923,29 грн, а відтак, датою фактичного розрахунку при звільненні позивача, вважає саме 18.05.2020 року.

Ухвалою суду від 12.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачем, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначено, що твердження позивача стосовно невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні та, як наслідок, стягнення з військової частини 3002 середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації є неправильними, позаяк з позивачем на день звільнення було проведено повний розрахунок виплат грошового забезпечення.

Окрім того, представник відповідача зазначив, що спір пов`язаний із проходженням публічної служби, а тому позивач звернувся із даними позовом із пропущенням місячного строку звернення до суду.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, позовну заяву, відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини 3002 Національної гвардії України (по стройовій частині) № 129 від 11.06.2019 року припинено контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого сержанта ОСОБА_1 .

Як свідчать матеріали справи, при звільненні Військова частина 3002 не нарахувала та не виплатила позивачу компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за періоди з 2016 року по 2019 рік, передбачену Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що у свою чергу слугувало підставою для звернення позивача до суду із позовом, за результатами розгляду якого рішенням суду від 27.04.2020 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3002 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, зобов`язано Військову частину 3002 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

На підставі рішення суду Військова частина 3002 Національної гвардії України виплатила позивачу вказану компенсацію у розмірі 18932,29 грн, що підтверджується банківською випискою, яка міститься в матеріалах справи.

Позивач вважає, порушеними його конституційні права, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до вказаного Закону Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення).

Пунктом 242 вказаного Положення передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 3 статті 24 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Втім, ні Законом № 2232-ХІІ, ні Положенням не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

В свою чергу слід звернути увагу на те, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

В той час, питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, згідно з ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 визначено, що установивши при розглядісправи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивача з 11.06.2019 року виключено зі списків особового складу Військової частини 3002 та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Хустсько-Міжгірського ОРВК Закарпатської області.

Станом на момент виключення позивача зі списків Військової частини 3002 компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учасника бойових дій позивачу не виплачувалася.

Натомість така виплата здійснена позивачу 18.05.2020 у розмірі 18932,29 грн, про що свідчить банківська виписка, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року у справі 260/673/20.

Однак, позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, зокрема невчасне отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену учаснику бойових дій.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону № 2011-XII).

Аналіз вищевикладених норм, дає підстави для висновку, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій не входить до грошового забезпечення військовослужбовця, оскільки, лише при невикористанні військовослужбовця додаткової відпустки здійснюється виплата грошової компенсації.

З огляду на викладене, слід відмітити, що компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не є складовою грошового забезпечення (заробітної плати), внаслідок чого на вказану суму не розповсюджуються вимоги ст. 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.

В свою чергу, предметом цього адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій, яка не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що позовні вимоги щодо стягнення з Військової частини 3002 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені, зокрема невиплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2016 - 2019 роки є безпідставні, та такі, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву щодо залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем місячного строку для звернення до суду із даним позовом, та зазначає наступне.

Частиною першою ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із ч. 3 вказаної статті КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Указані норми пов`язують початок перебігу строку звернення до суду з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Одночасно суд враховує, що спір у даній справі стосуються виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016 - 2019 роки.

За своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.

Відповідно до ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 вказано, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2019 у справі №2140/1471/18 (провадження №К/9901/15582/19) зазначив, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд враховує, що з огляду на зміст статті 117 КЗпП України роботодавець зобов`язаний самостійно виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, перебіг строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розпочинається з дня виплати суми щодо якої виникла заборгованість, за умови, якщо роботодавцем добровільно не сплачено середній заробіток відповідно до ст.117 КЗпП України.

Судом встановлено, що грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби нараховано позивачу на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року в справі № 260/673/20. Виплату вказаних коштів у розмірі 18932,29 грн фактично здійснено 18.05.2020 року шляхом зарахування на картковий рахунок позивача.

Отож, перебіг строку встановленого ч.1 ст.233 КЗпП України розпочався 18.05.2020 року. Позовна заява направлена до суду засобами поштового зв`язку 04.06.2020 року, тобто у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 3002 Національної гвардії України (Львівська область, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105 код 08682683) про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення в судовому засіданні вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

СуддяС.І. Рейті