Ухвала суду № 90231177, 06.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

06 липня 2020 р. Справа № 160/7184/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро, в якій позивачі просить:

- визнати протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (ідентифікаційний код юридичної особи: 08004581) щодо не підготовленні і не направленні до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, клопотання та інших необхідних документів щодо виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 та надання її для постійного проживання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), згідно заяви ОСОБА_1 від 25 травня 2020 року;

- зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпро (ідентифікаційний код юридичної особи: 08004581) підготувати та надіслати до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, клопотання та інших необхідних документів щодо виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 та надання її для постійного проживання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), згідно заяви ОСОБА_1 від 25 травня 2020 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2020 року зазначена вище справа розподілена судді Туровій О.М.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160,161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі встановлено, що позовну заяву ОСОБА_1 не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.

З матеріалів позовної заяви слідує, що позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та на даний час проходить військову службу у військовій частині А1314. На підставі ордеру на службове жиле приміщення № 14 від 01.11.2018 року йому було надано службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , де він разом із дружиною та сином мешкає на теперішній час. Оскільки, за твердженням позивача, отримане ним службове житло є його єдиним постійним місцем проживання та на даний час він має вислугу військової служби більше 20 років, перебуває на обліку в КЕВ м. Дніпро, є учасником бойових дій, а тому має безумовне право на забезпечення житлом для постійного проживання, останній 25 травня 2020 року звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро, де він перебуває на квартирному обліку, з заявою, що була зареєстрована за вхідним №35, в якій просив відповідача підготувати та в подальшому направити із необхідними документами до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями клопотання про виключення квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває у його користуванні на підставі ордеру № 14 від 01.11.2018 року, з числа службових та надання її позивачеві для постійного проживання. Розглянувши зазначену заяву, відповідач надав відповідь листом від 27.05.2020 року №525/1766, якою повідомив позивача, що згідно з окремим дорученням заступника Міністра оборони України від 12.12.2019 року № 1936/з з метою створення службового житлового фонду у гарнізонах Збройних Сил України надані відповідні розпорядження стосовно не подання командирами військових частин ЗСУ до квартирно-експлуатаційних відділів (частин районів) пропозицій щодо включення житла із числа службового до окремого розпорядження, у зв`язку із реформуванням шляхів забезпечення військовослужбовців та осіб звільнених з військової служби в запас або у відставку житлом в межах чинного законодавства. Проте, позивач не погоджується з такою відповіддю відповідача та зазначає, що він відповідає критеріям визначеним діючим законодавством, як особа, що має право на забезпечення житлом для постійного проживання, в тому числі шляхом виключення житла з числа службових, поряд із цим, всупереч визначеному порядку відповідачем відповідне клопотання, про яке просив позивач, підготовлено не було. Таким чином, на думку позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у фактичній не підготовці і не направленні клопотання та інших документів до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями щодо виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 та надання її для постійного проживання позивачеві, згідно з поданою ним заявою від 25 травня 2020 року.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, суд виходить із таких міркувань.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>».

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України».

З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Як слідує з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро щодо зобов`язання відповідача підготувати та надіслати до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, клопотання та інших необхідних документів щодо виключення з числа службових квартири АДРЕСА_1 , та надання її для постійного проживання ОСОБА_1 згідно з його заявою від 25 травня 2020 року, фактично направлена на поновлення порушеного відповідачем його права на отримання житла, шляхом його виключення з числа службового та подальшого надання його для постійного проживання (приватизації).

Отже, цей позов поданий на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин.

За правилами п.1 ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Житлові спори – особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що спори про виключення квартири з числа службового житла для подальшого надання її для постійного проживання (приватизації) підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки в такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, цей спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі №488/1176/14-а зробила висновок про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані поновленням порушеного права особи отримати житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб`єктів владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Великої палати Верховного Суду від 18.04.2018 року (справа № 806/104/16), від 03.10.2018 року (справа №757/37024/15-а).

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 заявлено з метою захисту його житлового права, а саме на виключення квартири з числа службового житла для подальшого надання її для постійного проживання (приватизації), то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що такі вимоги не є публічно-правовим, не належать до юрисдикції адміністративних судів, а тому мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим, суд доходить висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства і має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства, тому у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.

Керуючись статтями 4, 19, 170, 248, 256 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати позивачеві разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

На виконання вимог частини 6 статті 170 КАС України роз`яснити позивачеві, що розгляд такої справи віднесено до цивільної юрисдикції, тому він може звернутися з даною позовною заявою до місцевого загального суду в порядку цивільно-процесуального законодавства.

Також роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя О.М. Турова