Рішення № 90224085, 06.07.2020, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/2615/18

2/709/13/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року смт Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Чубая В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 6 грудня 2003 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням суду 19 лютого 2013 року. Під час шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. У шлюбі, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , сторони придбали квартиру, яка є їх спільною сумісною власністю та 28 лютого

2017 року розподілена судом між сторонами на дві рівні частини. Дана квартира була придбана за частково спільні кошти, а також за кошти, отримані в кредит. З січня по грудень 2018 року включно згідно з умовами кредитного договору позивачем сплачено 2593,00 доларів США в рахунок погашення кредиту. Водночас позивачем за договором позики, яка отримувалася позивачем з метою погашення кредиту, 19 січня 2018 року повернуто ОСОБА_4 , тобто позикодавцю, борг у сумі 86310,00 гривень. Крім того, за період з січня по грудень 2018 року включно позивачем сплачено комунальні платежі на суму 18286,13 гривень. Після розірвання шлюбу відповідач не брав участі у сплаті кредиту, поверненні коштів за договором позики та сплаті комунальних послуг, а всі платежі здійснювала позивач за свої власні кошти. На вимогу позивача сплатити їй половину понесених витрат на погашення кредиту, позики та витрат на сплату комунальних послуг відповідач жодним чином не відреагував. У зв`язку з цим позивач просила стягнути з відповідача половину витрат на погашення кредиту і відсотків за користування кредитом; коштів, повернутих за договором позики; витрат за комунальні послуги та судові витрати.

9 січня 2019 року позивач подала уточнення до позовної заяви (а.с. 78).

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 10 січня

2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляд в порядку загального позовного провадження у підготовчому засіданні (а.с. 80).

Від представника відповідача за довіреністю Черепанської Л.В . надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого остання зазначила, що основні аспекти справи, а саме укладення шлюбу, народження дитини, отримання кредиту, розірвання шлюбу, відповідачем не заперечуються. Водночас щодо отримання позики у ОСОБА_4 у розмірі 24000,00 гривень заперечила, оскільки позикодавець є батьком позивача, а тому отримання розписки на вказані кошти викликає сумнів. Крім того, під час розгляду справи № 712/8232/16-ц судом оригінал розписки на її достовірність не досліджувався. До того ж відповідачу нічого невідомо про отримання позивачем коштів за розпискою від 3 липня 2010 року, оскільки у вказаний час вони перебували у шлюбі та проживали у злагоді, не маючи один від одного зобов`язань фінансового характеру. Разом з тим розписка не відповідає вимогам ст. 208 ЦПК України, оскільки у ній відсутній підпис позикодавця. У відповідача наявний сумнів, що розписка написана 3 липня 2010 року, а не у більш пізній час. Позивачем не надано допустимих і достовірних доказів на підтвердження того, що грошові кошти, ніби-то отримані за розпискою, використані на погашення кредиту. Безпідставною також є вимога про стягнення грошових коштів у сумі 43155,00 гривень, оскільки розрахунки між позикодавцем і позичальником проводилися у національній валюті - гривні. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів на сплату комунальних платежів за період з січня по грудень 2018 року, то дана вимога не підлягає до задоволення, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості по сплаті комунальних платежів та чеки мають розбіжності. Водночас відповідач зареєстрований та проживає за іншою адресою, а з

19 травня 2018 року виїхав за межі держави, та на територію України не повертався, тому позивач повинна бути платником комунальних платежів за виключенням опалення і утримання будинку та прибудинкової території. Враховуючи викладене, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 84-87).

У відповіді на відзив позивач зазначила, що твердження відповідача, що боргова розписка від 3 липня 2010 року у справі № 712/8232/16-ц не досліджувалася, не відповідає дійсності, оскільки апеляційним судом копії розписок, зокрема і боргової, досліджувалися. Кошти, отримані під вказану розписку, використані в інтересах сім`ї, оскільки сплачені в рахунок погашення кредиту, а тому є спільним боргом подружжя. Стверджувала, з посиланням на вимоги ЦК України, що розписка є дійсною, та вказувала, якщо в договорі зазначено еквівалент в іноземній валюті, то розрахунки повинні проводитись в гривнях за курсом НБУ. Крім того, вважала, що сума заявлених до стягнення з відповідача коштів за комунальні та телекомунікаційні послуги є вірною, оскільки відповідачу належить Ѕ частини квартири, а тому відповідно до положень ЦК України він має нести половину витрат на її утримання. Щодо ухилення відповідача від зобов`язань, пов`язаних з майном, посилалася на вже прийняті рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області про стягнення витрат на комунальні та телекомунікаційні послуги, а також витрат пов`язаних з майном, що перебуває у спільній частковій власності останнього (а.с. 90-91).

16 травня 2019 року ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області призначено технічну експертизу документу, а провадження у справі зупинено

(а.с. 130-131).

26 червня 2019 року позивачем подану апеляційну скаргу на вказану ухвалу суду (а.с. 137-140).

Постановою Черкаського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу суду без змін (а.с. 171-172).

23 жовтня 2019 року на адресу суду надійшов лист з експертної установи разом із клопотанням про надання оригіналу досліджуваного документу, а саме розписки від

3 липня 2010 року (а.с. 177-179).

У зв`язку з надходженням клопотання експерта, яке потребувало вирішення за участі сторін справи ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від

29 жовтня 2019 року провадження у справі відновлено, призначено підготовче засідання (а.с. 180).

Відповідно до письмового пояснення від 2 грудня 2019 року позивач повідомила, що не може надати оригінал розписки від 3 липня 2010 року, оскільки після виконання умов договору позики її оригінал не зберігся (а.с. 188).

За таких обсатвин ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 24 грудня 2019 року справу призначено до розгляду по суті (а.с. 216-217).

14 січня 2020 року з експертної установи надійшов лист про неможливість надання висновку судово-технічної експертизи документів від 10 січня 2020 року

№ 27969/19-34 у зв`язку з ненаправленням документа, необхідного для проведення експертизи (а.с. 220-221).

У судовому засіданні 24 червня 2020 року позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи за його та відповідача відсутності за наявними у справі документами.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд встанови таке.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 19 серпня 2006 року позивачем під час перебування у шлюбі з відповідачем придбано квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 (а.с. 16).

19 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та позивачем укладений кредитний договір № 354411/1921/0298-6, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 29000,00 доларів США з метою придбання трикімнатної квартири (а.с. 17).

На забезпечення виконання умов кредитного договору 19 серпня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та позивачем укладено договір іпотеки № 354411/1921/0298-6і (а.с. 21-23).

Крім того, на забезпечення виконання умов кредитного договору 19 серпня

2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" та відповідачем укладено договір поруки № 354411/1921/0298-6п (а.с. 24).

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 19 лютого

2013 року у справі № 2322/2549/12 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 11).

28 лютого 2017 року рішенням Апеляційного суду Черкаської області у справі

№ 22ц-793/464/2017 за позивачем та відповідачем визнано право власності на Ѕ частину вказаної квартири за кожним (а.с. 12-14).

Позивач стверджувала, що 3 липня 2010 року отримала позику від ОСОБА_4 у сумі 24000,00 гривень, що в еквіваленті по курсу долара США становило 3000,00 доларів США, з обов`язком повернути кошти в гривнях по курсу долара США на момент повернення за вимогою позикодавця, на підтвердження чого надала копію розписки

(а.с. 38).

При цьому з наданих позивачем документів вбачається, що нею 13 липня

2010 року придбано валюту, а саме 3000,00 доларів США за 23715,00 гривень, про що свідчить копія квитанції № SALE_1247_25 (а.с. 39). Цього ж дня позивачем погашена заборгованість за кредитом у розмірі 2831,24 доларів США та 208,76 доларів США по відсотках за вказаним договором кредиту (а.с. 40).

Позивачем також надано копію письмової вимоги ОСОБА_4 від 24 листопада 2016 року про повернення боргу (а.с. 41).

Позивач звернулася до відповідача з письмовою вимогою про погашення боргу в солідарному порядку від 11 квітня 2017 року, тобто 50% грошових коштів, що становлять 1500,00 доларів США в гривневому еквіваленті на день повернення згідно з договором позики від 3 липня 2010 року (а.с. 42).

Як стверджувала позивач та не заперечував представник відповідача, відповідач на вказану вимогу відповіді не надав.

Зі слів позивача 19 січня 2018 року остання борг у сумі 86310,00 гривень, що згідно з курсом становить 3000,00 доларів США, повернула ОСОБА_4 , на підтвердження чого надала копію розписки від 19 січня 2018 року (а.с. 44).

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від

14 вересня 2016 року у справі № 6-539цс16.

Як встановлено судом кредитний договір від 19 серпня 2006 року

№ 354411/1921/0298-6 укладений позивачем виключно в інтересах та від імені своєї сім`ї, придбання квартири призначалося безпосередньо для проживання родини, а отже обов`язок з повернення грошових коштів за цільовим кредитом покладається як на позивача, так і на відповідача в рівних частинах.

Матеріалами справи, а саме квитанціями про сплату заборгованості за кредитом та відсотками за вказаним кредитним договором від 23 січня 2018 року у розмірі 85,03 та 114,97 доларів США відповідно, від 22 лютого 2018 року у розмірі 195,73 та

114,27 доларів США відповідно, від 15 березня 2018 року у розмірі 111,34 та

101,66 доларів США відповідно, від 24 квітня 2018 року у розмірі 89,08 та 110,92 доларів США відповідно, від 24 травня 2018 року у розмірі 13,28 та 106,72 доларів США відповідно, від 25 червня 2018 року у розмірі 90,08 та 109,92 доларів США відповідно, від 24 липня 2018 року у розмірі 94,26 та 105,74 доларів США відповідно, від 13 серпня 2018 року у розмірі 191,72 та 108,28 доларів США відповідно, від 18 вересня 2018 року у розмірі 94,09 та 105,91 доларів США відповідно, від 25 жовтня 2018 року у розмірі

98,21 та 101,79 доларів США відповідно, від 22 листопада 2018 року у розмірі 95,60 та 104,40 доларів США відповідно, від 18 грудня 2018 року у розмірі 150,00 та

100,00 доларів США відповідно (а.с. 26-37) підтверджено, що в період з січня по грудень 2018 року в рахунок погашення кредитної заборгованості позивачем сплачено

2593,00 доларів США. В той же час у відповідача на підставі ч. 4 ст. 65 СК України виникло зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування її витрат на оплату платежів за кредитом відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.

Зазначене зобов`язання не припиняється у зв`язку з розірванням шлюбу, оскільки відповідач зберігає право власності на Ѕ частину квартири, а тому зобов`язаний відшкодовувати витрати іншого співвласника, які пов`язані із спільним майном.

За вказаних обставин позовні вимоги про стягнення виплат у розмірі 50% понесених позивачем витрат на погашення кредитних зобов`язань за кредитним договором в розмірі 1296,50 доларів США (2593,00 / 2) підлягають до задоволення.В гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України сума виплат по кредиту, що підлягає стягненню станом на 24 червня 2020 року становить

34497,01 гривень (1296,50 доларів США х 26,6078 гривень).

При цьому позивач зверталася до відповідача з письмовою вимогою про відшкодування витрат від 10 серпня 2018 року, відповідно до якої просила відшкодувати 50% коштів, а саме: 1500,00 доларів США за договором позики; 721,50 доларів США за погашення кредиту за період з 1 січня по 31 липня 2018 року, і 6519,08 гривень сплачених за комунальні та телекомунікаційні послуги у період з 1 січня по 31 липня 2018 року (а.с. 73). Відповідач вказану вимогу отримав поштою 11 серпня 2018 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення

(а.с. 74), однак кошти в добровільному порядку не сплатив.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власник несе тягар утримання майна, зокрема він зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України).

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний, з-поміж іншого, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Таким чином, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес).

Враховуючи, що відповідач є власником Ѕ частини вказаної квартири і не сплачував кошти за надані комунальні послуги, необхідні для підтримання цієї квартири у належному стані, з нього на користь позивача підлягає стягненню 50% понесених нею витрат, пов'язаних зі сплатою комунальних та телекомунікаційних послуг в сумі

9143,07 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 7 цієї статті Кодексу встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження надання ним коштів позивачу на оплату комунальних та телекомунікаційних послуг. При цьому твердження представника відповідача про суттєву розбіжність сум у наданих разом з позовною заявою позивачем чеків, спростовується наданими позивачем копіями чеків.

З огляду на викладене позовні вимоги про стягнення витрат на комунальні та телекомунікаційні послуги підлягають до задоволення.

Так, згідно з розрахунком позивача, що міститься в позовній заяві, за період з січня по грудень 2018 року нею понесені витрати на квартплату у розмірі

2595,15 гривень, теплопостачання у розмірі 11199,00 гривень, підігрів води у розмірі 750,00 гривень, водопостачання та водовідведення у розмірі 525,00 гривень, газопостачання у розмірі 551,00 гривень, електропостачання у розмірі 991,46 гривень, вивезення сміття у розмірі 308,02 гривень, телекомунікаційні послуги у розмірі

1120,00 гривень, домофон у розмірі 200,00 гривень, оплату комісії банку у розмірі

46,50 гривень, а всього у розмірі 18286,13 гривень, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями квитанцій (а.с. 46-72). Разом з тим позивач просить стягнути з відповідача половину понесених нею витрат на комунальні та телекомунікаційні послуги за період з січня по грудень 2018 року у розмірі 9143,07 гривень.

Враховуючи відсутність будь-якого контррозрахунку, дослідивши додані копії квитанцій про сплату комунальних та телекомунікаційних послуг, суд погоджується з розрахунком позивача, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути

9143,07 гривень.

При цьому суд не погоджується з доводами представника відповідача про те, що платником комунальних та телекомунікаційних послуг повинна бути позивач, оскільки відповідач з 19 травня 2018 року не проживає у квартирі та не користується вказаними вище послугами, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач понесла витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, а тому висновок про відмову у позові в цій частині у зв`язку з тим, що відповідач не проживає у квартирі, є таким, що не відповідає вимогам закону.

Щодо позовних вимог про стягнення 50% витрат, понесених позивачем на погашення боргу за договором позики від 3 липня 2010 року, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Виходячи з вимог ст.ст. 1046, 1047 ЦК України, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (правовий висновок Верховного суду України, викладений у постанові від 12 квітня 2017 року в справі № 6-487цс17).

Так, надаючи оцінку копії вказаної вище боргової розписки в сукупності з наявними в матеріалах справи доказами, суд вважає, що вона не може слугувати належним та допустимим доказом наявності зобов`язання відповідача перед позивачем щодо повернення 50% коштів, слачених нею в рахунок погашення боргу, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

З тверджень позивача вбачається, що остання виконала вимоги за вказаною борговою розпискою в повному обсязі, а саме повернула борг, на підтвердження чого надала копію іншої розписки, написаної ОСОБА_4 (а.с. 44).

Водночас позивачем не доведено, що начеб-то отримані нею в позику кошти в розмірі 24000,00 гривень, використані в рахунок погашення заборгованості за кредитом. При цьому надані копії квитанцій про придбання валюти від 13 липня 2010 року (а.с. 40) не доводять походження цих коштів, як отриманих в борг.

Разом з тим надані позивачем копії документів: довідки про операції за кредитом від 30 листопада 2016 року вих.Д1-В113/61-209 (а.с. 196-197); своєї та відповідача трудових книжок (а.с. 198-202); квитанції на ім`я ОСОБА_4 на видачу готівки від

25 червня 2020 року № 078250001 на суму 14762,00 гривень (а.с. 203); виписки по рахунку ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" від 7 жовтня 2016 року (а.с. 204); видаткового касового ордеру на ім`я ОСОБА_4 від 30 червня 2010 року № 368 на суму

7300,00 гривень (а.с. 205) - не доводять використання вказаних грошових коштів саме для надання позики ОСОБА_4 позивачу.

Крім того, позивачем не доведено справжність розписки від 3 липня 2010 року, оскільки остання не надала її оригіналу на виконання вимог ухвали суду про проведення експертизи, вказавши про її знищення, що унеможливило проведення необхідної експертизи для спростування будь-яких сумнівів щодо її справжності.

Водночас доводи позивача про те, що обставини відносно отримання нею у борг грошових коштів за розпискою від 3 липня 2010 року вже встановлені судом, зокрема у справі № 712/8232/16-ц, суд оцінює критично, оскільки зі змісту рішення Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2017 року вбачається, що при розгляді справи про розподіл майна подружжя суд лише посилався на вказані обставини, не надаючи їм оцінки та не перевіряючи справжність вказаної розписки.

Враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами існування у відповідача зобов`язання, яке випливає з договору позики, що оформлений борговою розпискою від

3 липня 2010 року, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення 50% витрат, понесених позивачем на погашення боргу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог про стягнення коштів, а саме у розмірі 43640,08 гривень, що становить 50,28% (43640,08 / 86795,08х 100) від заявлених позовних вимог, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі

443,66 гривень (882,37 / 100 х 50,28).

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , 50 % понесених витрат на погашення кредиту та відсотків за користування кредитом у розмірі 1296,50 доларів США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 34497,01 гривень; 50 % понесених витрат за сплату комунальних платежів, сплачених з січня 2018 року по грудень 2018 року включно, у розмірі 9143,07 гривень.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 443,66 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.

Повне рішення суду складено 6 липня 2020 року.

Суддя В.В. Чубай