Рішення № 90218591, 03.07.2020, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

03.07.2020

Справа № 337/3781/19

Провадження № 2/337/119/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року Хортицький районний суд м. Запоріжжя

у складі головуючого судді Кучерук І. Г.

з участю секретаря Карташевої І.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування вимог вказує на те, що 13.02.2014 року між нею та АТ «Банк ренесанс капітал», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», було укладено кредитний договір № 85019477369 на суму 9730 грн. 13.03.2019 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. вчинила виконавчий напис про стягнення з неї заборгованості в сумі 16265,10 грн. 03.04.2019 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. звернула стягнення на пенсію ОСОБА_1 . В травні 2019 року вона дізналася про існування виконавчого напису нотаріуса. Вважає, що нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, не перевірила безспірність її заборгованості, не отримання нею письмового повідомлення про факт вчинення виконавчого напису нотаріуса, не перевірила дотримання строку, встановленого законом для вчинення оскаржуваного виконавчого напису. Просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №5862, вчинений 13.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С.

Ухвалою від 05.09.2019 року, за заявою позивача, зупинено стягнення на підставі виконавчого документу №58769207.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 06.09.2019 року відкрито провадження по справі, та встановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, і призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 31.10.2019 року витребувано від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. копія нотаріальної справи (документів) на підставі яких був вчинений 13 березня 2019 року виконавчий напис №5862 про стягнення заборгованості за кредитним договором між АТ «Банк Ренесанс капітал» (правонаступник АТ «ПУМБ») до ОСОБА_1

18.11.2019 року, до суду, від приватного нотаріуса Хара Н.С., надійшли копії документів на підставі яких був вчинений виконавчий напис № 5862 від 13.03.2019 року.

Ухвалою від 21.11.2019 року, підготовче провадження закрито, справа призначена до судового розгляду.

У встановлений ухвалою від 06.09.2019 року строк відповідачу на подання відзиву, від відповідача АТ «Перший Український Міжнародний Банк», відзив не надійшов.

27.11.2019 року до суду від представника позивача надійшов орієнтовний розрахунок судових витрат.

Відповідач АТ «Перший Український Міжнародний Банк»в судове засідання не з`явився, відзив на позов не надав, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомив, будь яких заяв суду не надав.

Третя особа приватний нотаріус Хара Н.С. надала заяву про розгляд справи за її відсутності, з урахуванням фактичних відносин.

Третя особа приватний виконавець Вольф Т.Л. в судове засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила.

21.05.2020 року до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про відшкодування судових витрат з відповідача ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк»у розмірі 1152,20 грн., та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3150 грн.

Від представника позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі та участі позивача, заперечень проти ухвалення заочного рішення не надходило.

Відповідно до ст. 280 ч.1 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У суду є підстави для ухвалення заочного рішення.

Відповідно до ст. 247 ч.2 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Судом встановлено, що 13.02.2014 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк ренесанс капітал», правонаступником якого виступає АТ «Перший Український Міжнародний Банк», укладено кредитний договір № 85019477369 на суму 10946, 25 грн., з яких: 9730 грн. з метою оплати товару, та 1216,25 грн. для оплати договору страхування, строком на 10 місяців, зі сплатою 0,10 % річних, з розміром комісії за обслуговування кредитної заборгованості в 1%.

За загальним правилом ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Судом встановлено, що 13.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 5862 про стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за кредитним договором №85019477396 від 13.02.2014 року, укладеним ним із АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «Перший Український міжнародний банк», заборгованості за кредитним договором.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Як зазначено у виконавчому написі, строк платежу за кредитним договором №85019477396 від 13.02.2014 року настав, боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 06.03.2018 року по 06.03.2019 року. Сума заборгованості складає 16265,10 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту 9851,96 грн., прострочена заборгованість за комісією 985,14 грн., прострочена заборгованість за процентами 6,30 грн., неустойка за порушення зобов`язань по кредиту в розмірі 5421,70 грн.

За вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі ст. 31 ЗУ «Про нотаріат» стягнуто плату зі стягувача в розмірі 500 грн. З виконавчого напису вбачається, що він вчинений на підставі ст. 87-91 Закону України «Про нотаріат» та п. 2 Переліку за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

З копії матеріалів нотаріальної справи, які були надані приватним нотаріусом Хара Н.С., вбачається, що для вчинення виконавчого напису нотаріусу було надано, крім іншого копію письмової вимоги (повідомлення) № 70 від 23.01.2019 року, адресованої ОСОБА_1 про те, що станом на 23.01.2019 року у неї перед банком існує заборгованість у розмірі 16265,10 грн. Однак, нотаріусу відомості про отримання боржником вказаного повідомлення надані не були.

Із матеріалів справи вбачається, що банком надано нотаріусу виписку з рахунку ОСОБА_1 із зазначенням сум заборгованості, однак з наданої виписки неможливо встановити наявність безспірної заборгованості, оскільки первинні облікові документи, оформлені у порядку, визначеному ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» нотаріусу надані не були, тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості позивача перед банком, а також розмір комісії та процентів за користування кредитними коштами, зазначених у виконавчому написі, є безспірним.

Відповідно до умов кредитного договору №85019477396 від 13.02.2014 року, та графіку платежів, він був укладений на 10 місяців, тобто до 14.12.2014 року.

У виписці з рахунку відсутня достатня і безспірна інформація щодо строку прострочення та періоду, за який виникла заборгованість, а також інформація, яка б підтверджувала, що заборгованість, яку пропонується стягнути з позичальника, виникла виключно в межах строку позовної давності, враховуючи те, що банк звернувся до нотаріуса 06.03.2019 року.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що заборгованість, за написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ», не є безспірною. Подані документи ПАТ «ПУМБ» нотаріусу не підтверджують безспірність заборгованості. Окрім того, суд також приходить до висновку, що нотаріус не перевірила, чи не минуло більше трьох років з дня виникнення права вимоги.

З тексту оспорюваного виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст. 87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172.

Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі «Перелік»).

Постановою Кабінету Міністрів № 622 від 26.11.2014 року Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та до нього включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.

Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Підставою для скасування вказаного нормативного акту стало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

При прийнятті постанови 22.02.2017 року колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

Згідно ч. 5 ст. 254 КАС України в редакції, що діяла на момент ухвалення вказаного судового рішення, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 набрала законної сили цього ж дня - 22.02.2017 року, отже і п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» також втратив чинність з цього дня.

Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21.03.2017 року № 23.

В подальшому ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.06.2018 року у справі № 826/20084/14 відмовила в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

З викладеного вбачається, що Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусі, затверджений постановою Кабінет Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваних виконавчих написів нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., стосувався лише нотаріально посвідчених договорів, і не міг застосовуватись до кредитного договору, укладеного між позивачем ОСОБА_1 та АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український міжнародний банк», у простій письмовій формі.

За таких обставин, суд вважає, що вчинення нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. виконавчого напису від 13.03.2019 року на кредитному договорі №85019477396 від 13.02.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 з АТ «Банк Ренесанс Капітал», правонаступником усіх прав та обов`язків якого є АТ «Перший Український міжнародний банк», у простій письмовій формі на підставі положень Переліку, які рішенням суду визнанні нечинними.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 13.03.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., зареєстрованого в реєстрі за № 5862, про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ».

Позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про відшкодування судових витрат з відповідача АТ «Перший Український Міжнародний Банк»у розмірі 1152,2 грн., та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3150 грн.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з положень ст.141 ЦПК України, та вважає необхідним стягнути з відповідача АТ «Перший український міжнародний банк» на користь позивачки ОСОБА_1 витрати понесені по сплаті судового збору, та за заявою про забезпечення позову.

Відповідно до наявних в матеріалах справи квитанцій, позивачкою ОСОБА_1 сплачено: судового збору (768,4 грн.) та за заявою про забезпечення позову (384,2 грн.), а всього 1152 грн. 60 коп.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачка ОСОБА_1 у своїй заяві про відшкодування судових витрат з відповідача ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», просить стягнути судовий збір за позовну заяву, та заяву про забезпечення позову, на загальну суму в 1152 грн. 20 коп., хоча підтверджуючі документи надані на загальну суму в 1152 грн. 60 коп.

Враховуючи положення ст. 13 ЦПК України, суд вважає за можливе, заявлену до стягнення суму яка складається: судовий збір за позовну заяву, та заяву про забезпечення позову, на загальну суму в 1152 грн. 20 коп., задовольнити.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача ОСОБА_1 , представляв адвокат Панченко Б.М.

Відповідно до ч. 3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно долучених до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу: розрахунку вартості, квитанцій, акту прийому-передачі виконаних робіт і послуг за договором про надання правничої допомоги №2009 від 30.07.2019 року, вбачається, що ОСОБА_1 сплатила адвокату, в рахунок оплати правничої допомоги загальну суму в 3150 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п.14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009 року,п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе задовольнити заяву і в частині відшкодування витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3150 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 133, 137, 141, 229, 263-265, 280, 345 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу м.Києва Вольф Тетяна Леонідівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 5862, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Наталією Станіславівною від 13.03.2016 року щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості в розмірі 16765,10 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (код ЄДРПОУ 14282829, м.Київ, Андріївська, 4) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1152(одна тисяча сто п`ятдесят дві) грн. 20 коп. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 3150(три тисячі сто п`ятдесят) грн.

Рішення може бути оскаржене в Запорізький апеляційний суд протягом 30 днів.

Рішення може бути переглянуто Хортицьким районним судом м. Запоріжжя за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцятиднів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Відповідно пункту 3 Розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальні строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складений 03.07.2020 року.

Суддя: