Рішення № 9021547, 21.07.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.09                                                                                           Справа№ 33/100

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом :Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго»(м. Львів)

до відповідача :Товариства з обмеженою відповідальністю «Флер-Студія»(с. Загір’я)

про :стягнення 865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 21 коп.

Суддя : Цікало А. І.

При секретарі : Герасименко В. С. Представники:

Позивача:Чорней О.В. –представник (довіреність № 502-7145 від 29.12.2008 р.)

Відповідача:не з'явився Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз’яснено їх права та обов’язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.

Представники сторін, присутні в судовому засіданні, не звертались до суду з клопотанням про здійснення технічної фіксації судового процесу.

Суть спору: 06.07.2009 р. на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 4801 поступила позовна заява від Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флер-Студія»(с. Загір’я) про стягнення 865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 21 коп.

Ухвалою суду від 07.07.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 21.07.2009 р.

Позивач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.07.2009 р. виконав, витребувані судом документи представив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

В судовому засіданні 21.07.2009 р. представник позивача представив частину витребуваних документів.

Представник позивача позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заяві та поясненнях.

Відповідач вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі від 07.07.2009 р. не виконав, відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив.

Ухвала про порушення провадження у справі, яка направлялась відповідачу, повернулась до суду з відміткою поштового відділення, що адресат відмовився від одержання.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду спору по суті, відповідач відзив на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку свого повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

26 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Флер-Студія»було укладено договір № 63451/02 про постачання електричної енергії (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 1 Договору, постачальник продає електроенергію споживачу.... а споживач оплачує вартість використаної електроенергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Під час виконання умов Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України, зокрема Правилами користування електричною енергією (далі ПКЕЕ), затвердженими у встановленому порядку (п. 2.1. Договору).

Постачання електричної енергії всім споживачам здійснюється відповідно до режимів, передбачених Договорами (п. 4.1. ПКЕЕ).

Узгоджені сторонами обсяги очікуваного споживання електроенергії оформлюються додатком до договору як договірні величини (п. 4.2. ПКЕЕ).

Згідно Додатку №1 до Договору «Обсяги постачання електричної енергії»(оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), який є його невід’ємною частиною - обсяг постачання електроенергії ТзОВ «Флер-Студія»на грудень 2008 р. - 2200 кВт/год.

Фактично за грудень 2008 р. товариством спожито 3680 кВт/год., тобто перевищено договірну величину споживання електроенергії на 1480 кВт/год.

Рахунок-фактура на вказану кількість спожитої активної електроенергії (3680 кВт/год.) отримано споживачем 10.12.2008 р. та оплачено 12.12.2008 р.

22.12.2008 р. позивач направив на адресу відповідача повідомлення № 3/12-1988 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) в якому вказав, що останній у грудні 2008 року допустив споживання електроенергії в більшому об’ємі ніж передбачено договором на 1480 кВт/год. і тому він повинен сплатити вартість такого понадлімітного споживання.

13.01.2009 р. позивачем було виставлено відповідачу рахунок за понадлімітне споживання № 303901/59850-5 на 865,21 грн., котрий останнім не оплачено.

Станом на день звернення з позовом до суду відповідач заборгованості за понадлімітне споживання електричної енергії не погасив і така становить 865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 21 коп.

Станом на день розгляду справи відповідач доказів сплати заборгованості не надав, відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судову процесі та на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов’язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов‘язання, які виникають між суб‘єктами господарювання або між суб‘єктами господарювання і негосподарюючими суб‘єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов‘язаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно ст. 5 Закону України «Про електроенергетику»№ 575/97-ВР від 16.10.1997 р. (із наступними змінами та доповненнями), Державна політика в електроенергетиці базується на таких принципах:

-          державне регулювання діяльності в електроенергетиці;

-          створення умов безпечної експлуатації об'єктів електроенергетики;

-          забезпечення раціонального споживання палива і енергії;

-          додержання єдиних державних норм, правил і стандартів всіма суб'єктами відносин, пов'язаних з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії;

-          створення умов для розвитку і підвищення технічного рівня електроенергетики;

-          підвищення екологічної безпеки об'єктів електроенергетики;

-          забезпечення захисту прав та інтересів споживачів енергії;

-          збереження цілісності та забезпечення надійного і ефективного функціонування об'єднаної енергетичної системи України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління нею;

-          сприяння розвитку конкурентних відносин на ринку електричної енергії;

-          забезпечення підготовки кадрів високої кваліфікації для електроенергетики;

-          створення умов для перспективних наукових досліджень;

-          забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики;

-          забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів;

-          сприяння розвитку альтернативної енергетики як екологічно чистої і безпаливної підгалузі енергетики шляхом встановлення «зеленого»тарифу та оплати електростанціям, які виробляють електричну енергію з використанням альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - вироблену лише малими гідроелектростанціями), всієї виробленої ними електричної енергії в повному обсязі у грошовій формі, без застосування будь-яких видів заліків погашення заборгованості із розрахунків за електроенергію.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про електроенергетику», споживачі електричної енергії мають право на:

-          підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією;

-          вибір постачальника електричної енергії;

-          отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов та режимів її споживання;

-          отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами;

-          відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення його прав, згідно з законодавством;

-          відшкодування витрат, пов'язаних з будівництвом (реконструкцією) ними мереж (споруд) згідно з технічними умовами, виданими підприємствами електроенергетики, у розмірі та у порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються цим Законом, законами України «Про захист прав споживачів», «Про захист економічної конкуренції», «Про енергозбереження», іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

У випадку перевищення договірної величини потужності споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

За умови неповної оплати за спожиту електричну енергію споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.

Споживач забезпечує безперешкодний доступ відповідальних представників енергопостачальника, підприємства, що здійснює передачу електричної енергії, до власних електричних установок для контролю за рівнем споживання електричної енергії, а також для виконання відключення та обмеження споживання відповідно до встановленого порядку. В разі перешкоди у доступі зазначених представників до електричних установок споживача посадові особи такого споживача несуть відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На час розгляду справи, відповідач відзиву на позов не представив, проти позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, не заперечив, не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, не представив доказів сплати заборгованості, не скористався наданим йому правом на захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів і на участь у судовому процесі.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач проти позову не заперечив, доказів погашення заборгованості не представив, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судові рішення», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флер-Студія»(с. Загір’я) про стягнення 865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 21 коп. обґрунтовані та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 16549 від 01.07.2009 р. позивачем сплачено в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп.

Згідно платіжного доручення № 16546 від 01.07.2009 р. позивачем сплачено 315 (триста п’ятнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 625, 629, ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 193, 216 ГК України, ст.ст. 5, 25, 26 Закону України «Про електроенергетику»№ 575/97-ВР від 16.10.1997 р. (із наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.          Позов Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Флер-Студія»(с. Загір’я) про стягнення 865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 21 коп. –задоволити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Флер-Студія»(с. Загір’я, Пустомитівський район, Львівська область, 81139; код ЄДРПОУ 33734926) на користь Відкритого акціонерного товариства «Львівобленерго»(вул. Козельницька, 3, м. Львів, 79026; код ЄДРПОУ 00131587) –865 (вісімсот шістдесят п'ять) грн. 21 коп. –боргу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. –державного мита та 315 (триста п’ятнадцять) грн. 00 коп. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Суддя