Рішення № 90211659, 30.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/9564/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., за участі секретаря судового засідання Морозової Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київської обласної радидоВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українипро визнання протиправними та скасування постанов, Представники сторін:

позивача Литвин А.П. ;

відповідача Федорін І.В .

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська обласна рада звернулась до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановського Ю.В. у виконавчому провадженні від 24.12.2019 ВП № 60934023, а саме:

1) від 24.12.2019 про стягнення виконавчого збору з Київської обласної ради на користь Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в сумі 16 692,00 грн;

2) від 20.01.2020 про стягнення штрафу з Київської обласної ради на користь Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України штрафу в сумі 5 100,00 грн;

3) від 03.03.2020 про стягнення штрафу з Київської обласної ради на користь Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України штрафу в сумі 10 200,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2020 відкрито спрощене провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що у органу виконавчої служби були відсутні підстави для винесення спірних постанов, оскільки рішення суду було виконано до відкриття виконавчого провадження.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що рішення суду не було виконано відповідачем у визначений в рішенні спосіб, внаслідок чого стягнення з позивача виконавчого збору на накладення штрафів є цілком правомірним.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

03 грудня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва по справі №640/963/19 видано виконавчий лист про зобов`язати Київську обласну раду в особі голови Київської обласної ради на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 червня 2017 року у справі №752/14788/14-ц, видати розпорядження (наказ) про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді головного лікаря комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом».

24.12.2019 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кудрановським Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №60934023 по виконанню виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2019 по справі № 640/693/19.

В цей же день, 24.12.2019 старшим державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 16 692,00 грн з боржника - Київської обласної ради.

20.01.2020 старшим державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу ВП №60934023, якою за невиконання рішення суду без поважних причин на Київську обласну раду накладено штраф в сумі 5100 грн.

Листами від 29.01.2020, від 04.02.2020, від 12.02.2020, стягувач у виконавчому провадженні - ОСОБА_3 повідомила орган виконавчої служби про не виконання Київською обласною радою рішення суду.

Постановою старшого державного виконавця від 03.03.2020 на позивача накладено штраф в сумі 10200 грн за повторне невиконання рішення суду без поважних причин.

Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю вказаних постанов, позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.

Суть спору зводиться до того, що на переконання позивача, ним належним чином та в повному обсязі виконано рішення суду до відкриття виконавчого провадження шляхом видання Розпорядження від 02.12.2019 №437, в той час як відповідач наголошує на тому, що Розпорядження видано не Головою Київської обласної ради, як то визначено рішенням суду, а його першим заступником, що свідчить на користь невиконання боржником рішення суду.

При цьому, обставини отримання позивачем постанов про відкриття виконавчого провадження та про накладення штрафу не є спірними.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України від № від 02.06.2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (зі змінами та доповненнями) (надалі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Частиною четвертою статті 19 Закону передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктом 6 частиною п`ятою статті 19 Закону встановлено, що боржник зобов`язаний надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Статтею 63 Закону встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 63 Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, законодавцем передбачено негативні наслідки (штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин.

При цьому, за змістом ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Судом встановлено, що оскаржувані постанови про накладення штрафу винесено у зв`язку із невиконанням боржником - позивачем рішення Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №640/963/19 (виконавчий лист виданий Окружним адміністративним судом міста Києва 03.12.2019) у встановлені державним виконавцем строки, а саме, не надано підтвердження видання Київською обласною радою в особі голови Київської обласної ради на виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 червня 2017 року у справі №752/14788/14-ц, розпорядження (наказу) про поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді головного лікаря комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний центр профілактики та боротьби з ВІЛ/СНІДом».

Одночасно державним виконавцем встановлено обставини не повідомлення боржником про поважні причини такого невиконання.

Суд погоджується з правомірністю і обґрунтованістю дій відповідача по винесенню спірних постанов та одночасно з правомірністю самих постанов про накладення штрафу, адже в матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем рішення суду станом на 30.06.2020.

При цьому, суд приймає до уваги те, що будь які інші дії та рішення відповідача в рамках виконавчого провадження №60934023 позивачем не оскаржуються, а отже, є можливим дійти висновку про те, що державним виконавцем в повній мірі було дотримано процедурні моменти, як при відкриті виконавчого провадження, так і при повідомленні позивача про необхідність добровільно виконати рішення суду у визначений строк.

Посилання позивача на те, що Розпорядженням Першого заступника голови Київської обласної ради від 02.12.2019 №437, ОСОБА_4 поновлено на посаді, судом відхиляються, адже такого порядку виконання постанови від 13.11.2019 по справі №640/963/19 Шостим апеляційним адміністративним судом не передбачалось, а отже, позивач був зобов`язаний безумовно виконати рішення суду в такий спосіб, який визначений резолютивною частиною рішення - розпорядження (наказ) мало бути видане Київською обласною радою в особі виключно Голови Київської обласної ради, а не його першого заступника, як то на власний розсуд зроблено позивачем.

До того ж, у випадку, коли позивач в особі голови не міг фізично виконати рішення суду, останній не був позбавлений можливості звернутись до суду за відповідним роз`ясненням або із заявою про зміну порядку виконання рішення.

На переконання суду, належним та допустимим доказом об`єктивної неможливості виконання позивачем рішення суду, могла бути виключно відповідна ухвала суду з означених вище питань, а тому державним виконавцем цілком правомірно не прийнято до уваги неодноразові листи-звернення позивача з приводу виконання ним судового рішення шляхом прийняття розпорядження від 02.12.2019 №437 Першим заступником Київської обласної ради.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Горнсбі проти Греції» Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (п. 68 рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції»).

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі «Глоба проти України» відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), заява N 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі «Фуклев проти України» (Fuklev v. Ukraine), заява N 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі «Глоба проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні Дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що оскільки позивачем, як в рамках виконавчого провадження, так і до матеріалів справи, не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду по справі №640/963/19, то постанови про накладення штрафу винесені в межах виконавчого провадження №60934023 прийняті цілком правомірно та в межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та враховуючи, що судом не виявлено порушень відповідачем вимог законодавства при прийняття постанов про накладення штрафу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно постанови про стягнення виконавчого збору, суд зазначає наступне.

За змістом ч.ч.3, 4 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Разом з тим, відповідно до положень ч.9 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

В свою чергу, пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

В матеріалах справи, як встановлено вище, відсутні докази виконання позивачем рішення суду, як до відкриття виконавчого провадження, так і станом на дати винесення постанов про накладення штрафу, внаслідок чого підстави для скасування постанови про стягнення виконавчого збору відсутні, а позовні вимоги в цій частині задоволенню також не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 264, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Київська обласна рада (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24572267, адреса: 01196, м.Київ, ПЛОЩА ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 1).

Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 13).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 30.06.2020.

Суддя П.О. Григорович