Рішення № 90209932, 24.06.2020, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/1419/20

Провадження № 2/185/1976/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Мінарської О.А., представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , представника третьої особи Костенко Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа : Служба у справах дітей Павлоградської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, суд -

В С Т А Н О В И В:

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначила, що до 12.06.2017 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Павлоградського міськрайонного суду з відповідача на її користь на утримання дитини стягнуті аліменти. Після розірвання шлюбу враховуючи соціальне та економічне становище в нашій країні вона знайшла роботу у Республіці Польща. 02.05.2018 року відповідач надав нотаріальну згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон України до Республік Польща Німеччина в її супроводі. За час проживання у Польщі дочка почала відвідувати польську школу, товаришувала з іншими дітьми, удосконалила знання не тільки польської а й англійської мови. Перебування у Польщі позитивно вплинуло на як на розвиток дитини, її світогляд та здоров`я. У м. Прущ-Гданський вона має постійну достатньо оплачувану роботу, отримує середньомісячну заробітну плату 2 610 польських злотих, що становить приблизно 16 025,40 грн. Вона має житло - двокімнатну квартиру обладнану усім необхідним. Вона постійно піклується про дитину її фізичний і духовний розвиток, навчання, забезпечує усім необхідним. У черговий приїзд до України вона звернулась до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, на що відповідач відповів відмовою. В той же час батько не в змозі приділяти дитині увагу, крім того він проживає двокімнатній квартирі з новою дружиною та її сином - підлітком. У ОСОБА_5 відсутня окрема кімната. Більшість свого часу, що дитина проживає в Україні вона проводить з бабусею - її матір`ю. Вважає, що батько безпідставно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, пояснив, що на даний час позивач працює та проживає у Польщі і не має можливості приїхати в Україну. Дитина проживає з бабусею, матір`ю позивача. Батько не приймає участі у вихованні дитини та її навчанні.

Відповідач в судовому засідання позов не визнав пояснив, що раніше він надав дозвіл на виїзд доньки за кордон і дружина тривалий час не повертала дитину, влаштувала без його згоди дитину у школу у Польщі, у зв`язку з чим він був вимушений звертатися до суду у м. Прущ-Гданський для повернення дитини. Коли дочка повернулась вона деякий час проживала у нього в квартирі. Він мешкає в двокімнатній квартирі з дружиною та її сином якому 15 років. Хлопець проживає в окремій кімнаті, а ОСОБА_5 жила в кімнаті з ним та його дружиною. На даний час він не працює, перебуває на обліку у центрі зайнятості, отримує дохід 4 000 грн. Він влаштував дочку до школи, вона її відвідувала але у зв`язку з карантином вона знаходиться вдома у бабусі. Останній раз бачив ОСОБА_5 у березні 2020 року, спілкується з нею по телефону. Вважає, що доньку налаштовують проти нього і тому вона не хочу жити разом з його сім`єю. Не бажає надавати дозвіл на виїзд дитини за кордон оскільки вважає, що дочці буде краще в України, оскільки у Польщі вона одна із мамою а на території України у неї є батько і багато родичів. Не хоче щоб його позбавляли можливості спілкуватися з дитиною.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, оскільки батько дитини у травні 2018 року надав дозвіл на виїзд дитини за кордон на три місяці. Позивач вивезла дитину до Польщі та незаконно утримувала її там і не повертала до тих пір, поки батько не звернувся до суду у Польщі. Крім того, позивач просить надати дозвіл до 20.11.2022 року, тоді як трудовий договір позивача продовжений до 22.04.2021 року, отже підстави перебування її у Польщі з цього часу відсутні. Крім того, у Польщі дитина проживає з матір`ю і коли мати перебуває на роботі вона знаходиться вдома одна тому для забезпечення безпеки ОСОБА_5 їй буде краще проживати в Україні.

Представник третьої особи ОСОБА_8 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позову, оскільки позивач має постійну роботу, стабільний щомісячний дохід, має житло з окремою кімнатою для дитини. В той час коли батько не працює, отримує дохід 4 000 грн., проживає із своєю дружиною та її сином у двокімнатній квартирі в якій відсутня окрема кімната для ОСОБА_5 . Дівчинка знаходилась в одній кімнаті із батьком та його дружиною. На даний час як зазначив сам відповідач з дочкою не зустрічається, спілкується по телефону, дівчинка проживає у бабусі. Вважає що в інтересах дитини необхідно надати дозвіл на виїзд дитини за кордон.

Вислухав учасників справи, свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_5 , вивчивши матеріали справи, оцінюючи їх у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

До 12 червня 2017 року сторони перебували у шлюбі, рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.06.2017 року шлюб було розірвано.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с. 10)

Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, дитина проживає з позивачем.

02.05.2018 року відповідач надав згоду на тимчасовий виїзд дитини за кордон України до Республік Польща, Німеччина та інших країн - учасниць Шенгенської угоди у період з 20.05.2018 року по 20.08.2018 року. Дана згода була посвідчена нотаріально (а.с. 14)

Позивач з дочкою виїхали до Польщі. 03.06.2018 року орендували житлове приміщення АДРЕСА_1 , що підтверджується договором оренди приміщення (а.с. 20-24)

24.09.2018 року позивач уклала трудовий договір з фірмою «Пекарня Мерса» строком до 22.04.2021 року (а.с.19)

З 2018-2019 та 2019-2020 навчальний рік ОСОБА_10 навчалась в Початковій школі АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідною довідкою. (а.с. 15-18)

Як зазначає позивач у позові та підтвердив в судовому засіданні представник позивача, на даний час у позивача є можливість, через складну економічну ситуацію в України, тимчасово проживати та працювати у Польщі. За час проживання за кордоном ОСОБА_5 відвідувала школу, вивчала іноземні мови, що сприяло розширенню її світогляду. Позивач повністю забезпечує дитину всім необхідним та створила належні умови для неї, її фізичного та духовного розвитку, навчання.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що є матір`ю позивача. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 разом із матір`ю повернулася до ОСОБА_11 . Батько забрав дитину жити до себе. ОСОБА_5 пожила у нього декілька днів і він одвіз її до своєї матері у село. Після канікул ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 до школи не пішла і тільки 27.01.2020 року онука пішла до школи. З 28.01.2020 року почався карантин по грипу і до лютого ОСОБА_5 була у неї вдома. Коли почалося навчання вона возила дівчинку до школи і вона її забирала, піклувалась про неї та займалась її навчанням. Дівчинка не бажає жити у батька у них там немає місця де жити, крім того, батько на той час працював і ОСОБА_5 була вдома із 15 річним сином другої дружини відповідача. ОСОБА_5 дуже хоче поїхати до Польщі їй дуже подобалася там жити, вона вільно володіє польською мовою. Графік роботи дочки у Польщі до 14.00 години і повертаючись із роботи вона забирала із школи ОСОБА_5 і вони разом ішли додому. Батько з дитиною не бачиться, до школи не приходив зі школи не забирав. Спілкується іноді по телефону. На даний час ОСОБА_5 живе з нею та її чоловіком, фактично вона і без батька і без матері і дуже хоче до мами. Дійсно протягом 2018 -2019 року дочка не поверталась в Україну, але це було у зв`язку з тим, що вона подала документи на карту побуту і тривалий час її оформлювала, в цей час не можливо було виїхати з території Польщі.

В судовому засіданні в присутності педагога-психолога та представника органу опіки та піклування були допитана малолітня ОСОБА_5 , яка пояснила, що на даний час вона проживає із бабусею та дідусем у ОСОБА_11 . Коли повернулась в Україну до ОСОБА_11 декілька днів пожила у батька їй там не сподобалося, оскільки там немає місця і вона спала у одній кімнаті з батьком та його дружиною. Коли батько і його дружина були на роботі, вона була із сином батькової дружини, однак він з нею навіть не розмовляв. Потім батько одвіз її в село до бабусі - татової матері. Фактично у школі в Павлограді вона навчалась дуже мало спочатку був карантин по групу а потім дистанційне навчання. Батько до школи не приходив, не забирав її. Бачилась із ним у березні 2020 року, іноді він телефонує їй, однак разом вони не проводять час. Їй дуже подобалося жити із мамою у Польщі, вона ходила до польської школи у неї було багато друзів. Жили з мамою у двокімнатній квартирі, у неї окрема кімната.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, що їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року N 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Згідно з ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Так, рішенням у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява N 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Враховуючи встановлені судом обставини, зокрема те, що після розірвання шлюбу між сторонами дитина проживає з матір`ю (проти чого відповідач не заперечує, оскільки з позовом про визначення місця проживання дитини не звертався), яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку; заслухавши думку дитини та урахувавши те, що дитина тривалий час провела у Польщі, де вона зарахована на навчання, а мати має постійну роботу, житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, в той же час приймаючи до уваги, що батько відмовляючись надати дозвіл на виїзд дитини за межі України, за час проживання дитини на території України вже протягом 3 місяців з дитиною не бачився, іноді спілкувався по телефону, а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суд дійшов висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до Польщі із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) в якому Велика Палата відступила від правового висновку, згідно з яким пріоритетними в цій категорії справ є дотримання принципу рівності прав батьків щодо дитини. У вищевказаній постанові зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Суд вважає, що термін один рік з дня набрання рішенням законної сили буде достатнім та відповідатиме інтересам дитини, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 11-13, 81, 95, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Павлоградської міської ради про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька - задовольнити частково.

Надати ОСОБА_4 дозвіл та тимчасовий виїзд за межі України дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у супроводі матері ОСОБА_4 терміном на один рік з дати набрання рішенням суду законної сили, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 .

В іншій частині - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня її проголошення (складення).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою:http://reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи

Позивач :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , фактично проживає: АДРЕСА_3 .

Відповідач:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою : АДРЕСА_4 , фактично проживає: АДРЕСА_5 .

Третя особа:

Служба у справах дітей Павлоградської міської ради, код ЄДРПОУ 21946193, місцезнаходження : Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 42-а.

Суддя С. Г. Юдіна