Рішення № 90207521, 03.07.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2020 р. № 400/750/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачів:1: Державної фіскальної служби України, Львівська площа, 8, м. Київ, 04053 2: Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в сумі 93 116,04 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1) та Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 р. по справі № 400/853/19; стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 93116,04 грн за час затримки виконання рішення суду.

Ухвалою від 17.02.2020 р. суд відмовив у відкритті провадження в частині позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо несвоєчасного виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 р. по справі № 400/853/19.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення суду про поновлення позивача на посаді підлягало негайному виконанню, однак відповідачами допущено несвоєчасне виконання рішення. За затримку його виконання позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки. За розрахунками позивача час затримки складає з 24.05.2019 р. по 21.01.2020 р., що дорівнює 93116,04 грн.

30.03.2020 р. відповідачем 2 подано відзив на позовну заяву (а. с. 46-52), де зазначено, що у виконавчому листі про поновлення позивача на посаді судом допущено описку в частині боржника, у зв`язку з чим виникла необхідність виправлення помилки. Посада позивача відноситься до таких, рішення по яким приймає голова ДФС України, відтак, у відповідача 2 були відсутні повноваження поновити позивача на посаді. На момент поновлення позивача посади, яку він займав до звільнення, не існувало. Відповідач 2 вважає, що затримка виконання судового рішення відбулася не з вини відповідачів, що виключає настання відповідальності за ст. 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Крім того, відповідач 2 не згоден із періодом, який позивач вважає затримкою виконання рішення суду. Так, наказ ДФС України про виконання рішення суду видано 20.01.2020 р., а тому період затримки складає 165 робочих днів, а не 166, як зазначив позивач.

30.03.2020 відповідачем 1 також подано відзив на позов (а. с. 58-62), в якому він просить відмовити в задоволенні позову з тих же підстав, що й відповідач 2.

31.03.2020 р. позивач подав відповідь на відзив (а. с. 67-69), згідно з якою наказ відповідача 1 від 20.01.2020 р. не відновив прав позивача, оскільки не призвів до фактичного допущення його до роботи. Позивач наголошує на тому, що датою фактичного виконання рішення суду є саме 21.01.2020 р., коли відповідач 2 видав наказ про введення в дію наказу відповідача 1.

За клопотанням сторін справу розглянуто в письмовому провадженні.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач з 2002 року проходив службу в органах податкової міліції на різних посадах.

Наказом відповідача 1 від 04.03.2019 р. № 59-ос позивача звільнено з посади через скорочення штатів.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 р. по справі № 400/853/19 наказ скасовано, а позивача поновлено на службі (а. с. 8-10). Рішення суду в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 р. рішення суду першої інстанції залишене без змін (а. с. 11-16). Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2019 р. у відкритті касаційного провадження відмовлено.

20.01.2020 р. на виконання рішення суду наказом ДФС України № 36-о скасовано наказ від 04.03.2019 р. № 59-ос та поновлено позивача на посаді (а. с. 17).

21.01.2020 р. відповідачем 2 видано наказ № 8-о про введення в дію наказу ДФС України від 20.01.2020 р. № 36-о (а. с. 18-19).

29.01.2020 р. позивач звернувся до відповідача 2 із запитом на отримання публічної інформації, в якому зазначив про наявність підстав для виплати йому середнього заробітку за період з 24.05.2019 р. по 22.01.2020 р. (а. с. 20-22).

Листом від 04.02.2020 р. відповідач 2 повідомив про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 05.03.2019 р. по 23.05.2019 р., що відповідає резолютивній частині рішення суду по справі № 400/853/19 (а. с. 23).

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з наступного.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 р. по справі № 400/853/19 в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню.

Негайне виконання полягає в тому, що рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно, з часу його проголошення в судовому засіданні чи підписання суддею у випадку ухвалення в письмовому провадженні. Таким чином забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів позивача, наприклад, стягнення заробітної плати за один місяць чи поновлення на посаді.

Тобто, негайне виконання рішення у даному випадку, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після проголошення рішення суду (підписання суддею), незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена ст. 236 КЗпП України, згідно з якою проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, незалежно від вини роботодавця. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Тобто, причини, які стали підставою для затримки, не мають значення.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження. А для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі ст. 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 р. по справі № 260/1424/18.

Таким чином, доводи відповідачів про відсутність їхньої вини в тривалому невиконанні рішення суду про поновлення позивача на посаді, судом відхиляються.

Спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку виконання рішення суду щодо посади в податковій міліції не врегульовано, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.06.2020 р. по справі № 823/384/17.

Як підтверджено матеріалами справи, позивача поновлено на посаді рішенням суду від 23.05.2019 р., отже, з 24.05.2019 р. почався період затримки виконання рішення.

Наказ ДФС України про виконання рішення суду прийнято 20.01.2020 р., однак суд погоджується з позицією позивача, що фактично рішення суду виконано з виданням наказу ГУ ДФС 21.01.2020 р. Оскільки саме в наказі від 21.01.2020 р. № 8-о вказано вважати позивача поновленим на службі та таким, що приступив до виконання службових обов`язків.

Отже, період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді тривав з 24.05.2019 р. по 21.01.2020 р., тобто, 166 робочих днів.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У постанові від 25.07.2018 р. по справі № 552/3404/17 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення вказаній нормі, зокрема, у рішенні від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині 2 статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право відповідно до ст. 236 КЗпП України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 24.05.2019 р. по 21.01.2020 р.

Згідно з довідкою відповідача 2 від 07.03.2019 р. № 42/14-29-05-02-12 середній заробіток позивача (середньомісячна сума доходів) складає 11499,19 грн за один календарний місяць (а. с. 70).

Відповідно до п. 4 Розділу ХІІ Порядку виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 17.07.2018 р. № 616 (далі - Порядок № 616), особам начальницького складу податкової міліції, звільненим з органів ДФС, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за визначений час вимушеного прогулу грошове забезпечення нараховується виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів періоду вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 2 Розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення, одноденний розмір грошового забезпечення - місячне грошове забезпечення, поділене на кількість календарних днів місяця настання події.

Одноденний розмір грошового забезпечення позивача, з урахуванням сум, зазначених у довідці від 07.03.2019 р., становить 389,80 грн. (22998,38 грн / 59 календарних днів = 389,80 грн).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 24.05.2019 р. по 21.01.2020 р. складає 64706,80 грн (166 календарних днів * 389,80 грн).

У своїх розрахунках позивач застосовував Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100, однак дану позицію суд вважає хибною.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо необхідності застосування спеціального нормативно-правового акта для нарахування і виплати грошового забезпечення (наприклад, постанова Верховного Суду від 25.04.2019 р. по справі № 814/163/17).

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, на суму 64706,80 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 931,16 грн (а. с. 32), відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 підлягає 642,50 грн, оскільки позовні вимоги задоволені саме до відповідача 2.

Керуючись ст. 2, 19, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державної фіскальної служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, ідентифікаційний код 39292197) та Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 93116,04 грн за час затримки виконання рішення суду - задовольнити частково.

2. Стягнути з Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 р. по справі № 400/853/19 про поновлення ОСОБА_1 на посаді, у сумі 64706,80 грн (шістдесят чотири тисячі сімсот шість грн 80 коп.).

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) судовий збір у сумі 642,50 грн (шістсот сорок дві грн 50 коп.) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Дата складення повного судового рішення 03.07.2020 р.

Суддя Н.В. Лісовська