Рішення № 90207413, 06.07.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

06 липня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1526/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом адвоката Шмуйлової Інни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 до Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Шмуйлової Інни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області (далі - відповідач, Новокраснянська сільська рада), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області, сьомого скликання, п`ятдесят дев`ятої сесії, № 59/19 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га для особистого селянського господарства;

- визнати протиправним рішення Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області, сьомого скликання, п`ятдесят дев`ятої сесії, № 59/20 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га для садівництва;

- зобов`язати Новокраснянську сільську раду Кремінського району Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,000 га для особистого селянського господарства, в контурі №772, яка віднесена до земель населеного пункту (пасовища поліпшені) с. Новокраснянка Кремінського району Луганської області;

- зобов`язати Новокраснянську сільську раду Кремінського району Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1200 га для індивідуального садівництва, в контурі №772, яка віднесена до земель населеного пункту (пасовища поліпшені) с. Новокраснянка Кремінського району Луганської області;

- стягнути з Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області, 92923, Луганська область, Кремінський район, с. Новокраснянка, вул. Центральна, 85-А, Код ЄДРПОУ 04336205 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що на запит Головне управління Держгеокадастру у Луганській області листом від 12.02.2020 № 29-12-0.2-992/2-20 повідомило, що відповідно до Проекту роздержавлення та приватизації земель КСП «Краснянське» Новокраснянської сільської ради Кремінського району, затвердженого рішенням Кремінської районної ради від 12.12.1995 року № №22/1, землі в контурі № 772 віднесені до земель населеного пункту (пасовища поліпшені) с. Новокраснянка Кремінського району Луганської області. Згідно з наявними даними Відділу у Кремінському районі Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та даними державної статистичної звітності кількісного обліку земель форми 6-зем «Звіт про наявність земель та розподіл їх власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності встановленою наказом Держкомстату від 05.11.1998 №377 «Про затвердження форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, станом на 01.01.2016 р. зазначені землі обліковуються в шифрі 97 - землі загального користування, графа 12 - пасовища. Розпорядження даними землями здійснюється відповідно до повноважень визначених ст.12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ.

15.01.2020 позивач звернувся з заявами до Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області про надання йому як учаснику антитерористичної операції дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власнінсть земельної ділянки, площею 2,0 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради, Кремінського району для ведення особистого селянського господасрства та земельної ділянки, площею 0,12 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради, Кремінського району для ведення садівництва.

18 лютого 2020 року Рішенням № 59/19 та Рішенням № 59/20 п`ятдесят дев`ятої сесії сьомого скликання Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області йому відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,0 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради, Кремінського району для ведення особистого селянського господарства та земельної ділянки, площею 0,12 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради, Кремінського району для ведення садівництва в зв`язку з тим, що на даний час не встановлені межі села і сільська рада не може розпоряджатися земельними ділянками в контурі 772.

На думку позивача, вищевказані рішення Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області не ґрунтуються на законі та є протиправними.

Ухвалою суду від 16 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 22-23).

11.06.2020 та 12.06.2020 за вх. №№ 22961/2020 та 23077/2020 відповідно від Новокраснянської сільської ради надійшли листи, в яких відповідач зазначив, що заперечує проти позовної заяви ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що на даний час не встановлені межі села і сільська рада не може розпоряджатися земельними ділянками в контурі 772 до встановлення меж села, згідно ст. 12, 155 ч. 1, ст.ст. 173,174 Земельного кодексу України, статті 19 ч. 2 Конституції України, Постанови ВСУ № 391/1055/14-ц від 27.09.2017 (арк. спр. 30,31).

Суд зазначає, що відповідачем відзив надано 29.05.2020, і у відповідності до приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

У зв`язку з тим, що відповідач скористався правом надання відзиву до закінчення карантину, передбаченим пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України, строки розгляду справи продовжені на строк дії карантину в силу вимог наведеної норми.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , має статус учасника бойових дій відповідно до посвідчення НОМЕР_2 , виданого 20.04.2016 ГУ МВС України у Луганській області (арк. спр. 6-9).

15.01.2020 позивач звернувся до голови Новокраснянської сільської ради із заявами, в яких з посиланням на статті 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України та норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 0,12 га для ведення садівництва та площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані на території Новокраснянської сільської ради Креміського району (арк. спр. 11,12).

У відповідь на запит позивача 03.02.2020 Головне управління Держгеокадарстру у Луганській області листом від 12.02.2020 № 29-12-0.2-992/2-20 повідомило, що відповідно до Проекту роздержавлення та приватизації земель КСП «Краснянське» Новокраснянської сільської ради Кремінського району, затвердженого рішенням Кремінської районної ради від 12.12.1995 № 22/1, землі в контурі № 772 віднесені до земель населеного пункту (пасовища поліпшені) с. Новокраснянка Кремінського району Луганської області. Зазначені землі обліковуються в шифрі 97 - землі загального користування, графа 12 - пасовища. Розпорядження даними землями здійснюється відповідно до повноважень визначених ст. 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (арк. спр. 10).

Рішенням № 59/19 п`ятдесят дев`ятої сесії Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області сьомого скликання від 18.02.2020 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в контурі 772 громадянину ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що на даний час не встановлені межі села і сільська рада не може розпоряджатися земельною ділянкою в контурі 772 (арк. спр. 13).

Рішенням № 59/20 п`ятдесят дев`ятої сесії Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області сьомого скликання від 18.02.2020 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва в контурі 772 громадянину ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що на даний час не встановлені межі села і сільська рада не може розпоряджатися земельною ділянкою в контурі 772 (арк. спр. 14).

Вирішуючи справу у межах заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади (частина друга статті 2 Земельного кодексу України).

Згідно із пунктами а, б, в частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно із частиною першою статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина друга статті 22 Земельного кодексу України).

Відповідно до пункту а) частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

У відповідності до статті 34 «Землі для сінокосіння і випасання худоби» Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Положеннями статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, зокрема, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 79-1 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 79-1 Земельного кодексу України).

Пунктами б) та в) частини першої статті 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Зазначена норма кореспондується зі змістом пункту а) частини третьої статті 116 Земельного кодексу України.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю (частина перша статті 83 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною третьою статті 83 Земельного кодексу України земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об`єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об`єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність.

Частиною четвертою статті 83 Земельного кодексу України визначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать:

а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо);

б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту;

в) землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;

г) землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом;

ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом;

д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування;

е) земельні ділянки, штучно створені в межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів;

є) землі під об`єктами інженерної інфраструктури міжгосподарських меліоративних систем, які перебувають у комунальній власності.

Частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до частини десятої статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 Земельного кодексу України).

Таким чином, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Як вбачається з листа Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 12.02.2020 № 29-12-0.2-992/2-20 землі в контурі № 772 віднесені до земель населеного пункту (пасовища поліпшені) с. Новокраснянка Кремінського району Луганської області, розпорядження даними землями здійснюються відповідно до повноважень визначених статтею 12 Земельного кодексу України (арк. спр. 10).

Оцінюючи правомірність оскаржуваних рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині другій статті 2 КАС України, що відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб`єкта.

Так, відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У пункті 58 рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зокрема, зазначено, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Тобто, з метою дотримання принципу верховенства права суб`єкти владних повноважень, приймаючи рішення владно-управлінського характеру, мають належним чином його мотивувати. Мотивація прийняття рішення суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій має оцінюватися судом при здійсненні контролю за виконанням судових рішень.

Відмовляючи у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства та садівництва в контурі № 772, відповідач зазначає, що на даний час не встановлені межі села та сільська рада на може розпоряджатися земельною ділянкою у зазначеному контурі,

Рішення відповідача від 18.02.2020 № 59/19 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в контурі 772 громадянину ОСОБА_1 » та від 18.02.2020 № 59/20 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва у контурі 772 громадянину ОСОБА_1 », вмотивовано виключно не встановленням меж села з посиланням на статті 12, 118, 173 Земельного кодексу України, статтю 46 Закону України «Про землеустрій», пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Щодо положень нормативних актів, на які в оскаржуваних рішеннях посилається відповідач, суд зазначає таке.

Згідно із статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать:

1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 01.04.2010 щодо офіційного тлумачення положень, зокрема пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України - положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України (2768-14) у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу (2768-14 ) вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до статті 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті.

Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Згідно із частиною другою статті 174 ЗК України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами першою, четвертою статті 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Згідно з частинами першою-третьою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Згідно із статтею 46 Закону України «Про землеустрій» Для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць включає:

а) пояснювальну записку;

б) завдання на виконання робіт;

в) рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

г) посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

ґ) викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

д) викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

е) експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

є) опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

ж) матеріали погодження проекту;

з) матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

Проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту може також передбачати пов`язані із цим зміни меж інших суміжних адміністративних одиниць, якщо прийняття рішення про їх зміну згідно із законом належить до компетенції одного органу.

Межі адміністративно-територіальних одиниць визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж району розробляється за рішенням відповідної районної ради, а у разі якщо районна рада не утворена - обласної ради.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі розширення меж населеного пункту за рахунок території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

У разі встановлення меж міст проект також погоджується з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною радою.

Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.

Відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру. Відомості про встановлені (змінені) межі адміністративно-територіальних одиниць зазначаються у витязі з Державного земельного кадастру, який безоплатно видається відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді.

Складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Суд зауважує, що доказів не встановлення меж с. Новокраснянка відповідачем не надано, в той час як відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У правових нормах, на які посилається відповідач в оскаржуваних рішеннях, відсутні посилання на такі підстави для відмови в наданні дозволу згідно діючого законодавства про відведення у власність земельних ділянок як не встановлення меж села, інших норм права в рішеннях суб`єкта владних повноважень не наведено.

Крім того, в цих рішеннях взагалі не надано оцінки можливості передачі у приватну власність земельної ділянки, виходячи з її цільового призначення (пасовище).

Таким чином, оскаржувані рішення не відповідають вимозі щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, яка закріплена пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, та на дотриманні якого неодноразово наполягав ЄСПЛ.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині, визнати протиправними та скасувати оскаржувані рішення відповідача.

Щодо можливості задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозволи на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва та для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає таке.

Дослідженням змісту оскаржуваних рішень встановлено, що вони не містять законодавчо визначених обґрунтувань їх прийняття, не вбачається дослідження суб`єктом владних повноважень питань щодо можливості передачі у приватну власність земельної ділянки, виходячи з її цільового призначення (пасовище).

Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За своїм змістом дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних атах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

З урахуванням вищевикладеного, прийняття рішень з питань надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та у власність в межах Новокраснянської сільської ради є дискреційними повноваженнями відповідача та суд не може підміняти відповідача, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції відповідача, оскільки такі дії виходять за межі визначених суду повноважень законодавцем.

Так, критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття, тощо.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 245 КАС України, зважаючи, що прийняття рішення про з питань надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність в межах Новокраснянської сільської ради є дискреційними повноваженнями відповідача, а суд не повноважний перебирати на себе вирішення питань, які належать до компетенції останнього, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов`язання Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2020 (вх. № 39 від 17.01.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради Кремінського району, для ведення садівництва, та заяву ОСОБА_1 від 15.01.2020 (вх. № 38 від 17.01.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради Кремінського району, для ведення особистого селянського господарства, з прийняттям обґрунтованого рішення за наслідками розгляду цих заяв.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У зв`язку із цим, суд дійшов висновку, що позивачем обрано правильний та найбільш ефективним із можливих способів захисту порушеного права шляхом визнання відмови відповідача протиправною та зобов`язання розглянути клопотання позивача повторно.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17.

Щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди у сумі 5000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальним правилом, яке встановлено у статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно із частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).

Однак позивачем до суду не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру (завдання моральної шкоди), а також доводять причинно-наслідковий зв`язок з предметом позову.

Згідно із пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Пунктом 5 цієї постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Такий висновок суду узгоджується з правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, у пунктах 55, 56, 57 якої зазначено, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що така вимога є необґрунтованою та у її задоволенні слід відмовити.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, а також письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задовлення позовних вимог.

Питання щодо розподілу позовних вимог не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката Шмуйлової Інни Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області (код за ЄДРПОУ 04336205, місцезнаходження: 92923, Луганська обл., Кремінський район, с. Новокраснянка, вул. Центральна, 85-А) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області, сьомого скликання, п`ятдесят дев`ятої сесії № 59/19 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства в контурі 772 громадянину ОСОБА_1 ».

Визнати протиправним та скасувати рішення Новокраснянської сільської ради Кремінського району Луганської області, сьомого скликання, п`ятдесят дев`ятої сесії № 59/20 «Про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для садівництва в контурі 772 громадянину ОСОБА_1 ».

Зобов`язати Новокраснянську сільську раду Кремінського району Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2020 (вх. № 38 від 17.01.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради Кремінського району, для ведення особистого селянського господарства, з прийняттям обґрунтованого рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

Зобов`язати Новокраснянську сільську раду Кремінського району Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2020 (вх. № 39 від 17.01.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Новокраснянської сільської ради Кремінського району, для ведення садівництва, з прийняттям обґрунтованого рішення за наслідками розгляду цієї заяви.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України строк оскарження судового рішення продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя А.Г. Секірська