Рішення № 9019997, 23.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/537 23.12.09

За позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів

до Київської міської ради

третя особа-1ОСОБА_1

третя особа-2 громадська організація "Звіринецькі пагорби"

про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 28.08.2008 № 204/204

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратуриДьогтяр О.А.(прок. відділу прокуратури м. Києва, посв. № 148)

Бондарєва А.М.( прок. відділу прокуратури м. Києва)

Від позивача Лазарева А.О.(дов. від 09.04.2009)

Глущенко З.В.(дов.від 09.04.2009)

Від відповідача Тхорик С.М.(дов. від 20.07.2009)

Від третьої особи-1ОСОБА_2(дов. від 24.09.2008)

Від третьої особи-2Срібницька В.А.(дов. від 18.11.2009)

Григоренко О.С.(дов. від 06.03.2009)

Гранська Е.Й.(голова правління)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 28.08.2008 № 204/204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне рішення прийнято з порушенням вимог ст.ст. 12,13 Закону України “Про планування та забудову територій”, ст. 17 Закону України “Про основи містобудування”, оскільки у висновках Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації зазначено про необхідність розробки детального плану території, однак вказані вимоги залишились без виконання. Крім того, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка межує з територією парку-памятки садово-паркового мистецтва національного значення - Національного ботанічного саду ім. Гришка Національної академії наук України і знаходиться в зоні охорони памяток зоні охоронюваного природного ландшафту та центральному історичному ареалі, однак проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить встановлених обтяжень та обмежень щодо використання землі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.07.2009 порушено провадження у справі №50/537, призначено її до розгляду на 04.08.2009 та залучено до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1.

Представник позивача в судове засідання 04.08.2009 не зявився, витребувані судом докази не подав, але через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

В судове засідання прибули представники прокуратури, відповідача та третьої особи, дали пояснення по справі і подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи на строк більший, ніж це передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України. Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи було відкладено на 05.10.2009.

05.10.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, відповідача та третьої особи, дали пояснення по справі та подали докази.

05.10.2009 через канцелярію суду надійшла заява громадської організації "Звіринецькі пагорби" про вступ у справу третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача. Дане клопотання обгрунтоване тим, що передача громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, а в подальшому і будівництво житлового будинку за зазначеною адресою, що розташована у зсувонебезпечній зоні, де в наявності є ерозія і змиви ґрунтів, може призвести до зсуву ґрунтів та руйнування будинків по пров. Бастіонному та вул. Мічуріна, а також цілісності охоронюваного природного ландшафту та порушення режиму охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва, до яких відноситься район Видубецького монастиря та Звіринецьких печер.

Оскільки територія, яка виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 є археологічною пам'яткою, забудова вищезазначеної ділянки може призвести до втрати культурної спадщини не тільки жителів Печерського району та м. Києва, а національного надбання всього українського народу.

Тому громадська організація "Звіринецькі пагорби" вважає, що рішення з господарського спору у справі № 50/537 може вплинути на права або обов'язки її членів, що проживають у будинках, розташованих по пров. Бастіонному та вул. Мічуріна, і тому є всі належні правові підстави для залучення громадської організації "Звіринецькі пагорби"(юридична адреса: 01014, м. Київ, провулок Бастіонний, 9 код ЄДРПОУ 36303373) до участі у справі № 50/537, як третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача.

Суд, дослідивши матеріали справи, вирішив, що дане клопотання достатньо мотивоване, належно обгрунтоване, а тому його задовольнив, залучив громадську організацію "Звіринецькі пагорби" третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Розгляд справи було відкладено на 28.10.2009.

28.10.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача, відповідача та третіх осіб, дали пояснення по справі та подали докази.

Представник позивача подав письмові пояснення до позовної заяви, в яких зазначив, що позовні вимоги прокуратури підтримує та просить їх задовольнити.

21.10.2009 через канцелярію суду від третьої особи-2 надійшли письмові пояснення, в яких третя особа-2 просила задовольнити позов в повному обсязі.

Представник третьої особи-2 подав заяву до забезпечення позову.

Представники позивача та прокуратури підтримали дану заяву про забезпечення позову, представники відповідача та третьої особи-1 проти задоволення даної заяви заперечували.

Розглянувши клопотання третьої особи-2 про забезпечення позову, суд відмовив у задоволенні даного клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову.

Окрім цього, клопотання заступника прокурора міста Києва про забезпечення позову, викладене у позовній заяві, не підлягає задоволенню, оскільки статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. У даному випадку це стосувалося Заступника прокурора міста Києва, який мав би довести наявність обставин, визначених статтями 66, 67 ГПК України. Такі докази не доведені та господарському суду не надані, а тому у господарського суду відсутні правові підстави для задоволення зазначеного клопотання.

Через канцелярію суду представник третьої особи-1 подав копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та копії документів, що передували відведенню даної земельної ділянки. Вказані копії документів належним чином не завірені. Представник третьої особи-1 пояснив, що оригінали даних документів знаходяться в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради і саме цей орган може надати завірені копії даних матеріалів.

Суд, дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про необхідність витребування додаткових доказів по справі.

Розгляд справи було відкладено на 18.11.2009.

18.11.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача, відповідача та третьої особи-2, дали додаткові пояснення по справі та подали докази.

Представник третьої особи-1 в судове засідання не зявився, але через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Судом встановлено, що Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради не виконало вимог ухвали суду від 28.10.2009 та не подало суду належним чином завірену копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 та належним чином завірені копії всіх документів, що передували відведенню даної земельної ділянки.

Розгляд справи було відкладено на 14.12.2009.

14.12.2009 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2, дали пояснення по справі та подали докази.

Представники прокуратури, позивача та третьої особи-2 позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник третьої особи-1 проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, витребувані судом докази не подав, причин неявки не повідомив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Суд оголосив перерву на 23.12.2009 для підготовки та оголошення повного тексту рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та третіх осіб, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

28.08.2008 Київською міською радою було прийнято рішення № 204/204 "Про передачу громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1".

Вказаним рішенням затверджено містобудівне обґрунтування щодо внесення змін до містобудівної документації та визначення параметрів об'єкта містобудування "Розміщення житлових будинків, господарських будівель і споруд у провулку Бастіонному Печерського району м. Києва"; внесено зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, а саме: територію, яка передається відповідно до цього рішення, вилучити із категорії багатоповерхової житлової забудови та перевести за функціональним призначенням до території садибної забудови (п. 1, 2).

Згідно з п. 4 рішення № 204/204 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1.

Пунктом 5 рішення передано громадянці ОСОБА_1, за умови виконання пункту 6 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є обєктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Статтею 9 Земельного кодексу України визначено коло повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території.

Зокрема, Київська міська рада має право розпорядження землями територіальної громади міста (п. "а"); передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу (п. "б"); надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (п. "в"); організація землеустрою (п. "з") вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (п. "м").

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Пунктом 2 ст. 22 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Відповідно до положень ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

За основним цільовим призначенням землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (частина 1 статті 20 Земельного кодексу України); надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування - на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (статті 116, 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст.3 ЗУ «Про планування і забудову територій», планування територій здійснюється відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, вибору, вилучення (викупу) і надання земельних ділянок для містобудівних потреб приймаються в межах, визначених законом відповідно до містобудівної документації за погодженням з спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури.

Рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань забудови та іншого використання територій, прийняті в межах повноважень, визначених законом, є обов'язковими для суб'єктів містобудування.

Беручи до уваги суть наведеної норми обов'язку доказування в порядку ст. 32,33 ГПК України підлягає в першу чергу перевищення (недотримання) повноважень (порядку) відповідачем при прийнятті спірного рішення та відповідне порушення наведеної норми зокрема.

Містобудівна документація це затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Розробка містобудівної документації здійснюється проектними організаціями, іншими юридичними особами, які мають ліцензії на виконання відповідних робіт, що видаються в порядку, встановленому законодавством.

Види, склад, порядок розробки та затвердження містобудівної документації визначаються законодавством.

Зміни до містобудівної документації вносяться рішенням органу, який затвердив містобудівну документацію, за поданням відповідного спеціально уповноваженого органу з питань містобудування та архітектури.

Слід звернути увагу, що для міст Києва та Севастополя вимоги для врахування державних інтересів під час розроблення генеральних планів та іншої містобудівної документації визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури за участю інших спеціально уповноважених на це центральних органів виконавчої влади ( ст.17 ЗУ «Про планування і забудову територій»).

Відповідно до ст. 22 ЗУ «Про планування і забудову територій», місцеві правила забудови розробляються для міст Києва та Севастополя, міст обласного значення, республіканського значення Автономної Республіки Крим. Місцеві правила забудови затверджуються відповідними радами.

Рішенням Київської міської ради № 11/2587 від 27.01.2005 «Про правила забудови м. Києва»затверджено правила забудови м. Києва.

Правила забудови м. Києва - це нормативно-правовий акт, яким встановлюється порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх допустимих умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування(п.п. 1.1.1. п. 1 Правил).

Правила розроблено згідно з Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України та Водним кодексом України, Законом України "Про столицю України - місто-герой Київ", Законом України "Про основи містобудування", Законом України "Про архітектурну діяльність", Законом України "Про планування та забудову територій", Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про охорону культурної спадщини", Законом України "Про інвестиційну діяльність", Законом України "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування", іншими законами України, актами Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, відповідними нормативно-правовими актами Київської міської ради та виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (п.п. 1.1.3. п.1.1. правил).

Правила забудови міста Києва прийняті Київською міською радою в межах наданих їй повноважень і є обов'язковими для виконання всіма розташованими на території міста Києва органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на території міста Києва при здійсненні ними містобудівної діяльності(п.п. 1.1.4. п. 1.1. Правил).

Слід звернути увагу, що результатом прийняття рішення - відведення земельної ділянки третій особі за результатом розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Механізм набуття права на землю громадянами та юридичними особами закріплений в главі 19 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення).

Порядок передачі громадянам земельних ділянок в межах м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку визначений в розділі 7 Додатку до рішення Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747"Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вимог статей 123, 124 Земельного кодексу України, ст.3 ЗУ «Про планування і забудову територій» та рішення Київської міської ради від 14.03.2002 № 313/1747"Про затвердження Порядку набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві" було розроблено проект відведення земельної ділянки, отримано висновки та погодження проекту землеустрою щодо її відведення:

- Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища №19-11891 від 19.10.2007;

- Головного управління охорони культурної спадщини №6099 від 20.11.2006 та від 12.02.2008 № 988;

- дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" № 284 від 29.01.2008;

- Київської міської санепідемстанції № 1164 від 12.02.2008;

- Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" № 148-313 від 15.02.2008;

- Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві № 05-08/10015 від 29.12.2007 та № 05-09/9788 від 29.12.2007;

- відкритого акціонерного товариства "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" № 8/1-1987 від 19.12.2007;

- Державної служби з питань національної культурної спадщини № 22-3060/35 від 23.11.2006;

- Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 090-5898/13 від 04.12.2006.

Також Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України листом № 112-8/211-3 від 21.05.2008 не заперечує щодо відведення земельної ділянки, що знаходиться у м. Києві по пров. Бастіонному, 7-б, у приватну власність для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у встановленому порядку згідно з чинним законодавством.

Зазначений проект та листи погодження (висновки) не містять вказівок на невідповідність наданої документації спеціальним нормам.

За таких умов твердження органу прокуратури щодо порушення прав держави та позивача не вважаються обґрунтованими, оскільки наявні у матеріалах справи докази доводять відповідність розглянутого відповідачем пакету документів щодо відведення земельної ділянки встановленим вимогам.

Стосовно посилань органу прокуратури на ст.12,13 ЗУ «Про планування та забудову територій»суд звертає увагу, що суть публічних правовідносин відповідача із третьою особою на стороні відповідача полягала у відведенні земельної ділянки із відповідним цільовим призначенням (під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1.

Як наводилось вище, жодних доказів невідповідності наданої з метою реалізації прав (намірів) документації органом прокуратури не надано, а твердження щодо завдання можливої шкоди парку-пам'ятки та можливого завдання шкоди зоні охоронюваного ландшафту тощо є безпідставними з огляду на вищевказані висновки уповноважених органів.

У позовній заяві прокурор наголошує, що межі охоронної зони парку-памятки садово-паркового мистецтва національного значення - Національного ботанічного саду ім. М.Гришка Національної академії наук не визначені, однак, незважаючи це, третій особі спірним рішенням передано земельну ділянку, яка межує з територією парку.

Відповідно до статті 112 Земельного кодексу України навколо особливо цінних природних об'єктів, об'єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів створюються охоронні зони.

За приписами статті 43 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Межі земельних ділянок об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються у загальному порядку, встановленому чинним законодавством.

Зокрема, відповідно до пункту 37 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції Київської міської ради належить прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні.

Відповідно до частини 3 статті 53 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” рішення про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів природно-заповідного фонду приймається обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані, у тому числі, садово-паркові комплекси.

Частиною 2 статті 47 Закону України "Про землеустрій" встановлено, що проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення.

Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень пункту 10 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1094, проект землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду розглядається та затверджується сільською, селищною, міською радою, обласною, районною, Київською або Севастопольською міською держадміністрацією чи в установленому порядку подається іншим органам, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

Частиною 3 статті 40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" визначено, що рішення про встановлення охоронних зон територій та обєктів природно-заповідного фонду приймається Київською міською радою.

Таким чином, охоронні зони можна визначити як території із обмеженим режимом використання, які встановлюються навколо особливо цінних об'єктів з метою їх фізичної охорони та зменшення негативного впливу. На території міста Києва прийняття рішення про встановлення таких зон та визначення їх меж є компетенцією Київської міської ради.

На момент прийняття відповідачем спірного рішення межі охоронної зони парку-памятки садово-паркового мистецтва національного значення - Національного ботанічного саду ім. М.Гришка Національної академії наук не були визначені. Територія, яка передавалася третій особі відповідно до спірного рішення, складається, як слідує з рішення, з земель багатоповерхової житлової забудови та земель, не наданих у власність чи користування.

Відтак, відсутність меж охоронних зон, так само як і не включення земель історико-культурного призначення, національних природних парків до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної документації, відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", статті 39 Закону України "Про природно-заповідний фонд України " не є підставою для визнання оспорюваного рішення недійсним, а є порушенням, що має усуватись у визначному законом порядку.

Судом також не приймається посилання прокурора на статті 12, 13 Закону України "Про планування та забудову територій", статтю 17 Закону України "Про основи містобудування", оскільки зазначені Закони не регулюють відносин у сфері набуття права власності/користування земельними ділянками, а лише вказують на необхідність взяття за основу містобудівної документації при вирішенні питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб, якщо така документація розроблена.

Сам по собі факт не внесення земельної ділянки у відповідні плани містобудування та забудову територій не означає, що така земельна ділянка не може передаватись у власність чи користування. Нормами земельного законодавства України не заборонено відведення земельної ділянки у разі відсутності розробленої та затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації.

До того ж, у п. 3 рішення № 204/204 зазначено на необхідність Головному управлінню містобудування, архітектури та дизайну міського середовища привести матеріали Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року у відповідності з внесеними п. 2 змінами до Генерального плану міста Києва.

Відведена спірним рішенням земельна ділянка у провулку Бастіонному, 7-б знаходиться в зоні охорони памяток - зоні охоронюваного ландшафту.

З посиланням на рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 №920 та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 №979, п.11.13 ДБН 360-92 “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень” прокурор вказує на неможливість будівництва, проектування нових житлових районів та промислових обєктів в таких зонах.

Зона охоронюваного ландшафту відповідно до статей 1 та 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" є зоною охорони пам'ятки, що встановлюється навколо пам'ятки з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) і в межах якої діє спеціальний режим.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону України "Про природно-заповідний фонд України " для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об'єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

Частиною 2 статті 54 Земельного кодексу України також передбачено, що навколо історико-культурних заповідників встановлюються охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель. Частина 1 ст. 54 Земельного кодексу України підкреслює можливість перебування земель історико-культурного призначення не тільки у державній, а й у комунальній та приватній власності. Відповідно до ч. 1 ст. 45 Земельного кодексу землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

У відповідності з ч. 2 ст. 40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" в охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду.

Згідно з п. 13 Додатку 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 "Про внесення змін та доповнень до рішення Виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві" в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно виливає на характер ландшафту. Передбачається збереження, регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, знесення дисгармонуючих будинків і споруд, що спотворюють історичний ландшафт. Проектування та будівництво нових житлових районів, промислових та інших об'єктів обмежується.

Таким чином, названими нормами законодавства встановлена заборона лише на таке будівництво в охоронних зонах, яке матиме негативні наслідки для ландшафту, а не на будівництво взагалі.

Позитивні висновки Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, Дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва", Київської міської санепідстанції, Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Відкритого акціонерного товариства "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт", Головного управління охорони культурної спадщини, Державної служби з питань національної культурної спадщини, Печерської районної у місті Києві державної адміністрації щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 свідчать про відсутність можливості негативного впливу на характер ландшафту.

Судом не приймається посилання прокуратури на те, що проект землеустрою не містить обтяження та обмеження щодо використання землі, оскільки у ст. 111 Земельного кодексу України зазначено про можливість обмеження прав на земельну ділянку в силу закону або договору, а не обовязок встановлення таких обмежень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 Розяснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 № 02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

В даному випадку, Київська міська рада, затвердивши проект відведення земельної ділянки у провулку Бастіонному, 7-б у Печерському районі міста Києва та передавши її у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, не порушила вимог законодавства, чинного у період прийняття спірного рішення та діяла у спосіб та порядок, що передбачені законодавством.

Суд також відзначає, що прокурором не доведено факту порушення спірним рішенням відповідача прав та охоронюваних законом інтересів позивача - Державного комітету України із земельних ресурсів.

Прокурор не довів, яке суб'єктивне право чи охоронювані інтереси Державного комітету України із земельних ресурсів порушені рішенням Київської міської ради, ураховуючи те, що відповідно до ст. 9 ЗК України Київській міській раді належить право розпорядження землею, що є у власності територіальної громади, а Державний комітет України із земельних ресурсів є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого віднесено організаційні і контрольні функції при реалізації державної політики в галузі земельних ресурсів (ст. 15 ЗК України, постанова Кабінету Міністрів України від 9 березня 2008 року № 224 "Про затвердження Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів ").

Виходячи з норм ч. 1 ст. 374 ЦК України, ч. 1, 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ", власником землі в м. Києві є територіальна громада, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження якою від її імені та в її інтересах здійснює Київська міська рада як орган місцевого самоврядування.

З огляду на наведене при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки Київська міська рада діяла як власник землі.

Жодних доказів на підтвердження своєї позиції щодо позбавлення позивача внаслідок прийняття спірного рішення можливості здійснювати державний контроль за використанням та охороною земель прокурор не надав.

Суд звертає увагу, що правовідносини щодо відведення земельної ділянки регулюються в першу чергу нормами ЗК України та інших спеціальних законодавчих актів.

Відповідно до ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. До заяви додаються матеріали, передбачені частиною п'ятою статті 151 цього Кодексу, а також висновки конкурсної комісії (у разі відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Так, дії третьої особи на стороні відповідача та подальше рішення вчинені на виконання зокрема ст.ст. 118,151 ЗК України.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про столицю України місто-герой Київ»місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, як безпосередньо так і через Київську міську раду, районні в м. Києві ради та їх виконавчі органи.

Вирішення питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад (ст. 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування»).

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, (ст. 1 ГПК України).

Зокрема у розумінні ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

За доводами органу прокуратури позивач здійснює контроль за використанням та охороною земель. Водночас в обґрунтування правомірності визначення органу в особі якого порушено інтерес держави орган прокуратури стверджує, що порушення полягає у неправомірному набутті права на земельну ділянку, що за зазначених попередньо умов та наявних доказів не доведено в порядку ст.32, 33 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Державного комітету України із земельних ресурсів до Київської міської ради про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 28.08.2008 № 204/204 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 16, 33, 34, 47, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення може бути оскаржене у десятиденний термін в порядку, визначеному законодавством України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Л.Д. Головатюк