Ухвала суду № 90199300, 03.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1803/20

У Х В А Л А

03 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши у порядку письмового провадження клопотання Військової частини А0456 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А0456 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0456, у якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А0456 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, за період з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року;

- визнати протиправною відмову Військової частини А0456 щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто, з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Військову частину А0456 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військово-Морських Силах Збройних Сил України, є учасником бойових дій – інвалідом війни. Наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 23.06.2018 року № 376 позивача звільнено з військової служби у запас, та наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 03.08.2018 року №148 (в/ч А0456) знятий з усіх видів забезпечення, у тому числі, з грошового забезпечення при військовій частині А3519, де позивачу нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення до дня звільнення з військової служби.

Позивач зазначив, що йому під час звільнення з військової служби, в порушення вимог п. 14 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не була нарахована та виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суджу від 11 лютого 2020 року, по справі № 420/3935/19 частково задоволено адміністративний позов позивача до Військової частини А3519 та Військової частини А0456. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0456 щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року. Зобов`язано Військову частину А0456 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року. Зобов`язано Військову частину А3519 виплатити ОСОБА_1 нараховану грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року.

Як зазначає позивач, 29 листопада 2019 року наказом командира військової частини А0456 (по стройовій частині) № 234 у добровільному порядку було внесено зміни до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил (по стройовій частині) від 03 серпня 2018 року №148, щодо включення пункту стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 військовою частиною А3519 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки.

На підставі викладеного позивач вважає, що цими діями військова частина А 0456 фактично визнала протиправними свої дії щодо несвоєчасного розрахування ОСОБА_1 під час звільнення.

16 грудня 2019 року грошові кошти були перераховані на картковий рахунок позивача.

Також позивач зазначив, що 19 грудня 2019 року він звернувся до командування в/ч А3519 з проханням про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року. Проте, листом від 17 січня 2020 року йому відмовлено у цьому проханні.

29 січня 2020 року позивач звернувся до командування в/ч А0456, з якою позивачем укладено трудовий договір, з проханням про нарахування та виплату йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року. Однак, як вказує позивач, листом від 08 лютого 2020 року Військова частина А0456 також відмовила у задоволені його звернення.

Не погоджуючись із відмовою та діями відповідача щодо виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, позивач вважає відмову в нарахуванні та виплаті йому середнього заробітку за час затримки розрахунку необґрунтованою, оскільки особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Несвоєчасний розрахунок при звільненні доводить, що в/ч А0456 не виконала свої зобов`язання та порушила законне право позивача щодо отримання остаточного розрахунку в строки, визначені законодавством.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на норми ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому, позивач вважає, що про порушення відповідачем його прав, зазначених у позові, йому стало відомо після отримання відмови відповідача від 08 лютого 2020 року, отже шестимісячний строк встановлений для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав повинен починатися з моменту отримання вищезазначеної відмови, та не пропущений.

Ухвалою суду від 10 березня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з розглядом справи без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України.

Відповідно до розділу VІ “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

25 березня 2020 року відповідачем через канцелярію суду подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

31 березня 2020 року від Військової частини А0456 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву.

13 квітня 2020 року позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив на позовну заяву.

30 червня 2020 року відповідачем через канцелярію суду подані заперечення.

З огляду на зазначене, суд, враховуючи положення розділу VІ “Прикінцеві положення” Кодексу адміністративного судочинства України щодо продовження на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), процесуальних строків подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, розглянув справу після усунення зазначених обмежень.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, з`ясувавши фактичні обставини справи в межах розгляду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, судом встановлено наступне.

Наказом Міністра оборони України №376 від 23 червня 2018 року (по особовому складу), відповідно до ч.6 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з урахуванням вимог ч.8 цієї ж статті, звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) полковника ОСОБА_1 - начальника служби безпеки дорожнього руху Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (а.с. 12).

Згідно витягу з наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України №148 від 03 серпня 2018 року (по стройовій частині) полковника ОСОБА_1 - начальника служби безпеки дорожнього руху Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України, звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 23 червня 2018 року №376 з військової служби у запас за пунктом "б" ч.6 (за станом здоров`я) ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", з 03 серпня 2018 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеси.

Відповідно до наказу по стройовій частині №148 від 03 серпня 2018 року, позивачу призначено виплатити:

- премію за період з 01 серпня по 03 серпня 2018 року у розмірі 22% від посадового окладу;

- надбавку у розмірі 100% від посадового окладу за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, за період з 01 серпня по 03 серпня 2018 року;

- грошову допомогу при звільненні з військової служби у запас у розмірі 50% місячного грошового забезпечення пропорційно прослуженого часу в Збройних Силах за 28 календарних років у розмірі 240210,60 грн. відповідно до наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року №260.

- відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 “Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, грошової компенсації за неотримане речове майно” належну грошову компенсацію замість речового майна, що підлягає видачі, яка складає 71739,90 грн. (а.с. 13).

Однак, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховано та не виплачено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2018 року по справі №1540/5127/18, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2019 року, частково задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А3519, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача – Міністерство оборони України. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А3519 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Зобов`язано Військову частину А3519 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі №420/3935/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини А0456 та Військової частини А3519. Суд визнав протиправною бездіяльність ВЧ А0456 щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року. Зобов`язано ВЧ А0456 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року. Зобов`язано ВЧ А3519 виплатити ОСОБА_1 нараховану грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі №420/3935/19, наказом командира Військової частини А0456 (по стройовій частині) від 29 листопада 2019 року № 234 внесено зміни до наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по стройовій частині) від 03 серпня 2018 року № 148, а саме: пункт 4 доповнено абзацом наступного змісту: «Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” виплатити грошову компенсацію за 56 (п`ятдесят шість) діб невикористаної додаткової відпустки за 2015-2018 роки, у розмірі 32028 (тридцять дві тисячі двадцять вісім) гривень 08 копійок відповідно до розділу ХХХІ пункту 3 наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260» (а.с. 14).

19 грудня 2019 року позивач звернувся до командира військової частини А 3519 з листом (вх. №3216), у якому зазначив про те, що 16 грудня 2019 року ВЧ А 3519 здійснено виплату йому грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 03 серпня 2018 року; а також просив, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці (а.с. 15-16).

Листом командира ВЧ А3519 від 17 січня 2020 року № 113 позивачу надано відповідь на звернення від 19 грудня 2019 року вх. № 3216, згідно якої повідомлено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року у справі № 420/3935/19, йому було виплачено 16.12.2019 року компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення на день звільнення - 03 серпня 2018 року, тому жодної заборгованості перед ним у військовій частині А3519 не рахується. Вказано, що у зверненні позивач посилається, як на підставу задоволення порушеного питання, на статтю 117 Кодексу законів про працю України, однак до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати вона не розповсюджується. Зазначено, що правовідносини щодо порушеного позивачем питання регулюються нормами КЗпП України, а відтак відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України він може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк до суду, з дня коли дізнались або повинні були дізнатись про порушення свого права. Відповідь надано у строку, передбачені ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 17).

29 січня 2020 року ОСОБА_1 адресував командиру військової частини А 3519 звернення (вх. №17-63) щодо нарахування та виплати йому, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року, з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.

Звернення обґрунтоване тим, що за абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, що затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Також посилався на те, що відповідно до абз. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (а.с. 18).

За результатом розгляду звернення щодо компенсації втрати частини доходів, середнього заробітку за період з 17.08.2018 року по 26.12.2019 року листом наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 08 лютого 2020 року № 154/111/581 ОСОБА_1 повідомлено, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не можу бути застосована до спірних правовідносин, оскільки наявність підстав та права у позивача на отримання компенсації за невикористану відпустку була предметом судового розгляду та встановлена судовим рішенням, що не охоплюється та не регулюється положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України (а.с. 19-20).

Вважаючи своє право порушеним діями відповідача щодо відмови виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, тобто з 03.08.2018 року по 16.12.2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом 03 березня 2020 року.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд дійшов наступного.

Частиною другою статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього ж Закону).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За частиною другою статті 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За правилами частини першої статті 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.Конституційний Суд України виріши/роз`яснив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.».

Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Подібні висновки щодо застосування строків звернення до суду з приводу стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені викладені у постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі 802/28/16-а, від 20 червня 2018 року у справі 823/761/17, від 06 листопада 2019 року у справі №1640/3461/18.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, остаточний розрахунок з позивачем проведено 16 грудня 2019 року, шляхом перерахування на його рахунок грошових коштів у розмірі 32028, 08 грн., а відтак з 17 грудня 2019 року розпочався перебіг тримісячного строку для звернення до суду з позовною заявою про стягнення сум грошових коштів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 03 березня 2020 року, отже в межах тримісячного строку встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України.

Таким чином, відповідно до вищезазначеного позивач дізнався про порушення своїх прав, свобод чи інтересів в день фактичного розрахунку з ним, а саме 16 грудня 2019 року, а тому день, наступний за ним, є початком перебігу строку звернення до суду.

В статті 123 КАС України визначені наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, зокрема після відкриття провадження у справі.

Відповідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Так, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 4 ст. 123 КАС України).

У відповідності з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Водночас, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, судом не виявлено факту пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, відтак суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду цього позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 44, 122, 123, 240, 243, 248 КАС України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Військової частини А0456 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А0456 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя О.В. Глуханчук