Рішення № 90191954, 30.06.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року № 320/7102/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якій просить: - визнати відмову Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області щодо відновлення ОСОБА_1 з 1 серпня 2019 нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю – протиправною; - зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, починаючи з 01.08.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Київській області як пенсіонер за віком. З часу постановки на облік позивач отримував пенсію та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю як особа, яка потерпіла від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 4 категорії. З 14 жовтня 2008 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області припинена виплата позивачу щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю. Позивач вважає зазначені дії протиправними, оскільки при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Отже, припинення саме виплати, а не призначення додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю позивачу, відповідачем порушуються гарантовані Конституцією України права та свободи позивача у зв`язку з чим підлягають захисту у судовому порядку.

Ухвалою суду від 21.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.

Представником відповідача подано до суду відзив в якому просив у задоволенні позову відмовити з тих підстав, що позивач отримав щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особа, яка постійно працювала на території забрудненої зони, тобто в смт. Рокитне, а отже після звільнення його з роботи (14.10.2008) дані виплати йому були припиненні.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відзив на позовну заяву є безпідставним, не обґрунтованим та таким, що не відповідає нормам пенсійного законодавства України.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебував на обліку з 12 травня 2006 року в Рокитнянському УПФУ Київської області, яке було реорганізоване в 2017 році в Білоцерківське об`єднане УПФУ у Київській області. В даний час перебуває на обліку в Рокитнянському відділі Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком.

В період з 26.04.1986 по 12.05.2006 позивач працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю в смт. Рокитне, що підтверджується записами в трудовій книжці з №13 по №19.

В 1995 році позивачу було надано статус потерпілого 4 категорії від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням від 11 квітня 1995 року Серія НОМЕР_1 виданим Київською обласною державною адміністрацією.

12 травня 2006 року відповідно до п.2 статті 55 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивачу була призначена, у віці 55 років, із зменшенням пенсійного віку на 5 років та відповідно до Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія за віком.

Одночасно з пенсією за віком, як потерпілому 4-ї категорії від Чорнобильської катастрофи, позивачу була призначена, нараховувалася та виплачувалася з 12 травня 2006 року відповідно до п. б ст. 49 та ч.3 ст.51 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю.

Після призначення пенсії позивач продовжував працювати з 12 травня 2006 року по 13 жовтня 2008 року і як потерпілий 4-ї категорії від Чорнобильської катастрофи щомісячно отримував заробітну плату, основну пенсію за віком та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю.

Однак після того, як позивач звільнився з роботи працівники Рокитнянського УПФУ припинили нарахування та виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю з 14 жовтня 2008 мотивуючи це тим, що він не працює в зоні посиленого радіоекологічного контролю смт. Рокитне та проживає в чистій зоні в селі Острів Рокитнянського району.

23 липня 2019 року позивач звернувся із письмовою заявою до начальника ГУ ПФУ у Київській області, в якій просив збільшити його стаж при обчисленні пенсії, а також просив відновити, як потерпілому 4 категорії від ЧАЕС, нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю.

У вересні 2019 року позивачем отримано відповідь на заяву в якій зазначено, що його страховий стаж та розмір пенсії будуть збільшені з 01.08.2019. Що стосується відновлення з 1 серпня 2019 року нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю, то позивачу було відмовлено з посиланням на те, що «Відповідно до п. 4 частини 1 статті 14 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до категорії 4 віднесено осіб, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, у разі виїзду чи залишення роботи або навчання на території зони посиленого радіологічного контролю, пільги за цими особами не зберігаються, крім права на призначення пенсії. При цьому при визначенні розміру пенсії, додаткова пенсія не призначається.».

Не погоджуючись з даною відмовою позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи із змінами і доповненнями» (далі Закон № 796-XII).

Відповідно до ст. 9 Закону № 796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 11 Закону №796-XII передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Зважаючи на те, що позивач постійно працював на території зони посиленого радіоекологічного контролю, і станом на 1 січня 1993 року відпрацював у цій зоні не менше чотирьох років, тому в розумінні Закону №796-XII, є потерпілою особою від Чорнобильської катастрофи, що, у свою чергу, також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого Київською райдержадміністрацією 11.04.1995.

Положеннями ст.ст. 14, 65 Закону №796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій вказаним особам встановлюється категорія 1 та видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі Порядок № 51).

Згідно з вказаним Порядком № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.

Отже, особи, які станом на 01.01.1993 постійно проживали або працювали на території зони посиленого радіоекологічного контролю понад чотири роки, визнаються потерпілими від Чорнобильської катастрофи та мають право на встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом №796-XII.

Суд приймає до уваги, що Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» з 01.01.2015 внесено зміни до Закону України Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи від 27.02.1991 № 791а-XII та зону посиленого радіоекологічного контролю, виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Аналізуючи зміни у законодавстві, суд зазначає, що виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов`язана з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років.

Отже, статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни до законодавства жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який отримано до 01.01.2015.

Особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

В контексті наведеного, суд зазначає, що позивач не повинен нести відповідальність за допущені органами Пенсійного фонду помилки під час вирішення питання про виплату додаткової пенсії.

Суд акцентує увагу, що зазначений статус постраждалого від наслідків аварії на ЧАЕС станом на час розгляду справи щодо позивача, не скасований та не припинений. Відповідач у справі не є органом, який уповноважений вирішувати питання про надання чи позбавлення такого статусу. В свою чергу, зміна статусу території на якій проживала позивач не є підставою для припинення виплати додаткової пенсії.

За вказаних обставин, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо припинення виплати позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю є протиправними.

У рішенні від 16.09.2015 року в справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, необхідним належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю , починаючи з 01.08.2019.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність вчинених ним дій, а тому адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати відмову Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області від 19.11.2019 №1707/К-01 щодо відновлення ОСОБА_1 з 1 серпня 2019 нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю протиправною.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області відновити ОСОБА_1 нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю , починаючи з 01.08.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.