Рішення № 90191172, 16.06.2020, Тростянецький районний суд Сумської області

Справа № 588/1770/18

2/588/4/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.06.2020 року м.Тростянець

Тростянецький районний суд Сумської області в складі: головуючого судді Линник О.С., з участю секретаря судових засідань Семенішина С.С., з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , представника третьої особи Дяченка Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні залу суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

за позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання факту спільного проживання однією сім`єю, визнання права у спільній сумісній власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, який мотивував тим, що він із 10.08.1984 перебував у шлюбі із ОСОБА_3 , який був розірваний за заочним рішенням суду від 26.04.2010.

За час сумісного життя у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу від 10.12.1987 було придбано житловий будинок по АДРЕСА_1 .

У 1996 році даний будинок був перебудовано, у зв`язку із чим йому було видане свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок, зареєстроване Охтирським БТІ 30.10.1996 за №1271.

Земельна ділянка під указаним домоволодінням площею 0,1000 га із кадастровим номером 5925010100:00:007:0062, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, та площею 0,076 га із кадастровим номером 5925010100:00:007:0063,надана для ведення особистого селянського господарства належить позивачу на праві власності.

Зазначене нерухоме майно є спільною сумісною власністю колишнього подружжя. Однак, відповідач створює перешкоди та протизаконно не допускає позивача до нерухомого майна, внаслідок чого позивач був вимушений звернутися до правоохоронних органів щодо усунення перешкод у здійсненні права власності щодо власного майна.

За указаних обставин, посилаючись на те, що досягнути згоди щодо поділу майна сторонам у добровільному порядку не видалося за можливе, майно належить сторонам на право спільної сумісної власності, частки у якій є рівними, а також посилаючись на норми ст.372 ЦК України, ст.ст.57,60,69-71 СК України, позивач просить:

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, приватизовану земельну ділянку площею 0,1000 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5925010100:00:007:0062 та приватизовану земельну ділянку площею, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5925010100:00:007:0063, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_1 на зазначені об`єкти нерухомого майна, та провести їх поділ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину приватизованої земельної ділянки площею 0,1000 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5925010100:00:007:0062, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину приватизованої земельної ділянки площею 0,0076 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5925010100:00:007:0063, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відзиві на позов, поданому відповідно до вимог ст.178 ЦПК України, відповідачка указала, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню. Заперечення відповідачки мотивовані тим, що вона під час шлюбу із ОСОБА_1 придбали домогосподарство по АДРЕСА_1 , яке складалося і житлового будинку 1953 року забудови, господарських будівель і споруд та присадибної земельної ділянки. Старі будівлі у 1989 році вони повністю розібрали і побудували усе нове, залишивши лише фундамент від будинку, до нього побудували ще частину і побудували новий будинок. Для виконання робіт під час будівництва будинку ним залучалися наймані працівники, оплату виконаних ними робіт здійснювала вона особисто. Участь у будівництві будинку, на 1/2 якого претендує позивач, окрім них, своєю трудовою участю та грошовим коштами приймали її матір ОСОБА_4 та її чоловік (вітчим) ОСОБА_5 , який мав статус учасника Другої світової війни і користуючись своїми пільгами купував і давав їм для будівництва будівельні матеріали, які у той час у вільному продажу не можливо було купити. ОСОБА_5 надавав їм за довіреністю у користування належний йому на праві власності автомобіль ВАЗ-2106 для вирішення побутових питань та для використання у ході будівництва будинку, який і після його смерті залишився у користуванні позивача.

Під час її роботи на Тростянецькій шоколадній фабриці «Україна» вона купувала для будівництва зняті на фабриці металеві труби, з яких вони зробили огорожу вздовж городу, облицювальну плитку для підлоги у гаражі, міжкімнатні двері,які встановили між гаражем та будівлею, що позначена як літня кухня, другі двері - на вбиральню, купленим склом застелили вікна та двері. на фабриці їм також виготовили опалювальну систему для їхнього будинку. У період товарно-обмінних операцій на підприємство завозили і продавали працівникам будівельні матеріали, санітарно-технічне обладнання, газові казани, меблі, облицювальну плитку, шпалери, автомобільні причепи, автомобільні покришки. Всі ці товари вона купувала через заяви.

Її матір, як учасник Другої світової війни,оформила документи на застосування пільг щодо оплати за електроенергію та газопостачання, вивезення твердих побутових відходів, встановила телефон у будинку.

На будівництво будинку вона двічі оформляла кредитні договори на суму 9000,00 грн. та 7000,00 грн. Погашала кредити вона особисто сама за рахунок заробітної плати.

На початку 2010 року позивач добровільно пішов із сім`ї, при цьому забрав особисті речі, бетономішалку, будівельні матеріали, інструменти, велосипед «Україна» та інші речі, які вважав за потрібне. Опору чи перешкод йому ніхто не чинив.

Раніше, ще до уходу із сім`ї, позивач без погодження із сім`єю, забрав 2 дитячих велосипеда та її спортивний велосипед, якими розпорядився на власний розсуд. Також забрав моторолер «Муравей» та продав його, пояснюючи тим, що збирає кошти на нову машину. У 2008 році позивач купив у сусіда ОСОБА_6 не розмитнений автомобіль «Фольксваген Гольф 2», який потім продав і купив новий, вже проживаючи у новоствореній сім`ї.

За період відсутності позивача у будинку було проведено велику роботу з утеплення, встановлення нового газового та твердопаливного котла, установки бойлера, капітального ремонту двох спален, у кухні замінено дерев`яні вікна на пластикові, замінено водопровідні труб та ін. Ніякої участі у покращеннях позивач не приймав, однак претендує на 1/2 частку у спільній сумісній власності з урахуванням покращень.

Влітку 2011 року позивач приходив саджати на більшій частині городу картоплю. Після того він до неї жодного разу не звертався і вони не спілкувалися. Твердження позивача про те, що вона начебто вчиняє якісь перепони у користуванні будинком та земельною ділянкою не відповідають фактичним обставинам справи.

Їхні сини ОСОБА_7 та ОСОБА_8 неодноразово спілкувалися із позивачем із приводу використання побудованого будинку та земельних ділянок, пропонували йому різні варіанти поділу, від яких останній відмовився.

Таким чином, придбане домоволодіння є об`єктом права спільної сумісної - власності – її, позивача та ОСОБА_4 , оскільки будівництво будинку із господарськими будівлями та спорудами із 1988 року по 2010 рік велося спільною працею та за спільні її кошти, кошти позивача та ОСОБА_4 . Тому позовні вимоги позивача про визнання за ним права на 1/2 частку у спільній сумісній власності порушують законні права та інтереси її та ОСОБА_4 і не мають законних підстав для задоволення (а.с.68-72 Том 1).

Ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 18.12.2018 залучено до участі у справі у якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4 , яка мешкає у спірному будинку по АДРЕСА_1 (а.с.61 Том 1).

У своїх поясненнях, поданих 3-ю особою відповідно до ст.181 ЦПК України, ОСОБА_4 указала, що її донька ОСОБА_3 перебувала у шлюбі із ОСОБА_1 , який згодом був розірваний.

Вона у той час перебувала у шлюбі із ОСОБА_5 , учасником Другої світової війни, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проживала вона із чоловіком у належному останньому будинку по АДРЕСА_2 . Разом із чоловіком вона доглядала за дітьми доньки, щоденно забирали дітей до себе.

У грудні 1987 року її донька разом із чоловіком придбали житловий будинок АДРЕСА_3 року забудови із господарськими будівлями і спорудами та присадибною земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Оскільки будинок був маленький та в незадовільному стані, то на сімейній раді було прийнято рішення про знесення цього будинку та побудову нового. Придбаний будинок було знесено і на старому фундаменті побудовано новий, а також добудовано до нього ще жилі приміщення.

У експлуатацію побудований будинок був введений у 1996 році та оформлений на ОСОБА_1 . Вселилася у цей будинок вона у 1996 році та зареєструвала своє місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вона доглядала за будинком та виховувала онуків, вела домашнє господарство, вирощувала та доглядала кіз із козенятами, качок, кролів, свиней, на продаж та для власного споживання, працювала на присадибній ділянці біля будинку, готувала їжу для працівників, які працювали на будівництві будинку та працювала на будівництві на рівні із усіма. Будівництво будинку в основному завершилося у 2010 році.

Оплату робіт по знесенню старого будинку, придбання будівельних матеріалів та роботи по будуванню нового будинку здійснювали – її донька, її колишній чоловік, вона та її чоловік ОСОБА_5 . При цьому грошовий вклад її. її доньки та ОСОБА_5 був значно більшим. У період із квітня 1994 року по 1996 рік ОСОБА_1 не працював та офіційного джерела доходу не мав.

ОСОБА_5 за довіреністю надав у користування ОСОБА_1 належний йому на праві власності автомобіль ВАЗ-21063, придбаний ним 16.05.1986, для вирішення побутових питань та для використання у ході будівництва будинку, яким він продовжував користуватися і після його смерті.

17.06.1989 вона за 2000,00 карбованців продала житловий будинок своїх батьків у с.Хрущова-Микитівка Богодухівського району Харківської області, які використала на будівництво будинку, на 1/2 якого зараз претендує ОСОБА_1 .

Крім того, третя особа у своїх поясненнях підтвердила позицію відповідачки про те, що на початку 2010 року позивач добровільно пішов із сім`ї, забрав свої речи, а також бетономішалку, будівельні матеріали, інструменти, велосипед «Україна» та інші речі, які вважав за потрібне. Опору чи перешкод йому ніхто не чинив, хоча він ні з ким і не погоджував того, що забрав. Раніше, ще до уходу із сім`ї, позивач без погодження із сім`єю, забрав 2 дитячих велосипеда та спортивний велосипед ОСОБА_3 , пилосос «Сатурн», паливний універсальний котел, якими розпорядився на власний розсуд. Також забрав моторолер «Муравей» та продав його, пояснюючи тим, що збирає кошти на нову машину. На початку двохтисячних років, під час спільного проживання, позивач купив у сусіда ОСОБА_6 не розмитнений автомобіль «Фольксваген Гольф 2», який потім продав і купив новий, вже проживаючі у новоствореній сім`ї.

За період відсутності позивача у будинку було проведено велику роботу із утеплення, встановлення нового газового та твердопаливного котла, установки бойлера, капітального ремонту спільні, заміни дерев`яних вікон та дверей на пластикові, заміни водопровідних труб.

Позовні вимоги третя особа вважає незаконними та безпідставними, такими, що порушують законні права та інтереси членів сім`ї, її законні права та інтереси і не мають законних підстав для їх задоволення (а.с.184-186 Том 1).

Ухвалою Тростянецького районного суду Сумської області від 28.03.2019 ОСОБА_4 була залучена до участі у справі у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, а також прийнято до спільного розгляду її зустрічний позов заявлений до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання факту спільного проживання однією сім`єю, права у спільній сумісній власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку (а.с.76 Том 2).

Позов ОСОБА_4 мотивований тими ж самими обставинами, що указані останньою у її письмових поясненнях (а.с.184-186 Том 1). Третя особа вважає, що має одинакові із сторонами первісного позову права на побудований будинок із господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку, тобто має право на 1/3 набутої спільної сумісної власності. Із цих підстав третя особа, посилаючись на норми ч.3 ст.368, ст.ст.370,372 ЦК України, ст.ст.60,61,69,70,71 СК України, постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляд справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» за №11 від 21.12.2007, просила:

- встановити факт її спільного проживання однією сім`єю із ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їх дітьми ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 592501010100:00:007:0062;

- судові витрати покласти на відповідачів.

У відзиві на позов ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 указав, що вважає заявлені вимоги третьої особи необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, просив відмовити у задоволенні заявлених вимог. Заперечення позивача мотивовані тим, що після смерті ОСОБА_5 , належним останньому будинок у судовому порядку був визнаний за синами померлого, кожному по 1/2 частині. Внаслідок стресу у ОСОБА_4 трапився гіпертонічний криз, і як результат, мікроінсульт і частковий параліч, і у підсумку- тривале перебування у лікарні. На час розвитку зазначених подій активна фаза будівництва будинку по АДРЕСА_1 ще не розпочалася. По завершенню будівництва він зі своєї доброї волі запропонував ОСОБА_4 переїхати у будинок зі всіма зручностями, хоча ОСОБА_3 була категорично проти такого переїзду.

Щодо участі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у будівництві та допомоги коштами, то жодної зацікавленості до будівництва вони не мали. Докази про їх участь відсутні. Тому жодних майнових прав на домоволодіння ОСОБА_4 не має. Твердження про те, що будівництво продовжувалося до 2010 року не відповідає дійсності. Будівництво житлового будинку завершилося у 1996 році, про що свідчить технічний паспорт на будинок. Крім того, житловий будинок був придбаний 10.12.1987, право власності зареєстровано 21.01.1988, а ОСОБА_5 помер у тому ж році, 22.10.1988. Тому твердження третьої особи про будь-який вклад ОСОБА_5 у будівництво спірного житлового будинку не відповідає дійсності, оскільки на день смерті останнього будівельні роботи ще не розпочалися. Земельна ділянка під будинком також була набута у власність та приватизована ним у 1998 році. Тобто дане нерухоме майно набуте подружжям у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя. ОСОБА_4 почала проживати у будинку після завершення його побудови, що нею не заперечується, тому фактичні сімейні відносини між ним та ОСОБА_3 із ОСОБА_4 склалися вже після набуття власність спірного нерухомого майна.

Вимога третьої особи щодо встановлення факту її спільного проживання однією сім`ю із ним та ОСОБА_3 та їхніми дітьми є необґрунтованою. У вимозі не зазначено, за який саме період часу слід встановити факт проживання, оскільки до завершення будівництва ні він, ні його колишня дружина спільно однією сім`єю із ОСОБА_4 не проживали (а.с.83-84 Том 2).

У відзиві на позов ОСОБА_4 відповідачка ОСОБА_3 указала, що вважає зустрічний позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню. Мотивувала свою позицію тими ж обставинами, указаними нею у відзиві на первісний позов (а.с.85-88).

У судовому засіданні позивач та представник позивача за первісним позовом, відповідач та представник відповідача за позовом ОСОБА_4 , свій позов підтримали із підстав, указаних у ньому, а позов ОСОБА_4 не визнали із підстав, указаних у відзиві.

Відповідачка за первісним позовом та позовом ОСОБА_4 у судовому засіданні первісний позов не визнала із підстав, указаних у відзиві на позов, при цьому просила застосувати до позову ОСОБА_1 строк позовної давності, відмовивши у задоволенні позову. Таку позицію відповідачка обґрунтувала тим, що про своє право на поділ майна ОСОБА_1 було відомо станом на час розірвання шлюбу - ІНФОРМАЦІЯ_6 . Поважні причини пропуску строку позовної давності відсутні, заяву про поновлення пропущеного строку позивач не подавав. Зустрічний позов відповідачка визнала, вважає його обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Представник третьої особи Дяченко Ю.В. у судовому засіданні повністю підтримав заявлений його довірителькою позов, просив його задовольнити, послався на обставини, зазначені у позові. Із приводу первісного позову висловив думку щодо його необґрунтованості.

Суд, заслухавши позицію сторін, представника позивача, представника третьої особи, свідків, дослідивши матеріали справи, матеріали інвентарної справи на домоволодіння по АДРЕСА_1 , оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а позов третьої особи не підлягає задоволенню, виходячи із таких мотивів.

Як установлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період із 10.08.1984 по 14.12.2010 перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням суду був розірваний. Мають дітей, які є повнолітніми: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.7,8,31 Том 1).

Відповідач має також сина від першого шлюбу - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

За час сумісного життя у шлюбі, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Тростянецькою нотаріальною конторою 10.12.1987 за №2344, подружжям ОСОБА_12 був придбаний житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.17-18 Том 2).

На підставі рішення виконкому Тростянецької міської Ради народних депутатів за №380 від 10.10.1996 замість договору купівлі-продажу від 10.12.1987, у зв`язку із перебудовою, на ім`я ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок. Дане свідоцтво було зареєстроване 30.10.1996 Охтирським БТІ у реєстрову книгу №37 за реєстровим №1271, стор.249 (а.с.9 Том 1).

Згідно технічного паспорта зазначений житловий будинок «А-1ж» має загальну площу 97,0 кв.м., житлову площу 48,8 кв.м., а також прибудову «а», сарай «Б», літню кухню «В», гараж «Г», погріб «пг», ворота із огорожею «№1,2» (а.с.10-14 Том 1).

За довідкою-характеристикою КП ОМР «Бюро технічної інвентаризації та архітектурно-планувальних робіт» рік будівництва указаного житлового будинку -1996 рік (а.с.15 Том 1).

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії СМ №002188 від 04.12.1998 та витягів з Державного земельного кадастру, земельна ділянка під спірним домоволодінням площею 0,1000 га із кадастровим номером 5925010100:00:007:0062, надана для будівництва і обслуговування житлового будинку, та площею 0,076 га із кадастровим номером 5925010100:00:007:0063, надана для ведення особистого селянського господарства належить на праві власності ОСОБА_1 (а.с.16-27 Том 1).

За записами у будинковій книзі у будинку по АДРЕСА_1 на даний час зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_13 (а.с.21-23 Том 2).

Сторонами не заперечувався факт придбання під час шлюбу домоволодіння по АДРЕСА_1 . Натомість, відповідачкою заперечується поділ домоволодіння, оскільки будівництво будинку із господарськими будівлями і спорудами із 1988 року по 2010 рік велося спільною працею та за спільні її кошти, кошти позивача та її матері ОСОБА_4 . Крім того, за період відсутності позивача у будинку було проведено велику роботу із утеплення, встановлення нового газового та твердопаливного котла, установки бойлера, капітального ремонту спільні, заміни дерев`яних вікон та дверей на пластикові, заміни водопровідних труб. У покращеннях позивач участі не приймав, однак передує на 1/2 частку у спільній сумісній власності із урахуванням покращень.

У обґрунтування невизнання заявленого позову відповідачкою були надані докази, зокрема: кредитний договір від 08.07.2008 на суму кредиту 7000,00 грн., додаткову угоду від 08.10.2009 до кредитного договору від 17.03.2008 на суму кредиту 9000,00 грн., додаткову угоду від 04.01.2013 до кредитного договору від 25.04.2008 на суму 9000,00 грн., (а.с.73-78,167 Том 1); накладну на відпуск матеріалів від 14.06.1993 (а.с.79 Том 1); пенсійне посвідчення матері ОСОБА_4 та її посвідчення як особи, що має пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників війни (а.с.83-85 Том 1); довідку про зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_1 , виданої ОСОБА_4 , згідно якої станом на 12.12.2018 у будинку зареєстровані: ОСОБА_4 , колишній зять ОСОБА_1 , онуки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та правнучка ОСОБА_13 , 2013 р.н. (а.с.88 Том 1); акт обстеження по розгляду щодо встановлення місця проживання від 13.12.2018, згідно якого ОСОБА_3 дійсно проживає у спірному будинку (а.с.89 Том 1); товарні чеки та видаткові накладні за період із вересня 2010 по липень 2018 року включно про придбання будівельно-ремонтних матеріалів (а.с.94-104,116-138,168-174 Том 1); довідку про її доходи за період із 1987-1999 років (а.с.149 Том 1); копії документів про розмір заробітної плати ОСОБА_3 за період із 2000-2010 роки (а.с.150-164 Том 1); історію по банківському рахунку за період із 01.01.2009 по 30.06.2009 (а.с.165-167 Том 2).

У свою чергу, на підтвердження заявлених вимог позивачем також були надані докази про його участь та вклад у будівництво та облаштування домоволодіння по АДРЕСА_1 , зокрема: договір про прямий бартерний обмін від 26.03.1996; накладні та квитанції про закупівлю будівельних матеріалів (а.с.211-227 Том 1); копії довідок, що підтверджують його трудову зайнятість та розмір заробітку позивача у період із квітня 1994 року по листопад 1995 року (а.с.15-16 Том 2).

Допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у судовому засіданні показали, що сім`я спільними зусиллями – батько, матір та бабуся ОСОБА_4 брали участь у роботах, пов`язаних із будівництвом будинку. Бабуся приділяла увагу їхньому вихованню та доглядала за ними, із ранку до вечора була із ними, працювала на городах. У будинок всією сім`єю вони перейшли у 2001 році. Перша заселилася та зареєструвалася бабуся й жила там сама у 2000 році. Після заселення ще довгі роки продовжувалося будівництво. Бабуся допомагала коштами, зокрема віддавала на будівництво свою пенсію та отримані кошти від продажу городини на ринку. Також бабуся тримала худобу - кіз, свиней, кролів, частину із яких для сім`ї, також вирощувала городину для потреб сім`ї та на продаж.

Свідок ОСОБА_10 також показав, що коли батько пішої із сім`ї він мав із ним розмову щодо будинку. Батько повідомив, що у будинку йому нічого не потрібно. У зв`язку із цим він своїми силами покращив стан будинку – стіни утеплив, змінив вікна, замінив котел, переробив покриття, цоколь. Усе це було зроблено після 2010 року.

Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 у судовому засіданні підтвердили, що позивач та відповідачка сумісними зусиллями будували будинок по АДРЕСА_1 . Бабуся ОСОБА_4 тримала худобу, поралася часто в огороді, продавала городину, також продавала самогонку та доглядала за онуками, пенсію віддавала у родину ОСОБА_12 .

Крім того, свідок ОСОБА_18 показала, що не бачила участі ОСОБА_4 саме у будівництві будинку. ОСОБА_4 проживала у будинку по АДРЕСА_2 , а коли будинок побудували, то переїхала проживати на АДРЕСА_1 та проживала спочатку одна, а потім приїхала жити вся сім`я.

Отже, на підставі досліджених доказів, судом установлено, що спільними зусиллями під час шлюбу сторонами був побудований будинок із господарчими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Мотивуючи рішення про задоволення заявленого первісного позову суд також ураховує наступне.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» Сімейного кодексу України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Так як спірні правовідносини щодо набуття права власності на майно подружжя виникли до 01.01.2004 року, у даному разі суд застосовує норми Кодекса про шлюб і сім`ю України.

Згідно зі ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, у редакції, чинній на момент закінчення будівельних робіт (1996 рік), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Аналогічні положення містить ст.60 СК України.

Частиною 1 ст.24 Кодексу про шлюб та сім`ю України передбачено, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Статтею 25 Кодексу про шлюб та сім`ю України визначено, що якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Аналогічні положення містить ст.62 СК України.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 21.11.2018 у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що "у статті 60 СК України закріплено майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростовання презумпції покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Так, згідно ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Зі змісту п.п.23,24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст.60 СК України.

Згідно ч.ч.2,3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Отже, зважаючи на вищевказані норми, встановивши, що спірний житловий будинок був побудований у 1996 році, земельна ділянка під домоволодінням також була набула у власність та приватизована особисто у 1998 році, тобто зазначене нерухоме майно набуте подружжям у шлюбі, а тому суд приходить до висновку, що житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, земельна ділянка, що розташовані по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , частки у праві спільної власності якої є рівними, тобто по 1/2 частці кожному.

Посилання відповідача про те, що після розірвання шлюбу нею та членами її родини були здійснені суттєві поліпшення у домогосподарстві не впливає у даному разі на розмір часток у спільному майні подружжя та може бути окремою підставою для позовних вимог відповідача, які нею до позивача не пред`явлені.

Таким чином, із урахуванням досліджених доказів, що підтвердили обставини, на яких ґрунтується первісний позов, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи обґрунтованість позову ОСОБА_4 суд ураховує подані останньої докази на підтвердження заявлених нею позовних вимог, зокрема: трудові книжки ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ; рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17.04.1995; договір від 17.06.1989 про продажу Гур`євою будинку у с.Хрущова Микитівка Богодухівського району, Харківської області, за 2000,00 крб.; книжку грошових вкладів ОСОБА_4 ; свідоцтво про смерть ОСОБА_5 ; квитанцію за спожитий природний газ, із якого вбачається, що по АДРЕСА_1 маються пільги по сплаті 50%; фотокартки із зображеннями покрівлі, огорожі, металевих стелажів, які за написом на фотокартках були зроблені з матеріалів ОСОБА_4 ; копію будинкової книги по АДРЕСА_2 , за якою ОСОБА_4 була виписана 16.09.1997 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.46-71,118-120,169-171 Том 2).

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_20 показав що у 1989 році він звернувся до ОСОБА_4 із проханням продати йому будинок у с.Хрущова Микитівка. Приїхав у м.Тростянець, вулиці не пам`ятає, але вона була розташована у центрі міста, там було приміщення суду, будинок культури, двоповерхові будинки. ОСОБА_4 йому повідомила, що обговорить питання продажу будинку із сім`єю, оскільки мала намір цю будівлю розбрати і забрати матеріали, які потім використати для будівництва житлового будинку для спільного проживання. через декілька днів ОСОБА_4 повідомила, що згодна на продаж будинку. 17.06.1989 вони зустрілися біля сільської ради у с.Хрущова Микитівка із Гур`євою, її дочкою та зятем, уклали договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_4 . Договір склали у сільській раді. Гроші за будинок свідок мав бажання віддати ОСОБА_4 , але остання сказала віддати їх зятю, бо він займається будівництвом. Він передав гроші зятю і більше вони не бачилися.

Судом установлено, що ще до початку одруження позивача із ОСОБА_3 , третя особа разом зі своїм чоловіком ОСОБА_5 проживали по АДРЕСА_5 , а потім переїхали жити на АДРЕСА_2 , де третя особа була зареєстрована з 13.03.1985 р. Факт проживання ОСОБА_4 за указаною адресою підтверджується наданою нею копією будинкової книги, показами свідків.

Також із рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17.04.1995 про визнання права власності на частину домоволодіння із реальним виділом та про встановлення порядку користування земельною ділянкою, вбачається, що ОСОБА_4 мала подружні стосунки із ОСОБА_5 , проживала із ним однією сім`єю на час його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , вкладала спільні подружні кошти у домоволодіння по АДРЕСА_2 . Будь-яких даних у рішенні суду про те, що у період придбанням Веремієнками будинку по АДРЕСА_1 та будівництва нового будинку родиною ОСОБА_12 , ОСОБА_21 проживала разом із ОСОБА_12 однією сім`єю не встановлено.

Твердження третьої особи щодо участі ОСОБА_5 у будівництві та допомозі коштами не знайшли свого підтвердження у наданих нею доказах, оскільки житловий будинок був придбаний 10.12.1987, право власності зареєстровано 21.01.1988, а ОСОБА_5 помер у тому ж році, 22.10.1988, тобто на день смерті останнього будівельні роботи ще не почалися.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність» (у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 Цивільного кодексу УРСР 1964 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність») тощо.

Судом не було установлено, що ОСОБА_4 на час придбання будинку подружжям ОСОБА_12 у 10.12.1987 року та на час будівництва нового будинку по АДРЕСА_1 та введення його в експлуатацію з отримання свідоцтва про право власності на жилий будинок була членом сім`ї подружжя ОСОБА_12 .

Крім того, належних і допустимих доказів того, що ОСОБА_4 надавала кошти, зокрема, позивачу ОСОБА_1 для придбання будинку 10.12.1987 р. чи на будівництво нового спірного будинку, третьою особою надано не було.

Так, із наданих третьою особою доказів неможливо встановити, поза розумним сумнівом, які конкретні кошти, коли саме вони могли надаватись позивачу для цілей будівництва. Тобто розмір фактичного внеску ОСОБА_4 у придбання спірного майна судом не встановлено.

Факту ведення спільного побуту та бюджету сторін та третьої особи, до початку її проживання у новозбудованому будинку, також представлено не було.

Суд вважає, що покази, зокрема, свідка ОСОБА_20 не свідчать про участь третьої особи у будівництві будинку, а підтверджують факт отримання коштів від продажу будинку ОСОБА_4 у момент вчинення правочину позивачем ОСОБА_1 .

Фотознімки, представлені ОСОБА_4 щодо використання у господарстві по АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 , не може слугувати беззаперечною підставою для визнання за третьою особою права на часту у спільному майні, так як відповідачем вказана обставина не визнається, а протилежного третя особа у суді не довела.

Встановлений судом факт надання фізичної допомоги ОСОБА_4 у догляді за дітьми сторін, посильної допомоги по господарству, не може слугувати підставою для визнання її членом сім`ї сторін та визнання за нею права на часту у спільному майні.

ОСОБА_4 почала проживати у будинку після завершення його побудови, що нею не заперечується, тому фактичні сімейні відносини між нею та подружжям ОСОБА_12 склалися вже після набуття у власність сторонами спірного нерухомого майна.

Отже, суд вважає, що третьою особою не доведено належними та допустимими доказами її позовні вимоги, тому у задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити.

З приводу посилання сторони відповідача та представника третьої особи на застосування строку позовної давності по позовних вимог позивача, суд не знаходить підстав для цього з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Статтею 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Вирішуючи питання початку перебігу строку позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки саме по собі припинення шлюбу не є свідченням порушення права власності когось із подружжя.

Тобто визначальним для висновку про застосування строку позовної давності у спорі про поділ майна подружжя, заявленому після розірвання шлюбу, є саме момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 682/735/18 провадження № 61-3516св19.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом із тим встановлено, що відповідач не перешкоджала позивачу після їх розлучення у його праві власності на спірне майно, позивач до цього часу зареєстрований у спірному будинку, отже будь-яких доказів про те, що строки позовної давності для пред`явлення вказаного позову спливли – стороною як відповідача, так і третьою особою, суду представлено не було.

Суд встановив, що позивач дізнався про порушене право спільної сумісної власності на спірне майно у квітні 2018 року (а.с.28 т.1), та звернувся до поліції із відповідною заявою 17.04.2018 р., отже позивач за первісним позовом не пропустив строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 72 СК України, і, відповідно заяви про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягають.

Суд вирішує питання щодо судових витрат, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України. У зв`язку із звільненням позивача ОСОБА_1 за ухвалою суду від сплати судового збору (а.с.54 Том 1), суд вважає за необхідне стягнути із відповідачки ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у сумі 1561,86 грн.

Судові витрати, понесені ОСОБА_4 , відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10-13, 81, 141, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 ) право спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, приватизовану земельну ділянку площею 0,1000 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5925010100:00:007:0062 та приватизовану земельну ділянку площею 0,0076 га, надану для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5925010100:00:007:0063, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , припинивши право приватної власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ) на зазначені об`єкти нерухомого майна, та провести їх поділ.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ) право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ) право власності на 1/2 частину приватизованої земельної ділянки площею 0,1000 га, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5925010100:00:007:0062, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_1 ) право власності на 1/2 частину приватизованої земельної ділянки площею 0,0076 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5925010100:00:007:0063, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні позовних вимог третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання факту спільного проживання однією сім`єю, визнання права у спільній сумісній власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 ) у дохід держави судовий збір у сумі 1561 (одна тисяча п`ятсот шістдесят одна) грн. 86 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Тростянецький районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 26.06.2020.

Суддя О.С.Линник